Сутність розрахункових відносин

Нелімітовані чекові книжки видаються підприємствам для проведення розрахунків за матеріальні цінності та послуги, прийняті за приймально-здаточними актами, а також для розрахунків із транспортними організаціями [22; 129].

Якщо по розрахунковому чеку оплата проводиться тільки в безготівковому порядку, то по касовому чеку кошти видаються або власнику рахунку, або третій особі готівкою.

За кросованим чеком можна сплатити кошти платником тільки банку або своєму клієнту. Банк може приймати кросований чек тільки від свого клієнта або від іншого банку [26; 447].

Відносно юридичної природи чека існують кілька теорій, висунутих вченими різних країн: англійські вчені вважають чек різновидом переказного векселя; французькі вважають, що видача чека і подальша його перадача являє собою передання права на його покриття, яке знаходиться у платника; за німецькою теорією – чек надає, по-перше, повноваження платника провести платіж чекодержателю за рахунок чекодавця, по-друге, уповноваження чекодавцем чекодержателя одержати платіж за рахунок чекодавця, тобто чек містить у собі подвійні повноваження – банку сплатити, чекодержателю – одержати [26; 448].

 

Вексель. У сучасних умовах у світі існує дві основні системи вексельного законодавства. Одна з них основана на Женевській вексельній конвенції від 07.06.30 №358, яка встановила Уніфікований закон про переказний і простий вексель. Країни, які входять у Женевську систему вексельного законодавства, уніфікували своє законодавство на основі названої конвенції або прийняли закони, змістом відповідні цій конвенції.

Друга світова система вексельного законодавства основана на Друга світова система вексельного законодавства основана на англійському Законі про переказні векселі 1882 р. До неї належать країни, які входять до загального права (Великобританія, Шотландія, Уельс тощо).

 Самостійну групу становлять країни, вексельне законодавство яких не входить у жодну з названих систем і врегульовано національними нормами права [24; 167].

Україна входить до першої із названих систем вексельного права.

 Відповідно до Закону України від 6 липня 1999 року Україна приєдналася до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі.

Саме визначення векселя на законодавчому рівні закріплено Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 року, відповідно до якої вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

5 квітня 2001 року був прийнятий  Закон України «Про обіг векселів в Україні» який став, мабуть, першим національним документом на рівні закону, що регулював вексельний обіг в Україні.

 У зв’язку з прийняттям  Закону України «Про обіг векселів в Україні», яким було встановлено деякі нові умови роботи з векселями, Постановою Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 року N 508 було затверджено Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України», яким встановилися нові правила, порядок проведення і здійснення банками операцій з векселями, що видані та підлягають оплаті на території України в національній валюті [19; 444].

Зазначений Закон також  зазначає, що в Україні випускаються такі види векселів: простий і переказний.

Простий вексель – це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) приймає на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначений строк або на вимогу здійснити платіж кредитору (векселедержателю) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.

Переказний вексель (тратта) – це складений за суворо визначеною формою документ, в якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника-векселедавця (трасанта) іншій особі, платнику (трасанту), в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту), або тому, кому він накаже.

 Переказний вексель відрізняється від простого тим, що векселедавець не здійснює платежу, а перекладає цей обов'язок на свого боржника (платника по векселю). Цей вексель може також переказуватись одним держателем іншому.

Відповідно до Положення  «Про переказний і простий вексель» передатний напис (індосамент) здійснюється векселедержателем (індосантом) на зворотному боці векселя або на додатковому аркуші паперу (алонж до векселя) [22; 134].

 Вексель може видаватися як платником, так і постачальником. Виписаний постачальником вексель стає для банку виконавчим платіжним документом лише після того, як власник його акцептує, в противному разі вексель повертається постачальнику.

 Для забезпечення гарантій оплати векселя згідно з зазначеними в ньомуумовами банк на прохання платника чи постачальника може за відповідну плату проакцептувати вексель, тобто взяти на себе зобов'язання своєчасно оплатити його. При надходженні строку платежу по векселю останній оплачується за рахунок коштів платника, які знаходяться на поточному рахунку в банку. Якщо цих коштів не вистачає або й взагалі немає, акцептований вексель оплачується за рахунок банківського кредиту [22; 133].

Комерційні банки при здійсненні операцій з векселями керуються Положенням про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженим Постановою Правління Національного банку України 16 грудня 2002 року № 508.

 

Третя форма безготівкових  розрахунків – пластикові картки. Останнім часом в Україні активно поширюється така форма безготівкових розрахунків, як пластикові картки. Згідно з Положенням про впровадження пластикових як пластикові картки. Згідно з Положенням про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки, затвердженим постановою Правління НБУ від 24 лютого 1997 року № 37, банківська платіжна картка (БПК) – це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого отримувачу БПК надається змога здійснювати операції оплати за товари, послуги та отримувати готівку.

Ідентифікування отримувача БПК має забезпечуватись нанесенням на БПК номера, терміну дії, прізвища, імені і зразка підпису держателя БПК.  Розрізняють такі види банківських платіжних карток:

 – власна БПК, яка дає змогу фізичній особі розпоряджатися власним картковим рахунком;

 – корпоративна БПК, яка дає змогу фізичній особі розпоряджатися картковим рахунком юридичної особи;

 – дебетна БПК, яка дає змогу розпоряджатися картковим рахунком у межах залишку коштів на ньому;

 – кредитна БПК, яка дає змогу здійснювати операції за дебетом картрахунку в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту.

 Учасником платіжної системи може стати юридична або фізична особа, яка має договірно-правові відносини з членами платіжної системи, тобто з юридичними особами, які одержали ліцензію міжнародної платіжної системи на емісію карток цієї системи та на їх обслуговування і мають право здійснювати на території України зазначені операції [22; 135].

 Таким чином, в теорії фінансового (банківського) права існує ряд класифікацій розрахунків. Проте, в нормативних актах класифікація розрахунків чітко не закріплена. Тому виникає необхідність такого закріплення на рівні закону.

 

4. Проблема вибору розрахункових правовідносин

 Особи можуть вибрати для розрахунків один із засобів платежу: готівкові гроші, чеки, перекази, дозвіл на зняття грошей з рахунку, картки тощо.

 Цей вибір не можна назвати цілком довільним. Насправді він пов'язаний, насамперед для споживачів, зі згодою одержувача платежу. Наприклад, картки, незважаючи на їх широке використання, приймаються ще далеко не всіма роздрібними торговельниками, хоча б тому, що це пов'язано для них з додатковими витратами.

 Ці ж самі торговельники спочатку довгий час протистояли чекам, а потім, в основному визнавши їх у 60-х роках, тепер знову починають сумніватись, оскільки (зокрема у Франції) вони ризикують отримати чек без покриття. Щоб подолати ці нові сумніви, банки почали надавати гарантії на оплату чеків на певну суму або видавати чекові гарантійні картки. Вибір виду розрахунку може залежати від багатьох чинників. Серед них можна зазначити такі найважливіші:

 • вартість використання виду розрахунку для платника;

 • характер стосунків між платником і одержувачем (безпосередній чи «відокремлений»);

 • чи є платіж одноразовим, чи повторюється постійно;

 • сума платежу;

 • чи є платіж місцевим, на далеку відстань чи зарубіжним.

 На вибір засобів платежу також можуть впливати законодавчі або нормативні обмеження. У деяких країнах платежі, які перевищують встановлену суму, обов'язково повинні здійснюватись чеком або за переказом, зокрема для попередження ухилення від сплати податків.

Усі ці засоби платежу не є взаємозамінними для платника. Для дрібних щоденних купівель практично обов'язкове використання готівки, яке значно полегшилось з появою автоматів для видачі грошей.

 Але для інших платежів існує певний вибір. Обмеження, пов'язані з тим, чи приймає одержувач даний засіб платежу, для користувача виступають як певні «витрати» на використання: дійсно, він повинен знайти продавця, який приймає його засіб платежу (наприклад, картку), а на це потрібен час і, можливо, переїзди. Ці витрати відсутні лише при оплаті готівкою, яка має законну платіжну силу. Але тут існують інші витрати для користувача.

