Бюджетне право України

Згідно з чинним законодавством України бюджетний період (тобто  період дії акта про бюджет, затвердженого  представницьким органом) для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного  року і закінчується 31 грудня того ж  року. Слід зазначити, що не всі країни встановлюють бюджетний період, який збігається з календарним роком, що пояснюється часом проведення бюджетної сесії представницьких  органів. Так, зокрема, фінансовий рік  за законодавством США - це часовий  цикл, протягом якого уряд здійснює свої фінансові операції, який розпочинається 1 жовтня і закінчується 30 серпня. У  Великій Британії та Данії бюджетний  період триває з 1 квітня по 31 березня; в Італії, Норвегії, Японії - зі липня  по 30 червня. Ряд європейських країн, зокрема Франція, Іспанія, Австрія  тощо, вважає за доцільне закріпити  на законодавчому рівні збіг календарного та фінансового року.  
       Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, ніж календарний рік.[1] До особливих обставин належать: 1) введення воєнного стану; 2) оголошення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях; 3) оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної економічної ситуації, необхідність усунення природних чи техногенних катастроф. У такому разі Бюджетний кодекс залишає за органами місцевої влади право встановлювати бюджетні періоди по місцевих бюджетах на такий самий період. [1] 
     Як свідчить практика, не всі бюджетні рахунки можуть бути зведені за час бюджетного періоду (в першу чергу за капіталовкладеннями), і тому законодавство багатьох країн дозволяє використовувати бюджетні асигнування минулого року протягом певного періоду, який має назву пільгового строку (як правило, 1-2 місяці). Час, що складається з бюджетного періоду та пільгових строків, має назву рахункового періоду.  
Отже, призначення бюджету в державі виявляється через систему економічних відносин, зокрема між державою і підприємницькими структурами у процесі мобілізації доходів, нагромаджень і фінансування з бюджету; між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту; між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні. Дослідження та аналіз структури зазначених відносин дає можливість зрозуміти економічний зміст бюджету, його правове значення, глибше виявити його роль у розподільчих процесах і економіці держави в цілому. На цих засадах формується і проводиться цілеспрямована бюджетна політика.[17, c.98-101]

 

1.2.Зміст та структура бюджету

 

Зміст бюджету полягає  не в тому, що це сукупність грошових коштів, які знаходяться на певному рахунку. Запланованої в бюджеті суми коштів ніколи в цілісному вигляді не існує, оскільки відразу після їх надходження на бюджетний рахунок, вони використовуються для державних потреб. Бюджет як план утворення і використання фінансових ресурсів, повинен містити способи їхнього отримання та напрямки і об’єми їхнього використання, тобто містити розпис доходів та видатків. (зверніть увагу на слова обов’язки по мобілізації коштів і повноваження по використанню).[15, c.12-16] Професор Іловайський визначав бюджет як загальне можливе обчислення майбутніх видатків і очікуваних для покриття їх доходів держави з підведеним балансом для певного майбутнього періоду -бюджетного періоду, року.

Отже, бюджет – установлений нормами закону, прийнятого Верховною Радою або рішеннями місцевих рад, план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.[2]

Бюджет - це основний фінансовий план держави. Для нього характерними є ряд таких ознак:

1.Бюджет є універсальним  фінансовим планом, оскільки його  показники охоплюють практично всі галузі і сфери економічного і соціального життя. Всі інші фінансові плани мають більш вузьку сферу застосування і реалізації (для установ, галузей).

2. Він відіграє координуючу  роль по відношенню до всіх  інших планів, оскільки його показники взаємопов’язані з показниками всіх інших фінансових планів. Будь-яке міністерство має свій фінансовий план (кошторис) але він залежить від бюджету з якого надходять асигнування, або в нього відраховуються платежі.

3.Приватний підприємець  має свій план - те що в ньому  відображено це його власність(недоторкана), але він пов’язаний з державним  через податки. Університет, як  бюджетна установа - його доходи - асигнування з бюджету.

