Боргова система України

Курсова

Вступ 2

I. Державний борг та його види 3

1.1. Державний борг України 4

II. Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем 9

III. Розв’язання боргової проблеми в Україні 12

3.1. Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень 16

IV. Динаміка державного боргу України 19

Висновок 23

Список  використаної літератури: 25 
 
 

     Вступ

    Державний борг є предметом дослідження  і дискусій багатьох учених, управління державним боргом розглядається  як з точки зору важливості для  фінансової політики держави, так і  з точки зору перспектив формування та розвитку національної економіки. Теоретичними і практичними питаннями державного боргу присвячені роботи вітчизняних  дослідників: В.А. Андрущенко, О.І. Барановського, З.О. Лютого, О.В. Плотнікова, Н.В. Зражевської, Я.В. Онищук, В.В. Козюка, Ю.К. Алексєєва та інші.

     Наявність державного боргу, його розміри, розміщення і методи погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі сторони економічного життя держави, такі як: дефіцит державного бюджету, розмір грошової маси в обігу, що визначає темпи інфляції, звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції та інші. Це робить державний борг не просто засобом залучення коштів для фінансування державних потреб, але й важливим інструментом фінансової політики держави, невірне використання якого може призвести до істотних ускладнень, чи навіть до фінансової кризи 
 

     Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ 

     1.1 Економічний зміст  та види державного  боргу

     Державний борг – це загальний розмір, накопиченої  заборгованості уряду власникам  державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів  за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з  внутрішнього та зовнішнього боргу  держави.

     Внутрішній  державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

     Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими  організаціями.

     Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

     збільшення  державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

     циклічні  спади й автоматичні стабілізатори  економіки;

     скорочення  податків з метою стимулювання економіки  без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

     вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів  з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

     Абсолютний  розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

     відношення  боргу до ВВП;

     відношення  суми обслуговування боргу до ВВП.

     Відносна  величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

     Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють  на короткострокові та довгострокові.

     Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий  інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання  застарілої технологічної бази із значною  мірою морального старіння і фізичного  спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого  відтворення. Суб’єктивні фактори  пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і  фактичною відсутністю стратегії  щодо розвитку фінансового ринку.

     Логіка  конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими  перспективами визначається фінансове  здоров’я країни. 

     1.2 Завдання та методи  управління державним  боргом 

     Для оптимізації витрат, пов'язаних з  фінансуванням дефіциту державного бюджету, держава здійснює управління державним боргом. Під управлінням  державним боргом слід розуміти комплекс заходів, що приймаються державою в  особі її уповноважених органів  щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

     Державний борг можна розглядати з двох позицій: з одного боку, державне запозичення  сприяє економічному зростанню; з іншого - борг збільшує навантаження на державний  бюджет. Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним  зростанням та внутрішнім і зовнішніми запозиченнями. Умови залучення  нових позик мають оцінюватися  з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовнішній  борг за раніше прийнятими зобов'язаннями.

     Управління  державним боргом в цьому контексті  може розглядатися в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, під  управлінням державним боргом мається  на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається  на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання  гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

     У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

     1) пошук ефективних умов запозичення  коштів з точки зору мінімізації  вартості боргу;

     2) недопущення неефективного та  нецільового використання запозичених  коштів;

     3) забезпечення своєчасної та повної  сплати суми основного боргу  та нарахованих відсотків;

     4) визначення оптимального співвідношення  між внутрішніми та зовнішніми  запозиченнями за умови збереження  фінансової рівноваги в країні;

     5) забезпечення стабільності валютного  курсу та фондового ринку країни. Для ефективного управління державним  боргом потрібно дотримуватись

     наступних принципів:

     - безумовності - забезпечення режиму  безумовного виконання державою  всіх зобов'язань перед інвесторами  і кредиторами, які держава,  як позичальник, прийняла на  себе при укладанні договору  позики,,

     - зниження ризиків - розміщення  і погашення позик таким чином,  щоби максимально знизити вплив  коливань кон'юнктури світового  ринку капіталів і спекулятивних  тенденцій ринку цінних паперів  на ринок державних зобов'язань,,

     - оптимальності структури - підтримання  оптимальної структури боргових  зобов'язань за термінами обертання  і погашення,,

     - зберігання фінансової незалежності  -підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами,

     - прозорості - дотримання відкритості  при випуску позик, забезпечення  доступу міжнародних рейтингових  агентств до достовірної інформації  про економічний стан у державі  для підтримки високої кредитної  репутації і рейтингу держави-позичальника.

     У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів  підприємницької діяльності; ступінь  ризику країни щодо неповернення боргу.

     Для ефективного управління державним  боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання  боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових  позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію  держави-позичальника. її досягнення та підтримка являється важливим фактором для успішного управління державним  боргом. На сьогодні репутація позичальників  на світовому фінансовому ринку  виражається в рейтингах, які  присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних  правил рейтингування. З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов'язань. Однак за умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішень щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулюванні державного боргу.

     Новація - домовленість між позичальником  і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту  іншим зобов'язанням.

     Уніфікація  позик - об'єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації  та сертифікати раніше випущених  позик обмінюються на облігації  та сертифікати нової позики.

     Конверсія - одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою.

     Консолідація - зміна умов обертання позик в  частині терміну їх погашення, тобто  рішення про перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін.

     Обмін облігацій за регресивним співвідношенням - кілька раніше випущених облігацій  прирівнюються до однієї нової облігації.

     Відстрочення  погашення позик - провадиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених  позик

     Анулювання  боргу - відмова держави від усіх зобов'язань щодо раніше випущених  позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними  мотивами.

     Слід  мати на увазі, що застосування цих  методів порушує перший принцип  управління державним боргом - принцип  безумовності. Тому їх використання вимагає  глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних  і політичних наслідків. Це може бути:

     1. Скорочення споживання населення  країни;

     2. Збільшення податків для обслуговування  державного боргу виступає антистимулом економічної активності;

     3. Перерозподіл доходу на користь  власників державних облігацій.

     4. Іноземні кредити, отримані вітчизняними  підприємствами під гарантії  уряду.

     Світова криза заборгованості, що вибухнула  в кінці 70-х - на початку 80-х років  дала змогу накопичити значний досвід з управління борговим тягарем. Є  декілька варіантів розв'язання боргової проблеми. Один із них - визнати свою неспроможність сплачувати борги в  строк і в повному обсязі, тобто  оголосити дефолт і шукати шляхів пом'якшення його наслідків. Інший варіант - перевести все в площину "дрібного фолу", політики розділу боргів, переговорів із реструктуризації, вимог часткового списання, технічної та юридичної тяганини.

     Відмова від платежів не тільки принизлива, вона загрожує втратою активів за кордоном, іншими міжнародними санкціями. Оголошення дефолту може принести лише тимчасове полегшення для державного бюджету, але призведе до глобальних наслідків, пов'язаних із зменшенням обсягів іноземних інвестицій в економіку країни, до зменшення обсягів зовнішньої торгівлі, зробить неможливим надалі здійснювати зовнішні запозичення.