Управління державним боргом

 Структурно державний  борг України складається з  внутрішнього і зовнішнього. Ретроспективний  аналіз засад формування і  обслуговування державного боргу  України, а також управління  ним дозволяє виділити кілька  етапів цього процесу. 

 Перший з них  (1991 р.- І половина 1994 р.) характеризується  безсистемним утворенням і нагромадженням  боргу. 

 На другому  етапі (ІІ половина 1994 р. – І  половина 1997 р.), поряд з продовженням  боргової політики попередніх  років, активізувалися зв’язки  з міжнародними фінансовими організаціями.  За цей період зовнішній борг  зріс на 56%. Починаючи з 1995 р.  внутрішній борг формується переважно  шляхом розміщення облігацій  внутрішньої державної позики. 

 Найгостріше проблеми  управління державним боргом  далися взнаки на третьому  етапі, що розпочався з ІІ  половини 1997 р. Необхідність виконання  Україною своїх боргових зобов’язаннь, у поєднанні зі світовою фінансовою  кризою, дуже загострили ситуацію. 

 Динаміку державного  боргу України (у вартісному  обчисленні) показано в таблиці  1. Як бачимо, зовнішній борг значно  перевищує внутрішній. Спостерігається  тенденція до збільшення питомої  ваги зовнішнього боргу в загальній  сумі державного боргу України.

Показники 

Роки 

1993 

1994 

1995 

1996 

1997 

1999 

2000 

2003 

Зовнішній борг (млрд. дол.) 

0,4 

3,6 

4,8 

8,2 

8,8 

9,6 

11,5 

12,4 

Внутрішній борг (млрд. дол.) 

0,0 

0,0 

0,0 

8,0 

3,7 

10,2 

13,5 

14,95 

Внутрішній борг (млрд. дол.) 

0,0 

0,0 

0,0 

5,3 

2,1 

5,4 

3,9 

2,8 

Всього (млрд. дол.) 

0,4 

3,6 

4,8 

13,5 

10,9 

15,0 

15,4 

15,2 
 

 Станом на 1 січня  2003 р. зовнішній борг складався  з таких заборгованостей: за  позиками, наданими міжнародними  фінансовими організаціями (4,817 млрд  дол., або 41,9% від його загальної  суми); за позиками, наданими іноземними  державами, і в тому числі  – за позиками наданими під  гарантії Кабінету Міністрів  України (3,744 млрд дол., або 32,6%); за позиками, наданими іноземними  комерційними банками (1,767 млрд  дол., або 15,4%); перед РАТ “Газпром”  (1,155 млрд дол., або 10,1%). 

 У 2004 р. Україна  повинна заплатити зовнішнім  кредиторам близько 3,3 млрд дол., а у 2001 р. – 2,4 млрд дол.; при  цьому в 2000 р. виплати по  зовнішньому боргу плануються  на рівні 7% ВВП (для порівняння: у І півр. 199 р. – 3,8% ВВП). 

 Внутрішній борг  складається переважно із заборгованості  по облігаціях внутрішньої державної  позики. 

 Особливості функціонування  державних фінансів, пов’язані з  сучним станом боргового сектора  національної економіки. 

 По-перше, протягом  останніх років бюджетний дефіцит  кореспондував з прискореним  зростанням державного боргу  в Україні. 

 По-друге, спекулятивно-ажіотажний  бум розвитку боргового ринку  загальмував інвестиційні процеси. 

 По-третє, нерезиденти  є основними поставниками позичкового  капіталу. 

 По-четверте, за  весь час функціонування ринку  державних запозичень не з’явилося  повною мірою альтернативного  джерела для фінансування бюджетного  дефіциту. 

 По-п’яте, з  проблемою наявності державного  боргу пов’язане недофінансування  держвидатків у багатьох сферах. 

 По-шосте, ринок  державного боргу не мав і  не має чітки публічних правових  рамок функціонування. 

 Зазначені особливості  становлення ринку державного  боргу України є парадоксальними  і неприйнятними у розвинутому  економічному середовищі, оскільки  за таких умов неможливими  є процеси не тільки розширеного,  але й простого відтворення. 

 Кардинальним  шляхом розв’язання проблеми  боргів є “сценарій” розрахунків  по них, тобто управління боргом, з орієнтацією на поступове  абсолютне скорочення заборгованості  та згладжування коливань в  обслуговуванні боргу. 

 Боргові проблеми  України не є унікальними і  мають зарубіжні аналоги. Але  використання досвіду розвинутих  країн щодо управління боргом  є проблематичним, оскільки західна  практика базується на засадах  досконалої конкуренції, відповідності  ціни грошей на боргових та  інвестиційних ринках, передбачуваності  темпу кругообороту капіталу  тощо. Потрібна індикативна корекція  такого досвіду відповідно до  специфіки економічного розвитку  різних країн з урахуванням  поточної ситуації. 

 Нагальним є  припинення обслуговування державних  облігацій, що перебувають у  власності НБУ. 

 Необхідно започаткувати  розробку державних інвестиційних  програм, направивши на їх фінансування  частину коштів, одержаних на  ринку запозичень. 

 Потребує розвитку  повноцінний сектор муніципальних  цінних паперів (місцевих облігацій)  з метою диверсифікації напрямів  прикладання капіталу на боргових  ринках. Перерозподіл боргових зобов’язань  між різними рівнями управління  дозволить реалізувати регіональні  програми, розширить можливості  місцевого самоврядування і послабить  тиск на загальнодержавний бюджет. 
 
