Финансовый анализ

Загальна характеристика та структура платіжного баланса 

Платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично

відображає економічні операції, що здійснюються між національною

економікою та іншими країнами світу. 

Платіжний баланс (  співвідношення між платежами, які здійсненні

екномічними суб(єктами даної країни в інших країнах , та надходженнями,

які одеражані  ними з інших країн за певний період часу (квартал, рік).

Якщо надходження  з-за кордону перевищують платежі, то баланс буде

активним, а при  перевищенні платежів над надходженнями  ( пасивним. При

активному сальдо платіжного балансу збільшуються надходження  іноземної

валюти в країну, що призводить до зростання валютних резервів держави.

Пасивне сальдо спричиняє  відплив іноземної валюти з країни і призводить

до зменшення  валютних резервів.  

Стан платіжного балансу країни визначається її економічним  потенціалом,

особливостями структури  економіки, участю економічних агентів  країни в

міжнародній кооперації, зв(язками із світовим ринком позичкових

капіталів, станом державного регулювання екноміки і зовнішньоекономічних

відносин. Тому платіжний  баланс чітко відображає  економічне становище

країни, широко використовується в інтересах прогнозування і

макроекономічного регулювання. 

За формою складання  платіжний баланс визначається як платіжний  звіт за

певний період часу, в якому відображаються усі  економічні ситуації між

резидентами і  неризедентами держави. Платіжний  баланс базується на

принципах бухгалтерського  обліку: кожна екномічна операція має подвійний

запис ( по кредиту  однієї статті та дебету іншої. Це правило  свідчить

про те, що більшість  екномічних операцій за суттю є обміном  екномічними

цінностями. У випадку, коли має місце безвідплатне наданя екномічних

цінностей (тоарів, послуг або фінансових активів), для відображення цієї

операції подвійним  записом запроваджується особлив  стаття “трансферти” (

це група операцій проведених на безвідплатній основі. 

Таким чином, сума кредитових проводок повинна співпадати з сумою

дебетових, а загальне сальдо завжди повинно дорівнювати  нулю. Але на

практиці баланс ніколи не досягається. Розбіжності, що можуть мати місце

між сумами кредитових та дебетових проводок називаються “чисті помилки

та упущення”  і відображаються у відповідній  балансуючій статті (таблиця

___). 

У більшості країн платіжні баланси розробляються за схемою, яка

рекомендована Міжнародним вавлютним фондом. За характером операцій

платіжні баланси  включають два розділи: баланс поточних операцій; баланс

капіталів та фінансових операцій. Поточними є операції з товарами,

послугами, доходами та поточні трансферти. Капітальні операції пов(язані

з інвестиційною  діяльністю і являють собою операції з активами та

зобов(язаннями. До них можна віднести: прямі та портфельні інвестиції,

середньострокові  та довгострокові кредити, короткострокові  міжбанківські

кредити, резервні активи. 

Зміст кожної позиції у платіжному блансі потребує спеціального розгляду.

Торговельний баланс розраховується на підставі даних митної статистики,

льний баланс розраховується на підставі даних митної статистики,

оскільки вона більш повно відображає експортно-імпортні потоки,

враховуючи і  дрібногуртову торгівлю. 

Для складання  статті “Послуги” використовуються дані банківської

звітності, міністерства статистики, додаткова інформація від  окремих

міністерств та відомств, довідки з посольств та експертні оцінки. 

До статті “Доходи”, відповідно до міжнародної практики, включаються не

тільки дані про трудові надходження та виплати, дивіденди з прямих та

портфельних інвестицій, відсотки на залучений капітал, а  також і

відсотки, що мають  бути сплачені у звітному періоді. Таким чином,

йдеться не тільки про фактично сплачені відсотки, а  і про виконання

графіка відповідних  платежів. Саме вони дають уявлення про розміри

реальних прибутків та витрат відповідно від наданого та залученого

капіталу. 

“Трансферти”  характеризують некомпенсовану передачу Україні матеріальних

та фінансових цінностей із-за кордону. У платіжному балансі відрізняють

поточні та капітальні трансферти. Поточні трансферти збільшують рівень

доходу та споживання товарів і послуг країни-реціпієнта і зменшують

дохід та потенційні можливості країни-донора. Поточні трансферти

відображаються  у рахунку поточних операцій та складаються  за даними

банківської звітності, інформацією з агенства міжнародної  технічної

допомоги та ОЕСД. 

Основний  принцип формування платіжного балансу  полягає у відображенні кожної операції, що проводиться двома рівними за величиною проведеннями, тобто кожному руху матеріальних засобів протистоять відповідні зміни фінансових вимог або зобов 'язань.

