Методи та методика фінансового контролю: їх особливості та співвідношення

     Окремим видом фінансового контролю  виступає валютний контроль. Валютний  контроль - це система заходів,  які здійснюються уповноваженими суб'єктами (державними органами та уповноваженими банками) та спрямовуються на забезпечення дотримання суб'єктами валютних правовідносин валютної дисципліни під час проведення валютних операцій.

     Нормативну базу здійснення валютного  контролю складають Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», «Положення про валютний контроль», затверджене постановою НБУ від 08.02.2000 р. №49.

     Основними завданнями валютного  контролю є забезпечення проведення  перевірок діяльності учасників  валютних правовідносин та дотримання  ними норм валютного законодавства  при проведенні валютних операцій, а також виявлення випадків  валютних правопорушень, їх своєчасне  усунення та застосування до  правопорушників заходів впливу.

     Об'єктом валютного контролю, виступають таким чином, валютні операції резидентів та нерезидентів України. Також згідно ст.12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютному контролю підлягають і зобов'язання щодо декларування валюти та валютних цінностей.

     Контроль за діяльність суб'єктів здійснюється, зокрема, за наступними напрямками:

1) визначення  відповідності проведених валютних  операцій чинному законодавству;

2) перевірка  наявності у суб'єктів необхідних для валютних операцій ліцензій і дозволів;

3) перевірка  виконання резидентами зобов'язань  в іноземній валюті перед державою;

4) контроль  за обґрунтованістю платежів  в іноземній валюті;

5) перевірка  переміщення валюти та валютних  цінностей через митний кордон  України;

6) контроль  за проведенням експортно-імпортних  операцій;

7) перевірка  повноти, своєчасності складання  та об'єктивності обліку і звітності  проведених валютних операцій;

8) перевірка  правильності відкриття та використання  банківських рахунків;

9) забезпечення  заходів юридичної відповідальності  та накладання санкцій на осіб, винних у порушенні норм валютного  законодавства.

     Валютний контроль здійснюється системою уповноважених органів, до якої згідно ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», належить: насамперед, Національний банк України, який є основним органом валютного контролю. Функції валютного контролю реалізуються також через уповноважені банки, які діють в якості агентів валютного контролю, а також через систему органів державної влади - Державну митну службу; органи Державної податкової служби та Міністерство зв'язку України.

     Отже, залежно від правового статусу, суб'єктів валютного контролю можна поділити на державні та недержавні, якими є, зокрема, уповноважені комерційні банки.

     Крім того, залежно від обсягу повноважень, суб'єкти поділяються на дві групи - органи валютного контролю (НБУ та інші уповноважені державні органи) та агенти валютного контролю - уповноважені комерційні банки.

     На відміну від органів валютного  контролю, агенти не мають владних  повноважень щодо визначення  порядку здійснення валютних  операцій і валютного контролю, а також щодо застосування  санкцій за порушення валютного законодавства. Згідно п.1.2 «Положення про валютний контроль», вони зобов'язані лише контролювати законність валютних операцій, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки, а у випадку встановлення порушень у діях останніх - інформувати відповідні державні органи про виявлені правопорушення валютного законодавства.

     Отже, на агентів валютного контролю  покладається відповідальність  за законність дій їхніх клієнтів - юридичних та фізичних осіб. Зокрема, відповідно до п.2.5 «Положення про валютний контроль», нездійснення банками функцій агента валютного контролю в частині запобігання проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій - тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25% від суми валютних операцій, здійснених суб'єктами з порушенням чинного законодавства. А невиконання банками обов'язку інформування відповідних державних органів про виявлені порушення проведених валютних операцій - тягне відповідальність у вигляді штрафу, у розмірі, пропорційному строку прострочення виконання даного обов'язку.

     У свою чергу, органи валютного  контролю в межах власної компетенції  мають право не лише видавати обов'язкові для виконання всіма суб'єктами валютного ринку України нормативно-правові акти, але й здійснюють контроль за діяльністю всіх без виключення учасників.

     Щодо компетенції суб'єктів валютного  контролю, то вона визначена ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Згідно даної статті, Національний банк України в якості головного органу валютного контролю, здійснює:

1) контроль  за виконанням правил регулювання  валютних операцій на території  України з усіх питань, не віднесених  до компетенції інших державних  органів;

2) забезпечує  виконання уповноваженими банками  функцій щодо здійснення валютного  контролю згідно з актами валютного  законодавства України.

     В свою чергу, уповноважені  банки, фінансові установи та  національний оператор поштового  зв'язку, які отримали від НБУ  генеральні ліцензії на здійснення  валютних операцій, здійснюють контроль  за валютними операціями, що проводяться  резидентами й нерезидентами  через ці установи.

     Державна податкова інспекція  України здійснює фінансовий  контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і  нерезидентами на території України.  Зокрема, вона здійснює контроль  за додержанням валютного законодавства,  веденням  обліку  валютних  операцій,  затверджує  форми декларації про валютні цінності, контролює ввезення в Україну та вивезення за її межі іноземної та національної валюти тощо.

     Міністерство зв'язку України  здійснює контроль за додержанням  правил поштових переказів та  пересилання валютних цінностей  через митний кордон України,  а Державний митний комітет  України здійснює контроль за  додержанням правил переміщення  валютних цінностей через митний  кордон України.

     Виходячи з компетенції вище  зазначених органів, формами здійснення  валютного контролю виступають:

1) проведення  перевірок;

2) здійснення  аналізу фінансової, бухгалтерської  та статистичної звітності валютних  операцій резидентів та нерезидентів;

3) реєстрація  та облік валютних операцій;

4) надання  НБУ валютних ліцензій, дозволів  та їх відкликання у передбачених  законом випадках;

5) подання  агентами валютного контролю  інформації про факти порушень  валютного законодавства;

6) застосування  органами валютного контролю  санкцій до правопорушників у  випадках порушення ними валютного  законодавства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3 Загальна характеристика прибуткового податку (податку з фізичних осіб).

     Податок з доходів фізичних осіб стягується безпосередньо з доходів громадян. В економічно розвинутих країнах він відіграє суттєву роль у формуванні доходів бюджету. В Україні відсоткова вага цього податку в обсязі доходів була не досить значна (10% від суми податкових надходжень у 1994 році), що було наслідком відповідних пропорцій розподілу ВВП на фонд заробітної плати і прибуток. В останні роки бюджетне значення податку з доходів фізичних осіб в нашій державі постійно зростає, в той час як податку на прибуток підприємств – знижується. Так, в 2001 році податок на доходи фізичних осіб становив 23,6% від суми податкових надходжень, в той час як податок на прибуток – 22,6%.

       До переваг цього податку відносять його соціальну справедливість, оскільки він ставить рівень оподаткування в пряму залежність від обсягу доходу платників. Крім того, за допомогою прогресивних ставок і пільг в оподаткуванні можна зменшувати податковий тягар для малозабезпечених верств населення і посилювати для осіб з високими доходами. З фіскальної точки зору цей податок є нестабільним джерелом формування доходів бюджету, оскільки циклічні коливання економіки істотно впливають на базу оподаткування цим податком – доходи фізичних осіб. Крім того, розподіл податкових надходжень є нерівномірним по різних регіонах і залежить від розвитку промислового виробництва. Недоліком цього податку є також значні можливості для платників в заниженні оподатковуваного доходу і в ухиленні від сплати податку. Особливо це стосується оподаткування доходів від підприємницької діяльності.

  З точки зору регулюючого впливу на макроекономіку, податок з доходів  фізичних осіб відносять до одного з найефективніших «вбудованих стабілізаторів» економічного циклу, оскільки база оподаткування гнучко реагує на економічні підйоми та спади, а прогресивна шкала оподаткування підсилює ефект. Крім того, за допомогою цього податку можна впливати на загальні обсяги споживання.

  З 1992 і до 2004 року в Україні діяв Декрет Кабінету Міністрів, який регламентував  стягнення прибуткового податку  з громадян (попередня назва податку  з доходів фізичних осіб). В 2003 році був прийнятий новий закон  щодо оподаткування доходів фізичних осіб, який вніс значні зміни в порядок  нарахування і стягнення цього  податку.

  Зміна ставок прибуткового податку в Україні  з 1991 року відбувалась досить часто - іноді по кілька разів на рік. Це було обумовлено як об’єктивними ( з  розвитком ринкових відносин змінюються форми одержання доходу), так і  суб’єктивними чинниками ( насамперед політичними - намаганням за допомогою  прогресії вирівняти доходи малозабезпечених і високозабезпечених верств населення). Для прикладу, в 1993 році ставки мінялись тричі. Причому з 1 грудня 1993 року по 1 жовтня 1994 року існувала найжорстокіша  шкала оподаткування - максимальна  ставка дорівнювала 90%. Але не дивлячись  на збільшення ставок майже удвічі, доходи бюджету від прибуткового податку з громадян в цей період не збільшились, а зменшились - внаслідок  ухилення від сплати по таких необгрунтованих з економічної точки зору ставках. Досить довго ( до 2004 року) в Україні застосовувалась прогресивна шкала оподаткування, з мінімальною ставкою 10% та максимальною – 40%. Розмір ставки залежав від обсягу оподатковуваного доходу. З 2004 року застосовуються пропорційні ставки, які не залежать від обсягу оподатковуваного доходу, а лише від виду доходу та статусу (резидент чи нерезидент) платника. 
 
 
 
 

1.4 Загальний  оподатковуваний дохід. Об’єкт і ставка оподаткування, податкові пільги та податковий кредит.

  Доходи  платника, які включаються і які  не включаються до загального оподатковуваного доходу є чітко визначеним в законі.

  Так, до складу загального оподатковуваного доходу включаються:

  - доходи у вигляді заробітної  плати та інші виплати та  винагороди;

  - доходи від продажу об'єктів  прав інтелектуальної власності;

  - сума (вартість) подарунків;

  - сума страхових внесків за  договором добровільного страхування,  сплачена будь-якою особою - резидентом, іншою ніж платник податку,  за такого платника податку  чи на його користь (за винятком  довгострокового страхування життя  та недержавного пенсійного страхування);