Видатки Державного бюджету

Видатки державного бюджету на соціальний захист та соціальне  забезпечення у 2011 році становили 63540,2 млн. грн., у тому числі за загальним фондом – 59466,8 млн. гривень.

Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення (без урахування видатків на покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду України для виплати пенсій) у 2011 році зросли проти 2010 року на 7,2 відсотка або на 3069,6 млн. грн. і становили 45785,2 млн. гривень (рис. 2.9).

Рис.2.9 Видатки Держ. бюджету України на соціальний захист та забезпечення [23]

 

На соціальний захист на випадок непрацездатності використано 724,9 млн. грн., у тому числі за загальним фондом – 506,2 млн. гривень. На соціальний захист пенсіонерів використано 58317,2 млн. грн., у тому числі за загальним фондом – 54856,2 млн. гривень. На соціальний захист ветеранів війни та праці за загальним фондом використано 560,3 млн. гривень. На соціальний захист сім’ї, дітей та молоді використано за загальним фондом 322,8 млн. гривень. На соціальний захист безробітних за загальним фондом використано 23,7 млн. гривень. На допомогу у вирішенні житлового питання використано 728,3 млн. грн., у тому числі за загальним фондом – 613,9 млн. гривень. На соціальний захист інших категорій населення використано 2557,5 млн. грн., у тому числі за загальним фондом –-                   2549,8 млн. гривень.

На дослідження і  розробки у сфері соціального  захисту Міністерством соціальної політики України використано кошти  за бюджетною програмою «Прикладні наукові та науково-технічні розробки у сфері соціальної політики» у сумі 18,3 млн. грн.

Таким чином, незважаючи на складні зовнішні умови та нестабільність на світових фінансових ринках у 2011 році, наполеглива робота та консолідація зусиль всіх гілок влади, введення в дію Податкового кодексу України та нового Бюджетного кодексу України дали змогу виконувати в повному обсязі всі підвищені соціальні зобов’язання, відновлювати фінансування інвестиційних проектів при одночасному зменшенні дефіциту та частки державного боргу у ВВП. Все це створює тверду основу для формування та подальшого розвитку прозорої та ефективної системи державних фінансів, здатної забезпечити макроекономічну стабільність та зростання економіки задля підвищення рівня добробуту населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Напрями оптимізації  видатків Державного бюджету

 

 

     Підвищення ефективності видатків Державного бюджету є ключовим завданням бюджетної політики України.

     Систематизуючи  дослідження вітчизняних науковців  з питань шляхів оптимізації видатків Державного бюджету України, вважаємо, що всі заходи можна поділити на дві групи: структурні та організаційні (рис. 3.1).

 

Рис. 3.1 Заходи оптимізації видатків Державного бюджету України  [16, с.30]

 

     Структурні заходи займають головне місце в процесі оптимізації складу видатків Державного бюджету. Ці заходи стосуються зміни пріоритетів фінансування, а саме:

• У сфері управління – зменшення до оптимального рівня (стабілізація) видатків на утримання органів державно влади і управління, судів і прокуратури, а також упорядкування структури названих органів. Цей захід є доволі важливим і складним, оскільки видатки на загальнодержавні функції мають тенденцію до зростання, що також впливає і на структуру видатків з Державного бюджету України. Захід може бути реалізований різноманітними способами.
•  У сфері економічної діяльності – збільшення до оптимального рівня видатків державним підприємствам для підтримання їх рівня розвитку та сприяння їх стабілізації. Серед цих видатків першочерговому фінансуванню підлягають сільське господарство, паливно-енергетичний комплекс та обробна промисловість. Фінансування саме цих напрямків обумовлено тим, що в Україні: для сільського господарства є сприятливі кліматичні умови і найкраща земля (чорнозем); для паливно-енергетичного комплексу – велика кількість копалин, але низький рівень їх фінансування, а з тим і видобування, що є причиною залежності від інших країв (приклад, Росія - газ); для обробної промисловості – високоякісна сировина, яка замість обробки експортується в інші країни, а після переробки знову скуповується Україною. Однак з метою зменшення тиску на Державний бюджет України пропонується часткова приватизація підприємств державної власності, тобто продаж частки, яка не перевищує 49 %. Це надасть можливість здійснювати постійний контроль і керівництво з боку держави, а також сприятиме активній підприємницькій діяльності на підприємствах України [4, c. 111-112, c. 143].
• У соціальній сфері – раціоналізація видатків на соціальну сферу (перегляд пільг, поширення платних послуг, перегляд рівня мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму); оптимізація видатків бюджету без скорочення пільг за рахунок послідовного впровадження госпрозрахункових форм фінансування установ, зокрема самофінансування; формування системи підтримки культури, передусім недержавних організацій, різних фондів, з метою створення умов для продукування ними національно-культурного продукту, що сприятиме зниженню навантаження на державну скарбницю та реалізації державної політики у сфері культури і духовності. Наприклад, Європа отримує близько 30 % надходжень до бюджету від продажу культурного продукту. Також заходом на шляху до оптимізації соціальних видатків з Державного бюджету України є надання певних переваг при проведені меценатства, спонсорства та благодійності, які будуть полягати в зменшенні податкового навантаження, можливості отримання відстрочки та розстрочки плати податків тощо [24, с. 59-61].

     Існують такі основні нормативні документи, що визначають пріоритетні напрями видатків держави:

• Послання Президента України до українського народу; 
• Програма економічних реформ на 2010 - 2014 рр. Президента України «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» Президента України;
• «Національні проекти» під патронатом; 
• ПостановиВерховної Ради України «Про основні напрями бюджетної політики» на відповідний рік;
• Закон «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні». 

Щодо організаційних заходів, то в останні роки вони набувають важливого значення. Це обумовлено тим, що зниження рівня виконання Державного бюджету України по видатках у переважній більшості пов’язано з процесом розподілу видатків серед розпорядників бюджетних коштів, а також неповним виконанням бюджетних програм. Серед цих заходів важливе значення для оптимізації видатків Державного бюджету України мають такі:

• Організація державного контролю за використанням бюджетних ресурсів. Слабкість державного контролю спричиняє розвиток негативних явищ в економіці країни. При цьому, перед тим як виділяти фінансову допомогу регіонам, необхідно спочатку перевірити, як вона використовувалася в минулі роки.
• Забезпечення прозорості, відкритості та чесності бюджетного процесу. Необхідно максимально детально розкривати дохідні та видаткові частини бюджету, а також регулярно звітувати не лише про досягнення, а й про актуальні проблеми в сфері системи державних фінансів, передусім щодо таких важливих проблем як бюджетна заборгованість, обсяг переплати податків, реальний дефіцит бюджету, невиконанні статті бюджету. Крім того, необхідно забезпечити максимальну публічність в питанні освоєння бюджетних коштів, зокрема зобов’язати головних розпорядників бюджетних коштів розкривати інформацію про стан та результати виконання бюджетних програм, а також розподіл коштів отриманих в рамках виконання бюджетних програм.
• Затвердження обґрунтованого та ефективного бюджету. Державний бюджет України «як головний фінансовий план» став віддзеркаленням відповідних поглядів та інтересів, недосконалого менеджменту та відсутності ефективних технологій у прийнятті рішень. Виходячи з цього затвердження Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний бюджетний рік часто стає предметом пошуку компромісних рішень різних політичних сил, а не пошуком оптимальних рішень з метою надання суспільних благ з максимальним рівнем ефективності за наявних ресурсів.
• Формування окремих бюджетів – стратегічного та поточного. Таке формування базується на використанні різних методологічних підходів:  поточний бюджет має забезпечуватись лише поточними доходами і бути збалансованим, а бюджет розвитку (стратегічний) може мати дефіцит й фінансуватися за рахунок позик чи нерегулярних доходів, наприклад, надходжень від приватизації майна.
• Подальше впровадження програмно-цільового методу. Програмно - цільове планування видатків – це планування спрямоване на результат. Необхідним є встановлення прямого зв’язку між формуванням видатків і досягненням конкретних результатів по бюджетним програмам, в тому числі необхідним є поширення програмно-цільового методу і на місцеві бюджети. Метод базується на проведенні системного аналізу корисності чи доцільності видатків. Очікувані результати бюджетних програм повинні мати кількісне вираження, щоб Міністерство фінансів у процесі їх погодження могло оцінювати економічну ефективність різних програм та обирати ті, які матимуть максимально можливий економічний ефект при мінімальних затратах.
• Продовження процесу оптимізації кількості бюджетних програм та кількості головних розпорядників бюджетних коштів. На 2012 р. було визначено 82 головних розпорядників бюджетних коштів та 581 бюджетна програма. За такої ситуації Міністерство фінансів фізично не може проаналізувати ефективність та обґрунтованість всіх бюджетних запитів, а також відповідність напрямів використання фінансових ресурсів стратегічним та поточним завданням соціально-економічної політки уряду. Як свідчить досвід розвинених країн, ефективний розподіл коштів можливий за наявності 10–20 головних розпорядників бюджетних коштів.
• Обґрунтований перерозподіл видатків між державним та місцевими бюджетами. На сьогодні з 692 місцевих бюджетів лише 31 не отримують дотації вирівнювання з державного бюджету, а 661 місцевий бюджет (понад 95%) – отримує дотації вирівнювання з Державного бюджету.

При цьому місцеві  бюджети є більш соціальними, ніж Державний бюджет; видатки  місцевих бюджетів на соціальні програми досягають до 70-80% видаткової частини, в той час, як видатки на економічну діяльність не перевищують 5%. З місцевих бюджетів фінансується вагома частка шкільної та дошкільної освіти, більша частка медичної допомоги, програм соціального захисту населення тощо. Необхідним є перегляд  переліку видатків, що враховуються при розрахунку міжбюджетних трансфертів, розробка нормативів видатків, що будуть враховувати специфіку розвитку тих чи інших регіонів.

• Перехід від бюджетного планування до бюджетного прогнозування. Прогнозовані показники майбутніх періодів повинні бути обґрунтованими і відображати конкретні пріоритети та завдання головних розпорядників бюджетних коштів, які вони планують реалізувати у середньостроковій перспективі. Крім того, необхідно розробити та довести до розпорядників бюджетних коштів нормативно-правовий документ, що міститиме методологію розробки середньострокових прогнозів. Інструктивний лист, який існує сьогодні, не може замінити відповідний нормативний акт, оскільки є документом для тимчасового користування (може бути застосований виключно в процесі підготовки бюджету на певний бюджетний період). Як наслідок, головні розпорядники бюджетних коштів змушені будуть чекати нового Інструктивного листа щодо підготовки бюджетних запитів для того, щоб коригувати та планувати свої видатки на середньострокову перспективу.
• Узгодженість бюджетного і податкового законодавства стосовно тих норм, які забезпечують збалансованість дохідної та видаткової частин та мінімізують кількість внесених змін до діючих законів протягом бюджетного періоду. Оскільки державні видатки «носять публічний характер і виникають виключно на підставі нормативно-правових актів», держава повинна мати дієві правові норми та ефективні методи регулювання та управління потоками державних коштів.
• Дотримання загальних принципів удосконалення бюджетної системи. Принципи видаткової політики формуються на базі вимог до бюджетної системи країни, що закріплені Бюджетним кодексом (зокрема, єдності, повноти, достовірності, об’єктивності тощо) та на сучасному етапі  конкретизуються наступними положеннями [5]:

- розробка узгоджених концепції, стратегії та тактики бюджетного планування на базі  підвищення якості прогнозів макроекономічних показників;

-  гармонізація, уніфікація та спрощення побудови фінансової системи країни та її інституцій, зростання рівня її прозорості, подолання суперечливості, недостатньої визначеності та подвійності функцій державного управління;

-   формування системи оцінки ефективності бюджетних видатків за рахунок орієнтації бюджетної системи на досягнення конкретних результатів (за відповідними бюджетними програмами розвитку);

-   обґрунтування стратегії  скорочення бюджетного дефіциту за рахунок нарощення доходного потенціалу, підвищення рівня боргової безпеки шляхом реалізації сучасних методів управління державним боргом тощо.

     Удосконалення системи бюджетних видатків є об’єктивно необхідною умовою та підґрунтям реалізації комплексу економічних реформ в країні.

     Реалії економічного сьогодення вимагають використання сукупності виважених форм, методів і принципів перерозподілу видатків між рівнями бюджетної системи, економічними характеристиками операцій тощо з метою посилення ефективності виконання функцій і завдань держави та забезпечення її сталого соціально-економічного розвитку.

     При цьому структура видатків має віддзеркалювати стратегію трансформації економічних відносин і базуватися на оцінці впливу державних рішень на майбутній розвиток країни.

 

 

 

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

     Державний  бюджет - центральна ланка фінансової системи суспільства. Бюджет держави як об'єктивна економічна категорія - це сукупність грошових відносин, пов'язаних з розподілом і перерозподілом ВВП і національного багатства, з метою формування і використання основного централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою ії функцій.

     Видатки бюджету — це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Видатки Державного бюджету — це витрати держави на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій.

     Видатки  бюджету характеризуються певними ознаками. Наукову класифікацію видатків доцільно здійснювати за такими ознаками: роллю у виробництві ВВП, роллю у відтворюючих процесах суспільним призначенням, рівнями бюджетної системи, рівнями повноважень, функціональним призначенням, відомчим призначенням, цільовим призначенням, програмним призначенням, формами фінансування.

     Практичне спрямування державних видатків відповідно до затвердженого бюджету здійснюється за допомогою бюджетного фінансування.

     Бюджетне фінансування — сукупність грошових відносин, пов'язаних з розподілом і використанням коштів централізованого грошового фонду держави, які реалізуються шляхом безповоротного і безоплатного надання бюджетних коштів юридичним і фізичним особам на проведення заходів, передбачених бюджетом. Основою для бюджетного фінансування є затверджений бюджет та бюджетний розпис.