Рахункову палату підпорядковується і є підзвітною Верховній Раді. Рахункова палата: здійснює контроль за виконанням законів України та постанов Верховної Ради, виконанням Державного бюджету України, фінансуванням загальнодержавних програм в частині, що стосується використання коштів Державного бюджету України; здійснює за дорученням Верховної Ради та її комітетів контрольні функції в межах своєї компетенції; контролює ефективність управління коштами Державного бюджету України Державним казначейством України; контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади; контролює виконання рішень Верховної Ради про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України; контролює касове виконання Державного бюджету України Національним банком України та уповноваженими банками; перевіряє кошторис витрат, пов'язаних з діяльністю Верховної Ради України та ін.

  Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі бюджету і фінансів:

• самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети;
• самостійно розпоряджаються коштами місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання;
• використовують вільні бюджетні кошти, додатково одержані в процесі виконання місцевих бюджетів;
• органи місцевого самоврядування можуть мати позабюджетні цільові (у тому числі валютні) кошти, які використовуються ними самостійно і знаходяться на спеціальних рахунках в установах банків;
• мають право встановлювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. За рішенням зборів громадян можуть запроваджувати місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування;
• запроваджують відповідно до законодавства місцеві податки і збори та обов'язкові платежі;
• можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позики з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах;
• можуть створювати у межах законодавства комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності, розміщувати належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів і зараховувати їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету. [5]

     У системі органів державної влади, які здійснюють управління фінансами, центральне місце належить Міністерству фінансів України. В сучасних умовах створення основ ринкового господарства змінюється роль Міністерства фінансів у системі управління державою, а  також розширюються і доповнюються його завдання і функції.

     У відповідності із Концепцією розвитку Міністерства фінансів України, розробленою  вченими Науково-дослідного фінансового  інституту, цей орган повинен  стати головним інструментом державного економічного регулювання. Для цього  необхідно значно посилити роль тих  підрозділів міністерства, які займаються бюджетною роботою, зокрема виконанням державного бюджету. Зміцнення потребує і контрольна функція міністерства як за рахунок підвищення ролі Головного  контрольно-ревізійного управління, так і за рахунок посилення  контрольних повноважень самого міністерства щодо використання коштів державного бюджету.

     Передбачається, що Міністерства фінансів має стати головним уповноваженим урядом органом у взаємозв'язках України з міжнародними фінансовими організаціями, з питань залучення іноземних кредитів та інвестицій, надання урядових гарантій, залучення і використання валютних ресурсів.

• Вдосконалення діяльності Міністерства фінансів України і перетворення його в координатора економічних реформ у країні передбачає значне розширення його функцій, зокрема таких як:
• розробка макроекономічної стратегії та макроекономічного прогнозування;
• розробка податкової та фіскальної політики;
• забезпечення стабільності державних фінансів;
• розробка митної політики і організація митної справи;
• організація і контроль за страховою діяльністю;
• контроль за виробництвом і реалізацією лікеро-горілчаних та тютюнових виробів;
• сприяння розвитку місцевого самоврядування і реформування міжбюджетних відносин;
• регулювання цін і тарифів та ін. [6]

     Закономірно, що всі зміни у діяльності і  завданнях Міністерства фінансів України  знайдуть своє відображення у підвищенні правового статусу як самого міністра, так і Міністерства фінансів України, а також у вдосконаленні та розвитку організаційної структури  апарату і, звичайно, у конкретних прийомах і методах його роботи.  

     Висновок  до розділу І

     Управління  фінансами в умовах становлення  та розвитку ринкової економіки потребує посиленого наукового обґрунтування  управлінських рішень по фінансах. В цих умовах треба враховувати досвід як країн Східної Європи, так і розвинутих капіталістичних країн.

     В нашій країні надто довго використовувались  одні й ті самі методи впливу, які в силу їх консерватизму вже не забезпечують потрібного ефекту.

     Негативне відношення к позитивному досвіду  минулого погано відобразилося на розвитку фінансів та управлінні ними: слабо  використовувались податкові форми  платежів господарства в бюджет; не розвивались форми державного кредиту; відмовились від застосування субвенцій (цільових дотацій) з бюджету.

     Через ці та інші причини відбулося зниження ролі фінансів. Перебудова управління економікою вимагала розробки та здійснення нової фінансової політики, переходу на нові методи управління фінансами. Вони повинні забезпечити посилення регулюючого впливу фінансів на економіку, сприяти росту ефективності загального виробництва, розвитку соціальної сфери.

РОЗДІЛ  ІІ. ФІНАНСОВЕ ПРАВО

     Право являє собою особливу форму соціального  регулювання, що має певне цільове  спрямування. Однією з основних цілей  права є сприяння досягненню діалектичної взаємодії об'єктивно зумовлених соціальних інтересів (як приватних, так  і публічних) у процесі їх реалізації у будь-якій формі соціальної взаємодії. Такою формою соціальної взаємодії  може виступати держава, тобто йдеться  про існування державно-організованого суспільства. Правові норми у  свою чергу служать засобами реалізації соціальних цілей.

