Взаємозв'язок дефіциту державного боргу та бержавного бюджету України

     Визначено три концепції збалансування  бюджету:

     1. Збалансування бюджету на щорічній  основі – це означає, що  державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Для цього потрібно підвищити чисті податки або зменшити державні закупки.

     2. Збалансування бюджету на циклічній  основі – бюджет повинен балансуватися  в межах економічного циклу.  Під час падіння виробництва  держава, щоб стимулювати економіку, зменшує чисті податки і збільшує державні закупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати  економіку держава підвищує чисті податки і скорочує державні закупки, що спрямовує бюджет до надлишку. Бюджетний надлишок під час інфляційного зростання повинен покривати бюджетний дефіцит під час падіння виробництва.

     3. Концепція функціональних фінансів  – тут мається на увазі,  що стабілізація економіки є  важливішою проблемою, ніж збалансування  державного бюджету. Державний бюджет є інструментом досягнення цієї стабілізації.

     Для того, щоб ліквідувати дефіцит  бюджету, треба неухильно провадити  лінію на випередження зростання  доходів порівняно з видатками  держави.

     Теоретично  можна виділити чотири основних напрямки подолання дефіциту бюджету:

     1) збільшення дохідної частини  бюджету;

     2) скорочення видаткової частини  бюджету;

     3) здійснення внутрішніх і зовнішніх  позик;

     4) проведення грошової і кредитної  емісії[12, с. 99].

     Перший  напрямок – збільшення дохідної частини бюджету – може бути пов’язаний з проведенням оптимальної податкової політики, яка б стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів. Це стане передумовою збільшення національного доходу як основного джерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто віднести проведення реформ заробітної плати, зростання доходів основної частини населення, що прямо пов’язано із зацікавленістю виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, зростанням обсягів виробництва і бюджетних засобів за рахунок бюджетних відрахувань.

     Другий  напрямок – скорочення витрат державного бюджету. Сюди варто віднести насамперед скорочення витрат на народне господарство, зменшення до мінімуму участі держави у  виробничих інвестиціях. Витрати, пов’язані з проведенням інноваційної політики та подальшим розвитком виробництва повинні бути покладені переважно на самі підприємства, які для цього можуть використати частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій з цінними паперами, банківські кредити.

     Скорочення  видаткової частини бюджету може бути пов’язане, наприклад, зі скороченням  військових витрат на оборону за рахунок  встановлення оптимальної чисельності  військовослужбовців і скорочення закупівель військової техніки, тимчасового скорочення витрат на соціально-культурні заходи (освіту, охорону здоров’я) і що особливо важливо зі скороченням витрат на управління.

     Третій  напрямок – здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався.

     Зовнішні  позики можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди  та приватні іноземні форми. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх  позик означає виникнення можливості здійснення додаткових державних витрат без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Водночас є можливість виникнення нового явища – державного боргу, що тісно пов’язане з дефіцитом державного бюджету.

     Зовнішній державний борг, що перевищує 80% від ВВП, вважається небезпечним для стабілізації економіки.

     У разі фінансування дефіциту бюджету  за рахунок внутрішніх позик, уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає державні цінні папери і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг.

     Платежі по внутрішньому боргу підвищують сукупний попит і позитивно впливають  на економіку, а платежі по зовнішньому  боргу – негативно.

     Грошово-кредитна емісія означає, що випускаються нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансується уряд.

     Позики  як джерело фінансування бюджетного дефіциту створюють державний борг, що є негативним проявом. Грошово-кредитна емісія не створює державного боргу, але є інфляційною. Інфляційні процеси у свою чергу ведуть до неконтрольованого різкого зростання дефіциту бюджету. Тому доцільно використовувати такі напрямки подолання дефіциту бюджету як збільшення дохідної частини або скорочення видаткової частини бюджету. Витрати мають бути доцільні і ефективні.

     Щоб уникнути дефіциту державного бюджету  потрібно проект бюджету розробляти на реальних прогнозах економічного розвитку, потрібно порівнювати дві  частини бюджету – видатки  і доходи – і збалансувати суми запланованих видатків у відповідності з доходами.

     Для збільшення дохідної частини бюджету  необхідно вдосконалювати податкову  систему – побудувати чіткий механізм оподаткування та сплати податків, використовувати з ціллю їх через бюджет[11, с. 100].

     Необхідна розробка якісно нових економічних, правових, законодавчих та нормативних  актів щодо створення кредитної, податкової, цінової політики, що відповідають завданню стабілізації та розвитку економіки.  

     У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у  бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат.  Сюди відносяться:

• зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни;
• зниження воєнних витрат;
• зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;
• заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

     Крім  цього, варто враховувати, що у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу.  З його допомогою вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але й економічного характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з’являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу.

     Неінфляційні  джерела містять в собі:

• фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних організаціях, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк і в розвинених країнах та їхніх об’єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною.
• трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

     Зменшити  дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення  заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

     Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

     Дефіцит бюджету часто покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої  емісії розвивається неконтрольована  інфляція, підриваються стимули для  інвестицій, знецінюються заощадження  населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

     Державні  позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою  негативно впливають на економіку  країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту – зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки зовнішніх позик.

     Для подолання хронічних дефіцитів, зниження масштабних обсягів державного боргу, інфляції й досягнення сталого розвитку Україна може скористатись досвідом багатьох зарубіжних країн із розвиненою економікою, центральним елементом у податково-бюджетній політиці яких є застосування спеціальних фіскальних правил. Вони являють собою спеціальні правила і процедури, за допомогою яких політичні діячі приймають рішення в сфері фіскальної політики стосовно і розподілу державних видатків, а також джерел їх фінансування – податкового чи боргового[22, с. 24].  
 
 
 
 

      ВИСНОВКИ

      Отже, фіскальна політика держави реалізовується державою головним чином через державний бюджет. Роль бюджету в розвитку економічних процесів зазнала значної еволюції. Спочатку бюджет грав роль робочого інструмента фіскальної політики. Супутнім результатом цієї політики був і зростаючий державний борг, що виникав при цьому і збільшення якого стало наслідком щорічного дефіциту. В сучасних умовах етап бюджету став чинником, що спричиняє істотний вплив на хід макроекономічних процесів. Трактування такого впливу в макроекономічній теорії неоднозначні.

      Існує позитивний взаємозв'язок між розмірами  бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростан¬ня боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. На обсязі бюджетного дефіциту відбиваються всі зміни у величині державного боргу, в тому числі обумовлені впливом інфляції. Саме тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалася також в реальних, а не лише в номінальних величинах.

      Можна визначити наступні дефіцито- та боргоутворюючі фактори політико-економічного й фінансового характеру, що зумовили виникнення проблеми бюджетного дефіциту в Україні та активізували зовнішні запозичення:

      •  незбалансованість державних фінансів ще з часів початку незалежності та хронічний дефіцит поточного рахунку платіжного балансу;

      •  нестабільність грошової одиниці, відсутність ефективної державної політики енергозбереження та надмірна імпортна енергетична залежність;

      •  суттєва потреба в інвестиціях на тлі зниження інвестиційної активності;

      •  неможливість залучення коштів населення у банківський сегмент, значний відтік капіталу за межі України і пов'язана з ними нестача фінансових ресурсів для реалізації соціально-економічних реформ.

     Україна, незважаючи на прагнення зменшити залежність національної економіки від зовнішніх запозичень шляхом активного залучення кредитних коштів на внутрішньому ринку, найближчим часом не зможе обійтися без міжнародних кредитів з огляду на обмежені можливості внутрішнього кредитного ринку. Воднораз в умовах, коли обсяги експорту сягають 50% від її ВВП, подальше розширення запозичень на зовнішніх ринках стане виправданим як тільки відбуватиметься випереджальне зростання ВВП порівняно з експортом, поліпшуватиметься структура експорту та підвищуватиметься ефективність використання залучених зовні коштів.

     Основними напрями вдосконалення боргової політики України в системі макрорегулювання є такими:

     -    у короткостроковому періоді боргові заходи уряду мають бути спрямовані на зменшення боргового тягаря для бюджету через проведення масштабних реструктуризаційних операцій, вдосконалення процесу бюджетування, розширення діапазону курсових коливань, що дозволить зменшити потребу в зовнішньому фінансуванні для підтримання платіжного балансу та знизити процентні ставки з метою стимулювання інвестицій;