Вексель та його місце на ринку фінансових послуг

4. Історія сучасного фондового ринку в Україні

Історія сучасного фондового  ринку України почалась від дня  прийняття у 1991 році Закону України "Про цінні папери і фондову  біржу".

Найбільш важливим при  визначенні правових засад здійснення державного регулювання ринку цінних паперів, державного контролю за випуском та обігом цінних паперів та їх похідних став Указ Президента України, яким 12 червня 1995 року утворено Державну комісію  з цінних паперів та фондового  ринку. Було визначено її завдання, функції, повноваження, права, відповідальність та відносини з іншими державними органами з питань регулювання та контролю на ринку цінних паперів.

Основні завдання Комісії  визначені Законом України "Про  державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", який прийнято у 1996 році.

У 1997 році Указом Президента України <Про Державну комісію  з цінних паперів та фондового  ринку> затверджено Положення про  Державну комісію з цінних паперів  та фондового ринку, в якому, зокрема, зазначено, що Комісія входить до центральних органів виконавчої влади, підпорядкована Президенту України і підзвітна Верховній Раді України. У своїй діяльності Комісія керується Конституцією і нормативно-правовими актами України.

У 2002 році з метою подальшого вдосконалення державного регулювання  ринку цінних паперів, визначення ефективного  механізму реалізації Державною  комісією з цінних паперів та фондового  ринку своїх повноважень та у  зв'язку з додатковими функціями, покладеними Законами України "Про  інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", "Про обіг векселів в Україні" і "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" 25.09.02 Президентом України було видано Указ "Про додаткові заходи щодо вдосконалення діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку".

Зокрема, Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо вдосконалення діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку", передбачено:

- закріплення відповідних  повноважень за Комісією з  урахуванням прийнятих останнім  часом законів України;

- удосконалення керованості  системою Комісії;

- запровадження розподілу  повноважень між Комісією як колегіальним органом, її центральним апаратом та територіальними управліннями.

Комісія співпрацює з органами регулювання ринку капіталів  інших країн, з міжнародними організаціями  та іноземними інвесторами в рамках чинного законодавства відповідно до загальнодержавної політики у  сфері зовнішніх зносин, яка має  багатовекторний характер та орієнтована  на запровадження в Україні світових стандартів регулювання економіки.

Протягом усієї діяльності Комісія співробітничає з органами державної влади усіх рівнів над реалізацією програмних документів загальноекономічого характеру, які визначають шляхи та пріоритетні напрями прискорення економічних реформ. Серед них такі: Послання Президента до Верховної Ради України: "Україна: поступ у ХХІ сторіччя. Стратегія соціального та економічного розвитку на 2000-2004 роки", Програма економічного і соціального розвитку України у 2002 році, Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, Основні напрями розвитку фондового ринку на 2001-2005 роки, Заходи щодо детінізації економіки та інші.

Комісія активно співпрацює з більшістю міжнародних організацій, які діють у галузі ринку капіталів  та фінансових послуг, включаючи Міжнародну організацію Комісій з цінних паперів (IOSCO), Організацію економічного співробітництва та розвитку (OECD), Міжнародну фінансову корпорацію (IFC), Світовий банк, а також з Комісіями з цінних паперів інших країн та Міжнародними донорськими організаціями, які працюють в Україні.

5. Правове положення векселя в національному законодавстві України, його особливості

Лише 19 червня 1990 року постановою Ради Міністрів СРСР №590 "Положення про цінні папери" векселі були "реабілітовані". Дію цієї Постанови, конвенцій і Положення на своїй території Україна підтвердила в 1991 році , а безпосередній поштовх до поновлення вексельного обігу в Україні був даний у середині 1992 року з прийняттям Постанови Верховною Радою України "Про застосування векселів у господарському обороті України".

За Законом України "Про  цінні папери та фондову біржу" , вексель - цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця заплатити після настання терміну визначену суму грошей володільцю векселя (векселедержателю).

Вексель як борговий документ має ряд істотних особливостей, які  відрізняють його від інших боргових зобов'язань. До цих особливостей векселя відносяться:

- грошовість, тобто предметом  вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші;

- строковість та визначеність, тобто тривалість існування вексельного  зобов'язання може бути розрахована  заздалегідь, або тільки за  одними даними у тексті векселя,  або на підставі вексельного закону (векселя за пред'явленням з граничним терміном його презентації). Тривалість існування векселя не може залежати від настання або ненастання яких-небудь подій або умов;

- безумовність і беззастережність, тобто наказ у переказному  і зобов'язання в простому векселі про сплату визначеної грошової суми повинні бути простими і не залежати від будь-яких умов. Можлива вказівка у самому векселі на якийсь документ, що лежить в основі видачі векселя, повинна бути юридично нейтральною і може нести лише інформаційну функцію, але така вказівка не повинна впливати на беззастережність наказу (зобов'язання) платежу;

- абстрактність. Вексельне зобов'язання - є відірваним від основної угоди (за якою виданий вексель) як за текстом, так і по суті. Боржник не вправі захищатися проти вимог сумлінного векселедержателя запереченнями, заснованими на дефектах і невиконанні основної угоди, яка лежить в основі видачі або передачі векселя, за винятком: заперечень боржника проти векселедержателя, коли останній, знаючи про недоліки векселя, придбав його з метою свідомо завдати шкоди боржнику;

- оборотність і однобічність, тобто право вимоги платежу  за векселем передається разом  із векселем, з вчиненням у  необхідних випадках спеціальних  написів, що встановлюють правові  підстави володіння векселем. Отже, для одержання платежу за векселем досить пред'явлення самого векселя. Однобічність вексельного зобов'язання полягає в тому, що особа яка зобов'язана за векселем є лише зобов'язаною (без якої-небудь вимоги з її сторони), а інша особа має лише право вимоги за векселем (без якого-небудь зобов'язання з її сторони);

- письмова, чітко встановлена  законом форма, при недотриманні  вимог якої вексель втрачає  свою силу особливого грошового  зобов'язання. Вексельне зобов'язання  може міститися тільки в тексті векселя і не поза ним. Саме по собі воно цілком відповідає підпису на векселі, адже підпис на векселі рівнозначний прийняттю вексельного зобов'язання.

Особливість вексельного  обігу полягає в тому, що всі  учасники вексельного зобов'язання (і боржники, і кредитори) підпадають під дію особливих правових норм. До них відносяться:

1. Солідарна відповідальність. Кожний, хто поставив свій підпис на векселі, тим самим гарантував вчасний платіж за векселем. Векселедержатель, у випадку несплати за векселем при настанні терміну сплати, може пред'явити свої вимоги кожній із зобов'язаних за векселем осіб і навіть усім їм відразу, не дотримуючи при цьому ніякої послідовності і не чекаючи будь-яких термінів.

2. Право зворотньої вимоги. Векселедержатель, який не одержав  платежу за векселем, одержує  право на прямий позов до  особи, зобов'язаної платити за  векселем (у переказному векселі)  або до особи яка видала  вексель (у простому векселі), а, після вчинення деяких формальностей, - має право на регресний позов до всіх осіб, які зобов'язались за векселем раніше його самого (як у переказному, так і в простому векселі). Для обгрунтування такого позову векселедержателю досить пред'явлення векселя з позначкою про опротестування в неплатежі (женевська система вексельного обігу) або навіть без такої (англо-американська система). У такий спосіб забезпечується подальший прискорений спосіб розгляду позову і наступного стягнення за векселем.

3. Неможливість заперечень. Заперечення боржника проти кредитора  практично неможливі, лише за  винятком випадків, коли кредитор, набуваючи вексель, діяв свідомо задля шкоди боржнику. Але навіть і в цьому випадку сам боржник має довести правомочність своєї вимоги.

Вексель є зобов'язанням  щодо визначеної грошової суми, що не залежить від тієї матеріальної підстави, на основі якої воно виникло. Як зобов'язання, що регулюється спеціальними вексельними нормами, такий документ повинен містити в собі такі необхідні складові частини (елементи), які б за змістом і формою не залишали ніяких сумнівів щодо волі векселедавця.

Національні законодавства  висувають різні вимоги до упорядкування вексельного тексту, але вимагають обов'язкової наявності вексельних реквізитів, тобто тих елементів вексельного тексту, що разом складають вексельне зобов'язання і перетворюють його з простого боргового зобов'язання в зобов'язання, що базується на нормах права які регулюють вексельні відносини.

