Особливості правового регулювання місцевих податків і зборів

   У підпункті 14.1.104 Податкового кодексу України поняття «майданчики для платного паркування» трактується як площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій, відповідно до рішення органу місцевого самоврядування, здійснюється платне паркування транспортних засобів.  Щоправда, аналогічне визначення (наведене в підпункті 14.1.229 Податкового кодексу України) стосується також спеціально відведених автостоянок як площі території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу.  При цьому до спеціально відведених автостоянок належать комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів. Натомість не відносять до таких автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій.

  Ставки даного збору встановлюють сільські, селищні та міські ради в розмірі від 0,03 до 0,15 % мінімальної заробітної плати за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспорту в гривнях за 1 м² площі земельної ділянки. Ставки збору за паркування транспортних засобів прив'язані до мінімальної заробітної плати як законодавчо встановленого розміру оплати праці за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці.(закон укр. Про оплату праці)  Відповідно до пункту 8 статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати щорічно визначається Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік,(пункт 8 ст 40 бюджетного кодексу україни) однак у деякі роки розміри мінімальної заробітної плати встановлювалися окремими нормативно-правовими документами, в яких її величина корегувалася залежно від стану соціальної сфери та фінансово-економічної ситуації.

   Зокрема, даний збір сплачується до місцевих бюджетів авансовими внесками до 30 числа кожного місяця за місцем розташування спеціально відведеного місця для паркування транспортних засобів. Натомість остаточна сума збору за паркування транспортних засобів, обчислена відповідно до податкової декларації за податковий (звітний) квартал, сплачується у строки, визначені для квартального податкового періоду - до 31 березня, 30 червня, 30 вересня, 31 грудня.

   Базовий податковий (звітний) період, тобто період, за який платник зобов'язаний здійснювати розрахунки збору за паркування транспортних засобів, подати податкові декларації та сплатити його до бюджету, дорівнює календарному кварталу. У цілому порядок обчислення та строки сплати збору за паркування транспортних засобів покликані значною мірою впорядкувати розміщення місць парковки автомобілів, законодавчо врегулювати платні види послуг у цій сфері, забезпечити стабільні обсяги податкових надходжень до місцевих бюджетів, що в кінцевому підсумку сприятиме якісному вирішенню проблем соціально  -економічного розвитку регіонів.

Туристичний збір

   Туристичний збір є аналогом курортного збору, порядок адміністрування якого визначений у Декреті Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори». Проте малі обсяги його надходження протягом останніх років змусили змінити механізм справляння в Податковому кодексі України у частині збільшення переліку платників, диференціації розмірів податкових ставок, розширення бази оподаткування і зміни порядку сплати.

    Платниками туристичного збору можуть бути громадяни України (особи, які набули громадянство України в порядку, передбаченому законами та міжнародними договорами України), іноземці (особи, які не перебувають у громадянстві України і є громадянами або підданими іншої держави або держав), а також особи без громадянства (особи, яких жодна держава, відповідно до свого законодавства, не вважає своїми громадянами),¹⁴ які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення даного збору, й отримують відповідні послуги з тимчасового проживання із зобов’язанням залишити місце перебування в чітко зазначений строк. Натомість звільняються від його сплати: особи, які постійно проживають у селі, селищі або місті, радами яких встановлено даний збір; особи, які прибули у відрядження; інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого); ветерани війни; учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; особи, які прибули за путівками і курсівками в санаторії та пансіонати.

   На відміну від Податкового кодексу України, у статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» платниками курортного збору були визначені громадяни, які прибувають у курортну місцевість. При цьому в даній статті подано вичерпний перелік осіб, які звільняються від його сплати: діти віком до 16 років; інваліди й особи, що їх супроводжують; учасники Великої Вітчизняної війни; воїни-інтернаціоналісти; учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; особи, які прибули за путівками та курсівками в санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка і бази відпочинку; особи, які прибули в курортну місцевість у службове відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів; особи, які прибули за туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ, у тому числі які здійснюють подорож за маршрутними книжками; чоловіки старші 60 років і жінки старші 55 років. ¹⁵

   Ставки даного збору встановлюють, згідно з відповідним рішенням, сільські, селищні та міські ради залежно від якості наданих сервісних послуг і природнокліматичних умов адміністративно-територіальних одиниць. На відміну від Податкового кодексу України, у статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» граничний розмір курортного збору не перевищував 10 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто максимально становив 1,7 грн.

