Валютна безпека

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

1.Сутність валютної безпеки…………………………………………………...4

2.Загрози та основні індикатори валютної безпеки України………………9

3.Шляхи забезпечення валютної безпеки України………………………...13

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….18

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………19

ВСТУП

 На сьогоднішній день існує беззаперечне твердження, що стійкість національної валюти, а також її конвертованість є найголовнішим атрибутом фінансової та валютної безпеки будь-якої країни. Для досягнення стабільності у цьому питанні насамперед потрібне ідеальне валютне законодавство, надійна валютна стратегія в середині країни, наявність валютних угод, валютний ринок. Валютна політика, головною ланкою якої є валютний курс національної грошової одиниці, є ключовим елементом, що зв’язує економіку України зі світогосподарським комплексом .

Свій внесок у дослідження окремих питань забезпечення валютної безпеки держави внесли такі українські науковці, як О.І. Барановський, І.Ф. Бінько, А.О. Клименко, Л.М. Кравченко, В.І. Міщенко, А.М. Мороз, С.М. Половко, О.Є. Северин, В.Т. Шлемко та інші. Але при всій значущості розробок зазначених авторів і певному рівні опрацювання проблеми, поки що відсутні комплексні дослідження, які б повністю розкривали роль валютної політики в забезпеченні економічної безпеки країни [9][1].

Однак не лише недосконалість валютного законодавства, а й фактична відсутність до середини 1990-х років національної валюти (у дійсному розумінні цієї категорії), належного обсягу і складу валютних резервів, нормального валютного паритету, умов конвертовності, продуманої валютної політики, дієвого валютного контролю, а також необгрунтований курс національної грошової одиниці, призводили швидше до безсистемності в цій дуже важливій для життєдіяльності нашої держави сфері.

Метою реферату є визначення проблем та необхідних державних заходів, спрямованих на забезпечення валютної безпеки держави. Тому дуже важливо чітко визначитися з тим, що таке валютна безпека, що впливає на її рівень, і що необхідно зробити для його підвищення.

1. Сутність валютної безпеки

   Поняття валютної безпеки залишається не до кінця визначеним на законодавчому рівні. Так, Законом України «Про основи національної безпеки України» лише відзначається, що одним із напрямів державної політики з питань національної безпеки в економічній сфері є забезпечення внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку [1].[2] На думку окремих учених, валютна безпека держави – це ступінь забезпеченості її валютними коштами, достатній для додержання позитивного сальдо платіжного балансу, виконання міжнародних зобов’язань, накопичення необхідного обсягу валютних резервів, підтримання стабільності національної грошової одиниці [10][3].

      Наказом Міністерства економіки України від 2 березня 2007 р. «Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної безпеки України» визначається, що валютна безпека – це такий стан курсоутворення, який створює оптимальні умови для поступального розвитку вітчизняного експорту, безперешкодного припливу в країну іноземних інвестицій, інтеграції України до світової економічної системи, а також максимально захищає від потрясінь на міжнародних валютних ринках [2][4].

  Валютна безпека суб’єктів господарювання — це оптимально можливий за умов наявної нормативно-правової бази, валютної стратегії і політики держави, механізму валютного регулювання, інфраструктури валютного ринку рівень забезпеченості валютними коштами, достатній для розрахунків з бюджетною системою, своїми контрагентами, а також власного споживання (соціально-економічного розвитку) та накопичення з урахуванням досягнення валютної ефективності (оптимального рівня валютних витрат і виручки).                                                                                                                                      Валютна безпека комерційних банків — це оптимальне співвідношення вимог (заявок) і зобов’язань комерційного банку в іноземній валюті (між величиною зобов’язань за проданою валютою і обсягом вимог, між обсягом вимог за купленою валютою і обсягом зобов’язань).                                                            Валютна безпека громадян — це стан, за якого їхні валютні надходження та заощадження перевищують особисті витрати іноземної валюти [7][5].

  Об’єктами валютної безпеки є обмінний курс національної грошової одиниці, кон’юнктура валютного ринку, обсяги міжнародних резервів, стан платіжного балансу, розміри зовнішнього боргу.

  Суб’єктами валютної безпеки є Національний банк України, уряд, Міністерство фінансів України, Митна служба та інші органи державного регулювання, що мають відповідні повноваження в сфері валютного регулювання, уповноважені банки, підприємства-суб’єкти ЗЕД, домогосподарства.