В більшості країн встановлювані  національними банками форми  векселів - вексельні формуляри, мають  лише значення зразка, і відступ  від форми за умови дотримання при написанні векселя усіх вимог  та реквізитів не впливає на рішення про правоздатність векселя. Але в Україні векселі виписуються на спеціальних бланках зразок яких затверджений Національним законодавством. В Україні, наявність усіх реквізитів на звичайному аркуші паперу не перетворюють цей аркуш на вексель та не наділяють його вексельною правоздатністю, на відміну від інших країн де позначка "вексель" з усіма необхідними реквізитами та підписом зобов'язаних осіб перетворює будь-який папір на вексель (англо-американська система вексельного обігу не вимагає навіть позначки "вексель").

Простий вексель містить ті ж реквізити, що і переказний, із тією тільки відмінністю, що немає вказівки трасата кому платити, тому що платником-векселедавцем є сам боржник.

ЄВЗ вказує, що документ, у якому відсутній хоча б один із зазначених реквізитів, не є векселем, крім наступних випадків:

- вексель, у якому не  зазначений термін платежу, розглядається  як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням;

- при відсутності спеціальної вказівки, місце, позначене біля назви платника, вважається місцем платежу і, водночас, місцезнаходженням платника;

- вексель, що не містить  вказівки на місце його видачі, розглядається як підписаний у місці, позначеному поруч із найменуванням векселедавця.

Не у всіх країнах закони вимагають наявності всіх зазначених реквізитів. Якщо ЄВЗ для дійсності  переказного векселя вимагає  наявності усіх восьми пунктів, то як я вже зазаначив, ні в англійській, ні в американській системі не вимагається позначки "вексель", а достатньо лише пунктів 2, 3, 6 і 8 як мінімум, тобто: зобов'язання сплатити певну суму, найменування платника, найменування того кому має бути здійснено платіж та підпис векселедавця.

Допускається (і в женевській, і в англо-американській системах) вказівка на векселі декількох платників, а також видача векселя одночасно декількома векселедавцями. Так само у векселі може бути призначено декілька перших набувачів, однак дроблення вексельної суми ні між декількома платниками (векселедавцями), ні між декількома першими набувачами не допускається.

За згодою контрагентів вексель  виписується на будь-якій мові, звичайно - на мові місця видачі або місця платежу. За бажанням наступних учасників (наприклад, при покупці іноземного векселя) він може бути перекладений на відповідну мову шляхом прикріплення до нього нотаріально завіреного перекладу.

Зміни в реквізитах векселя  першонабувачем або його спадкоємцями не допускаються. Тільки за згодою зацікавлених сторін (платника, векселедавця) можуть бути зроблені незначні зміни, що доповнюють незначні відсутні реквізити (наприклад, додаток відсутньої дати видачі).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Азаров М. Янчуков В. Регіональна система масових електронних платежів // Вісник НБУ. – 1998. – № 10. – С. 49.

2. Бутов В. Психология инвестиционного решения на основе прогноза фондового рынка // Рынок ценных бумаг. – 1996. – № 11. – С. 41 – 44.

3. Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми, перспективи. // Банківська справа. – 1997. – № 6. – С. 14 – 22.

4. Битюк А.В., Поддубный В.И. К оределению «разумной цены» акций // Фондовый рынок. – 1999. – № 22. – С. 18 – 20.

5. Вексельний обіг в Україні: Законодавство, коментарі, роз'яснення, практика судів, зразки документів / Упоряд., коментарі О.М. Єфімова. - 2003. - (Сер. "Юридична бібліотека").

6. Гольцберг М.А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами. – К.: Текст, 1992. – 94 с.

7. Гойко Л.М. Организация финансового рынка, – К.: Будивельник, 1996, – 300 с.

8. Гетьман В. Валютний та фондовий ринки України. Тенденції після грошової реформи // Економіст. – 1997. – № 2. – С.66 – 69.

9. Жуков Е.Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки. – М.: ЮНИТИ, 1995. – С.178.

10. Мельник В.А. Ринок цінних паперів. К.: А.Л.Д., ВІРА - Р, 1998. - 560 с.

11. Правила організації фінансової та статистичної звітності банків України // Постанова правління НБУ від 30.12.97 № 466.

12. Про затвердження Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами: Рішення ДКЦПФР від 12.12. 2006р., № 1449.