Зміст і цілі грошо-кредитної політики

     Операції  з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

     За  умов, коли потрібно стабілізувати  чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

     НБУ може продавати цінні папери й іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.

     Якщо  потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.

     Таким чином, купівля НБУ цінних паперів  означає емісію грошей, а продаж — вилучення їх із обігу.

     Операції  з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики.

     Політика  підтримання курсу  національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

     Якщо  на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу.

     До  купівлі іноземної валюти на валютному  ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і  це може призвести до ревальвації  національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти — це відхилення від сталого економічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору.

     Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:

     - реєстрацію імпорту та експорту капіталу;

     -установлення максимальних та мінімальних розмірів процен- 
тних ставок за іноземними депозитами в українських банках;установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами,

обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини  від суми 
цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.

     Експорт та імпорт капіталу супроводжуються  припливом і відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких — підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні.

       Отже, грошово-кредитне регулювання  економіки — це багатобічна й складна робота, котру здійснює НБУ як центральний банк держави. 

     3. Дієвість монетарної політики

     Розмаїття інструментів грошово-кредитної політики визначає актуальність проблеми її дієвості. Найважливішою вимогою в цьому є забезпечення системності в застосуванні різних важелів монетарного регулювання, їх спрямування на досягнення взаємопов’язаних завдань грошової стабілізації. Не можна, скажімо, водночас обмежувати пропозицію грошей і стримувати ріст норми відсотка. Це альтернативні важелі монетарного регулювання, застосування яких дає взаємовиключпий ефект. Нараз необхідно взяти до уваги кілька загальних правил, визначених теорією грошей і напрацьованих багаторічною практикою. Їхній зміст такий:

     1. Застосування тих чи тих засобів  монетарної політики не терпить  закостеніння. Грошово-кредитна політика  завжди мусить бути гнучкою. Слід узгоджувати ЇЇ з загальними механізмами макроекономічного регулювання, відображати розвиток економічного циклу ринкової кон'юнктури.

     2. Широта застосування напрацьованих  світовою практикою інструментів грошово-кредитної політики залежить від ступеня розвитку в кожній країні ринкової інфраструктури. дієвості економічних саморегуляторів. Коли в управлінні економікою переважають методи жорсткого адміністративного макроекономічного регулювання (контроль над цінами й доходами, валютними й торговельними операціями), коли існує монополізм і відсутня конструктивна конкуренція, ефективність грошово-кредитної політики є незначною. У цьому випадку виправдовує себе метод поетапного впровадження ринкових регуляторів грошово-кредитної системи.

     3. Щоб монетарна політика була  результативною, і треба тісно узгоджувати як із фіскальною, так зовнішньоекономічною. в т.ч. валютною, політикою. Йдеться, власне, про необхідність застосування цілісної внутрішньо збалансованої системи заходів фінансово-грошової та валютної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні оптимально припустимого (більше 3-4 % ВВП) дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу.

     4. При здійсненні заходів із  регулювання варто враховувати неоднозначне реагування грошового обігу на різні інструменти грошової політики та консерватизм монетарної сфери, що визначається наявністю в її структурі сил, які, діючи в протилежних напрямках, уповільнюють відповідну реакцію. Так, жорстка емісійна політика компенсується зміною швидкості обігу грошей. Тому політика урівноваження грошових агрегатів має зважити на цю обставину. Вона повинна бути скоригованою на швидкість обігу грошової одиниці. Схожа ситуація може скластись і при застосуванні інших інструментів грошової політики.

     5. Консерватизм монетарної сфери  робить неприпустимим застосування різких корекцій динаміки грошових агрегатів. Ефект від «шокових» заходів грошової політики може бути лише тимчасовим. Досягнутий ними успіх звичайно не забезпечує досягнення довгострокових позитивних результатів. Ба більше — перегодом можлива протилежна реакція з іще глибшою дестабілізацією грошового обігу.

     6. При плануванні головних параметрів  монетарної політики та визначенні її дієвості необхідно враховувати ефект запізнення — наявність розриву в часовому вимірі між застосуванням регулювальних заходів і відповідною реакцією на ці дії як грошової сфери, так і всієї економічної системи в цілому. Існують, дослідження, за якими зміна динаміки грошової маси відбивається на динаміці цін та реальному обсязі ВНП з інтервалом у 3—12 місяців. Це значить, що проведення стабілізаційних заходів має спиратися на точні економічні прогнози та бути не просто своєчасним, а й з відповідним упередженням.[5] 

     4. Проблеми та перспективи здійснення вітчизняної грошово-кредитної політики

     Особливості сучасної монетарної стратегії України. Проведення сучасної грошово-кредитної політики потребує складних й відповідальних завдань, з якими потрібно вчасно і кваліфіковано справлятися. Йдеться, зокрема, про створення достатньої наукової бази для вироблення і проведення монетарної політики, оволодіння всіма досягненнями у відповідній сфері світової науки і практики, підготовку наукових кадрів, здатних провадити власні дослідження з урахуванням умов України, створення центрів, спроможних координувати в масштабах суспільства цю роботу, надійної системи комунікації Національного банку з громадськістю, підвищення рівня монетарних знань журналістів, широких верств населення, змістового рівня фахових і науково-популярних публікацій, формування навичок зваженого і відповідального підходу політиків до виголошення різного роду заяв стосовно монетарної сфери та інше.

     Сьогодні  поновилися з новою силою дискусії щодо зміни правової форми незалежності НБУ та факторів посилення його реальної неформальної незалежності, як у зв'язку з назрілою необхідністю удосконалення діючого монетарного режиму в країні, так і внаслідок суперечливих політичних подій.

     У 2005 році аналітично-дорадчий центр "Блакитна стрічка" провів у рамках "Програми розвитку" Організації Об'єднаних Націй дослідження щодо незалежності Національного банку України. Спеціалісти центру розрахували індекс законодавчої незалежності НБУ, оцінюючи її за чотирма кластерами — "голова центрального банку", "цілі центрального банку", "формулювання політики" та "позики уряду" [6, 7].

     Найнижчі  оцінки отримав субіндекс, що вимірює  основні цілі політики центрального банку, та кластер "формулювання політики". Перша низька оцінка пояснюється  наявністю законодавчо встановлених цілей, які, на думку дослідників, потенційно можуть суперечити функції цінове стабільності. Друга — пов'язана з відсутністю процедури законодавчого вирішення конфліктів між НБУ та урядом. Серед потенційних джерел конфліктів автори виділяють відсутність формального механізму для розподілу прибутку банку, постійні конфлікти між щорічним законом про державний бюджет статтею 5 Закону "Про Національній банк України" щодо обсягів і процедури сплати суми перевищення кошторисних доходів НБУ над його видатками.

     Аналітики, які провели дослідження, визначили недоліки Закону України "Про Національний банк України": точки зору забезпечення незалежності центрального банку (нечіткість формулювання цілей центрального банку — відсутність чіткого спрямування його монетарної політики на цінову стабільність, недостатня законодавча захищеність посади Голови НБУ він політичного тиску, недостатнє законодавче врегулювання ролі Правління НБУ, недостатній законодавчий захист від політичної заангажованості членів керівних органів НБУ, недостатня фінансова незалежність Національного банку тощо) і запропонували зміни до цього закону.

     Загалом, на думку багатьох дослідників, найбільш прийнятною є модель, за якої уряд формулює ціль центрального банку, котрий володіє інструментальною незалежністю у забезпеченні її реалізації.

     Це  дає підстави для висновку, що ефективної реалізації принципу цілеспрямованості  монетарної стратегії можна досягти  і в рамках діючого Закону "Про Національний банк України".

     В середньостроковій монетарній стратегії  доцільно говорити про довгострокову ціль НБУ, якою є впровадження режиму, що базується на ціновій стабільності, і зазначити найважливіші умови його запровадження. Щодо цілі самої середньострокової стратегії, то в 2007— 2009 роках вона може бути задекларована як підтримання стабільності грошової одиниці як передумови фінансової рівноваги та економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі. Це буде кроком у напрямі руху до цінової стабільності.

     Для згладжування сезонних коливань і шоків  необхідно використовувати інтервенції на міжбанківському валютному ринку. Зважаючи на те, що у 2007—2009 роках Україна відчуватиме дію наслідків підвищення цін на енергоносії, невизначеності кон'юнктури світових ринків та інших факторів, адекватним завданням для політики валютного курсоутворення може бути забезпечення прогнозованої динаміки обмінного курсу залежно від стану платіжного балансу та уникнення його значних коливань. Як важливий індикатор курсової політики доцільно використовувати динаміку реального ефективного обмінного курсу гривні. В цьому контексті має бути визначена і роль валютних резервів як інструменту забезпечення виконання стратегічних завдань при збереженні їх достатнього (за міжнародними критеріями) рівня.

     Серед об'єктивних факторів, що впливатимуть на характер грошової пропозиції упродовж 2007-2009 р.р., — зміна тенденцій поточного і капітального рахунків платіжного балансу, зміна співвідношення внутрішніх споживчого та інвестиційного попиту, становлення геополітичних векторів розвитку Української держави.

     Стимулювання  розширення і модернізації виробництва  має стати першочерговим завданням у сфері грошово-кредитного регулювання економіки в Україні в період її ринкової трансформації.

       Шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання економіки. Для економіки України найактуальнішими є проблеми, пов'язані з:

     1) трансформацією економіки;