Бюджетне право України

Після Великої Жовтневої соціалістичної [21, с.56-59]революції був період (1918-1922 рр.), коли Україна зробила спробу створити власну бюджетну систему (дещо в усіченому вигляді) і самостійно будувати взаємовідносини з місцевими органами влади. Налагодити бюджетний процес намагалися спочатку Українська Центральна Рада протягом 14 місяців свого існування, а потім більшовицький уряд, але ці спроби з різних причин успіху не мали. Питання щодо цілковитої державної незалежності і відповідно щодо формування незалежної бюджетної системи так і не було поставлено .

У 1921 р. постановою ВЦВК "Про заходи щодо впорядкування фінансового  господарювання" було скасовано  об'єднання державного і місцевих бюджетів. У грудні 1921 р. ВЦВК і РНК  прийняли постанови, які згодом було перенесено до законодавства Радянського  Союзу, "Про місцеві бюджети", "Про місцеві кошти", "Про  перелік витрат, що фінансуються місцевими  коштами".[25, с. 13-17]

У 1923 р. було прийнято тимчасове Положення  про місцеві фінанси, яким визначалися: склад місцевих бюджетів, права та обов'язки органів влади різних рівнів, порядок і механізм місцевого  оподаткування, механізм субсидування місцевих бюджетів із загальнодержавних  коштів, порядок складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів. Було змінено також порядок формування доходної частини місцевих бюджетів і видаткові повноваження місцевих органів влади. З цього часу за рахунок коштів місцевих бюджетів повністю фінансувалися заходи місцевого  значення в народному господарстві, соціальному забезпеченні, дорожньому будівництві, місцевому транспорті тощо. У 1923-1925 рр. помітно зміцнилася доходна база місцевих бюджетів за рахунок відрахувань від загальнодержавних  податків. У цей період уперше почав  застосовуватися такий елемент  фінансового вирівнювання в міжбюджетних відносинах, як субвенція, яка надавалася з урахуванням економічного потенціалу території, рівня задоволення місцевих потреб .

До 1925 р. в основному завершилося  формування системи місцевих бюджетів, яка складалася з трьох основних груп залежно від покладених на них  завдань і механізму бюджетного регулювання:

1. Регулюючі бюджети (губернські, обласні, республіканські, окружні).

2. Міські бюджети (усіх міст).

3. Низові бюджети (волосні, районні,  сільські)

Органи місцевого самоврядування вперше дістали право налагоджувати  також зовнішньоекономічні зв'язки, брати в них участь на принципах  валютної самофінансування згідно з  вимогами чинного законодавства.

Закон детально не регламентував повноваження органів місцевого самоврядування різних рівнів, не розмежовував сфери  діяльності представницьких і виконавчих органів по горизонталі, не закріплював  нормативи формування доходної частини  місцевих бюджетів. Ці та інші питання  мало регулювати республіканське законодавство, що й було згодом зроблено в Україні: прийнято Закони "Про бюджетну систему  Української РСР" і "Про місцеві  ради народних депутатів Української  РСР і місцеве самоврядування".[22, с.34-36]

Така бюджетна система проіснувала  в Україні до 1990 р. З прийняттям Декларації про Державний суверенітет  Україна почала побудову власної  бюджетної системи. Зокрема, 5 грудня 1990 р. було прийнято Закон "Про бюджетну систему Української РСР", який введено в дію з 1 січня 1991 р. Проте  в будівництві бюджетної системи  Україна не уникнула помилок, властивих  країнам, що стали на шлях самостійного розвитку. На рівні законодавчої і  виконавчої влади у сфері бюджетного будівництва без належного економічного обгрунтування приймалися популістські рішення, які часто взаємовиключали  одне одного. Стрімкими темпами почала зростати інфляція, різко упав обсяг  ВВП, стала катастрофічною криза  неплатежів у народному господарстві .[24, с.23-27]

Фінансова криза, що дедалі поглиблювалася, потребувала невідкладних заходів, спрямованих на стабілізацію економічної  ситуації в Україні, насамперед у  бюджетній і податковій сферах. У 1995 р. було прийнято Закон "Про бюджетну систему України", що позначив новий  підхід до формування і взаємодії  всіх ланок бюджетної системи. Зокрема, було затверджено нові принципи побудови бюджетної системи, які надалі знайшли  відображення в Конституції України, прийнятій Верховною Радою 28 червня 1996 р. У вересні 1996 р. було проведено  грошову реформу, новою грошовою одиницею стала гривня. Почалася розробка проектів бюджетного і податкового  кодексів. Усі ці заходи зупинили темпи  інфляції, стабілізували грошовий обіг, упорядкували бюджетний процес.

З проведеного дослідження історії  фінансово-бюджетних відносин в  Україні можна зробити такі висновки:

1. Фінансово-бюджетні відносини  в Україні мають багату історію  і в своєму становленні пройшли  шлях від примітивних родових  відносин до формування сучасної  бюджетної системи, що відповідає  основним економічним, політичним  і соціальним принципам .

2. У своєму розвитку фінансово-бюджетні  відносини переживали періоди  як централізації влади і відповідно  бюджетних відносин, так і розвитку  місцевого самоврядування.

3. Зараз поряд з уже вжитими  позитивними заходами в бюджетній  сфері необхідно й надалі вдосконалювати  фінансово-бюджетні відносини в  галузі реформування бюджетної  системи і міжбюджетних відносин, зміцнювати фінансову основу  місцевого самоврядування .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

З огляду на проведене дослідження  можна зробити такий висновок , що бюджетний процес носить нормативний і директивний характер. В Бюджетному кодексі України дано визначення  бюджетного планування – це регламентована нормами права діяльність, пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Таким чином бюджетний  процес складається з наступних  стадій: складання проекту бюджету; розгляд проекту бюджету;затвердження бюджету; виконання бюджету.

Якщо ж розглядати задачі бюджетного планування, то вони є такими: забезпечення необхідними фінансовими ресурсами програм економічного і соціального розвитку;виявлення резервів і джерел додаткових капіталів у фізичних і юридичних осіб для виконання задач, передбачених бюджетом;визначення доходів по окремих джерелах поступлень із загального обсягу доходів бюджету;визначення видатків бюджету по видах затрат, цільовому призначенню і загальному обсягу видатків;розподіл доходів і видатків бюджетної системи між окремими ланками бюджетної системи;утворення державних, матеріальних і бюджетних резервів;здійснення контролю за фінансовою і господарською діяльністю підприємств і установ.

При цьому складання і  виконання бюджету – це функція  виконавчої влади, а розгляд і  затвердження – це функція законодавчої влади.

Бюджетним кодексом України  чітко визначено, що бюджет є центральною ланкою фінансової системи держави, а фінанси, як уже зазначалося, це система грошових відносин, у процесі яких утворюються і використовуються централізовані грошові фонди, потрібні для виконання завдань і функцій держави або органу місцевого самоврядування. Тому сукупність правових норм, що регулюють відносини в сфері бюджету, і становлять бюджетне право, є основним розділом фінансового права.

 

У зв'язку з постійним  рухом та завданнями, які має бюджет як основний фінансовий план держави, необхідна чітко налагоджена  система управління бюджетом, щоб  забезпечити своєчасне й повне  надходження доходів, та раціонального, цільового й ефективного використання коштів. Саме в цьому аспекті виникає  юридичне значення бюджету у вигляді  нормативно-правового закріплення  бюджетних повноважень суб'єктів  бюджетних відносин.

Бюджет, затверджений на рівні  закону на поточний бюджетний період, надає фінансовій діяльності органів  виконавчої влади обов'язкового характеру, оскільки приписи закону мають конкретно-адресний характер і зобов'язують ці органи їх виконувати. Закон про бюджет покладає на орган виконавчої влади обов'язок зібрати певну суму коштів і дозволяє витратити зібрані кошти на фінансування видатків, пов'язаних із забезпеченням  виконання функцій держави.

Отже, можна зробити висновок, що державний бюджет безпоседньо впливає  на кожного громадянина і від  нього залежить будуть люди жити добре, чи не дуже( у фінансовому плані ).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Конституція України

2.Бюджетний кодекс  Украї  ни

3.Податковий кодекс України

4.Кодекс України про  адміністративні правопорушення

5. Декрет Кабінету Міністрів України „Про місцеві податки та збори”. Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №30. – Ст. 336.

6. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Відомості Верховної Ради України. 1993. – №17. – Ст. 184.

7. Додаток 1 до листа ДПАУ від 28.02.2007 р. N 4082/7/17-0217. Урядовий кур'єр, 2007. – №55.

8. Про Державний бюджет України Закон України ///Відомості Верховної Ради України, 2006. – №9-10. – Ст. 96.

9. Про порядок погашення зобов’язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами…Закон України//// Відомості Верховної Ради України, 2001. – №10. – Ст.   44.

10. Про податок з доходів фізичних осіб ..Закон України///Відомості Верховної Ради України, 2004. – №52. – Ст. 564.

11. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 – х т. - М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – 359 с.

12. Башняк О.С. Принципи оподаткування та їх реалізація у податковому законодавстві України. Дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 2005. – 190 с.

13. Бех Г.В. Правове регулювання непрямих податків в Україні. Дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 2002. – 189 с.

14. Воротіна Н.В. Теоретичні питання податкового законодавства України. Автореф. дис. канд. юрид. наук / Київ, 1996. – 24 с

15. Глухов В.В., Дольдэ И.В. Налоги. Теория и практика: Учебное пособие. С.-Пб.: Специальная литература, 1996. – 285 с.

16. Костенко Ю.О. Правове регулювання оподаткування фізичних осіб в Україні. Автореф. дис. канд. юрид. наук / Харків, 2002. – 19 с.

17. Кучерявенко М.П. Основи податкового права: Навчальний посібник. – Харків: Легас, 2001. – 304 с

18. Кушнарьова Т.Є. Податкові органи в системі суб‘єктів податкових правовідносин. Дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 2004. – 188 с.

19. Мамонов И.В, Омельяненко А.В. Введение в основы теории налогообложения. – Краснодар: ООО БК «Группа Б», 2000. – 231 с.

20. Податкова система України: Підручник / В.М. Федосов, В.М. Опарін, Г.О. П'яточенко та ін. / За ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 1994. – 464 с.

21. Соколов А.А. Теория налогов. – М.: ООО «ЮрИнфоР-Пресс», 2003. – 505 с.

22. Турчинов О.В. Основні напрями удосконалення системи оподаткування в Україні. – К.: Інтертехнодрук, 1998. – 68 с.

23. Финансовое право: Учебник / Под ред. О.Н. Горбуновой. М.: Юристъ, 1996. – 400 с.

24. Фінансове право: Курс лекцій. К.: Правові джерела, 1998. – С.97; В.И. Гуреев. Налоговое право. М.: Экономика, 1995. – 253 с.

25. Халфина Р.О. Право как средство социального управления. – М.: Наука, 1088. – 254 с.