Контрольна робота по «Фінансове право»

• накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
• встановлення за погодженням із Міністерством статистики  України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;
• публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо.

      Ст. 44-50 Закону України „Про Національний банк України" закріплюють за НБУ повноваження в сфері валютного регулювання та контролю; організації валютного ринку; проведення дисконтної (англ. - облік векселя, обліковий процент при обліку векселів або скидка з ціни товару або валюти у біржових або валютних угодах) та девізної (фр.— платіжні засоби в іноземній валюті) політики; поповнення та використання золотовалютного резерву та покладають на нього функції зберігача золотого запасу, дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів та інших коштовностей.

      Валютну політику держави можна поділити на дві частини: поточну та перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон'юнктури, а перспективна — в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо.

      Декрет  Кабінету Міністрів України "Про  валютне регулювання і валютний контроль" (далі — Декрет) поділяє суб'єктів валютних правовідносин на резидентів і нерезидентів.

      До  резидентів належать:

      — фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

• юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням в Україні, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;
• дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичний імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

      Нерезидентами українське законодавство вважає:

• фізичних осіб (іноземних громадян, громадян України, осіб без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України;
• юридичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності за участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України);
• розташовані на території України  іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

      Об'єктами валютних правовідносин є: валюта України; цінні папери, що номіновані у валюті України; іноземна валюта; валютні цінності.

      Змістом валютних правовідносин виступають валютні операції, в яких реалізуються права та обов'язки суб'єктів, і до яких згідно з чинним законодавством України належать:

• операції, пов'язані з переходом права власності та інших прав на валютні цінності, а також операції, що пов'язані з використанням як засобу платежу іноземної валюти і платіжних документів у іноземній валюті;
• вивезення і ввезення та переказ в Україну та з України валютних цінностей;

      — здійснення міжнародних грошових переказів;

• розрахунки між резидентами і нерезидентами у валюті України.

      Валютні операції здійснюються банками та іншими фінансовими установами на підставі ліцензії Національного банку України, які поділяються залежно від тривалості та періодичності здійснення:

      • генеральні ліцензії, які видаються на здійснення валютних операцій на весь період валютного регулювання і не потребують індивідуальної ліцензії. Уповноважені банки, які одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних із торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з Іншими юридичними особами-резидентами;

      • індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Положення "Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій" затверджене Правлінням Національного банку України і вміщує перелік операцій, які потребують індивідуальної ліцензії.

      Ліцензія  Національного банку України  на здійснення валютних операцій надається  банкам — юридичним особам, які  здійснюють свої операції на території України не менше одного року, мають статутний капітал розміром, що встановлюється Національним банком, та власні кошти. Після отримання ліцензії банки стають уповноваженими банками.

Ситуаційне завдання

     Оплату  за навчання студентки Дорошенко  у державному вищому навчальному закладі проводять її батьки із коштів своєї заробітної плати.

     Обґрунтуйте, чи мають право батьки цієї студентки як платники податку з доходів фізичних осіб на податковий кредит для компенсації вартості навчання своєї доньки. Якщо так, то в якому розмірі може бути сума такого кредиту і який порядок його надання? 

     Відповідь

     Відповідно  до статті 5.3.3. Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” право платника на податковий кредит має сума коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення.

     У якості підтверджуючих документів платник  податку пред'являє розрахункові документи (квитанції, касові ордери, чеки тощо), в яких зазначено прізвище, ім'я, по батькові, далі —ПІБ не його, а його дитини, з якою укладено договір на навчання. Такі документи повинні прийматися податковими органами, а зазначені у них суми братися до розрахунку податкових зобов'язань, за винятком випадків, коли такий студент сам протягом року отримував заробітну плату.

     Підставою для цього є норми цивільного законодавства, зокрема, Сімейного кодексу України, згідно зі ст.ст. 180 та 199 якого батьки повинні утримувати своїх неповнолітніх (до 18 років) дітей, а якщо повнолітні діти продовжують навчатися, то обов'язок щодо утримання та надання матеріальної допомоги покладається на батьків до досягнення дітьми двадцятитрьохрічного віку.