  На рівень валютної безпеки впливають численні фактори, що різняться за строком дії, характером прояву і впливу, значимістю. Серед довгострокових факторів можна виділити:

• попит господарюючих суб'єктів і населення України на іноземну валюту;

• наявність/відсутність дієвих структурних реформ національної економіки;

• стан промислового і сільськогосподарського виробництва;

• розвиненість усіх сегментів вітчизняного фінансового ринку;

наявність/відсутність вторинних ринків;

• своєчасність прийняття Державного бюджету України;

• рівень збирання податків, зборів та інших обов'язкових платежів;

• наявність/відсутність зовнішнього фінансування; характер грошово-кредитної політики, що проводиться НБУ; підтримка НБУ курсу національної грошової одиниці;

• наявність/відсутність грошової емісії (темпи випуску грошей в економіку), проведення депозитних аукціонів НБУ;

• рівень інфляції; наявність/відсутність стійких інфляційних очікувань;

• наявність/відсутність зовнішнього кредитування України;

• обсяг, структура і тривалість зовнішнього державного боргу; вартість його обслуговування; наявність/відсутність намірів Уряду реструктуризувати зовнішній державний борг;

• стан і кон’юнктура ринку державних цінних паперів, його динаміка; випуск і розміщення на міжнародному ринку українських єврооблігацій;

• характер діяльності українських експортерів на зовнішніх ринках товарів і послуг;

• приплив/відплив на вітчизняний валютний ринок коштів нерезидентів;

• порядок обов’язкового продажу господарюючими суб’єктами валютної виручки;

• наявність/відсутність достатнього  рівня офіційних валютних резервів НБУ;

• стан платіжного балансу України;

• інвестиційний клімат в Україні;

• рівень тінізації національної економіки; наявність/відсутність у країні "чорного" валютного ринку;

• довіра/недовіра до вітчизняної банківської системи;

• рівень грошових доходів населення України; своєчасність виплати заробітної плати, пенсій, допомог тощо;

• наявність/відсутність дієвого і стабільного законодавства, що регламентує валютний ринок та митний режим;

• механізм ввезення готівкової валюти;

• узгодженість дій законодавчої, виконавчої і судової влади з регулювання та контролю валютного ринку;

• членство України в міжнародних фінансових організаціях з усіма наслідками, що з цього випливають; ступінь впливу на процеси в українській економіці з боку міжнародних фінансових організацій [8][6].                                                                                                                        Не може не позначатися на рівні валютної безпеки держави і чинна валютна політика, яка об’єднує комплекс взаємопов’язаних економічних, правових, організаційних заходів, що реалізуються державою у сфері як міжнародних, так і внутрішніх економічних відносин. Здатність валютної політики впливати як на внутрішню, так і на зовнішню сфери економіки обумовлює її особливу роль в економічній політиці держави.                                                                                                              Валютно-курсова політика здійснює безпосередній вплив на чинники, пов’язані з ціною та ціноутворенням (формування конкурентної ціни, доходів, прибутків) та з відтворювальним процесом загалом (інвестиції, технологічні та організаційні інновації, формування виробничих витрат, зростання продуктивності праці). Вона спрямована на регулювання валютного курсу, функціонування валютного ринку, формування і використання ЗВР, експортної та імпортної діяльності суб’єктів господарювання, здійснення ними капіталовкладень за кордон і залучення коштів іноземних інвесторів, формування валютної структури банківських активів і пасивів, використання національної валюти в операціях за межами країни тощо. На мікрорівні валютна політика стає складовою загальної стратегії підприємства чи банку, націленої на забезпечення прибуткової діяльності та підтримання конкурентоспроможності на внутрішніх і зовнішніх ринках.

На макрорівні валютна політика спрямована на реалізацію політичних, соціальних і економічних орієнтирів державної політики, визначаючи цілі та способи їх досягнення учасниками валютних відносин. Така політика підпорядковується загальноекономічним інтересам і пов’язана із необхідністю вирішення таких завдань, як:

•      забезпечення високого рівня конвертованості національної грошової одиниці;

•      управління валютним курсом;

•      зосередження валютних цінностей у руках уряду для вирішення поточних і стратегічних завдань економічного розвитку країни;

•      регулювання і контроль за рухом валютних коштів в економіці;

•      забезпечення умов для ефективного функціонування валютного ринку;

•      управління платіжним балансом та сприяння розв'язання проблеми зовнішньої заборгованості країни;

•      управління золотовалютними резервами центрального банку;

•      розвиток системи методів та інструментів страхування від валютних ризиків;

•      захист економіки від впливу різних видів зовнішнього шоку і нейтралізація наслідків внутрішніх реальних і монетарних негативних збурень.

Цілі і методи реалізації валютної політики повинні підпорядковуватися стратегії економічного розвитку країни та відповідати її соціально-культурним, інституційним та економічним особливостям. Разом з тим за нової якості інтеграційних процесів принципи і норми національної валютної політики мають узгоджуватися із міждержавними угодами і домовленостям у валютній сфері. Ефективність валютної політики і успішне виконання поставлених перед нею завдань визначальною мірою залежить від досконалості володіння урядом засобів її реалізації. Це ставить на перший план необхідність поглибленого дослідження валютного регулювання.

2. Загрози та основні індикатори валютної безпеки України

  Загрозами валютній безпеці України слід вважати фактори, що безпосередньо чи у перспективі унеможливлюють або ускладнюють реалізацію національних економічних інтересів, створюючи перешкоди на шляху нормального розвитку економіки і небезпеку незалежному державному існуванню та добробуту народу.

Валютній безпеці України загрожують:

   внутрішня втеча іноземної валюти (ситуація, за якої вклади до запитання конвертуються у готівку і залишають вітчизняну банківську систему);

   масове правомірне вивезення нерезидентами і неправомірне вивезення резидентами валютнихкоштів за межі країни;

   "відмивання брудних грошей" на території нашої держави;

   неповернення в Україну іноземної валюти у визначені чиним законодавством строки;

   зростання валютної заборгованості держави і вітчизняних господарюючих суб’єктів;

   порушення інструкцій НБУ по роботі з валютними коштами ;

   проведення незаконних валютних операцій;

   порушення у переведенні безготівкових коштів в іноземній валюті у готівку;

   розвиток кризових явищ на світовому валютному ринку;

   можливість запровадження валютної блокади;

   недостатній рівень офіційних валютних резервів;

   наявність валютних ризиків;

   фальшування іноземної валюти[ 9][7].

Не може не позначатися на рівні валютної безпеки держави і чинна валютна політика, що є важливою складовою частиною економічної і зовнішньоекономічної політики держави. Так, зокрема, на рівень валютної безпеки впливають режим курсоутворення (фіксований чи плаваючий обмінний курс), паритетність валют, здійснення або нездійснення валютних інтервенцій, наявність або відсутність обмежень на здійснення валютних операцій, розбіжностей між режимом операцій для резидентів і нерезидентів, наявність чи відсутність достатніх валютних резервів, можливість запровадження валютної блокади, а також глибина участі країни в міжнародних валютних механізмах.

Основною валютою зовнішніх запозичень залишається долар США (70.8%  за станом на 01.10.2011). Зобов’язання в спеціальних правах запозичень  (СПЗ)  перед МВФ становили 13.4%  від валового обсягу боргу.  Питома вага запозичень в євро та російських рублях на кінець ІІІ кварталу дорівнювала відповідно 10.7%  та 2.2%.  Частка зовнішньої заборгованості в гривні залишається незначною – 2.2%. 

За 9 місяців 2011  року обсяг валового зовнішнього боргу України збільшився на 5.8  млрд.  дол.  США  (на 4.9%)  і на кінець ІІІ кварталу становив 123.1  млрд.  дол. США. Стосовно ВВП борг скоротився до 76.6% порівняно з 85.0% на початок року. Динаміку валового обсягу зовнішніх зобов’язань України протягом 9 місяців 2011 року визначали:

- розміщення єврооблігацій Урядом  (на 2.8  млрд.  дол. США) та під гарантії Уряду іншими секторами економіки (на 0.7 млрд. дол. США);

- скорочення зобов’язань перед нерезидентами за облігаціями внутрішньої державної позики (далі – ОВДП) на 0.7 млрд. дол. США; 

- продовження збільшення зобов’язань інших секторів за торговими кредитами  (на 3.0  млрд.  дол.  США)  та за довгостроковими кредитами (на 1.4 млрд. дол. США);