Взаємозв'язок дефіциту державного боргу та бержавного бюджету України

     Прорахунки  як в економічній так і фінансовій політиці призводить до розвитку позаекономічних  методів перерозподілу фінансів – розкрадання державного майна, розвитку тіньової економіки, що не можна назвати позитивним; це негативно впливає на бюджет. Неефективне використання державних фінансів порушує фінансові відносини, за якими завжди стоять реальні матеріальні цінності, оскільки рух фінансових ресурсів відображає процес утворення, розподілу і використання доходів та їх вагомої частки – державного бюджету. Це й спричиняє постійний дефіцит бюджету.

     Отже, досліджуючи характеристики бюджетного дефіциту, можна констатувати, що його причинами є:

     - загальний спад виробництва, зниження ефективності роботи окремих галузей виробництва;

     - невчасне проведення структурних  змін в економіці;

     - жорстка податкова політика, яка  не стимулює виробництво;

     - розвиток інфляційних процесів (інфляційні  процеси закономірно призводять до економічної кризи, різкого зниження доходів бюджету та різкого зростання дефіциту бюджету), кредитна та цінова політика;

     - незбалансованість доходів і  видатків бюджету, зростання видатків  при зменшенні доходів[18, с. 10].

     Державний борг — об'єктивне економічне явище, зумовлене залученням державою додаткових фінансових ресурсів на умовах кредиту для забезпечення реалізації функцій і завдань, покладених на неї. Звичайно, щоб Україна відчула практичний вплив стимулювального ефекту зовнішніх і внутрішніх запозичень, уряду необхідно проводити обґрунтовану й зважену боргову політику, яка має враховувати ймовірні макроекономічні наслідки, пов'язані з процесом управління державним боргом.

     Погляди представників різних наукових шкіл щодо впливу державного боргу на економіку держави й добробут населення мають плюралістичний характер. Так, А. Сміт у своїй праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" наголошував, що зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника. Д. Рікардо вважав, що державний борг призводить до відпливу капіталу, а дефіцитне фінансування скорочує приватні заощадження. Досить категорично про державні запозичення висловлювалися такі відомі вчені, як Ж.-Б. Сей, Т. Мальтус, Р. Масгрейв, Е. Меаде, Ф. Модільяні та інші.

     Посідаючи односторонню позицію щодо державного кредиту, яка проявляється у повному його несприйнятті або необґрунтованому схваленні, не варто абсолютизувати ту чи іншу точку зору. На цьому етапі серед українських економістів і науковців переважають негативні погляди на залучення державою зовнішніх фінансових ресурсів. На нашу думку, слід детальніше зупинитися актуалізувати питання впливу державного боргу на економічне зростання держави[7, с. 5].

     В економічній теорії ще в XIX столітті сформувався напрям економічної думки, що надавав великого значення позиковому фінансуванню у стимулюванні економічного розвитку. Це — вчення Дітцеля і Вагнера про "об'єктивно зумовлені принципи покриття", розвиток класичною школою поняття компенсаційного бюджету, обґрунтування кейнсіанським напрямом необхідності дефіцитного фінансування з метою стимулювання сукупного попиту.

     Можливість  значного нарощування державного боргу  з метою стабілізації економіки  визнається, зокрема, кейнсіанською  школою. При цьому її представники зазначають, що наростання державного боргу не загрозливе, оскільки борг частково може погашатися після подолання кризових явиш. Так, вступ економіки в стадію піднесення супроводжується зростанням податкових надходжень, а державні витрати за проведення економічно обґрунтованої політики мають зменшуватися. Надлишок бюджету, що виникає на цій основі, має спрямовуватися на погашення боргів, які виникли під час кризи.

     Один  із методів стимулювання сукупного  попиту під час економічних спадів кейнсіанці вбачають у випуску державних позик із метою фінансування виробничих інвестицій. Вони обґрунтовують це таким чином: кризовий стан економіки характеризується низьким рівнем інвестиційної активності під впливом несприятливого економічного оточення. Тому, як правило, виникає надлишок приватних заощаджень над приватними інвестиціями. Таке перевищення приватних заощаджень дуже небажане, бо створює недостатність сукупних витрат стосовно внутрішнього виробництва, що через деякий час викликає падіння ВВП. Для запобігання таким процесам держава може абсорбувати заощадження, які використані приватними підприємствами, та витрачати їх на інвестиційні цілі.

     Важливо також зазначити, що, допускаючи бюджетний  дефіцит, держава стимулює внутрішнє  виробництво через підтримання сукупного попиту. Адже дефіцит бюджету є елементом сукупного попиту, тому скорочення дефіциту або балансування бюджету веде до скорочення внутрішнього попиту. А таке скорочення макропопиту дуже небажане, оскільки має мультиплікативний ефект: спад виробництва веде до зменшення зайнятості й падіння попиту на товари виробничого призначення. Це знижує споживчі витрати домашніх господарств та інвестиційні витрати підприємств, що, в свою чергу, ще більше обмежує макропопит[10, с. 128].

     Стимулювальний  вплив на розвиток економіки має  залучення зовнішніх позик, оскільки в реальних термінах означає надходження  додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню.

     Зовнішня  заборгованість, зокрема, дає змогу  крамі здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний дохід.

     У макроекономічному аналізі відоме таке рівняння:

     NDІ  - А = -dFD,

     де ND1 — національний дохід;

     А — сукупні витрати;

     — dFD — приріст зовнішньої заборгованості.

     За  таких умов завдяки зовнішньому  запозиченню виникає можливість прискорення темпів зростання національного доходу країни за рахунок можливих додаткових інвестицій:

     S - І = – dFD,

     де S — внутрішні заощадження;

     І — інвестиції[9, с. 142].

     Якщо  можливості збільшення внутрішніх заощаджень за перехідної економіки обмежені мінімально необхідним рівнем споживання, то саме зовнішнє фінансування стає важливим джерелом інвестування в економіку.

     У платіжному балансі ці процеси виражаються  таким співвідношенням:

     СА = –dFD + dR,

     де  СА — сальдо поточного рахунка;

     dR — накопичення чистих міжнародних  резервів.

     Зазначена рівність свідчить про те, що від'ємне сальдо поточного рахунка може фінансуватися  чи то нарощуванням зовнішнього боргу, чи то зменшенням міжнародних резервів. 
 

2. ДЕФІЦИТ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ТА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ: АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ЕКОНОМІЧНИХ НАСЛІДКІВ ТА ДОПУСТИМОГО РІВНЯ

     Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу  повною мірою визначається структурою державних доходів і видатків. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові — це наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема "витіснення". Довгострокові — економічні наслідки державного боргу, відомі як "тягар боргу".

     Ефект "витіснення" виникає через  підвищення ринкових процентних ставок, яке трапляється у випадку  фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних  цінних паперів на відкритому ринку  країни. При борговому фінансуванні бюджетного дефіциту ставки процента зростають найбільше в тому випадку, коли сполучаються стимулювальна фіскальна й антиінфляційна грошово-кредитна політики. Боргове фінансування бюджетного дефіциту збільшує попит на гроші, в той час як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Таке поєднання заходів економічної політики й стимулює швидке зростання процентних ставок.

     Зростання процентних ставок призводить до зменшення  інвестицій у приватному секторі  і частково — до скорочення споживчих  витрат. У підсумку в економіці відбувається падіння доходу. Отже, боргове фінансування бюджетного дефіциту значно послаблює ефективність стимулювальної фіскальної політики. Але якщо економіка перебуває в стані спаду, то зростання державних витрат буде справляти на неї стимулюючий вплив завдяки ефекту мультиплікатора. Це може покращити очікування щодо прибутків у приватного бізнесу і викликати збільшення інвестиційного попиту. Приріст інвестиційного попиту може частково елімінувати ефект "витіснення"[21, с. 129].

     Початковий сприятливий вплив бюджетного дефіциту на економіку послаблюється не лише за рахунок ефекту "витіснення", але й за рахунок негативного ефекту чистого експорту. При зростанні внутрішніх процентних ставок відбувається збільшення зовнішнього попиту на вітчизняні цінні папери, що супроводжується підвищенням загальносвітового попиту на національну валюту, необхідну для їх придбання. В результаті обмінний курс національної валюти підвищується і спричиняє зниження експорту та збільшення імпорту. Скорочення чистого експорту стримує економічний розвиток: в експортних і в конкуруючих з імпортом галузях знижується зайнятість і випуск, зростає рівень безробіття. З іншого боку, притік капіталу збільшує фінансові ресурси й сприяє відносному зниженню процентних ставок на внутрішньому ринку. Завдяки ефекту скорочення чистого експорту масштаби ефекту "витіснення" частково зменшуються.

     Коли  економічна система входить у  період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, реально спостережуваний  дефіцит перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплат допомоги по безробіттю й інші соціальні програми, а також частково через падіння доходів населення. Різницю між реально спостережуваним дефіцитом і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету[8, с. 277].

     Слід  зазначити, що дефіцит бюджету впливає  на можливості економічного зростання. Бюджетний дефіцит характеризує стан національної економіки, фіксує істотні  її зміни у цьому році. Встановлено  закономірність: із зростанням часток дефіциту бюджету у ВВП та державних витрат у ВВП зменшується темп економічного зростання. Іншими словами, дефіцит державного бюджету “пригнічує” економіку. Спираючись на цю закономірність, можна припустити, що бюджетний дефіцит є не лише наслідком кризового спаду, а й, певною мірою, його причиною.

     Отже, дефіцит державного бюджету не таке вже й “безневинне” явище.

     Довгострокові наслідки державного боргу пов'язані  з його впливом на нагромадження  капіталу і споживання майбутніх  поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання.

     Накопичення боргу і підвищення процентних ставок у довгостроковому періоді призводить до заміщення приватного капіталу державним  боргом. Це відбувається внаслідок  того, що при зростанні відсоткових  ставок приватні інвестиції скорочуються, і приватні заощадження починають розміщуватися в державні боргові зобов'язання. Зростання боргу зменшує виробничі потужності, призначені майбутньому поколінню, отже, воно буде мати нижчий рівень доходу.

     Як  відомо, збільшення податків — один із способів отримання достатніх доходів для виплати відсотків сплати загальної суми державного боргу. Якщо одночасно з заміщенням приватного капіталу зростають податки, то відбувається подальше скорочення виробництва. До довгострокових наслідків боргу належить і неґативний вплив податків на економічні стимули. Збільшення податків депресивне впливає на стимули до праці, до інновацій та до інвестування. Тому наявність великого державного боргу уповільнює економічне зростання.

     Але взаємозв'язок боргового фінансування дефіциту бюджету та інвестиційного процесу і майбутнього споживання не є очевидним. Згадаємо, що в приватному секторі виробляються як споживчі, так і інвестиційні товари. Обсяг виробничого капіталу, який буде успадкований майбутніми поколіннями, зменшується в тому випадку, коли приріст дерйсавних витрат відбувається переважно за рахунок витрат, які збільшують споживання (соціальні трансферти, субсидії на утримання низьких цін окремих товарів та послуг тощо). Державні інвестиції, навпаки, зміцнюють виробничий потенціал економіки. Якщо збільшення державних видатків збільшує інвестиції, наприклад, капіталовкладення в шляхове будівництво або в систему освіти і охорони здоров'я (інвестиції в "людський капітал"), в такому випадку виробничий капітал, успадкований майбутніми поколіннями, скорочуватись не буде. Зміниться лише його структура: частка капіталу державних підприємств зросте, а приватного - зменшиться. Проблема полягає в тому, що ефективність державних інвестицій може виявитися нижчою, ніж ефективність приватних. Тоді збільшення державних інвестицій за рахунок скорочення приватних може бути рівноцінним зменшенню загального обсягу інвестицій і навіть капіталу. А компенсація зниження ефективності капіталу за рахунок збільшення його обсягу буде вимагати скорочення споживання і зниження життєвого рівня сучасного покоління[3, с. 13].