Струкура (складові частини) бюджету (ст. 13 БК). Виділяють, що бюджет структурно організований по вертикалі  – доходи і видатки і по горизонталі  – загальний і спеціальний  фонди.  Так, бюджет кожної держави  складається з доходів і видатків. Склад доходів визначається касовою  і економічною природою держави, а видатки - функціями держави. [25 c.46-57] Аналізуючи видатки дізнаємося про напрямки і функціїдержави. Щодо загального і спеціального фонду: загальний фонд включає: всі доходи бюджету, крім тих, що призначення для зарахування доспеціального  фонду. Це надходження, визначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних виплат і  не призначені на конкретну мету. Всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету. Фінансування загального фонду бюджету. Фінансування бюджету (п. 38 ст.1) – надходження та витрати у зв’язку із зміною обсягу боргу, а також зміною залишку готівкових коштів по бюджету, які використовуються для покриття різниці між доходами і видатками бюджету. Фінансування здійснюється за такими ознаками: за типом кредитора або  за типом боргового зобов’язання.

Спеціальний фонд бюджету  включає:

1.Бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

2.Гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

3.Різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

Розподіл бюджету на загальний  і спеціальний фонди визначається законом про Держбюджет. Підставою для створення спеціального фонду місцевого бюджету може бути виключно Закон Про Держбюджет. Передача коштів між загальним та спеціальним фондом дозволяється тільки в межах бюджетних призначень, шляхом внесення змін до Закону про бюджету чи рішення відповідної ради.

Згідно п. 8 ст. 13 Створення  позабюджетних фондів органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.При переході до ринку наш Державний бюджет щорічно зводиться здефіцитом. Завдання держави - щоб на протязі бюджетного року розмір дефіциту не збільшився. Бездефіцитність (збалансованість) є одним із принципів бюджетного права (бюджетної системи). В світі майже немає держав з бездефіцитним бюджетом. Проблема не в тому що він є, а втому, щоб знайти джерела для його покриття і щоб після затвердження бюджету він не збільшувався. Отже дефіцит бюджету це перевищення видатків над його доходами.

Українське законодавство  передбачає граничний розмір дефіциту (ущорічних актах про бюджет) і  заходи боротьби з ним. Так в ст. 14 БК дозволяється дефіцитний бюджет при наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту. Джерелами фінансування є державні внутрішні та зовнішні запозичення. Позики залучаються виключно в розмірах передбачених бюджетом. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком необхідності (збереження загальної економічної рівноваги). Емісійні кошти НБУ не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету. Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП України.[2, ст.14]

Протилежною за змістом категорією є бюджетний профіцит- перевищеннядоходів бюджету над його видатками. Профіцит затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу. Питання правового регулювання запозичень визначено в главі 3 БК. У державному бюджеті України обов’язково передбачається резервний фонд. Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Порядок використання цих коштів визначається Кабінетом Міністрів. Щодо місцевих бюджетів то рішення про необхідність його створення приймає відповідна рада. Бюджет затверджується правовим актом  Верховної Ради (закон), Рішенням органу місцевого самоврядування. Це оболонка бюджету, його правова форма. В ньому містяться узагальнені показники.[2]

Згідно п.20 ст.1 БК закон  про Державний бюджет України  – це закон який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання державного бюджету України протягом бюджетного періоду. П.35 ст. 1 визначає, що рішення про місцевий бюджет – нормативно-правовий акт ВР АРК чи відповідної ради, виданий в установленому законодавством україни порядку, що містить затверджені повноваження відповідно Раді міністрів АРК, місцевій державній адміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування здійснювати виконання місцевого бюджету протягом бюджетного періоду.[6]

В Ст. 96 Конституції України  закріплено, що Державний бюджет затверджується щорічно на період з 1 січня по 31 грудня. Період дії акту про бюджет і самого бюджету має назву бюджетного періоду (фінансовий період). Згідно ст.3 БК такий бюджетний період встановлюється для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України. У разі прийняття Держбюджету на інший період, місцеві бюджети можуть бути прийняті на такий же період. [1, ст.96]

Бюджетний кодекс визначає наявність особливих обставин, за який бюджетний період може бути змінено:введення воєнного стану оголошення надзвичайного стану в Україні чи окремих місцевостях оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації, необхідність усунення природних чи техногенних катастроф.[2]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ПОНЯТТЯ БЮДЖЕТНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

2.1.Бюджетне право, як  підгалузь фінансового права

Бюджетне право є інститутом фінансового права України. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджет є центральною  ланкою фінансової системи держави, а фінанси, як уже зазначалося, це система грошових відносин, у процесі  яких утворюються і використовуються централізовані грошові фонди, потрібні для виконання завдань і функцій  держави або органу місцевого  самоврядування. Тому сукупність правових норм, що регулюють відносини в  сфері бюджету, і становлять бюджетне право, є основним розділом фінансового  права. Предмет бюджетного права  становлять відносини України та органів місцевого самоврядування в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України і  відповідних місцевих представницьких  та виконавських органів. Відносини, що регулюються бюджетним правом, виникають у зв’язку зі створенням, розподілом і використанням централізованих фондів грошових коштів, які надходять у розпорядження держави та органів місцевого самоврядування на кожній території. їх можна об’єднати в певні групи, що регулюють окремі сторони бюджетної діяльності й досить чітко відрізняються одна від одної:

1) види бюджетів, що належать  до бюджетної системи України,  принципи їх зв’язку;

2) структура доходів і  видатків як бюджетної системи  в цілому, так і кожного виду  бюджетів, принципи розподілу доходів  і витрат між бюджетами;

3) повноваження України  і місцевих органів самоврядування  у сфері бюджетної діяльності.

У юридичній літературі норми  бюджетного права за змістом поділяють  на матеріальні й процесуальні. Бюджетні матеріальні норми закріплюють  структуру бюджетної системи України, перелік доходів і видатків та порядок їх розподілу між бюджетами, а також повноваження суб’єктів бюджетних правовідносин у галузі бюджетів. Процесуальні норми встановлюють порядок проходження бюджету -складання і розгляд його проекту, затвердження і виконання бюджету, а також складання, розгляду й затвердження звіту про його виконання. Для здійснення владних повноважень представницькі органи держави чи окремих адміністративно-територіальних одиниць повинні мати в своєму розпорядженні грошовий фонд - бюджет. Право на самостійний бюджет є основним матеріальним правом, з якого випливають інші права - право на надходження до бюджету визначених законодавством доходів і фінансування заходів, пов’язаних з їх функціонуванням.

Отже, бюджетне право України  як підгалузь фінансового права - це сукупність правових норм, що регулюють  бюджетний устрій, структуру й  порядок розподілу доходів і  видатків бюджетної системи, повноваження держави і органів місцевого  самоврядування в галузі бюджетів і  бюджетний процес.

 

2.2.Предмет та особливості бюджетного права України. Бюджетно-правові норми та правовідносини

 

Предметом бюджетного права є відносини з приводу формування та використання державного і місцевих бюджетів. Іншими словами відносини, регульовані бюджетним правом, виникають у зв'язку з формуванням, розподілом та використанням централізованих фондів грошових коштів, які поступають у розпорядження держави і органів місцевого самоврядування на кожній території. [23, с.23-25]Ці відносини можна об'єднати в певні групи, які регулюють окремі сторони бюджетної діяльності:

1) види бюджетів, що входять у  бюджетну систему України, принципи  їх зв'язку;

2) структуру доходів і витрат  як бюджетної системи в цілому, так і кожного виду бюджетів, принципи розподілу доходів та  витрат між бюджетами;

3) повноваження України і місцевих  органів самоврядування у сфері  бюджетної діяльності.

Бюджетні відносини виникають  між: