Валютний ринок. види операцій на валютному ринку

     оперативно  диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам — ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію.

     Строкові  валютні операції полягають у  купівлі-продажу валютних цінностей  з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від механізму  їх здійснення: форвардні, ф’ючерсні, опціонні та їх похідні.

     Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими  документами (контрактами), які мають  юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об’єктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф’ючерсні конт-ракти, опціони.

     Строкові  операції на валютних ринках з’явилися  відносно недавно (в 70—80-ті роки ХХ ст.) і розвиваються дуже швидко. Це обумовлено насамперед частими і значними коливаннями валютних курсів і пов’язаними з ними суттєвими валютними ризиками. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахуватися від валютних ризиків, а з іншого — одержати додатковий дохід завдяки спекулятивним діям.

     Форвардні операції — це різновид строкових  операцій, що полягає в купівлі-продажу  валюти між двома суб’єктами з наступним переданням її в обумовлений  строк і за курсом, визначеним у момент укладення контракту. У форвардних контрактах строки передання валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються.

     Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курсу спот, тобто фактично діючого на момент укладення контракту, і надбавок чи знижок, пов’язаних з різницею в банківських процентних ставках у країнах, валюти яких обмінюються. Ця різниця називається форвардною маржею і пов’язана вона з тим, що якби учасники контракту поклали відповідні суми валюти у свої банки, то до моменту використання їх для платежу за контрактом вони одержали б різні суми доходів. Щоб вирівняти умови для кожного учасника форвардного контракту, валюта країни з вищим рівнем процента буде продаватися за форвардним курсом, нижчим від курсу спот (продаж з дисконтом), а валюта з нижчим рівнем процента — за вищим від курсу спот (продаж з премією).

     Відмова від виконання форвардних контрактів не допускається. Ці операції широко використовуються насамперед для страхування валютних ризиків. Характерними рисами цих операцій є те, що вони здійснюються на міжбанківському (позабіржовому) ринку, умови форвардного контракту не є строго формалізованими   і ви-значаються сторонами досить довільно. Тому ці умови й особливо ціни таких контрактів не є «прозорими» для інших учасників ринку.

     Ф’ючерсні  операції — це теж різновид строкових  операцій, в яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладення угоди (купівлі-продажу ф’ючерсного контракту). Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма й умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф’ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф’ючерсного контракту він може перепродаватися на біржі, тобто сам є об’єктом валютних операцій. З кожним наступним продажем ціна його буде уточнюватися і наближатися до реальної ціни, за якою продаватиметься дана валюта в момент погашення ф’ючерсу. Завдяки цим особливостям ціна та інші умови ф’ючерсних контрактів є прозорими для всіх учасників ринку. Кожна біржа встановлює свій перелік валют, які продаються-купуються, і стандартні суми контрактів, які визначаються десятками і сотнями тисяч, а то й мільйонами одиниць відповідної валюти. Тому в торгівлі валютними ф’ючерсами звичайно беруть участь великі банки, інші потужні фінансові структури.

     Ціна  валютного ф’ючерсу визначається за тією ж схемою, що й ціна форвардного контракту, тобто з урахуванням різниці в процентних ставках двох валют, що обмінюються. Ф’ючерсні операції широко застосовуються з метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання додаткового при-бутку, тобто для спекуляції.

     Опціонні  операції — це різновид строкових  операцій, за яких між учасниками укладається  особлива угода, що надає одному з  них право (але не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон.

     У цій операції важливо розрізняти продавця опціону і покупця (власника), оскільки останньому належить право реалізації опціону. Якщо при настанні строку опціону власнику буде вигідно його реалізувати, то він вимагатиме від продавця опціону купити чи продати відповідну суму валюти Валютні опціони бувають двох видів — на купівлю валюти в установлений строк (опціон «кол») і на продаж валюти (опціон «пут»)., й останній зобов’язаний це зробити. Якщо власникові опціону не вигідно його реалізувати (наприклад поточний курс спот на ринку вищий від передбаченого в опціоні «пут»), то він відмовиться від реалізації опціону, про що повинен повідомити продавця, й останній зобов’язаний погодитися з цим рішенням.

     При купівлі опціону покупець (власник) сплачує продавцю премію (вартість опціону), яка визначається за домовленістю сторін у відсотках до суми угоди чи в абсолютній сумі. Ця премія є гарантованим доходом для продавця опціону, який він одержує незалежно від того, буде реалізований опціон чи ні. Для покупця премія є чистою витратою, яку він може відшкодувати, якщо реалізує згодом опціон з вигодою. Якщо ж він відмовляється від реалізації опціону, то сплачена премія стає для нього чистою втратою.

     Опціонні  операції широко застосовуються   для хеджування ризиків та одержання  спекулятивного доходу.

     Крім  цих операцій, на практиці застосовується цілий ряд похід-них від них валютних операцій. До таких операцій можна віднести валютні свопи, арбітражні операції та ін.

