Контрольна робота з курсу «Фінансове право України»

 
 
 
 
 

1. Розподіл доходів між ланками бюджетної системи. 

      Поняття бюджетної системи  і бюджетного устрою України.

     Закон України “Про бюджетну систему України” містить в собі положення про бюджетну систему і бюджетний устрій України.

     У відповідності із статтею 2 Закону бюджетна система України складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Згідно ст.95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах спреведливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами  і територіальними громадами.

     В фінансово-правовій літературі дається  наукове визначення бюджетної системи України. Це “заснована на економічних відносинах, врегульованих правовими нормами, сукупність видів бюджетів, які існують на території держави”. Сукупність всіх бюджетів, які входять до бюджетної системи України, складає зведений (консолідований) бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

     Бюджет  Автономної Республіки Крим об”єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим. При цьому слід мати на увазі, що така система бюджетів Автономної Республіки Крим не входить за рамки бюджетної системи України.

     Бюджет  області об”єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

     Бюджет  району об”єднує районний бюджет, буджети  міст районного значення, селищні та сільські бюджети.

     Бюджет  міста, яке має районний поділ, об”єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

     Бюджетний устрій України грунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності, самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

     Ст.8 Закону “Про бюджетну систему України” визначила бюджетну класифікацію як “єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних”. Саме через бюджетну класифікацію здійснюється єдиний облік доходів і видатків, складається звітність про виконання бюджетів.

     Структура бюджетної класифікації розробляється  Кабінетом Міністрів України, а нова її структура була затверджена постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 року.

     Бюджетна  класифікація України складається  з чотирьох розділів:

Розділ 1. Доходи бюджету.

Розділ 2. Видатки бюджету.

Розділ 3. Фінансування бюджету.

Розділ 4. Державний борг.

     Розділ 1 “Доходи бюджету” поділяється  на групи, підгрупи, статті і підстатті. Групи доходів – це податкові надходження та неподаткові доходи, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти і державні цільові фонди. Класифікація видатків бюджетів складається з функціональної, відомчої та економічної структури видатків.

     Функціональна структура видатків бюджетів України  визначає основні напрямки державної діяльності: 1.Державне управління; 2.Міжнародна діяльність; 3.Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу; 4.Національна   оборона і   т.д. ( всього  24  розділи). Розділи поділяються на підрозділи, тобто більш детальні частини. Підрозділи можуть мати цільові статті і види витрат. Економічна структура видатків групує видатки державного і місцевих бюджетів за їх економічним змістом. Вона поділяється на поточні видатки і капітальні видатки, а також на предметні статті, підстатті та елементи витрат.

     Розділ 3 “Фінансівання бюджету” передбачає залучення коштів для фінансування видатків бюджету – внутрішнє і зовнішнє фінансування.

     У розділі 4 “Державний борг” наводиться структура державного внутрішнього і зовнішнього боргу.

     Правові основи складу доходів  бюджетів і їх розподіл між окремими ланками бюджетної системи України.

     Кожний  бюджет поділяється на дохідну і  видаткову частини, які мають  бути збалансовані між собою.

     В дохідній частині бюджету передбачаються всі доходи, передбачені законодавством України (податки і неподатковані доходи). За соціально-економічними ознаками вони можуть бути поділені на: 1) доходи від господарської діяльності; 2) доходи від використання природних ресурсів; 3)доходи від банківської діяльності; 5)доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних  металів;   6)державне мито; 7)митні платежі; 8)збори та інші неподатковані доходи; 9)доходи від приватизації; 10)доходи від громадян тощо.

     Розподіл  доходів належить до повноважень представницьких органів держави, оскільки це є одним з основних питань функціонування бюджетної системи України. Головну роль в цьому відіграє Верховна Рада України, як єдиний орган законордавчої влади в Україні.

     Основним  завданням при розподілі доходів  бюджетів є наділення кожного  з державних органів – суб”єкта бюджетного права – таким об”ємом коштів, який міг би забезпечити виконання його завдань і функцій, передбачених Конституцією та законами України. При цьому повинні бути забезпечені збалансованість всіх бюджетів, зацікавленість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, запобігання касових розривів та інше, бездефіцитність бюджетів.

     З врахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланками бюдлжетної системи всі вони можуть бути поділениі на закріплені і регулюючі.

     До  закріплених належать доходи, які  постійно діючими нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі.

     Регулюючі доходи – це передбачені в Законі про Державний бюджет або в рішені про бюджет представницьких органів доходи бюджетів, які щорічно перерозподіляються між різними ланками бюджетів. Розмір частини кожного з доходів, яка передається у бюджет нижчого рівня, визначається, виходячи з потреб цього бюджету, і може щорічно змінюватись.

     При нестачі коштів для збалансування  бюджетів держава може використати  і такий метод бюджетного регулювання як дотації, субвенції, субсидії, які можна назвати єдиним терміном – трансферти.

     Таким чином, Державний бюджет України складається із закріплених доходів, а республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети – з трьох 1)власних джерел, які надходять від об”єктів, що є їх власністю; 2)закріплених доходів; 3)доходів, що надійшли в порядку бюджетного регулювання. Крім цього, вони можуть на власний розсуд і запозичувати кошти.

     Бюджетне  регулювання – це щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх бюджетів на рівні, необхідному для виконання кожним місцевим органом своїх завдань і функцій. Розмежування доходів в процесі бюджетного регулювання здійснюється з урахуванням економічного, соціального, екологічного, природного стану відповідних областей, районів та населених пунктів.

     Закон “Про бюджетну систему України” в ст.11-15 дає перелік доходів кожної з ланок бюджетної системи України.

     Ст.13 Закону “Про бюджетну систему України” дає перелік доходів, які в порядку, на умовах і в межах, встановлених законами України, зараховуються у районні, міські (міст обласного підпорядкування) бюджети.  
 

     Список використаних джерел: 

1. Алєксєєв  І. В., Ярошевич Н. Б., Чушак-Голобородько А. М. Бюджетна система: Навч. пос., 2007. - 376 с.
2. Закону “Про бюджетну систему України”.
3. Конституція (Основний Закон) України. – К., 1996.
4. Про Державний бюджет України на 2010 рік. http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2154-17
5. Фінансове право: Навч. Пос. / за ред. Л.К.Воронової, К., 1998.-384с.

 
 
 
 
 
 
 

3. Задача.

     У 2008 році комерційний  банк «А» уклав кредитний договір, за яким видав фізичній особі довгостроковий кредит у сумі 40000 доларів США на придбання житлового будинку. Чи потребувала ця операція отримання індивідуальної ліцензій НБУ на здійснення валютної операції? Відповідь обґрунтуйте. 

     Відповідно  до ч.1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії.

     Генеральні  ліцензії видаються комерційним  банкам та іншим фінансовим установам  України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

     Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і  нерезидентам на здійснення разової  валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

     Тобто, виходячи з зазначених вище норм, чинне  законодавство допускає можливість визначення зобов’язань у іноземній  валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.

     Якщо  ж звернутися до ч.1 ст.203, ч.1ст.215 Цивільного кодексу України, з питанням чи мав банк право надавати кредит в іноземній валюті та посилатись зокрема на ст.524 Цивільного кодексу України, ст.198 Господарського кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, відповідно до яких зобов’язання мають бути визначені і підлягають оплаті у грошовій одиниці України –гривні. Національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.

     Відповідно  до ст.524 Цивільного кодексу України  –зобов’язання має бути виражене в грошовій одиниці України –гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній  валюті.

     Частиною 2 ст.198 Господарського кодексу України встановлено, що грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

     Згідно  ст.192 Цивільного кодексу України  законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

     Правовідносини  з надання кредиту регулюються  параграфом 2 глави 71 Цивільного кодексу України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.93р. №15-93 (далі –Декрет).

     Згідно  ст.1054 Цивільного кодексу України  за кредитним договором банк або  інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі  та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

     Відповідно  до ст.345 Господарського кодексу України  кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних  умовах та на власний ризик залучених  коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

     Згідно  ст.49 Закону України “Про банки і  банківську діяльність” до кредитних  відносяться операції зазначені  у п.3 ч.1 та у пунктах 3-7 ч.2 ст.47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

     Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

     В розумінні ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.