Вплив банківських криз на реальний сектор економіки України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. БАНКІВСЬКІ КРИЗИ В УКРАЇНІ

Остання банківська криза в Україні в основі має передумови, що складалися протягом тривалого періоду. Вона розгортається на фоні: низького рівня довіри населення до банків для розміщення вкладів; негативної кредитної історії вітчизняних підприємств, що «звикли» до державних трансфертів; обмеження розвитку довгострокових інвестиційних проектів через високий рівень невизначеності перспектив економіки в цілому; низької мобільності НБУ та комерційних банків щодо швидкого та адекватного реагування на несприятливі зміни в економічному житті держави.

Так, не засвоєні уроки фінансових негараздів в діяльності банків у 1998 р. дали про себе знати наприкінці 2004 року. Тоді фінансова криза в  Україні була викликана переважно  психологічними очікуваннями ситуації на грошовому і валютному ринках, тому її доречно розглядати не як кризу, а як прояв негативних тенденцій, що накопичувалися протягом останніх років випереджаючого зростання кредитування. Конкуренція невеликих за європейськими масштабами банків за ринкові ніші при незначній диверсифікації послуг, з одного боку, і зростання заощаджень населення при одній із найвищих відсоткових ставок в Європі, з іншого, повинно було відобразитися на різкому збільшенні дефіциту ліквідності комерційних банків. Розриви ліквідності обумовили неплатоспроможність банків, що підірвало довіру населення посилену політичною нестабільністю. Продовж останніх 3 місяців 2004 року з банків були вилучені вклади в обсязі близько половини резервних коштів банківської системи України. Одночасно приватні особи скуповували валюту, яку продавав Національний банк у необхідній кількості. За аналітичними висновками зняті кошти з депозитів у гривні переводилися в іноземну валюту, тобто у той час підвищився рівень доларизації економіки.

Основою розвитку банківської кризи в Україні восени 2008 р. став вплив не усунутих факторів економічної та політичної нестабільності з попередніх витків кризи. Фіксація валютного курсу 5,05 дозволила суб’єктам впевнено оперувати з доларом, не боячись валютного ризику, зміни валютного курсу приведені в таблиці 2.1. Такою валютною політикою держава мала приймати валютний ризик на себе. Дійсно у 2004 р. валютні інтервенції НБУ у формі продажу доларів для підтримання гривні не допустили обвалу національної валюти. Сучасному етапу наростання фінансової кризи стала характерною пасивність дій Національного банку.

Таблиця 2.1 – Офіційний курс гривні до долара США (на кінець року) за 100 одиниць валюти 2008-2011 рр.

	2008 рік	2009 рік	2010 рік	2011 рік
Курс гривні до долара США	770,0	798,5	796,2	798,9
номінальна зміна (%)	- 3,70	- 52,5	0,3	- 0,4
реальна зміна (з урахуванням різниці  у рівнях інфляції)	3,8	- 18,5	7,9	1,1

 

В цілому подорожчання долара це була цілком передбачувана тенденція. Інша справа, що її інтенсивність виявилася  зовсім неочікуваною. З моменту ревальвації  гривні по відношенню до долара експортно-імпортне сальдо стало негативне. Вітчизняні виробники орієнтовані виключно на експорт понесли збитки внаслідок інфляційного росту собівартості продукції, з одного боку, та скороченням гривневого еквівалента валютної виручки. На подальше зниження обсягів експорту продукції з України вплинула кон’юнктура світового ринку, зокрема металургії. Скорочення експорту фактично означає зменшення валового внутрішнього продукту в іноземній валюті. В банках «тануть» валютні ресурси на поточних рахунках суб’єктів господарювання, тоді як активи у валюті розширюються. Так сформувалися розриви ліквідності за валютними активно-пасивними операціями.

Одночасно потреба в доларах  наростала у всіх суб’єктів економіки  і поступово перетворювалася  в реальний платоспроможний попит  на валюту: населення бажало вберегти заощадження від інфляції, сплачувало доларові кредити, підприємства орієнтовані на імпорт та позичальники валютних ресурсів – постійні споживачі долара, і нарешті сама держава із зростаючим зовнішнім та внутрішнім державним боргом, негативним сальдо платіжного балансу, яке вже у першій половині 2008 року не покривалося припливом іноземного позикового капіталу.

Таким чином, протягом останніх п’яти  років відбувалась інтенсивна доларизація  економіки України, а стабільність курсу долара тільки підтримувала цей  процес. Підтвердженням цього є структура кредитного портфелю банків України, в якій не менше 50% доларових кредитів. В умовах росту курсу долара прострочена заборгованість за кредитами у валюті зростає з кожним днем, оскільки сплата відсотків за ними занадто стає обтяжливою для клієнтів. Банки втрачають прибутки, і намагаються їх компенсувати спекуляцією на міжбанківському ринку. Це відволікає їх увагу від проблем економіки, а саме нагальної необхідності підтримання платоспроможності вітчизняних виробників, які нажаль звикли працювати на кредитних ресурсах.

Таблиця 2.2 – Основні показники діяльності банківського кредитування в Україні

Показники	Дата
	01.01.2008		01.01.2009		01.01.2010		01.01.2011
	значення	коеф. росту	значення	коеф. росту	значення	коеф. росту	значення	коеф. росту
Кредити надані, млн. грн.	485 368	1,81	792 244	1,63	747 348	0,94	757 891	1,01
Частка довгострокових кредитів	60%	1,03	64%	1,07	59%	0,92	55%	0,94
Прострочена заборгованість за кредитами, млн. грн.	6 357	1,43	18 015	2,83	69 935	3,88	90 319	1,29
Середньозважені ставки за кредитами, наданими протягом звітного періоду	13,5%	0,96	16,0%	1,19	18,3%	1,14	14,6%	0,80

 

Видача банками нових кредитів призупинена, по-перше, через завідому їх нерентабельність, а по-друге, і  так великий кредитний портфель при скороченні ресурсної бази та обмеженості джерел її поповнення. Іншими словами – знову дали знати про себе неврегульовані завчасно розриви ліквідності, які виявляються у порушенні платоспроможності банків. Разом з тим, прискорення розвитку неплатоспроможності банків обумовлювалось панічним вилученням клієнтами своїх вкладів. В цілому підрив довіри до банківської системи посилений введенням процедури тимчасової адміністрації до 18 комерційних банків, серед яких два з найбільших банків України.  За висловлюванням американських банкірів: «Паніка не знищує капітал, вона лише розкриває ступінь його попереднього знищення через вкладення у безнадійно непродуктивні справи» [2, с. 75].

Перехід НБУ у 2009 р. до плаваючого валютного  курсу фактично є несвоєчасною лібералізацією валютної політики. Методологічно обґрунтовано і практично доведено світовим досвідом, що в кризовий період економіка потребує підтримки з боку держави, а її відсторонення має згубні соціально-економічні наслідки. На рисунку 2.1 зображені показники кредитного ринку за строками та валютами.

Рисунок 2.1 – Показники кредитного ринку за строками та валютами

Підсумовуючи можемо класифікувати  причини банківської кризи в  Україні за сферою їх виникнення на внутрішні та зовнішні. До першої групи  відносяться:

• низька якість активів, обумовлена високим кредитним ризиком; збитковість внаслідок втрат від банківських ризиків;
• скорочення капіталу через вилучення вкладниками коштів та хронічну збитковість;
• породження розривів ліквідності внаслідок неефективного управління активами та пасивами банку;
• непрофесіоналізм у різних сферах банківської діяльності, в тому числі і ризик-менеджменті.

В свою чергу, зовнішні фактори банківської  кризи в Україні можна класифікувати  за змістом на економічні, політичні  та соціальні. До економічних причини відносяться:

• світова фінансова криза, рівень впливу якої корелюється рівнем інтегрованості вітчизняної економіки у світове господарство;
• падіння на світовому ринку попиту на експортовані товари, що обмежує приплив валютного капіталу у банківську систему;
• «комплекс валютної неповноцінності» обумовлює доларизацію економіки, яка несе велику загрозу збитків від валютного ризику, а при розривах ліквідності спроможна породити неплатоспроможність банку; економічна криза підприємств-позичальників банківських кредитів; високий рівень споживчого та іпотечного кредитування – фактично означає «проїдання» та тривалу іммобілізацію кредитних ресурсів, а не довгострокове їх інвестування, яке й окреслює майбутні перспективи економічного зростання.

Сукупність політичних причин кризи банківської системи складають «погані політичні рішення» або, як це формулюють спеціалісти МВФ – «несумісні політичні рішення в галузі економіки та права» [2, с. 79].

Найвпливовішим серед соціальних факторів банківської кризи є  підрив довіри вкладників до банків внаслідок банкрутства навіть одного з них, непрозорості банківської діяльності, низької поінформованість або навіть дезінформації клієнтів. Все це може спровокувати паніку вкладників – масове зняття коштів з депозитних рахунків. Такий фактор спроможний породити системну кризу банківської системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. АНАЛІЗ ВПЛИВУ БАНКІВСЬКИХ  КРИЗ НА РЕАЛЬНИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ  УКРАЇНИ

 

В розвинутій економіці рівень інвестування визначається виключно наявністю рентабельних проектів,  а не поточним рухом готівки в галузі. Однак функціонування економіки України має певні особливості, пов’язані з недостатнім рівнем розвитку ринкових механізмів та складністю проходження відповідних трансформаційних процесів, що виявляється і в зміні рівня залежності окремих видів діяльності від зовнішнього фінансування (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 - Оцінка залежності окремих  видів економічної діяльності

реального сектору економіки України  від фінансування, %

Джерело: власні розрахунки за даними НБУ і Держкомстату [6, 7]

Як видно з наведених розрахунків, підприємства реального сектору  України відчувають гостру нестачу  кредитних джерел фінансування, про  що свідчить наближення позитивного  значення коефіцієнта залежності інвестицій від зовнішніх джерел фінансування для всіх видів економічної діяльності нефінансового сектору до 100%. При цьому найбільшою мірою потребують зовнішнього фінансування саме ті види економічної діяльності, для яких характерними є або велика потреба в інвестиціях (транспорт і зв’язок), або низька рентабельність (сільське господарство, мисливство, лісове господарство).

Банківська система України  не повною мірою задовольняє потреби реального сектору в кредитних ресурсах, оскільки нормативна частка позикових джерел у структурі балансу суб’єктів господарювання перевищує фактичну як в цілому за реальним сектором, так і для окремих видів економічної  діяльності.

Банківська система розвинених країн світу сприяє і інвестувальній діяльності. Вітчизняні банківські установи   на сьогодні пропонують досить обмежене коло кредитних програм, серед яких можна виокремити  фінансування обігового капіталу (терміном до двох років), інвестиції в основні засоби виробництва і кредитування довгострокових проектів (як правило,  не більше трьох років).  До найбільш популярних напрямків корпоративного кредитування належать машинобудування, сільське господарство, роздрібна торгівля,  харчова промисловість, фармацевтика, целюлозно-паперова промисловість, транспортна галузь (крім залізничного,  авіаліній,  морських портів),  інвестування в торговельні центри та готельний бізнес, телекомунікації та ІТ-технології [8].

В першій половині 2011  року обсяги корпоративного кредитування почали істотно  збільшуватися. Як зазначають експерти, фінустанови мають «потужне фондування», і насамперед це стосується банків з іноземним капіталом. Інший стимулюючий фактор полягає в тому, що починаючи з листопада 2010  року відбувається поступове зниження кредитних ставок:  сьогодні підприємства можуть отримати гривневі кредити під 16-17% річних [8].

У 2010 році питома вага довгострокових банківських кредитів у сукупному  кредитному портфелі,  як і в попередньому періоді,  продовжила знижуватися  і досягла рівня,  меншого за відповідний показник 2006  року з  часткою 46,22%.  Динаміку кредитування та чистих активів банків як однієї з основних характеристик функціонування інвестиційного ринку загалом можна відобразити у наступному вигляді (рис. 3.1)

 

 

Рисунок 3.1 – Динаміка довгострокових кредитів в банківських активах

                        України [6]

Як бачимо, у 2008 році спостерігається  значне зростання, проте вже в 2009 році під дією кризи значно скорочуються загальні інвестиції банків, в тому числі і в реальний сектор економіки, що звичайно негативно позначається на розвитку і нормальному функціонуванні останнього.

Окрім того, частка інвестованих коштів банківськими установами у розвиток реального сектора економіки  є досить незначною, що  графічно зображено на рисунку 3.2

Рисунок 3.2 - Розподіл цінних паперів у портфелі банків за секторами

                        економіки [7]

Як бачимо, на не фінансовий сектор економіки у 2010-2011 роках  припадає дуже незначна частина, що демонструє не бажання вкладати свої кошти банківськими установи у більш ризикові, у порівнянні з державними, цінні папери. Тому обсяги інвестицій зображені в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 – Обсяги інвестицій в  основний капітал за деякими

                         секторами  

	всього, млн.грн.
		Сільське госпо-дарство, мислив-ство та лісове господарство	Промис-ловість	Будівни-цтво	Оптова і роздрібна  торгівля; торгівля транспорт-ними засобами; послуги з ремонту	Готелі та ресторани	Транспорт
2008	233081,0	16890,1	76617,7	12469,1	24694,5	3221,9	32558,4
2009	151776,8	9381,7	57657,6	5324,9	14091,2	2589,0	24555,1
2010	171091,9	12230,8	58558,2	4966,2	11829,6	3072,3	29084,5
2011	238174,6	18182,6	86312,8	8541,1	17264,1	4907,6	39375,1