     Валютний  своп — це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно  і розраховані на одну й ту саму валюту. Наприклад, на умовах спот долари США негайно продаються, а на умовах форварду у того ж контрагента долари купуються з поставкою через певний строк і за домовленим курсом. Валютний своп забезпечує зворот-ний рух валютного потоку, що дає можливість ефективно використовувати його в спекулятивних цілях, для хеджування валютними ризиками та управління валютною позицією банку.

     Валютний  арбітраж — це комбінація з кількох  операцій з купівлі та продажу  двох чи кількох валют за різними  курсами з метою одержання додаткового доходу. Це типова спекулятивна операція, що розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на одному і тому ж ринку, але в різні строки (часовий арбітраж), або в один і той же час, але на різних ринках (просторовий арбітраж). У міру розвитку сучасних систем телекомунікацій створюються передумови для вирівнювання курсів валют на різних міжнародних ринках, завдяки чому зменшуються можливості для просторового арбітражу. Зате перехід більшості країн до плаваючих валютних курсів, які часто змінюються в часі, створює сприятливі умови для розвитку часового арбітражу. До операцій валютного ринку належать також депозитні та кредитні операції в інвалюті. Вони здійснюються між окремими банками, а також між банками та їх клієнтами однієї країни та різних країн. Ці операції здійснюються на загальних підставах, які будуть розглянуті в наступних розділах цього підручника.

     Широкий асортимент валютних операцій, високе технологічне й організаційне забезпечення їх виконання створюють усім суб’єктам валютного ринку сприятливі умови для досягнення таких цілей: забезпечення ліквідності, прибутковості і керованості валютними ризиками. Тому прискорений розвиток валютного ринку — одне з актуальних завдань країн з перехідними економіками, у тому числі й України. Проте в Україні валютний ринок формується надто повільно, асортимент валютних операцій на ньому обмежений переважно касовими операціями. Після припинення в 2000 р. діяльності Української міжбанківської валютної біржі розвиток більшості строкових валютних операцій втратив поки що перспективу.

     Чинники, що визначають кон’юнктуру валютного  ринку. Стан кон’юнктури валютного  ринку виявляється у зміні  співвідношення між попитом і  пропозицією окремих валют, що, у  свою чергу, є ключовим чинником впливу на валютний курс. Тому чинники, що визначають кон’юнктуру валютного ринку, одночасно є і чинниками зміни валютного курсу.

     Як  свідчить світовий та вітчизняний досвід, на стан та динаміку попиту і пропозиції на валютному ринку впливає велика кількість (десятки) чинників економічного, політичного, правового, психологічного характеру. Усі їх можна розділити на три такі групи:

     1. Курсоутворюючі чинники:

     стан  платіжного балансу країни;

     обсяги  ВНП, який виробляється в країні;

     внутрішня і зовнішня пропозиція грошей;

     процентні ставки в країнах, валюти яких порівнюються;

     співвідношення  внутрішніх цін країни з зовнішніми.

     Ці  чинники можна назвати базовими, тобто такими, що визначають таке співвідношення попиту та пропозиції на валютному  ринку, яке веде до стабільності чи поступової внутрішньо   зумовленої та передбачуваної зміни.

     2. Регулюючі чинники:

     заходи  прямого державного регулювання (фіскально-бю-джетна політика, квотування та ліцензування, грошово-кредитна політика, регулювання  цін, інтервенційна політика, розподіл валюти тощо);

     структурні  чинники.

     Ці  чинники впливають на кон’юнктуру  ринку через зміну курсоутворюючих  чинників. Вони вводяться в дію  державою свідомо для досягнення певних цілей в її економічній  політиці і можуть давати значний ефект в умовах, коли економіка країни перебуває у стані тривалої рівноваги.

     3. Чинники кризового характеру:

     дефіцит державного бюджету;

     безконтрольна емісія та інфляція;

     штучне  і надмірне регулювання цін;

     висока  монополізація виробництва.

     Ці  чинники виникають у разі порушення динамічної рівноваги економіки, послаблюють дію курсоутворюючих чинників та знижують результативність регулятивних заходів держави.

     У всій цій сукупності чинників вирішальною (базовою) є пер-ша група (курсоутворююча). У свою чергу, у базовій групі ключову роль відіграє платіжний баланс, його стан та динаміка. Він має комплексний характер і акумулює в собі певною мірою дію всіх інших чинників. 
 

     Література

     Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.

     Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

     Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р.

     Указ  Президента України «Про грошову  реформу в Україні» // Вісник НБУ. — 1996. — № .

     Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.

     Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная  политика. — М.; Л., 1991.

     Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.

     Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.

     Мишкін  Фредерік С. Економіка грошей, банківської  справи і фінансових ринків. — К., 1998.

     Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. — М., 1993.

     Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.

     Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей. — К., 1999.

     Деньги / Под ред. А. А. Чухно. — К., 1997.

     Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України // Фінанси України. — 1997. — № 2.

     Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? // Вісник НБУ. — 1997. — № 4.

     Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного  банку України та оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.