Управління фінансовою санацією: фінансово-економічні та законодавчі аспекти

     Рис. 3.7. Класифікація внутрішніх фінансових джерел санації  підприємств 

     Щоб виконувати термінові платіжні зобов’язання, кожному підприємству потрібно мати у своєму розпорядженні достатній обсяг ліквідних засобів. Якщо їх бракує, підприємство вважається неплатоспроможним. Відновити платоспроможність можна, збільшивши вхідні грошові потоки. Вхідні грошові потоки підприємства класифікують таким чином:

1. виручка від реалізації основної продукції;
2. надходження у вигляді інших операційних доходів;
3. доходи від інвестиційної діяльності;
4. кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;
5. кошти, залучені на умовах позики;
6. державні дотації та субсидії.

     До  внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень відносять перші три  позиції. Можливості підприємства, що перебуває у кризі, скористатися останніми трьома джерелами фінансових ресурсів залежать від суб’єктивних мотивацій та спроможності третіх сторін: інвесторів (акціонерів, пайовиків), кредиторів, держави.

     У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій  основі досягнення прийнятного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства втрачають сенс, якщо через дефіцити у сфері збуту продукції підприємство через деякий час знову стає фінансово неспроможним. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.

     Коли  йдеться про мобілізацію внутрішньовиробничих санаційних резервів, аналізуються всі  наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції, виробництво і збут якої є предметом діяльності підприємства. Проте малоймовірно, щоб дії, спрямовані на збільшення виручки від основної реалізації, принесли відчутні результати в короткостроковому періоді. Адже заходи щодо розширення ринків збуту продукції мають, як правило, стратегічний характер.

     Розмір  виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:

     обсягу  реалізованої продукції;

     ціни  одиниці такої продукції.

  Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову (маркетингову) політику підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін; як застосуванням масованої реклами, так і її припиненням. Не існує єдиних для всіх підприємств рецептів щодо збільшення обсягів реалізації. Успіх у цій справі залежить від безлічі факторів. Тип санаційних заходів у цій сфері залежить від конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетингу.

  В рамках реструктуризації активів виокремлюють такі види санаційних заходів:

     1. Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, що ніяк не відбита в його балансі.

     Приховані резерви мобілізуються такими заходами:

• реалізацією окремих об’єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов’язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі й споруди невиробничого призначення корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, понаднормові запаси сировини й матеріалів тощо);
• індексацією балансової вартості майнових об’єктів, які не можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (цей метод реструктуризації активів не пов’язаний із реальним підвищенням платоспроможності, проте може безпосередньо поліпшити кредитоспроможність підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшується стаття «Статутний капітал» чи «Додатковий капітал»).

     2. Використання зворотного лізингу (господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг).

     3. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

     4. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо). Визначення оптимального обсягу та структури запасів є завданням контролінгу матеріальних потоків.

     Слід  ураховувати, що надмірні запаси зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові витрати, зокрема складські чи робочої сили. Окрім того, існує ризик щодо втрати якості чи знецінення певних видів сировини й матеріалів.

     5. Продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів (філій) та об’єктів основних фондів. За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

     6. Рефінансування дебіторської заборгованості — це форма реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо.

     До  основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать: факторинг, облік, або дисконтування, векселів,форфейтинг.

     Окрім того, до заходів, які мають на меті рефінансувати дебіторську заборгованість, належить і комплекс процедур з примусового  стягнення заборгованості, зокрема  й за позовом до арбітражного суду.

        Одним із головних напрямків  підвищення платоспроможності та відновлення фінансової стійкості підприємств, що перебувають у фінансовій кризі, є зменшення вихідних грошових потоків. Вихідні грошові потоки підприємства можна класифікувати таким чином:

1. оплата товарів, робіт, послуг, які становлять собівартість продукції;
2. оплата товарів, робіт, послуг, які не належать до валових витрат;
3. здійснення реальних та фінансових інвестицій;
4. сплата податків та інших платежів до бюджету;
5. повернення капіталу, який був залучений на фінансовому ринку.

  На  обсяг останніх двох напрямків витрачання грошових коштів можливості впливу підприємства обмежені. Розмір податкових та інших платежів до бюджету залежить від установленого державою порядку визначення об’єктів оподаткування, ставок та термінів сплати. Обсяг платежів з повернення позик і процентів визначається визначається умовами кредитних договорів та умовами випуску облігацій і значною мірою залежить від готовності кредиторів до участі в санації підприємства-боржника.

  Можливості  впливу підприємств на обсяги вихідних грошових потоків за першими трьома напрямками є набагато більшими. Зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриття яких є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, — головний внутрішній санаційний резерв суб’єктів господарювання, що перебувають у фінансовій кризі.

  У короткостроковому періоді санаційні  резерви, пов’язані зі зниженням  собівартості продукції, набагато легше виявити та мобілізувати, ніж, скажімо, резерви збільшення виручки від реалізації продукції. Заходи щодо зниження вихідних грошових потоків за даним напрямком безпосередньо впливають на рівень ліквідності та платоспроможності підприємства.

ВИСНОВКИ 

     Політика  антикризового управління повинна  стати частиною загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає  в розробці системи методів попередньої діагностики загрози банкрутства та задіянні механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його вихід із кризового стану. Прикладом антикризового управління в сучасних умовах є наказ голови правління ВАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А. Н. Кузьміна», у якому антикризові заходи розділені на шість секторів: виробничий, комерційний, адміністративний, фінансово-економічний, соціальний сектори та персонал. Фінансово-економічний сектор (відповідальний – перший заступник керівника правління, директор з фінансів та економіки) передбачає впровадження таких заходів: разом з дирекціями із забезпечення та продажу привести у відповідність періоди кредиторської та дебіторської заборгованості підприємства з метою скорочення відпливу грошових коштів та зменшення кредитного навантаження; виключити з видаткової частини бюджетів на два квартали усі види видатків (адміністративних, збутових, загальновиробничих), що не пов’язані безпосердньо із забезпеченням виробничого процесу, охорони праці та підтриманням мінімально необхідного рівня соціального забезпечення робітників підприємства; здійснювати постійну роботу з пошуку оптимальних джерел фінансуваняя; скорегувати планово-економічні показники для всіх основних виробничих та допоміжних цехів підприємства відповідно до фактичних обсягів виробництва з метою зниження собівартості готової продукції та підвищення її конкурентоспромо; провести ревізію заходів інвестиційних бюджетів на два роки з метою приведення їх у відповідність з фінансовими можливостями підприємства та новою коньюктурою попиту на продукцію підприємства.

     Застосування  розроблених методів із запобігання  загрозі банкрутства, а також  її усунення сприяє підвщенню ефективності діяльності підприємств, їх платоспроможності і з рештою зниженню кількості підприємств-банкрутів. У свою чергу, підвищення фінансової стабільності підприємств, розширення їх виробництва сприяє забезпеченню економічної стабільності країни, доброботу людей, поступового виходу країни з економічної кризи та подальшого розвитку ринкових відносин.

     Було  виявлено, що на ДП «Завод ім. В. О. Малишева» клас кризи характеризується, як криза для кредиторів. Криза для кредиторів виникає тоді, коли падіння доходів приводить до нестачі коштів і характеризується зниженням рівня ліквідності активів і, як наслідок, неповним або несвоєчасним виконанням зобов'язань підприємства перед кредиторами.

     У даній ситуації реалізація стратегії  відновлення платоспроможності  може бути здійснена за допомогою мобілізації внутрішніх фінансових джерел санації.

     Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства спрямована насамперед на підвищення (або відновлення) його платоспроможності та ліквідності. Цього можна досягти збільшенням обсягів вхідних грошових потоків (наприклад, за рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фондів, рефінансування дебіторської заборгованості) або в результаті скорочення вихідних грошових потоків (зменшення витрат, які відносяться на собівартість продукції чи покриваються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства).

     Отже, за результатами виконаного дослідження можна стверджувати, що на сьогодні промисловим підприємствам потрібна підтримка з боку держави з позиції заходів антикризової політики, а саме заходів щодо стабілізації фінансової системи, валютно-курсової стабілізації та сприяння пожвавленню економічної активності. Водночас потрібні заходи щодо розбудови внутрішнього ринку реалізації продукції, скорочення та обмеження імпорту з метою підтримки власної продукції, а також необхідно розробити заходи з активізації експортної діяльності промислових підприємств. Керівники підприємств повинні розробити дієвий механізм управління фінансовими результатами для того, щоб своєчасно реагувати в періоди ринкових змін.

     Не  менш важливим є здійснення глибокого  аналізу діяльності під-приємств, незалежного  аудиту результатів діяльності підприємств, оскільки на сьогодні майже немає  звітності за тими показниками, які  надають право підприємствам  скористатися пільгами щодо оподаткування.

