Контрольна робота по Фінансове право

План надання кредитів із загального фонду бюджету — це помісячний розподіл надання кредитів з бюджету, затверджених у загальному фонді  кошторису, за класифікацією кредитування бюджету, який регламентує протягом року взяття бюджетних зобов'язань  та здійснення платежів відповідно до зазначених зобов'язань.

План спеціального фонду державного бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних  видатків) — це помісячний розподіл бюджетних асигнувань (за винятком власних надходжень бюджетних установ  та відповідних видатків), затверджених у спеціальному фонді кошторису, за скороченою формою економічної класифікації видатків або класифікацією кредитування бюджету, який регламентує протягом року взяття бюджетних зобов'язань  та здійснення платежів відповідно до зазначених зобов'язань, у розрізі  доходів за кодами класифікації доходів  бюджету, фінансування бюджету за кодами класифікації фінансування бюджету  за типом боргового зобов'язання, повернення кредитів до спеціального фонду бюджету за кодами програмної класифікації видатків та кредитування бюджету і класифікації кредитування бюджету.

План використання бюджетних коштів — це розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі, в розрізі  видатків, структура яких відповідає повній економічній класифікації видатків та класифікації кредитування бюджету.

Помісячний план використання бюджетних  коштів — це помісячний розподіл бюджетних  асигнувань, затверджених у кошторисі, за скороченою економічною класифікацією  видатків, який регламентує для вищих  навчальних закладів І-IV рівня акредитації  та наукових установ, що утримуються  за рахунок бюджетних коштів, протягом року взяття бюджетних зобов'язань  та здійснення платежів відповідно до зазначених зобов'язань.

Зведені кошториси, зведені плани  асигнувань загального фонду бюджету, зведені плани надання кредитів із загального фонду бюджету та зведені  плани спеціального фонду — це зведення показників індивідуальних кошторисів, планів асигнувань загального фонду  бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду розпорядників коштів бюджету  нижчого рівня, що складаються головним розпорядником для подання Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам та органам Державного казначейства. Зведені кошториси  не затверджуються.

Зведені плани використання бюджетних  коштів і зведені помісячні плани  використання бюджетних коштів —  це зведення показників індивідуальних планів використання бюджетних коштів та індивідуальних помісячних планів використання бюджетних коштів вищих  навчальних закладів та наукових установ  — розпорядників коштів бюджету  нижчого рівня, що складаються головним розпорядником коштів, через якого  вони отримують бюджетні призначення, для подання цих показників Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам та органам Державного казначейства.

Бюджетним установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності  затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання  кредитів із загального фонду бюджету  планів спеціального фонду, а вищим  навчальним закладам та науковим установам  також за наявності затверджених планів використання бюджетних коштів і помісячних планів використання бюджетних  коштів. Установи мають право брати  бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами  асигнувань загального фонду бюджету  планами надання кредитів Із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду, а вищі навчальні заклади  та наукові установи—також установлених затвердженими планами використання бюджетних коштів і помісячними  планами використання бюджетних  коштів.

Кошториси не складаються за бюджетними програмами, призначення за якими  встановлюються законом про Державний  бюджет України за загальнодержавними видатками та рішенням відповідної  ради про затвердження місцевого  бюджету в частині міжбюджетних трансфертів, здійснення передачі бюджетних  призначень головним розпорядникам  коштів та програми "Відшкодування  шкоди, завданої громадянинові незаконними  діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду", мобілізаційної підготовки галузей національної економіки, а також за бюджетними програмами щодо виплати пенсій, надбавок та підвищень  до пенсій, призначених за різними  пенсійними програмами, і щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців  та осіб начальницького і рядового складу та суддів у відставці.

Поняття і види валютних операцій.