   На відміну від Податкового кодексу України, згідно зі статтею 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», до податкових агентів належали, з одного боку, адміністрації готелів й інших установ готельного типу під час реєстрації прибулих, а з іншого - квартирно-посередницькі організації при направленні осіб (крім прибулих за путівками туристично-екскурсійних установ і організацій) на поселення в будинки та квартири, що належать громадянам на праві власності. Крім того, з осіб, які зупинялися у будинках і квартирах громадян без направлення квартирно-посередницьких організацій, а також з осіб (крім тих, що здійснювали подорож за маршрутними книжками), які проживали у наметах й автомашинах, курортний збір справлявся у порядку, визначеному місцевими радами .¹⁵

  Особливості справляння туристичного збору. У Податковому кодексі України зазначено, що обов'язки щодо його справляння покладаються на податкових агентів під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням, які зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку або квитанції на проживання. Натомість, відповідно до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», курортний збір справлявся з платників за місцем їх тимчасового проживання не пізніш як у триденний термін від дня прибуття в курортну місцевість. При зміні платником місця проживання в межах курортної місцевості збір повторно не справлявся.

    Відповідно до підпункту 268.7.1 Податкового кодексу України, даний збір сплачується до місцевих бюджетів авансовими внесками до 30 числа кожного місяця. Натомість остаточна сума туристичного збору, обчислена відповідно до податкової декларації за податковий (звітний) квартал, сплачується у строки, визначені для квартального податкового періоду. Зокрема, базовий податковий (звітний) період, тобто період, за який податковий агент зобов’язаний здійснювати розрахунки туристичного збору та сплатити його до бюджету, дорівнює календарному кварталу, тобто до 31 березня, 30 червня, 30 вересня, 31 грудня.

 

 

 

Висновок

В Україні інститут місцевих податків і зборів перебуває на новій стадії розвитку. Місцеві податки і збори, згідно із законодавством України, є власними доходами місцевих органів влади. Подальший розвиток фiнансiв місцевих органів влади України був би неможливим без радикальної реформи податкової системи України, без значного збільшення в податковій системі України ролі й частки місцевих податків і зборів. Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів – важливий інструмент зміцнення всієї фінансової системи України. 

   Я вважаю, що відбулось покращення надходження місцевих податків і зборів за рахунок таких заходів:

• прийняття нового законодавства з питань місцевого оподаткування ;
• скоординування та об’єднання зусиль органів місцевого самоврядування, фінансових, податкових та правоохоронних органів у питаннях планування організації та контролю надходження місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів;
• Скасування шість неефективних місцевих зборів: збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за видачу ордера на квартиру; збір за право на проведення конкурсного розпродажу і лотерей, збір з власників собак;
•   Заміна курортного збору та збору на розвиток рекреаційного комплексу в Автономній Республіці Крим запровадили туристичний збір, який буде справлятися на всій території України і сприятиме наповненню місцевих бюджетів.

   Вдосконалення чинного законодавства істотно сприятиме поліпшенню організації, впровадженню та справлянню місцевих податків та зборів. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України
2. Податковий кодекс України
3. Київський Університет Прав  НАН  України – Фінансове  право
4. Науково практичний коментар Податкового кодексу України
5. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян"
6. Господарський кодекс України
7. Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»
8. Закону України «Про громадянство України»
9. Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори».
10. Цивільний кодекс України
11. Фінансове право України Навч. посіб. За ред. Л.К.Воронова — К. : Правова єдність, 2009. — 395 с.

12. Азаров М.Я. Научно-практический комментарий Бюджетного кодекса Украины  Киев: Юринкоминтер 2011. - 421 с.

13.Орлюк О.П. Фінансове право. Академічний курс  Підручник - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 808 с.

 

 

 

 

 

 

 

¹ Конституція України

² Податковий кодекс України

³ Київський Університет Прав  НАН  України – Фінансове право

⁴ Конституція України

⁵ Податковий кодекс України

⁶ Науково практичний коментар Податкового кодексу України

⁷ Науково практичний коментар Податкового кодексу України

⁸ Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян"

⁹ Господарський кодекс України

¹⁰ Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»

¹¹ Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»

¹² Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»

¹³ Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»

¹⁴ Закону України «Про громадянство України»

¹⁵ Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори».