Валютний ринок. види операцій на валютному ринку

     Валютний  ринок. види операцій на валютному ринку

     Успішний  розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати  та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини — не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов’я-зань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов’язань. Такий ринок заведено називати валютним.

     Проте на валютному ринку купують і  продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо. Причому ці операції набувають все  ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури.

     За  своїм економічним змістом валютний ринок — це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.

     За  своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок — це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продавати-купувати національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

     Валютний  ринок має всі атрибути звичайного ринку: об’єкти і суб’єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

     Об’єктом  купівлі-продажу на цьому ринку  є валютні цінності, іноземні — для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні — для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об’єктом купівлі-продажу водночас є національні та іноземні валютні цінності.

     Суб’єктами валютного ринку можуть бути будь-які  економічні агенти (юридичні та фізичні  особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

     Спільним  для всіх суб’єктів валютного  ринку є бажання одер-жати прибуток від своїх операцій. Одні з них  одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.

     За  характером виконуваних операцій і ступенем їх ризику суб’єктами валютного ринку є:

     підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної  діяльності (імпортери, експортери);

     інвестори, які вкладають свій чи позичений  капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;

     спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці  в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи;

     хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу;

     посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо.

     Провідне  місце серед посередників валютного  ризику займають банки. Оскільки вони ведуть рахунки (національні й інвалютні) та мають розвинуті системи телекомунікацій, їм дуже зручно виконувати доручення клієнтів з купівлі-продажу валюти. Тому банки постійно торгують валютою всередині країни і за її межами.

     Попит і пропозиція на валютному ринку  мають ту особливість, що об’єктом  та інструментом купівлі-продажу   тут є гроші різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти, а пропозиція іноземної валюти є одночасно попитом на національну валюту. Проте коли мова йде про національні валютні ринки, то під попитом мається на увазі попит на іноземну валюту як бажання купити певну її суму, а під пропозицією — пропозиція іноземної валюти як бажання продати певну її суму.

     Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти. Більш детально питання валютного курсу розглядаються в підрозділі 6.3.

     Валютний  ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв’язок між усіма суб’єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному «майданчику», який називається валютною біржею. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємст-вами, проте за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб’єкти валютного ринку все менше звертаються до послуг традиційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність.

     Прискорено  розвивається позабіржова валютна  торгівля, коли продавці і покупці  валюти вступають у прямі зв’язки між собою. Сучасні засоби зв’язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу. Ці тенденції захопили вже й Україну. З початку 2000 р. перестала здійснювати операції з торгівлі валютою Українська міжбанківська валютна біржа. Уся торгівля здійснюється через міжбанківський валютний ринок, на якому комерційні банки безпосередньо один в одного купують і продають валюту за свій рахунок чи за дорученнями клієнтів, які в цьому разі є кінцевими покупцями і продавцями валюти. Як свідчить світова практика, на секторі біржового ринку поступово зосереджуються переважно окремі валютні операції, технологія здійснення яких передбачає централізоване виконання через біржу (ф’ючерсні, опціонні та ін.) Тільки в Європі існує й інтенсивно розвивається цілий ряд бірж, що спеціалізуються на строковій торгівлі, — Лондонська міжнародна біржа фінансових ф’ючерсів (ІFFE), Європейська опціонна біржа в Амстердамі (ЕОЕ), Німецька строкова біржа у Франкфурті (ДТВ), Австрійська строкова опціонна біржа у Відні (ОеТОВ)..

     Валютний  ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Вони розріз-няються за масштабами і характером валютних операцій, кількістю валют, що продаються-купуються, рівнем правового регулювання тощо.

     Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.

     Міжнародні  валютні ринки сформувалися у  країнах, в яких до мінімуму зведені  обмеження на валютні операції (валютні  обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим геогра-фічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін.

     Розвиток  новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних   технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, після їх закриття починають працювати ринки європейські — Франкфурта, Парижа, Лондона, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту Нью-Йорка, Лос-Анджелеса тощо. Завдяки цьому будь-який суб’єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити-продати валюту, оперативно зв’язавшись з відповідним міжнародним центром валютної торгівлі. Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька трильйонів доларів США і швидко збільшуються, що свідчить про величезні розмахи валютних потоків на світовому ринку.

     Валютний  ринок можна класифікувати й  за іншими критеріями:

     за  характером операцій: ринок конверсійних операцій; ринок депозитно-кредитних  операцій;

     за  територіальним розміщенням: європейський, північноамериканський, азіатський та ін.;

     за  видами конверсійних операцій: ринок  касових операцій, ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо;

     за  формою валюти, якою торгують: ринок  безготівкових операцій, ринок готівки.

     Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку  купівля-продаж здійснюється в традиційній  формі, переважно на еквівалентних  засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. Якраз на цьому ринку складаються умови для формування зовнішньої ціни грошей — їх валютного курсу.

     Ринок депозитно-кредитних операцій — це досить специфічний сектор валютного  ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на узгоджені строки та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На відміну від ринку конверсійних операцій на цьому ринку ціна валюти формується у вигляді процента.

     Функції та операції валютного ринку. Валютний ринок виконує певні функції, в яких виявляється його призначення  й економічна роль. Основними його функціями є:

     забезпечення  умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;

     створення суб’єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

     забезпечення  прибутку учасникам валютних відносин;

     формування  та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;

     страхування валютних ризиків;

     диверсифікація  валютних резервів.

     Названі функції реалізуються через виконання  суб’єктами ринку широкого кола валютних операцій. Під валютними  операціями звичайно розуміють будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку У літературі до ознак валютних операцій інколи відносять зміну власності на валютні цінності. Проте ряд операцій на валютному ринку не пов’язаний зі зміною власника, наприклад депозитні, кредитні. Тому, якщо ці операції визнавати операціями валютного ринку, то від указаної ознаки валютних операцій слід відмовитися..

     Ці  операції класифікуються за кількома критеріями.

     1. За  терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:

     касові, або операції з негайною поставкою;

     строкові.

     2. За  механізмом здійснення операцій:

     операції  спот;

     форвардні операції;

     ф’ючерсні  операції;

     опціонні  операції.

     3. За  цільовим призначенням:

     операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;

     операції  з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);

     операції  з метою одержання прибутку або  спекулятивні операції.

     4. За  формою здійснення:

     безготівкові;

     готівкові.

     5. За  масштабами операцій:

     оптові (здійснюються між банками);

     роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).

     Схема класифікації операцій валютного ринку  наведена на рис. .1.

     Рис. 6.1. Схема класифікації операцій валютного ринку

     Касові  операції полягають у купівлі-продажу  валюти на умовах поставки її   не пізніше другого робочого дня  з дня укладення угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше — на другий робочий день. Ця остання угода називається «спот», а касові операції на цій умові — «операції спот». Вони дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах.

     Учасники  касових операцій мають можливість:

     терміново одержати валюту для погашення своїх  зовнішньоекономічних зобов’язань;

     уникнути  втрат від зміни валютних курсів: імпортер негайною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат  унаслідок підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти страхується від втрат, пов’язаних із падінням її курсу;