Валютний ринок належить до однієї з найважливіших складових  грошового ринку держави і  тому потребує державного регулювання. За роки незалежності України та формування її валютного ринку було розроблено законодавчу та нормативно-правову  базу, створено інституційні форми  організації валютних відносин, створена національна валютна система  тощо. Водночас динамізм валютних відносин, їх інтернаціоналізація потребують постійного вдосконалення чинного  законодавства, приведення його у відповідність  із сучасними економічними реаліями, що впливає на підтримання стабільності національної грошової одиниці України  та підвищення авторитету країни на міжнародному ринку. 
Чинне законодавство визначає валюту України як грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у вкладах в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України. 
Відповідно іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України. 
Як інструмент обігу використовуються також платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в національній чи іноземній валюті або банківських металах. 
Банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів. 
Валютні цінності: іноземна валюта, платіжні документи та фондові цінності в іноземній валюті, дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, за винятком ювелірних та побутових виробів. 
Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. 
Види валютних операцій: 
— пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; 
— пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; 
— пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. 
Учасники валютних операцій: 
— центральний банк держави; 
— валютні біржі; 
— банківські установи; 
— підприємства та кредитно-фінансові установи, що здійснюють зовнішньоекономічні операції; 
— підприємства, міжнародні корпорації та фінансові установи, що здійснюють іноземні вкладення активів; 
— фізичні особи; 
— валютні брокерські фірми. 
Усі вони виступають агентами валютного ринку. Валютний ринок як економічна категорія відображає певну сукупність відносин, пов'язаних зі здійсненням операцій з купівлі-продажу валютних цінностей та руху іноземних капіталів. 
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контрою" та Закону України "Про банки і банківську діяльність" валютні операції здійснюються банками та іншими фінансовими установами на основі ліцензії Національного банку. 
Види ліцензій залежно від тривалості дії, характеру та тривалості валютних операцій: 
- індивідуальні - видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції 
- генеральні - видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання 
Здійснюючи державне регулювання відносин у сфері обігу валюти, органи державної влади втілюють валютну політику. Валютна політика - це сукупність заходів, що здійснюються у сфері міжнародних економічних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей економічної політики країни. Завдання валютної політики: 
— забезпечення стабільності економічного зростання, 
— стримування зростання безробіття та інфляції, 
— підтримка рівноваги платіжного балансу. Основою валютної політики країни є вибір режиму валютних курсів, який відповідає економічному стану держави та її зовнішньоекономічним відносинам. Функції валютних курсів: 
— сприяння інтернаціоналізації грошових відносин; 
— сприяння об'єднанню та стабільному розвитку фінансових ринків; 
— порівняння рівнів та структури цін, а також результатів виробничої діяльності в окремих країнах; 
— порівняння національної та інтернаціональної вартості на національних та світових ринках; 
— перерозподіл національного продукту між окремими країнами; 
— інтернаціоналізація господарських зв'язків тощо. Валютний курс є своєрідною формою ціни, яка сплачується в національній грошовій одиниці за одиницю іноземної валюти, і визначається співвідношенням між національною грошовою одиницею та відповідно іноземною валютою, виходячи насамперед з їх купівельної спроможності. При встановленні валютного курсу значну роль відіграє конвертованість валюти, за якою здійснюється операція, оскільки вона впливає на купівельну спроможність валюти. 
Під конвертованістю валюти розуміють її здатність обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби. Розрізняють повну та часткову конвертованість. Головний критерій такого розмежування полягає у відсутності або наявності валютних обмежень у законодавстві країн, що здійснюють емісію цих валют. 
Умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту встановлюються Національним банком відповідно до законодавства України про валютне регулювання. Види валют залежно від рівня їх конвертованості відповідно до Класифікатора іноземних валют НБУ: 
1) вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші валюти; 
2) валюти з обмеженою конвертованістю; 
3) неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти і курси яких НБУ не визначає. 
Фактори, що визначають форми й методи проведення валютної політики: 
— конкретні умов розвитку економіки; 
— стан платіжних балансів; 
— стан міжнародних відносин; 
— внутрішня та зовнішня політики держави. Форми та методи валютної політики: 
— валютні обмеження - система нормативних правил, що встановлені в адміністративному або законодавчому порядку та спрямовані на обмеження операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями (зокрема, державний контроль над операціями, обмеження переказів за кордон, блокування валютної виручки); 
— зміна паритетів валют (девальвація - зменшення офіційного золотого змісту грошової одиниці країни або зниження її курсу щодо валют інших країн, яке здійснюється у законодавчому порядку та ревальвація -збільшення золотого змісту грошової одиниці або підвищення її курсу щодо валют інших країн, яке здійснюється державою в офіційному порядку); 
— регулювання ступеня конвертованості валюти; 
— режим валютного курсу; 
— дисконтна та девізна політика, в тому числі валютні інтервенції - втручання центральних банків у валютні операції з метою підвищити або знизити курс валюти своєї країни або іноземної валюти. 
У тих випадках, коли країна зацікавлена у підвищенні курсу своєї валюти, центральний банк вдається до масового продажу іноземної та купівлі національної валюти. Якщо ж ставиться протилежна мета - зниження курсу національної валюти, - здійснюється масова купівля іноземної та продаж національної валюти. 
Аналізуючи положення теорії фінансового та господарського права, можна зробити висновок, що валютна система становить державно-правову форму організації міжнародних валютних (грошових) відносин держав. 
Національна валютна система складається з таких елементів: 
1) національна валюта; 
2) умови обрання «мостів» валюти держави; 
3) паритет національної валюти; 
4) режим курсу національної валюти; 
5) наявність або відсутність валютних обмежень у країні; 
6) національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни; 
7) регламентація використання міжнародних кредитних коштів обігу; 
8) режим національного валютного ринку і ринку золота; 
9) державні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни. 
Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні. Економічну суть золотовалютних резервів становлять фонди коштів, що створюються для забезпечення стабільності власної грошової одиниці та платоспроможності держави.

Література:

1. Алисов Е. А. Финансовое  право: Учеб. пособ. - X.: Эспада 2000. -285с.

2. Банківське право України:  Навч. посібник. Кол. авт.: Жуков А.  М., Іоффе А. Ю.. Кротюк В. Л  .. Пасічник В. В.. Селіва-нов А.  О. та ін. / За заг. ред. А.  О.Селіванова. - К.: Видавничий Дім  "Ін Юре", 2000. - 384 с.

3. Банківське право: українське  та європейське. Навчальний посібник / П. Д. Біленчук, О. Г. Диннік, І. О . Лютий. О. В.Скороход; За  редакцією П. Д. Біленчука. - К.: Атіка, 1999. - 400 с.