Перша записується  за кредитом з позитивним знаком, друга  — за дебетом з негативним знаком. Сума всіх кредитових проведень має дорівнювати сумі дебетових, тобто чисте сальдо за всіма проведеннями має бути нульовим. У більшості операцій платіжного балансу відбувається обмін однієї економічної цінності на іншу. Кожна економічна цінність має реальне матеріальне втілення (товари, послуги, прибутки) і фінансове відображення. Це і показується кредитовою та дебетовою операціями за системи подвійного запису, якщо здійснюється операція обміну (наприклад, експортні товари обмінюються на відповідну кількість грошей, яка показується у фінансовому рахунку). Бувають, однак, випадки, коли обмін не здійснюється. Тоді друга частина операції проходить за статтею «трансферти» (наприклад, у разі гуманітарної допомоги іноземних держав).

Відповідно до теорії платіжного балансу операція відображається за кредитом, якщо експортуються реальні матеріальні цінності (товари, послуги, прибутки), і за дебетом — якщо імпортуються.

Показники фінансового  рахунку відбивають зміни зарубіжних активів та пасивів. Інакше кажучи, за активами (в їх матеріальному або фінансовому виразі) з позитивним знаком (за кредитом) показується їх зменшення, з негативним знаком (за дебетом) — збільшення. За пасивами з позитивним знаком (за кредитом) відображається їхнє збільшення, з негативним знаком (за дебетом) — зменшення. Розглянемо використання системи подвійного запису для різних операцій платіжного балансу на прикладах: 

Методи регулювання  платіжного балансу. 

Економічною наукою розроблено різноманітний арсенал методів регулювання

платіжного балансу, спрямованих на ліквідацію його дефіциту. До них

відносяться: дефляційна політика, фінансова та грошово-кредитна

політика. 

Дефляційна політика щодо проблем державного регулювання  платіжного

балансу тлумачиться  економічною теорією, як політика спрямована на

скорочення внутрішнього попиту. Це означає, що дефляційна політика в

основному спрямована на зниження інфляції і стабілізацію економіки через

стримування бюджетних  витрат та сукупне скорочення грошової маси.

Завдяки цьому  посилюється тиск на прибутки, ціни, зайнятість населення,

державне інвестування. Але використання такої політики з метою

регулювання платіжного балансу може завадити зростанню  національної

економіки. 

Для регулювання  платіжного балансу країни у світовій практиці широко

використовується  фінансова та грошово-кредитна політика. Так, у сучасних

умовах для зменшення  дефіциту  платіжного балансу широко

використовуються  бюджетні субсидії експортерам; протекціонізм  шляхом

підвищення імпортного мита, пільгові податки для експортерів та

іноземних інвесторів. 

Важливу роль у  регулюванні балансу поточних операцій відіграє податкова

політика, оскільки податки в Україні становлять 70% від відпускної ціни.

Такий податковий тягар робить більшість вітчизняних  товарів

неконкурентоспроможними і не тільки за кордоном. 

Для регулювання  платіжного балансу широко використовується монетарна

політика. Особливо ця політика ефективна щодо впливу на платіжний баланс

за умов плаваючих  валютних курсів. Відомо, що зміна курсу національної

валюти безпосередньо  впливає на платіжний баланс країни. Якщо він має

активне сальдо, то курс валют має тенденцію до підвищення, і навпаки,

якщо протягом певного часу валютні виплати  країни перевищують

надходження валюти за кордону, то курс національної валюти буде

знижуватися. 

В Україні девальвація  національної валюти провадилася практично  з

моменту її введення з 10 січня 1992 року. Однак, вона відображала  не так

спроби підвищити обсяг експорту з країни з метою регулювання платіжного го

балансу, як загальне зниження реальної вартості національної валюти

через кризу української економіки. 

Важливим елементом  впливу на платіжний баланс є також  валютні обмеження.

Вони являють собою сукупність законодавчих або адміністративних обмежень

на купівлю, продаж та інші операції з іноземною валютою, а також

правила, що регулюють  валютні операції, котрі повинні  враховуватися у

статтях руху капіталу платіжного балансу. 

У світовій практиці валютні обмеження впроваджуються державами, які

мають дефіцит  платіжного балансу через незбалансування  своїх валютних

відносин. Ці обмеження можуть бути у формі відвертих заборон,

лімітування валютних операцій, введення кредитної “стелі” тощо. 

Метою політики валютних обмежень є, як правило, вирівнювання платіжного

балансу, підтримка валютного курсу, концентрація валютних резервів. 

Структура

Платіжний баланс складається з:

— поточного рахунку, в якому відображаються потоки товарів, 
послуг, прибутків і поточних трансфертів;

— рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій, в 
якому відображаються капітальні трансферти і придбання/розмі 
щення нематеріальних, нефінансових активів, а також фінансових 
активів і пасивів.

У загальному вигляді  структуру платіжного балансу можна  представити таким чином:

І. Поточний рахунок:

— товари,

— послуги,

— доходи,

— поточні трансферти.

ІІ. Рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій:

А. Рахунок операцій із капіталом