Витрати бюджету на соціальний захист населення

більша частка робочої  сили залучається до діяльності в  офіційному секторі економіки, а фінансова інфраструктура стає доступною для дедалі більшої кількості людей, що дає державі можливість простіше відстежувати рівень доходів своїх громадян та оцінювати рівень бідності як окремих домогосподарств, так і країни загалом. Із розвитком інституційної спроможності держави у роботі із соціально вразливими  категоріями  населення  та  вдосконаленням процесів розрахунків цілий ряд фахівців у сфері державного управління, економічної політики та державних фінансів схиляється до думки, що порівняно з трансфертами, які надаються у натуральній формі, використання грошових трансфертів – кращий вибір у сфері соціального захисту населення.

Висновки

1.  Вищі органи державної влади України визначають державну політику у сфері соціального захисту та соціального забезпечення шляхом розробки і прийняття законів та інших нормативно-правових актів, виходячи з повноважень, передбачених Конституцією та законами України. До проведення конституційної реформи одними з найбільш ефективних у цій сфері були укази Президента України.

2.  Для актів чинного  законодавства, які визначають державну політику у сфері соціального захисту та соціального  забезпечення, характерна  комплексність (з ознаками кодифікації), тобто вони прагнуть охопити цілий комплекс правовідносин, пов’язаних із певною проблемою або соціальною групою.

3.  Більшість нормативно-правових  актів, що визначають державну  політику у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, належать до спеціальних, тобто мають чітко визначене коло осіб, на яке поширюється їх дія, – не все населення, а лише певні соціальні групи.

4.  У нормативно-правових актах, що визначають державну політику у сфері соціального захисту та соціального забезпечення,  спостерігається  паралельне  співіснування пострадянського підходу (соціальне забезпечення, пільги, соціальні та компенсаційні виплати) і новітнього європейського підходу (соціальні послуги, соціальна робота, житлові субсидії).

5.  У чинних нормативно-правових  актах, що визначають державну  політику у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, немає системності (дотримання визначених на перспективу пріоритетів) та наступності (логічного зв’язку чинних нормативно-правих актів із попередніми та наступними спорідненими актами).

6.  Прийняття нормативно-правових актів, які визначають державну політику у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, здебільшого відбувається непланомірно. Так, багато актів були прийняті до певних офіційних дат або стали частиною приурочених до них заходів, що не найкращим чином позначилося на їх змісті та подальшому виконанні.

7.  Загальною проблемою  діючих нормативно-правових актів,  що визначають державну політику у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, є відсутність чітко визначених і нормативно закріплених пріоритетів цієї політики, що дало б змогу сприймати та реалізувати її як єдиний взаємопов’язаний комплекс принципів та заходів. Така ситуація породжує невпевненість щодо дієвості та незмінності державної політики, а також сприяє виникненню соціальної напруги та недовіри в суспільстві.

8.  Суттєвим  недоліком  чинних  нормативно-правових актів, що визначають державну політику у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, є те, що в них здебільшого відсутні чітко визначені показники результативності, які б дали змогу оцінити актуальний стан реалізації та ефективність державної політики.

Список використаних джерел

1. Закон України „Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року N 803-XII.//В редакції Закону N 662-IV від 03.04.2003.

2. Басай О.В. Міжнародно-правові стандарти соціального захисту безробітних в України // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Випуск 14. – Івано-Франківськ: Плай, 2005. – С.169-176.

3. Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон. - М.: Аспект Пресс, 2008. - 253 с.

4. Система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні. Реальний стан та перспективи реформування. – К.: Центр громадської експертизи, 2009. – 104 с. – Бібліографія: с. 104.

5. Гончарова С.Ю., Отенко І.П. Соціальна політика. Навч. Посібник. -Х.:Вид. ХДЕУ, 2003.-200с.

5. Шевчук П. І. Соціальна політика. - Львів: Світ, 2003. - 400 с.