     При навчанні платника податку або члена  його сім'ї першого ступеня споріднення витрати, понесені у зв'язку із оплатою навчання, можуть бути включені до податкового кредиту одного з таких членів за їх вибором. Зазначений вибір вважається здійсненим, якщо платник податку подає податкову декларацію, у якій визначається сума таких витрат, а другий із батьків не користується правом на податковий кредит на таке навчання. Такі витрати включаються:

• при навчанні платника податку або іншого члена його сім'ї першого ступеня   споріднення—до   податкового кредиту одного з таких членів за їх вибором;
• при навчанні обох членів подружжя—окремо до податкового кредиту кожного, відповідно до вартості його навчання.

     Ставка  податку становить 15 відсотків від  об'єкта оподаткування. Ст. 22.3 встановила, що починаючи з 1 січня 2004 р. та до 31 грудня 2006 р. ставка оподаткування встановлюється на рівні 13 відсотків від об'єкта оподаткування.

     Ставка  податку подвоюється на об'єкт  оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім—у державну лотерею у грошовому виразі), або будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів — фізичних осіб. Винятком із цього правила є таке: якщо нерезидент одержує доходи з джерел в Україні (ст. 9.11.1 Закону) і виплачує їх резидент, то він вважається агентом такого нерезидента, і при укладенні ним договору про працю і про умови отримання доходу резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосовуватися до таких доходів.

     Якщо  доходи з джерелом походження України  виплачуються нерезидентом другому нерезиденту, то такі доходи повинні зараховуватися на рахунок, відкритий таким нерезидентом у банку-резиденті, режим якого встановлюється НБУ.

     Закон у ст. 9 установив окремий порядок  оподаткування доходів, одержаних  за межами України.

     Якщо  джерело виплат будь-яких оподатковуваних  доходів є Іноземним, то сума такого доходу включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку — їх отримувача, який зобов'язаний подати річну податкову декларацію.

     Якщо  згідно з нормами міжнародних  договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов'язання на суму податків, сплачених за кордоном, то такий платник податку визначає суму зменшення у річній податковій декларації.

     Для отримання права на зменшення  суми податкового зобов'язання на суму податку, сплаченого за межами України, платник податку зобов'язаний отримати від державного органу країни, в якій сплачується такий дохід, уповноваженого стягувати такий податок, довідку про суму стягнутого податку, а також про базу його нарахування, Така довідка має бути легалізована консульською установою України у відповідній країні.

     Закон України "Про податок з доходів  фізичних осіб" вміщує норми оподаткування рухомого і нерухомого майна, спадщини, подарунків, різних видів доходів, у тому числі інвестиційного.

     Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлює обов'язки платників податку і окремо податкових агентів.

     Обсяги  звітності та процедура подання  її органам державної податкової служби встановлені Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

     Висновок 

      Валютні операції—складний правовий механізм, що являє собою вольові правомірні дії фізичних і юридичних осіб, спрямованих на досягнення правового наслідку: на встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків суб'єктів при здійсненні дій з валютою. Переважно ці відносини регулюються цивільно-правовими нормами і детально вивчаються у курсі банківського права.

      Податковий  кредит — це сума (вартість) витрат, понесених платником податку — резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених Законом.

     Список використаної літератури 

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії  ВРУ 28 червня 1996 р. – К.: Феміна, 1996.-64с.
2. ЗУ „Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів” від 22 грудня 1994р.
3. ЗУ „Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003р.
4. Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. – К.: Прецедент; Моя книга, 2006. - 448с.
5. Капаєва Л.М., Лех М.С. Фінансове право: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. -248с.
6. Ващенко Ю.В. Банківське право: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 344с.
7. Кучерявенко М.П. Фінансове право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 320с.