Визначення сутності , особливостей та проявів глобальної економічної кризи

Більше близькі  до марксистської позиції економісти, що вважають причиною криз диспропорціональність, або « нерівновага». Кризи обумовлені відсутністю правильних пропорцій між галузями, стихійними діями підприємців. Теорія нерівноваги сполучається з іншим розповсюдженим поглядом па кризи як на породження зовнішніх умов - політичних, демографічних, природних. Ф. фон Хайек - прихильник ринкової волі й лютий супротивник державного втручання вважав, що кризи надвиробництва виникають через надлишкове фінансування з боку держави (дешевих кредитів, накачування попиту).

Існує й психологічна теорія криз. На думку Й. Шумпетера, кожній фазі властива своя психологічна картина, що формує відношення до інвестицій. Паніка й  розбрід кризового стану ведуть до застою капіталовкладень, підвищений мій настрій в умовах підйому  стимулює гарячку.

Економічною наукою до теперішнього часу розроблений цілий ряд різних теорій, що пояснюють причини економічних  циклів і криз. П. Самуельсон, наприклад, у якості найбільше відомих теорій циклів і криз у своїй Книзі  «Економіка» відзначає наступні:

• грошову теорію, що пояснює цикл експансією банківського кредиту (Хоутри й ін.);

• теорію нововведень, що пояснює цикл використанням і виробництві важливих нововведень (Шумпетер, Хансен);

• психологічну теорію, що трактує  цикл як наслідок хвиль, що охоплюють населення, песимістичного й оптимістичного настрою (Пігу, Беджгот і ін.);

• теорію недоспоживання, що вбачає причину  циклу в (лишком великій частці доходу, що йде багатим і ощадливим  людям, у порівнянні з ти що може бути інвестоване (Гобсон, Фостер, Кетчінгс і ін.);

• теорію надмірного інвестування, прихильники  якої думають. н1о причиною рецесії  е, скоріше, надмірне, чим недостатнє, інвестування (Хайек., Мізес і ін.);

• теорію сонячних плям - погоди - урожаю (Джевонс, Мур).

При оцінці поглядів на циклічність і її причини варто скасувати, що вони видозмінювалися в часі разом зі зміною самої соціально-економічної дійсності. З обліком цього заслуговує на увагу точка зору ряду російських економіст в, які виділяють три етапи в зміні поглядів на економічні цикли.

Перший етап охоплює період з  початку ХVII в. до середини 10-х років ХХ в. У цей період переважали судження про те, що економічні кризи або взагалі неможливі при капіталізмі (Дж.С. Мілль, Ж.-Б. Сей, Д. Рікардо), або вони носять лише випадковий характер і що система вільної конкуренції здатна самостійно їх переборювати (Ж.-Ш. Сісмонді, Р. Родбертус, К. Каутський). Другий етап охоплює період із середини 30-х до середини 60-х років ХХ в. Виділення цього періоду пов'язане із працями Дж.М. Кейнса й насамперед з його висновком про те, що економічні кризи (точніше депресія, застій) неминучі в умовах класичного капіталізму й випливають із природи властивого йому ринку. Кейнс одним з перших серед західних економістів прямо заявив про те, що капіталістичний ринок містить у собі різні прояви монополізму й сполучається з державним регулюванням, отчого ціни й заробітна плата е негнучкими. І якості принципово необхідних коштів згладжування проблел1 кризи й безробіття Кейнс висунув ідею забезпечення державного втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупного попиту. До його заслуг у дослідженні фактору циклічності варто також віднести розроблену їм

теорію мультиплікатора, що надалі стала широко використатися при  причин циклічності (Мал. 6.3).

Мал. 3 Циклічність економічних криз

Третім етапом у дослідженні  причин економічних циклів е період із середини 60-х років дотепер. І  цей період, по-перше, стало приділятися  особлива увага розмежуванню екзогенних (внутрішніх) і ендогенних (зовнішніх) причин циклічності ринкової економіки, причому саме ендогенним факторам стало приділятися переважну увагу. По-друге, визначилася позиція ряду фахівців, відповідно до якої держава в розвинених країнах далеко не завжди прагне до антикризового регулювання, згладжуванню циклічних коливань і до стабілізації економічної рівноваги, а проводить нерідко так звану про циклічну політикові, тобто провокує й підтримує циклічність.

Докладний аналіз екзогенних і ендогенних підходів до пояснення причин циклічності  представлений так званим мультиплікаціонно-акселераціонним механізмом циклу. Моделі мультиплікатора й акселератора в теорії розглядаються роздільно, але в житті їхній механізм ді в тісному взаємозв’язку: як тільки приходить у дію один з даних механізмів, починає функціонувати й другий. Якщо, наприклад, у положенні рівноваги відбувається автономне (не залежне від економічної системи) зміна попиту у вигляді приросту інвестицій, то в рух приходить мультиплікатор, що викликає цілий ряд змін доходу. А зміни доходу надають руху принципу акселертра й породжують зміни в обсягах похідних капіталовкладень. Зміни в капіталовкладеннях знову пускають у хід мультиплікатор, що породжує зміни доходу, що приводять до нових капіталовкладень. Загальна модель взаємодії мультиплікатора й акселератора характеризується наступною формулою Дж. Хікса:

Yt=(1-S)Х Yt -1+V(Yt-1-)+Аt

де Yt - національний доход; S - частка заощаджень у національному доході; (1-S) - частка споживання в національному доході (або схильність до споживання); V t-1- коефіцієнт акселератора;

Аt автономні інвестиції.

Відхилення, які викликає мультиплікаціонно - акселераціонний механізм, ділять на три основні категорії: загасаючі, вибухові й рівномірні. Загасаючі - такі коливання, амплітуда яких поступово  скорочується до того моменту, де вони зовсім зникають і дохід стабілізується на досягнутому рівні. При вибухових коливаннях амплітуда постійно збільшується. Рівномірні мають місце тоді, коли амплітуда коливань постійна.

Дослідження природи циклічності  відтворення в умовах державного регулювання економіки породили ряд нових поглядів і концепцій по даній проблемі. У їхньому числі концепції « рівноважного ділового циклу» «політичного ділового циклу». Перша відображає розвиток ідей монетаризму. Відповідно до цієї концепції держава поряд з багатьма властивими йому функціями виконує роль своєрідного генератора грошових «шоків». які виводять господарську систему зі стану рівноваги й у такий спосіб підтримують циклічні коливання в суспільному відтворенні.

В 70-80-х роках дана концепція  активно розроблялася представниками теорії раціональних очікувань. Якщо монетаристи вважають, що держава може спровокувати цикл, користуючись недостатньою поінформованістю людей про щире втримування й цілях різних напрямків державної економічної політики, прихильники теорії раціональних очікувань виходять у даному питанні із протилежних міркувань. Вони вважають, що підприємці й населення навчилися завдяки інформаційній революції, що відбувається, оцінювати й розпізнавати щирі мотиви рішень державних органів і можуть щораз вчасно реагувати на них згідне своїй вигоді. У результаті мети державної політики залишаються нереалізованими, а спад або підйом приймають більш яскраво виражений характер.

Друга концепція («політичного ділового циклу) базується на тім, що залежність між рівнем безробіття й рівнем інфляції визначається кривій Філліпса, тобто існує зворотна залежність між даними величинами: чим менше безробіття, тим швидше ростуть ціни. Її прихильники думають, що економічне становище усередині країни істотно впливає на популярність правлячої партії. У якості головних економічних показників, на які реагує населення, виділяються темпи інфляції й норма безробіття: чим нижче їхні рівні, тим за інших рівних умов більше голосів буде подано на майбутніх виборах за правлячу партію або президента.

3 метою забезпечення перемоги  уряд вживає заходів для підтримки  такого сполучення рівнів інфляції  й безробіття, що представляється  найбільш прийнятним виборцям. Тому  адміністрація після приходу  до влади намагається знизити  темпи росту цін шляхом штучного провокування кризових явищ, а до кінця свого правління влада починає вирішувати протилежне завдання - піднімає рівень зайнятості. Останній викликає ріст цін, але розрахунок робиться на те, що до виборів рівень зайнятості підніметься, а інфляція не встигне набрати повної чинності. Партія влади може забезпечити перемогу.

4. Шляхи вирішення і механізми профілактики економічних криз

Антициклічне регулювання економіки - це свідомі й цілеспрямовані дії  держави й, частково, могутніх корпорацій і наднаціональних органів на промисловий цикл із метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури й темпів економічного росту. Найважливіша роль у цьому регулюванні належить державі.

В основі антициклічного регулювання  лежить антикризове регулювання. Теоретично обґрунтував необхідність антикризового регулювання Дж. Кейнс. Після другої світової війни в більшості розвинених країн світу були розширені антикризові міри держави, а також доповнені певними антициклічними коштами відносно зм'якшення циклічних коливань. Зокрема, антикризові міри були розширені за рахунок збільшення державних закупівель товарів і послуг, стимулювання житлового будівництва (держава страхує й гарантує одержання кредитів на житлове будівництво, регулює строки погашення кредитів, розмір відсотка й т.д.), проведення політики прискореної амортизації, надання податкових знижок при встановленні нового обладнання, зниження податків на прибуток корпорацій і ін. Узагальнюючим показником впливу держави на економічний цикл є частка державних видатків у ВВП і, насамперед, державні закупівлі товарів і послуг. У середині 90-х рр. частка державних видатків у ВВП становила в Японії близько 35, а у Швеції - більше 70 %.

Особливості антициклічного регулювання  значною мірою обумовлені домінуванням в економіці монополій. Э.Чемберлін цілком переконливо довів, що навіть при відсутності угод (усної або письмових) ціни на олігополистичному ринку вище, ніж на конкурентному, а обсяг виробництва нижче. Э.Чемберлін і інші західні вчені справедливо вказували на відсутність гнучкості цін, їхньої рухливості в порівнянні з періодом вільної конкуренції. Якщо раніше ціни під час економічної кризи різко знижувалися, то в умовах панування колективних монополій вони залишаються незмінними або навіть ростуть. Це обумовлено тим, що олігополії скорочують обсяги виробництва з метою недопущення надвиробництва товарів і зниження цін.

Цієї негативної тенденції може протистояти тільки діяльність держави  по стимулюванню грошового попиту за допомогою відповідної грошово-кредитної політики. Цей метод активно використався в післявоєнний період і сприяв скороченню глибини й тривалості економічних криз. Темпи збільшення грошової маси, як правило, були більше високими, чим їх рекомендували монетаристи. Разом з тим, значне збільшення грошової маси, поряд з дією інших факторів, наприклад, різким підвищенням цін на нафту в період енергетичної кризи, привело наприкінці 60-х - на початку 70-х рр. до посилання інфляційних тенденцій, і темпи росту цін у середині 70-х рр. становили більше 10 %.

3 огляду на це, в 80-х рр. уряд  почав обмежувати темпи росту  грошової маси, проводити політикові  «дорогих грошей». Засобом досягнення  цієї мети стало здійснення  твердої кредитно - грошової політики. Зокрема, у період високої економічної активності держава значно підвищує норму відсотка, що викликає подорожчання кредиту. Під час депресії й кризи держава збільшує резервну норму (нормативи обов'язкових відрахувань комерційних банків у резерви), знижує ставку відсотка й здешевлює кредит. Це обумовлено тим, що встановлена центральним державним банком норма відсотка впливає на його розмір, по якому банки дають кредит своїм клієнтам. Комерційні банки в США приблизно 20 % своїх активів зобов'язані зберігати у вигляді касового резерву в Центральному банку. Тому розширення кредитів залежить від величини приросту банківських пасивів, а комерційний відсоток, по якому банки дають кредит клієнтам, - від дисконтної ставки відсотка (яка є нижньою границею ефективності надання кредитів федеральною резервною системою). У ФРН Федеральний банк установлює для кожного кредитного інституту ліміти переоблікованих векселів, що обмежує обсяги кредитів під облік векселів, надаваних кожному банку. Це, у свою чергу, впливає на обсяг грошової маси.

Перевага методу антициклічного регулювання  в тім, що його можна застосовувати  дуже оперативно, не приймаючи відповідного закону. Важливо лише точно визначити  час підвищення або зниження процентної ставки.

3 метою розширення сукупного  попиту у фазах кризи й депресії держава проводить політикові «дешевих грошей», знижує ставки податків на прибуток, заробітну плату, надає пільги за умови прискореного списання вартості основних фондів, що є коштами стимулювання інвестицій у недержавний сектор економіки. Під час кризи уряд збільшує обсяг прямих капіталовкладень у державний сектор, насамперед, у галузі економічної й соціальної інфраструктури (сферу транспорту й транспортного будівництва, електро-, газо- і водопостачання, житлове будівництво, атомну енергетику й ін.) Так, у США з майже 43 тис. миль між штатної системи швидкісних автомагістралей щорічно стають непридатними близько 2 тис. миль, які необхідно ремонтувати за рахунок державного бюджету. В 1948-1949 р., щоб зменшити глибину економічної кризи, держава збільшила обсяг інвестицій удвічі (у порівнянні з 1946 р.). Однак у наступний період обсяг державних капіталовкладень у багатьох розвинених країнах миру поступово скорочувався. Так, їхня частина у ВНП за період 1970-1985 р. знизилася, %: у ФРН - з 6,1 до 3,9, у Франції - з 4,2 до 3,0, у Великобританії - з 5,0 до 2,4, у країнах з 5,0 до 4,0.

У фазі підйому держава збільшує податки, процентні ставки, скасовує податкові пільги, зменшує обсяги прямих капіталовкладень, що гальмує  процес надмірного «перегріву» економіки, послабляє протиріччя між виробництвом і споживанням, згладжує різкі коливання при переході від однієї фази промислового циклу до іншої. При цьому між вживанням заходів в області кредитно-грошової політики й одержанням певного результату проходить тривалий проміжок часу. По оцінці західних учених, цей тимчасовий лаг в умовах циклічного спаду становить від 5 до 20 місяців, а в період підйому – 10 - 24 місяця. 3 найбільшим запізненням діють методи податкового регулювання, що значною мірою обумовлено тривалістю законотворчого процесу, тому винятково важливо мати чіткий економічний прогноз механізму протікання економічного циклу.

Антициклічне й антикризове  регулювання здійснюється економічними, правовими й адміністративними  методами.

Антициклічне регулювання з боку олігополії здійснюється за допомогою вироблення ними погодженої політики, виконання державних програм і ін. У той же час їхньої дії нерідко суперечать політиці держави в цій сфері. Наднаціональнї органи в країнах ЄС проводять значною мірою уніфіковану промислову, структурну, податкову, амортизаційну й іншу форми політики, що є важливим чинником антициклічного регулювання, синхронізації економічного циклу.