МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ  ПОВІТРЯНОГО І КОСМІЧНОГО ПРАВА

Кафедра: Конституційного та адміністративного права

Контрольна  робота

з дисципліни:

«Фінансове  право» 

Київ-20

 

Зміст:

 

Вступ.............................................................................................................................3 

1. Суб’єкти  фінансового права та суб’єкти фінансових правовідносин .......................4

 

2. Правовий  режим валютних операцій............................................................................6

 

3.    Ситуаційне завдання..........................................................................................11 

Висновок.....................................................................................................................13 

Список використаної літератури..............................................................................14

 

Вступ 

    Фінансове право регулює відносини, які  включаються до його предмета, визначає права й обов'язки їх учасників, тобто юридичних і фізичних осіб, які беруть участь у фінансовій діяльності. Ось ці учасники і є суб'єктами фінансового права і, як правило, вони ж стають суб'єктами фінансових правовідносин.

    Але не завжди суб'єкти фінансового права стають суб'єктами конкретних фінансових правовідносин.

 

1. Суб'єкти фінансового права та суб’єкти фінансових правовідносин

 

      Суб'єкт  фінансового права — це особа, учасник фінансових відносин, яка за своїми особливостями фактично може бути носієм суб'єктивних прав і обов'язків. Так, згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. Отже, кожний громадянин є суб'єктом фінансового права і потенційно він може бути суб'єктом фінансових правовідносин. Кожний громадянин може бути носієм суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, він реально здатний брати участь у податкових, бюджетних та інших фінансових правовідносинах в силу приписів Конституції України.

      Властивість юридичної або фізичної особи бути носієм юридичних прав і обов'язків в силу юридичних норм називається правосуб'єктністю. Правосуб'єктність у фінансовому праві включає в себе два елементи: можливість мати права і нести обов'язки (правоздатність) і можливість до самостійного здійснення прав і обов'язків (дієздатність).

      Так, у ч. 2 ст. 67 Конституції приписано  всім громадянам щороку подавати декларацію про свій майновий стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Подаючи декларацію про доходи, громадянин вступає у фінансові правовідносини з податковою адміністрацією.

      Правосуб'єктність у фінансовому праві поняття  більш широке, ніж суб'єкти фінансових правовідносин.

      Суб'єкти фінансового права — це юридичні і фізичні особи, які мають правосуб'єктність, тобто можуть потенційно бути учасниками фінансових правовідносин, а суб'єкт фінансових правовідносин — це реальний учасник даних правових відносин.

      Так, у нашому прикладі, громадянин є  безумовним носієм фінансових прав і обов'язків в силу дії норм Конституції України, тобто є суб'єктом фінансового права, але, подаючи декларацію в податкову адміністрацію, він вступає у конкретні фінансові правовідносини, бо реалізує надані Конституцією України права й обов'язки, стає суб'єктом фінансових правовідносин, але не губить своїх властивостей як суб'єкт фінансового права.

      Суб'єктами фінансового права виступають держава, адміністративно-територіальні утворення; юридичні особи — підприємства й організації усіх форм власності, установи, громадські організації, тобто колективні суб'єкти і громадяни як індивідуальні суб'єкти.

      Держава виступає, як правило, в особі уповноваженого нею органа: Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів, Національного банку (а в міжнародних фінансових відносинах держава виступає суб'єктом відносин). Суб'єктами фінансового права є адміністративно-територіальні одиниці: Автономна Республіка Крим, області, міста, райони, селища, села.

      Держава і адміністративно-територіальні  утворення виступають у бюджетних правовідносинах, бо вони Конституцією України наділяються правом на бюджет, а звідси витікає їх право на одержання доходів і фінансування видатків, які пов'язані із здійсненням функцій, покладених на них Конституцією.

      Ці  суб'єкти беруть участь і у правовідносинах, пов'язаних із державним кредитом, бо їм надано право випуску державних і місцевих позик.

      До  колективних суб'єктів фінансового  права належать органи законодавчої і виконавчої влади: Верховна Рада, Рахункова палата. Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державне казначейство. Ці державні органи не тільки можуть, але й зобов'язані брати участь у фінансових правовідносинах, оскільки це покладається на них Конституцією та законодавчими актами.

      У фінансових правовідносинах беруть участь органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. Вони збирають податки, фінансують видатки, наповнюють і витрачають позабюджетні фонди тощо.

      Велике  коло учасників фінансових правовідносин  складають підприємства різних форм діяльності і форм власності. Господарюючі суб'єкти юридичні особи — активні учасники фінансових правовідносин, бо вони є платниками податків, користувачами банківських кредитів, учасниками торгів на біржах тощо.

      Некомерційні  установи одержують з бюджету  асигнування для своєї діяльності,, але вони змушені добувати грошові засоби для свого фінансування і вступають у інші види фінансових правовідносин. Суб'єктами фінансового права виступають сімейні приватні підприємства, селянські (фермерські) господарства, які є самостійними господарюючими одиницями. Вони сплачують податки до бюджету, придбавають облігації державних позик, одержують фінансову підтримку з бюджету.

      І, нарешті, індивідуальними суб'єктами фінансового права є громадяни. Стаття 67 Конституції України покладає на всіх громадян обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, щорічно подавати декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік. Громадяни вступають у правовідносини з державою.

 

2. Правовий режим валютних операцій

 

      Дуже  часто під валютою розуміють тільки іноземні грошові знаки, але це не так. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", яким, власне, в основному і регулюються валютні відносини, чітко розрізняє поняття валюти:

1. "валюта України" — грошові знаки України, платіжні документи та інші цінні папери у валюті України;
2. "іноземна валюта" — грошові знаки іноземних держав, банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.

      Як  правило, розрізняють три правових валютних режими, які використовуються державами: а) режим державної валютної монополії (яка була в СРСР); б) режим валютного регулювання (наприклад, в Україні такий режим установлено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю"; в) режим вільно конвертованої валюти.

      Тип валютного режиму визначає принципи здійснення валютних операцій, права  й обов'язки органів держави, які  регулюють валютні відносини, і повноваження юридичних і фізичних осіб, які беруть участь у валютних відносинах з приводу придбання, володіння, використання валютних цінностей, та відповідальність за порушення валютного законодавства. Перелік складових, які характеризують тип валютного режиму, свідчить про те, що ці відносини складні й регулюються не тільки нормами фінансового, а і конституційного, адміністративного, цивільного і кримінального права, тому валютні правовідносини — це врегульовані правовими (у нашому випадку — в курсі фінансового права — фінансово-правовими) нормами суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення валютних операцій, проведення валютного контролю і регламентування валютного обігу .

      Під валютним регулюванням розуміють діяльність уповноважених державою органів по регламентації порядку обігу валютних цінностей та здійснення валютних операцій.

      Органами  прямого валютного регулювання  виступають державні органи, які Конституцією України уповноважені видавати нормативно-правові акти в галузі валютних операцій. До них належить Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів України, Національний банк України. Діє і так зване непряме регулювання (на підставі нормативно-правових актів), яке в державі доручено комерційним банкам.

      Головним  органом валютного регулювання  в Україні є Національний банк. Його "подвійна" юридична природа дозволяє йому видавати нормативно-правові акти з валютних питань і одночасно як органу непрямого регулювання виконувати власні валютні операції. Комерційні банки можуть здійснювати валютні  операції — тільки тоді, коли  вони  отримали ліцензію Національного банку України.

      Структура валютних правовідносин, як і інших, включає три складових: суб'єкти, об'єкти і зміст.

      Валютне регулювання починається з прийняття  Верховною Радою України основного закону, який регулює головні питання в галузі валютного регулювання. Нормативно-правові акти в цій галузі приймає Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України та Національний банк України.

      Національний  банк України є головним органом  валютного регулювання, а саме: він визначає порядок обігу в Україні іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті; видає нормативно-правові акти, які обов'язкові для резидентів і нерезидентів; проводить усі види валютних операцій; установлює правила здійснення резидентами операцій в іноземній валюті і нерезидентами — у валюті України.

      Валютне регулювання передбачає видання  нормативно-правових актів щодо здійснення валютних операцій; дотримання межі зовнішнього державного боргу, встановленого законодавством: лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; ліцензування банків щодо здійснення валютних операцій; визначення курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті.

      В Україні валютний курс встановлюється Національним банком України і означає співвідношення двох валют на валютному ринку. Завдяки валютному курсу провадиться зіставлення цін на товари і послуги в різних країнах. Від нього будуть залежати прибутки іноземних інвесторів, оскільки вони вкладають свої капітали, розраховуючи на прибутки, пов'язані із валютним курсом, його змінами; а також конкурентоспроможність українських товарів на світовому ринку. Урівноваженість його є показником економічної і політичної стабільності країни. Валютні курси, як правило, існують у двох режимах: режимі плаваючого валютного курсу, коли він установлюється залежно від реального стану економіки і співвідношення вартості набору товарів і послуг, або фіксованого валютного курсу, коли затверджена вартість валюти або підтримується центральним банком на певному рівні, або фіксується завдяки прирівнюванню до якого-небудь еквіваленту.

      Національний  банк України, крім функцій прямого  контролю, також здійснює:

• державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;
• разом  із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;
• контроль за додержанням затвердженого Верховною Радого України ліміту зовнішнього державного боргу України;

      — визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

      — видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;