     Вирішення проблем щодо підтримки промислових  підприємств, створення відповідного середовища потребують докорінної перебудови державної політики щодо сприяння цьому сектору економіки. Зокрема, йдеться про створення відповідної правової бази забезпечення та підтримки діяльності підприємств промисловості, фінансово-кредитної та матеріально-технічної підтримки, науково-методичного, інформаційно-консультативногота кадрового забезпечення промислових підприємств України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Закон України «Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом». З постатейними матеріалами судової практики Верховного Суду України та Вищого господарського суду України. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 304 с.
2. Барановський О. І. Предтечі фінансових криз/ О. І. Барановський // Фінанси України. – 2009. - № 3. – С. 3 – 22.
3. Білоконь Т. М. Санація підприємств: організаційно-економічний механізм: монографія / Т. М. Білоконь, Л. М. Несен. – Вінниця: ВНТУ, 2010. – 152 с.
4. Бураковський І. В. Глобальна фінансова криза: уроки для світу та України / І. В. Бураковський, О. В. Плотников. – Х.: Фоліо, 2009. – 299 с.
5. Бобров Є. А. Аналіз причин виникнення світової фінансової кризи та її вплив на економіку України / Є. А. Бобров // Фінанси України. – 2008. - № 12. – С. 33 – 43.
6. Вахненко Т. П. Фінансова криза в Україні: фактори, механізми дії, заходи подолання / Т. П. Вахненко // Фінанси України. – 2008. - № 10. – С. 3 – 21.
7. Демедюк Я. Ю. Фінансова криза в Україні: наслідки і шляхи подолання / Я. Ю. Демедюк // Матеріали Міжнар. Наук.-практ. конф. молодих учених та студентів, 5 – 6 бер. 2009 р. / МОНУ, МФУ, БДФА, Молдовська екон. академія, Лозька політехніка. – Чернівці, 2009. – С. 54 – 57.
8. Державна політика і законодавство з регулювання сфери неплатоспроможності: аналіз практики, рекомендацію по удосконаленню / под ред. О. Пасхавера. – К: Центр комерційного права, 2010. – 104 с.
9. Економічна криза в України: виміри, ризики, перспективи. – К.: НІСД, 2009. – 52 с.
10. Ершов М. В. Мировой финансовый кризис: причины и последствия / М. В. Ершов // Вопросы экономики. – 2008. - № 12.
11. Ковалюк О. Кризові явища в економіці України: зовнішні та внутрішні чинники / О. Ковалюк // Формування ринкової економіки в Україні. – 2009. – вип. 19. С. 50 – 56.
12. Маліновська О. Я. Фінансові результати діяльності промислових підприємств Львівщини / О. Я. Маліновська // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. – Вип. 20. 7. – С. 183 – 188.
13. Мальський М. Банкрутство по новому / Маркіян Мальський, Володимир Яремко // Юридична газета. – 2011. - № 11 – С. 13
14. Логоненко Л. О. Антикризове управління підприємством: теоретико- методологічні засади та практичний інструментарій / Л. О. Логоненко – К. КНЕУ, 2010. – 349 с.
15. Орлова О. В. Основні причини виникнення світової фінансової кризи: її вплив на економіку України та шляхи її подолання / О. В. Орлова, Л. Д. Будей // Науковий вісник БДФА / Мінфін України, БДФА: Технодрук, 2009. – Вип. 1. – С. 104 – 113.
16. Основні показники підприємств-суб'єктів підприємницької діяльності у Львівській області : за даними Відділу структурної статистики та статистики фінансів 2008 р. / Головне управління статистики у Львівській області; ред. М.М. Крупка. – Л. : CD-вид-во "Digital", 2009. – 1 електрон. опт. диск (CD-ROM): кольор.; 12 см. – Систем. вимоги: Pentinium-266; 700 Mb RAM; CD-ROM Windows 2007/XP. – Назва з титул. екрану.
17. Основні показники економічного та соціального розвитку Львівської області : за да-ними Відділу структурної статистики та статистики фінансів 2008 р. / Головне управління статистики у Львівській області; ред. М.М. Крупка. – Л. : CD-вид-во "Digital", 2009. – 1 електрон. опт. диск (CD-ROM): кольор.; 12 см. – Систем. вимоги: Pentinium-266; 700 Mb RAM; CD-ROM Windows 2007/XP. – Назва з титул. екрану.
18. Офіційний сайт Державного департаменту з питань банкрутства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www. Sdb.gov.ua.
19. Офіційний сайт Державного комітету статистики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.
20. Статистичний щорічник України за 2008 рік : довід. / Державний комітет статистики  країни / за ред. О.Г. Осауленко; відп. за вип. В.А. Головко. – К. : Консультант, 2009. – 566 с.
21. Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: навч. посіб. / О. О. Терещенко. – К.: КНЕУ, 2000. – 418 с.
22. Тігіпко С. Л. Україна: Проект розвитку / С. Л. Тігіпко. – К: Саміт-книга, 2009. – 168 с.
23. Тюріна Н. М. Оцінка стану, проблеми та пріоритети в управлінні економікою України в умовах кризи / Н. М. Тюріна, Т. В. Назарчук, Н. С. Карвацка // Вісник Хмельницького національного університету. – 2010. – № 3. – С.208 – 212.
24. Худо А. Макроекономічна ситуація в Україні: стан та перспективи / Андрій Худо. – Львів, 2008. – 13 с.
25. Шелудько Н.М. Фінансові кризи на ринках, що розвиваються: теоретичні та емпіричні аспекти аналізу / Н. М. Шелудько, А. І. Шкляр // Фінанси України. – 2008. – № 11. – С. 11–17.