 

4. Управління державним  боргом  

та проблеми його обслуговування 

Важливим елементом  стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дифіциту. Сунасна економічна думка  пропонує багато концепцій бюджетного діфіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них є такі: 

загальний дефіцит  бюджету, який називаютьт також “фактичним”  чи “касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії; 

зовнішній дефіцит  дорівнює зовнішнім видаткам держави  за винятком державних надходжень від  зовнішніх джерел; 

внутріній дефіцит  – це загальний дефіцит “мінус”  зовнішній дефіцит; 

операційний дефіцит  визначається як загальний дефіцит  за винятком інфляційної частки процентних платежів; 

первинний дефіцит  є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів; 

поточний бюджетний  дефіцит /надлишок/ утворюється поточними  державними доходами за винятком поточних видатків. 

 Зменшити дефіцит  бюджету уряд може шляхом накопичення  заборгованості – прострочування  платежів по боргах або закупленні  товари, а також за рахкнок  підвищення податків. Ці заходи  мають неінфляційний характер. 

Боргове фінансування дифіциту бюджету веде до накопичення  державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов’язане  з виплатою відсотків по ньому  й поступовою сплатою основної суми боргу. 

 Борг є важливим  елементом кругообігу “доходи  – витрпти”. Коли в економіці  зростають доходи, то зростають  і заощадження, які повинні  бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення  боргу – це механізм, за допомогою  якого заощадження передаються  економічним агентам, що здійснюють  витрати. Якщо домогосподарства  і фірми не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає  недостатньо швидко, аби поглинути  зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла  від стану повної зайнятості  ресурсів, всі заощадження мають  бути використані державою шляхом  приросту державного боргу. 

Державний борг(DG) –  це загальний розмір накопиченої  заборгованості уряду власникам  державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дифіцитів  за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Внутрішній державний борг(D) – заборгованість держави домогосподарствам і  фірмам даної країни, які володіють  цінними паперами, випещиними її урядом. Зовнішній державний борг(DI) –  це заборгованість держави перед  іноземними громадянами, фірмами, урядами  та міжнародними фінансовими організаціями.  

 Основними причинами  створення і збільшення державного  боргу є: 

 збільшення державних  видатків без відповідного зростання  державних доходів; 

 циклічні спади  й автоматичні стабілізатори  економіки; 

 скорочення податків  з метою стимулювання економіки  без відповідного корегування  (зменшення) державних витрат; 

 вплив політичних  бізнес-циклів – надмірне збільшення  державних видатків напередодні  виборів з метою завоювання  популярності виборців та збереження  влади. 

 Існує позитивний  взаємозв’язок між розмірами  бюджетного дефіциту і державного  боргу. Бюджетний дефіцит збільшує  державний борг, а зростання боргу,  в свою чергу, потребує додаткових  витрат бюджету на його обслуговування  і тим самим збільшує бюджетний  дефіцит. 

 На обсягу бюджетного  дефіциту відбуваються всі зміни  у величині державного боргу,  в тому числі обумовлені впливом  інфляції. Саме тому важливо, щоб  державна заборгованість вимірювалась  також в реальних, а не лише  в номінальних величинах. 

Бюджетний дефіцит  є різницею між державними витратами  і доходами. Частина витрат –  це відсоток, який сплачуєтьсб по державноиу боргу і дорівнює i*DG , де DG – обсяг  державного боргу, а i – номінальна процентна ставка. Реальгі видатки  мічтять лише реальний процент по державному боргу r. Згідно з рівнянням  Фішера, реальний відсоток є номінальним  за винятком проценту інфляції: r = i - p. Отже, реальна величина бюджетних видатків менша від номінальної на величину DG *p. Фактичний бюджетний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів (оперпаційний дефіцит) можна підрахувати за допомогою такої формули: 

OBD = BD - DG*p, де 

OBD – операційний  бюджетний дефіцит; 

BD – фактичний  бюджетних дефіцит;  

DG – розмір державного  боргу на початок року; 

 p - темп приросту інфляції за рік, %. 

 В умовах інфляції  оголошуваний у звітах бюджетний  дефіцит завищується на величину DG*p. При високих темпах інфляції ця величина може бути досить значною. Як наслідок, можливі ситуації, коли спостерігається зростання номінального державного боргу при одночасному зниженні реальної заборгованості. Це утруднює оцінку бюджетно-податкової політики. 

 Бюджетний дефіцит  ускладнюється явищем квазіфіскальних  витрат і квазіфіскального дефіциту. У загальному вигляді можна  вирізнити два типи квазіфіскальних  витрат держави: зобов’язання  держави по видатках та квазісубсидії  центрального банку. Зобов’язання  держави по видатках – це  відкладені у часі біджетні  зобов’язання, тобто перенесені  на майбутні витрати бюджету,  які не враховуються в поточній  бюджетній звітності. Такого роду  зобов’язання виникають внаслідок  прихованого державного субсидування  імпорту або надання державних  гарантій з високою вірогідністю  платежів по них.  

Квазісубсидії центрального банку – це діяльність центрального банку, яка стосується бюджетних  операцій уряду і фінансується за рахунок його власних доходів. Воно охоплює окремі операції, пов’язані  з державним боргом, фінансівання збитків, що виникли внаслідок стабілізації валютного курсу, централізовані кредити  економіці, рефінансування пільгових  кредитних програм і преференцій.