     2.1 Сутність поняття  «фінансове право»

     Фінансове право - це публічна галузь права, яка містить сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу й використання фондів коштів (фінансових ресурсів) держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань та функцій. [7]

     Саме  сфера фінансів потребує проведення складного, однак дуже важливого  розмежування між необхідними державними витратами й визначенням способу  належного розподілу податкового  тягаря між різними суб'єктами. Закони, що застосовуються у фінансах, відображають державну політику і можуть дещо різнитися  від суто "юридичних" законів. Основний акт у сфері фінансів - закон про державний бюджет. Це не викладення правил гідної поведінки, а план дій певної організації (держави), яка надає повноваження конкретним учасникам фінансових відносин на мобілізацію, розподіл або використання фондів коштів. Свого часу однією з передумов  виділення окремої галузі права  було названо політичну заінтересованість  держави в самостійному регулюванні комплексу суспільних відносин, що мають певну єдність.

       Характеризуючи фінансове право  як галузь права, в першу  чергу слід розкрити його предмет та метод. Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави.

     Метод фінансово-правового регулювання - це сукупність засобів впливу з боку держави на учасників фінансово-правових відносин. Основним методом фінансового  права є метод владних приписів, який за своєю структурою є органічно  цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх  функцій. Владні приписи стосуються забезпечення фінансової діяльності держави: визначення розміру та порядку справляння податків, інших обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів; визначення повноважень розпорядників бюджетних коштів; встановлення порядку розподілу компетенції між учасниками бюджетних відносин; здійснення бюджетних трансфертів; порядку використання фінансових ресурсів, у тому числі шляхом кошторисно-бюджетного фінансування; правового забезпечення державного боргу; здійснення грошово-кредитної діяльності тощо.

       Для державно-владних приписів  у сфері фінансової діяльності  характерні такі риси, як категоричність  та відсутність оперативної самостійності.  Пояснюється це насамперед тим,  якого значення надає держава  фінансам для її стабільного  функціонування та забезпечення  суверенітету. Будь-які приписи у  сфері фінансів мають категоричний  характер. Наприклад, несплата своєчасно  податку тягне за собою у  будь-якому разі обов'язок застосування  санкцій з боку держави через  уповноважений орган - державну  податкову службу. При стягненні  таких санкцій наявність суб'єктивної  вини, на відміну від адміністративних або кримінальних відносин, не має значення. Вчинення правопорушення автоматично тягне за собою застосування встановлених санкцій.

       Відсутність оперативної самостійності  також є визначальною рисою  саме фінансового права. Податківець  не має права обрати той  чи інший вид санкції за  вчинене правопорушення у сфері  податкових відносин - за кожне  з них передбачається конкретна  санкція, розмір якої або черговість  застосування не можуть бути  змінені.

     Поряд із методом владних приписів, для  фінансового права характерні метод  субординації, метод погодження, метод  рекомендації тощо, що поступово поширюються. Особливо це стосується сфери муніципальних  фінансів, де органи місцевої влади  та самоврядування дістають більшу самостійність  у реалізації своїх повноважень, у тому числі й у фінансовій сфері. Хоч зазначені методи, як правило, застосовуються разом з основним методом фінансового права - методом  владних приписів.

     Слід  зазначити, що вже є підстави говорити про наявність сформованого в  державі фінансового права. На підтвердження  цієї тези можна згадати нормотворчу  діяльність парламенту України, зокрема  прийняття Бюджетного кодексу України, законів у сфері грошово-кредитної  системи України, закріплення на рівні законів компетенції спеціальних  фінансових органів, розгляд проекту  Податкового кодексу тощо. [8]

       2.2 Система та джерела  фінансового права

     Система фінансового права – це об’єктивно обумовлена внутрішня побудова, об’єднання і розміщення фінансово-правових норм у певному взаємозв’язку та послідовності. Складається з частин, інститутів, розділів та підрозділів.

     Система фінансового права як галузь складається  з 2-ух частин:

     1) Загальна частина. Включає норми,  що закріплюють загальні принципи, правові форми і методи фінансової  діяльності держави, систему державних  органів, що здійснюють фінансову  діяльність, їх ієрархію, компетенцію,  правовий статус, завдання, функції,  форми і методи роботи, основні  риси фінансового-правового положення  інших об’єктів з якими ці  органи вступають у фінансово-правові  відносини, зміст, форми, методи  фінансового контролю тощо.

     2) Особлива частина. Складається  з певних розділів, які називаються  підгалузями, які в свою чергу  складаються з фінансово-правових  інститутів Це система фінансово-правових  норм, що регулюють групу однорідних  фінансових відносин, а в розділи об’єднуються групи споріднених фінансово-правових інститутів. В особливу частину фінансового права входять розділи, що об’єднують фінансово-правові норми, що регулюють суспільні відносини у сфері державного бюджету, позабюджетних державних та муніципальних фондів; фінансів державних підприємств, державних і місцевих податків та інших обов’язкових платежів; державного кредиту, державного страхування, державних видатків, банківського кредитування і безготівкових розрахунків; грошового обігу і валютного регулювання. [9]

     Джерела фінансового права – це правові  акти органів законодавчої і виконавчої влади та місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового  права. Це закони і підзаконні нормативні акти.

     Система фінансового законодавства –  це система усіх упорядкованих відповідним  чином нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відносини  в державі. Включає: