Вплив державного боргу

 

     Спостерігається  найбільший відтік іноземного  капіталу, що, в свою чергу, призводить  до зростання попиту на іноземну  валюту. За два тижні в листопаді  2008 р. в Україні відбулася девальвація  національної валюти майже на 20%, що призвело до масштабного дефіциту валюти на національному ринку. Така ситуація типова для країн Східної Європи, включаючи Угорщину, Сербію і Болгарію, чиї економіки опинилися в кризовому становищі через здороження кредитних ресурсів на міжнародному ринку.

 

     В рамках  стабілізації економіки країн   з перехідною економікою МВФ  розробив масштабну програму  підтримання національних економік шляхом надання їм стабілізаційних кредитів. Україні отримала позику у розмірі 16 млрд. дол. США під 4% на 15 років. Однак МВФ надав кредит за умови виконання Україною низки вимог і проведення відповідних реформ фінансової системи. Постає питання, чи позитивно це вплине на національну фінансову безпеку України.

 

Наслідки  впливу отримання  міжнародного кредиту  українська економіки  відчує згодом, але варто звернути увагу на політичний фактор. Саме політична  нестабільність в країні виступає основною причиною, яка підтримує нестабільність на валютному ринку, незважаючи на отримання Україною першого траншу в розмірі 4 млрд.дол, що мало б знизити внутрішній попит на внутрішньому ринку.

 

     Загальновідомо, що міжнародні запозичення негативно   впливають на економічну незалежність  країни, збільшуючи розмір зовнішнього державного боргу. Однак найбільшою небезпекою виступають в данному випадку умови запозичення, оскільки торкаються не тільки обсягу грошових коштів, але й грошово-кредитної політики приймаючої країни. Саме це дозволяє отримати кредитору вигідніші умови економічного співробітництва з країною-позичальником і безпосередньо впливати на його економічну політику.

 

     Проаналізувавши  основні складові впливу та  формування фінансової

 

безпеки можна зробити  висновок, що стратегія забезпечення економічних інтересів держави, які є головним індикатором її економічної, а відповідно, і фінансової незалежності, має включати систематизовану  політику регулювання не тільки внутрішніх процесів на фінансовому ринку, але  й зовнішніх факторів, які є  пріоритетними на сьогоднішній день.

 

     Механізм  створення  фінансової безпеки вимагає   інноваційних технологій управління  процесами. Саме конкурентоспроможність  країни є інноваційною складовою  в формуванні стратегії підтримання фінансової безпеки країни. Можена говорити і про конкурентоспроможність національних компаній з точки зору міжнародної торгівлі, залучення іноземних інвестицій, вихід українських компаній на міжнародні фондові

 

ринки тощо.

 

 

     3. Рівень фінансової  безпеки України.

 

     У системі економічної безпеки  України важливу роль відіграє її фінансова складова, від рівня якої залежить реалізація національних інтересів та стабільний економічний розвиток.

 

     Забезпечення  фінансової безпеки набуває особливої актуальності у період фінансово-економічної кризи, оскільки розлад фінансів держави призводить до втрати внутрішньої та зовнішньої платоспроможності, нестабільності національної грошової одиниці, зниженню доходів населення та активів суб’єктів господарювання.

 

     Ці  та інші негативні наслідки кризових явищ в економіці мають місце на сучасному етапі інтеграції України у світове господарство.

 

     Відповідно  і масштаби цих наслідків можуть бути глобальними: втрата фінансової самостійності у вирішенні соціально-економічних питань та власної фінансової інфраструктури, обмеження доступу держави до зарубіжних ринків.

 

 

   4. Сутність управління державним боргом.

 

Державні органи управління повинні враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, за рамками яких він із стабілізуючого фактору перетворюється в фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи. Управління державним боргом без врахування об’єктивних вимог та інтересів суб’єктів фінансових відносин нерідко призводить до негативних наслідків. Результатом може бути зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

 

 

Політика управління державним  боргом є важливим компонентом здійснюваної фінансової політики та суттєвою складовою  процесів макроекономічного регулювання. У ринковій економіці менеджмент державного боргу є загальним  виразом ставлення держави до фінансових ресурсів, їх перерозподілу  в міжсекторальному і у між  поколінному континуумі та до інструментів макроекономічної координації. Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

 

Стратегічною метою управління державним боргом є: забезпечення необхідними обсягами ліквідних коштів загального державного управління та мінімізації витрат, пов’язаних з ризиками, погашенням та обслуговуванням державного боргу; створення передумов макроекономічної стабільності у короткостроковому та довгостроковому періодах.

 

Основними засадами управління державним боргом є: оптимізація структури державного боргу; мінімізація витрат на обслуговування державного боргу; мінімізація ризиків, пов’язаних із цим боргом; сприяння розвитку внутрішнього ринку державних запозичень. Управління державним боргом здійснює Міністерство фінансів України, або за його дорученням та від імені інші організації та установи.

 

Управління державним  боргом має за мету :досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та інше.

 

5. Базові показниками величини державного боргу.

 

Базовими показниками, на підставі яких у Міністерстві фінансів України приймається рішення про управління державним боргом, є:

Відношення державного боргу  до ВВП (критичним рівнем для цього встановлюється діапазон від 60% (за методологією Міжнародного Валютного Фонду) до 80 – 100% (за методологією МБРР)). На 01.01.2003р. цей показник ( для України) перебував у межах 35%.

Відношення державного боргу  до доходів державного бюджету базового року, за яким бюджет затверджений (за методологією МВФ граничне значення цього показника є 300%).

Відношення загальної  суми річних платежів по зовнішніх державних боргах до доходів державного бюджету поточного року, за якими бюджет затверджений (згідно з Маастрихтськими критеріями граничною межою цього співвідношення є 20%).

Відношення загальної  суми річних платежів за державним боргом до ВВП (критичним рівнем для нього часто встановлюється діапазон 10 – 15%).

 

Крім зазначених вище показників, існує ще близько 30 індикаторів, які тією чи іншою мірою характеризують рівень боргової безпеки держави.

 

У процесі управління державним  боргом вирішують такі завдання:

пошук ефективних умов запозичення  коштів з точки зору мінімізації  вартості боргу;

недопущення неефективного  та нецільового використання запозичених коштів;

забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу  та нарахованих відсотків;

визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги країни;

 

забезпечення стабільності валютного курсу та фінансового ринку країни.

 

6. Принципи управління державним боргом.

 

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись  наступних принципів:

безумовності – забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов’язань перед інвесторами  і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

зниження ризиків –  розміщення і погашення позик  таким чином, щоб максимально  знизити вплив коливань кон’юктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов’язань;

оптимальності структури  – підтримання оптимальної структури боргових зобов’язань за термінами обертання і погашення;

зберігання фінансової незалежності – підтримка оптимальної структури боргових зобов’язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

прозорості – дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних  рейтингових агентств до достовірної  інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

 

У процесі управління державним  боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в державі, рівень інфляції, ділову активність суб’єктів підприємницької діяльності, ступінь ризику країни щодо неповернення боргу тощо.

 

7. Напрями управління державним боргом.

 

Управління державним  боргом включає декілька напрямів:

Мобілізацію коштів з метою  забезпечення фінансування програм, не перекритих іншими ( крім пов’язаних з державним боргом) джерелами.

Організацію раціонального  використання мобілізованих ресурсів.

Здійснення сприятливого як для держави, так і для кредиторів погашення одержаних в борг коштів за умовами і строками.

Організацію обслуговування державного боргу у розмірах і структурі, узгодження з кредиторами.

 

Мобілізація коштів з метою  формування фонду фінансових ресурсів для забезпечення погашення і  обслуговування державного боргу може проводитися в різних формах. Це емісія та розміщення боргових цінних паперів держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; залучення кредитів державними органами управління як від вітчизняних, так і зарубіжних кредиторів, проведення взаємозаліків заборгованостей між державами. До факторів, які відносяться до непрямих форм мобілізації ресурсів відносяться: проведення додаткових первинних емісій грошових коштів центральним банком; накопичення заборгованості за виплатою заробітної плати в державному секторі економіки ( пенсій, компенсацій та інших платежів населенню, передбачених законодавством); продаж забов’язань держави фінансовим установам (як правило з дисконтом) з метою зменшення переносу виплат на більш віддалені строки; проведення роботи з ліквідації бюджетної заборгованості суб’єктів господарської діяльності.

 

8. Методи регулювання державного боргу.

 

Ефективне управління державним  боргом передбачає розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових забов’язань  держави з використанням різноманітних методів. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. ЇЇ досягнення та підтримка є важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування. З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов’язань. Однак за умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішення щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулювання державного боргу.

Новація – домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни забов’язання з певного фінансового кредиту іншим забов’язанням.

Уніфікація позик –  об’єднання декількох раніше випущених  позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.

Конверсія – одностороння зміна дохідності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності з позик, отриманих державою.

Консолідація – зміна  умов обертання позик в частині  терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати з забов’язаннями на пізніший термін.

Обмін облігацій за регресивним співвідношенням – кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.

Відстрочення погашення  позик проводиться, коли випуск нових  позик використовується на обслуговування раніше випущених позик.

Анулювання боргу –  відмова держави від усіх забов’язань  щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.

 

9. Конверсія державного боргу.

 

Традиційним методом зменшення  боргу є його реструктуризація. При  реструктуризації боргу умови його обслуговування ( процент, сума, строки сплати) переглядаються. Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках «Паризького клубу». Найбіднішим країнам-боржникам з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного із варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.

 

 

Зараз загальноприйнятим  методом скорочення зовнішнього  боргу є конверсія боргу(борговий своп), яка може набирати таких форм:

Викуп боргу – надання  країні-боржникові можливості викупити власні боргові забов’язання на вторинному ринку боргів. Викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою з їх номінальної ціни.

Капіталізація боргу, тобто  обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація  боргу передбачає надання іноземним  банкам можливості обмінювати боргові  забов’язання даної країни на акції  її промислових, торговельних та інших  корпорацій. Іноземні небанківські організації  отримують можливість купувати ці боргові  забов’язання на вторинному ринку  цінних паперів зі знижкою для  фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів.

Конверсія «борг-борг», тобто  заміна існуючих боргових забов’язань  новими борговими забов’язаннями. У даному випадку змінюються умови  боргових забов’язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старими, при збереженні номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових забов’язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових забов’язань; може змінитися валюта боргу тощо.