Управління державним боргом

 Внаслід квазіфіскальних  операцій держави за межами  бюджету справжні маштаби державних  видатків і, відповідно, величини  бюджетного дифіциту та державного  боргу занижуються.  

 Абсолютний розмір  державного боргу є не дуже  показовим макроекономічним індикатором,  оскільки борг зростає у міру  збільшення ВВП, і на його  величину впливає інфляція. Більш  змістовними є відносні показники  заборгованості, а саме: 

 відношення боргу  до ВВП; 

 відношення суми  обслуговування боргу до ВВП. 

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівні реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання  реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дифіциту. Зменьшення відносної  заборгованості в економіці можливе  за умови, якщо темпи зростання реальної процентної ставки будуть нищими за темпи  зростання реального ВВП, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Вплив державного боргу  на економіку 

 Ступінь впливу  державної заборгованості на  внутрішній попит і сукупну  пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу  повною мірою визначається структурою  державних доходів і витрат. Залежно  від характеру наслідків впливу  боргу на економіку, їх поділяють  на короткострокові та довгострокові.  Короткострокові – це наслідки  бюджетного дифіциту, відомі як  проблема “витіснення”. Довгострокові  – економічні наслідки державного  боргу, відомі як “тягар боргу”.

Управління зовнішнім  боргом 

Зовнішнє запозичення  виникає при перевищенні імпорту  товарів та послуг над експортом. Дефіцит рахунку поточних операцій, обумовлений несприятлт\ивим торговельним балансом, фінансується за рахунок  чистого приктоку капіталу. Чистий притік капіталу виникає внаслідок  міжнародних позик (від іноземних  урядів та комерційних банків, від  міжнародних валютно-фінансових операцій), продажу довгострокових фінансових активів іноземним інвесторам. Прямих іноземних інвестицій у дану країну і використання валютних резервів держави.  

 Прямі іноземні  інвестиції передбачають ввіз  до країни капіталу (в грошовій  або товарній формі) і є фінансовим  потоком, який не створює боргових  зобов’язань. Відповідно, коли держава  витрачає частину власних резервів  іноземної валюти, це супроводжується  скороченням обсягу чистих іноземних  активів, але не створює боргових  зобов’язань. 

 Зовнішній борг  складається із зобов’язань перед  нерезидентами, які виникають  внаслідок міжнародних позик  або продажу фінансових активів  за кордон. Притік зовнішніх приватних  та державних фінансових ресурсів, який створює боргові зобов’язання  пред нерезидентами, призводить  до зростання зовнішнього боргу  країни. Зовнішні позики дозволяють  країні інвестувати і споживати  більше, ніж виробляє її економіка.  Можливість позичати зовнішні  ресурси означає, що економічні  агенти (фірми, уряди) країн, де  існує дефіцит капіталу і ринкова  процентна ставка нища. 

 Коли країна  залучає зовнішні позики, вона  повинна сплачувати проценти  по боргу. Зростання боргу супроводжується  зростанням процентних платежів, які необхідні для обслуговування  боргу. Тому зовнішні позики мають покривати не лише різницю між внктрішніми заощадженнями й інвестициями та державними доходами і вилатками, але й проценти по боргу. 

 Обсяг залучення  зовнішніх позик визначається, по-перше,  тим, скілки іноземного капіталу  країна може ефективно поглинути,  так щоб прибуток від інвестицій  превищував вартість залучення  капіталу; по-друге, тим, який обсяг  боргу вона може обслуговувати  без ризику виникнення проблем  із зовнішніми платежами. 

 Темпи зростання  боргу залежать від: 

 частки зовнішніх  запозичень у загальному обсязі  наявного боргу (це можна виразити  співвідношенням між дефіцитом  балансу по товарах та послугах  і накопичени боргом);  

 процентної ставки (підвищення ставки процента потребує  збільшення зовнішніх позик). 

 Ефективне використання  запозичених ресурсів для фінансування  інвестицій дає змогу прискорити  економічне зростання в країні. Нераціональність і збитковісмть  використання зовнішніх ресурсів  створює такі боргові зобов’язання  країни, які в майбутньому суттєво  обмежують можливості держави  з проведення економічної політики. Тому виникає потреба в управлінні  зовнішнім боргом. 

 Довгострокова  мета управління зовнішнім боргом  полягає в утриманні зростання  зовнішніх зобов’язань країни  у межах її спроможності обслуговувати  борг. Реалізація цієї мети потребує  ефективного виеористання позичених  ресурсів. Короткострокова мета  управління зовнішнім боргом  – регулювання обсягів зовнішніх  запозичень таким чином, щоб  сукупний попит відповідав станові  внутрвшнвх та зовнішніх розрахунків  країни. Реальзація цієї мети  дозволяє забезпечити відповідність  зовнішніх запозичень загальним  цілям макроекономічної політики. 

Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу. Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:  

 аналіз кредитоспроможності  – можливості країни позичати  кошти; 

 оцінку платоспроможності  – здатністю обслуговувати борг; 

 кнтроль рівня  зовнішньої заборгованості; 

 контроль за  складом зовнішнього боргу. 

З цією метою використовуються показники заборгованості – індекси  заборгованості, які вимірюють різні  складові зовнішнього боргу. До стандартних  показників заборгованості належать: 

 відношення розміру  боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП; 

 відношення загальної  суми платежів з обслуговування  боргу до експорту та держаних  доходів; 

 коефіцієнт обслуговування  боргу (співвідношення між сумою  виплат по обслуговуванню боргу  і величиною експорту товарів  та послуг). 

Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою  визначається іншими видами економічної  політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір зовнішніх займів безпосередньо залежить від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової  політики, а також від грошово-кредитної  та бюджетно-податкової політики. В  свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього  боргу значною мірою визначають характер економічної політики в  країні.

5. Механізми скорочення  зовнішньої заборгованості 

в умовах боргової кризи 
 
 
 

 Боргова криза  – це криза зовнішньої заборгованості  яка проя вляється в неспроможності  країни-боржника обслуговувати зовнішню  заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати  з обслуговування накопиченої  суми боргу відповідно до початкових  угод. Неплатоспроможність країн-боржників  спричиняє падіння платоспроможності  фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає  стабілізацію розмірів та зміну  мтруктури заборгованості, відстрочку  сплати боргу або перегляд  інших умов його повернення. 

 Традиційним методом  зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови  його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються. 

 Найпоширенішою  є реструктуризація офіційного  боргу, яка відбувається в рамках  «Паризького клубу». Найбіднішими  країнами-боржниками з метою полегшання  боргового тягара пропонується  вибір одного з варіантів допомоги  з боку урядів-кредиторів, які  є членами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі  види допомоги: часткове анулювання  боргу; подальше продовження термінів  дії боргових зобов’язань; зниження  відсотків за обслуговування  боргу.  

Зараз загальноприйнятим  методом скорочення зовнішнього  боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм: 

Викуп боргу –  надання країні-боржниці можливості викупити власні боргові зобов’язання на вторинному ринку боргів. .викуп  боргів здійснюється за грошові кошти  зі знижкою з їх нормальної ціни. 

Капітальзація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу  на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу  передбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов’язання даної країни на акції її промислових, торговельних та ін. корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують  можливість купувати ці боргові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів  зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних  фінансових активів. 

Конверсія “борг - борг”, тобто заміна існуючих боргових зобов’язань  новими борговими зобов’язаннями. У даному випадку змінюються умови  боргових зобов’язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старим, при збережені  номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов’язань може бути встановлена з дисконтом  до номіналу старих боргових зобов’язань; може змінитися валюта боргу і  т.ін. 

Капіталізація боргу  і заміна існуючих боргових зобов’язань  новими є інструментами оптимізації  структури зовнішньої заборгованості держави. Викуп боргу країною-боржником  означає останнє погашення її зобов’язань перед кредиторами. Втім, зазначені методи зменшення  боргового тягара мають певні  недоліки, що пов’язані насамперед зі скороченям валютних резервів країни-боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій.  
 
 
 

Висновок 

 З вищенаведеного  можна зробити наступні висновки: 

Державний бюджет –  це зведена відомість доходів  та витрат держави, яка являє собою  основний фінансовий план держави на поточний рік і має силу закону. 

 Дефіцит державного  бюджету виникає внаслідок надмірних  витрат держави на військові  цілі, на роздутий апарат чиновників, державних закупівель товарів  за підвищеними цінами, тощо. 

 Дефіцит свого  бюджету держава покриває за  рахунок позики – випуску державних  боргових зобов’язань. Інший  шлях покриття дефіцитного бюджету  – емісія небезпечних кредитних  грошей, що веде до значного  стрибка інфляції. 

 Заходи щодо  зниження бюджетного дефіциту: конверсія,  перехід від фінансування до  кредитування, ліквідація дотацій  стрибковим підприємствам, зниження  витрат на управління державою, зміна системи оподаткування,  підвищення ролі місцевих бюджетів 

 Проблеми, які  пов’язані із державним боргом: 

виплати процентів  по державному боргу збільшують нерівність у доходах 

 виплати проценту  по боргу вимагають підвищення  боргів, які підривають дію економічних  стимулів 

 виплати проценту  або основної суми боргу іноземцям  викликають переведення частини  національного продукту за кордон 

 запозичення урядом  на ринку капіталів для рефінансування  боргу або сплати процентів  можуть збільшити ставки процента  і витиснути приватне інвестиційне  фінансування. 

 При виникненні  бюджетного дефіциту уряд повинен  або додатково друкувати гроші,  або позичати в населення. Нагромаджені  позичкові суми називають державним  боргом. 
 

Список використаної літератури  
 
 

Григорчук Т.В. Основи економічної теорії. - Коломия, 98 

Комісарук М.П. Макроекономіка.Курс лекцій. - Коломия, 99р. 

Журнал “Світ  бухгалтерського обліку”- березень 1998 

Макконнелл Р., Брю  С. Л. Економікс: принципи, проблеми, політика. - М.: Республіка, 1998. 

Самуельсон П., Нордгауз В. Економіка. - К.: Техніка, 1996.