Наприклад, витрати на отримання  готівки пов'язані з тим, що потрібно йти в банк. хоча тепер це значно спростила поява банківських автоматів для видачі готівки. Існує також ризик, що готівкові гроші можуть викрасти швидше, ніж готівки. Існує також ризик, що готівкові гроші можуть викрасти швидше, ніж інші засоби платежу. При використанні чеків клієнт повинен звернутися у свій банк для одержання нової чекової книжки, хоча і тут чимало банків знайшли спосіб скоротити такі витрати, самостійно слідкуючи за номером виписаних чеків чекової книжки і відправляючи клієнту нову книжку, коли попередня закінчується. Використовуючи картку, потрібно пам'ятати номер її секретного коду тощо. Всі країни можна розділити на дві великі групи: країни, де широко розповсюджені чеки, - це США, Великобританія, Канада, Франція та Італія, і країни, де розповсюджені платежі за переказами, - Нідерланди, Німеччина, Бельгія. Крім цих двох груп, ще є Японія, де широко використовується зняття грошей з рахунку, і Данія, де два основні методи розрахунків застосовуються паралельно [23; 37].

 В нашій країні, хоч право вибору виду розрахунків сторонами гарантоване законом (ст. 1088 ЦК України 2003 року), проте можна побачити намагання влади збільшити частку безготівкових розрахунків. По-перше, це можна пояснити метою скорочення готівкового обігу національної валюти України з урахуванням міжнародного досвіду. По-друге, це пояснюється боротьбою з відмиванням доходів. Так, з цією метою Указом Президента України від 20 березня 2001 року № 183/2001 були затверджені Основні засади детінізації грошового обігу, а також прийнятий Указ Президента України від 19 липня 2001 року № 532/2001 «Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом». З метою пришвидшити процес переходу на безготівковий вид розрахунків, існують випадки примушення до такого переходу.

 Так, керуючись зазначеними Указами Президента України, Чернігівський міський голова видав розпорядження від 7 жовтня 2002 року № 358-р «Про використання платіжних карток при отриманні заробітної плати». Цим розпорядженням наказувалось начальникам управлінь та відділів міської ради, керівникам підвідомчих бюджетних установ запровадити систему безготівкових розрахунків фізичних осіб з використанням національних платіжних карток, а також перейти на безготівкову форму оплати праці через платіжні картки. Прокурором Чернігова на видане розпорядження 27 листопада 2002 року був винесений протест. Таким чином, можна спостерігати процес переходу фізичних осіб на безготівковий вид розрахунків, який не можна вважати вигідним для фізичних осіб з наступних причин:

 по-перше, у зв’язку з відсутністю відповідних засобів особа не має змоги розраховуватись за товари і послуги за допомогою пластикової картки. Особі доводиться спочатку одержувати через банкомат кошти готівкою, а лише потім проводити готівковий розрахунок за товари і послуги. Такі дії потребують певних зусиль і часу, а тому до виникнення можливості в осіб безпосередньо розраховуватись за товари і послуги користування пластиковими картками для фізичних осіб не є прийнятним;

 по-друге, у зв’язку з недостатньою кількістю банкоматів, використання населенням пластикових карток ще більше стає для осіб невигідним.

 

5. Момент вступу в розрахункові правовідносини

 Як зазначалось раніше розрахунковими називаються правовідносини, що виникають між особами при здійсненні розрахунків між ними через кредитні установи.

 Відносини, що виникають між установами банків і власниками рахунків під час проведення розрахунків, мають складний характер. У цих відносинах беруть участь, як правило, три суб'єкти (продавець, покупець-платник і банк). Якщо розглядати розрахункові правовідносини в часі, то можна встановити, що вони мають тривалий характер (до кількох днів). При чому кошти, якими сторони розраховуються одна з одною, певний час знаходяться у володінні банку. Ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» встановлює тривалість таких строків. Розрахункові правовідносини регулюються як цивільно-правовими, так і фінансово-правовими нормами. Тому, щоб краще зрозуміти природу розрахункових правовідносин, можна провести порівняння з таким видом цивільно-правових відносин, як правовідносини з перевезення. Проводячи порівняльний аналіз можна зробити висновок, що спочатку в правовідносини вступають платник і банк. Одержувач в це й момент в розрахункові правовідносини не вступає. Справедливість таких висновків підтверджується і удовою практикою.