Управление финансами

кі – Н. А. Русак, В. А. Русак та ін.

Розглянемо деякі із цих визначень фінансо-

вих ресурсів. Так, Опарін В. М. робить акцент

на тому, що фінансові ресурси – це сума кош-

тів, спрямованих на основні засоби та обігові

кошти підприємства [6]. Тоді як Василик О. Д.

представляє їх як грошові накопичення і дохо-

ди, що створюються в процесі розподілу і пере-

розподілу валового внутрішнього продукту [3].

Коробов М. Я. дає характеристику фінансових

ресурсів: це власні і позичкові грошові фонди

цільового призначення [5].

Питання розвитку фінансового управління

висвітлюють зарубіжні вчені: Ю. Брігхем,

Л. Галенскі, У. Шарп, Дж. Ван Хорн та ін.

В умовах ринкових перетворень економіки

актуальними питаннями стають питання вдос-

коналення управління процесами виробництва,

ефективним використанням фінансових, трудо-

вих, матеріальних ресурсів. Для вирішення та-

ких завдань керівникам підприємств необхідні

знання економіки, технології виробництва, фі-

нансів.

Під впливом розвитку державно-моно-

полістичного капіталізму в 30-60 рр. в основу

фінансової політики були покладені кейнсіан-

ські і неокейнсіанські доктрини. Для фінансової

доктрини Дж. Кейнса були характерні такі ри-

си:

• усі найважливіші проблеми розширено-

го відтворення варто вирішувати не з позицій

вивчення пропозиції ресурсів, як це робилося

його попередниками, а з позиції попиту, що

забезпечує реалізацію ресурсів;

• капіталістична економіка не може ціл-

ком саморегулюватися. В умовах величезного

усуспільнення праці втручання держави неми-

нуче;

• кризи надвиробництва виступають на

поверхні явищ як недолік попиту, тому про-

блему рівноваги в економіці варто вирішувати з

погляду попиту. Для цього Кейнс уводить по-

няття «ефективний попит» [4], що виражає рів-

новагу між споживанням і виробництвом, до-

ходом і зайнятістю;

• головним інструментом регулювання

економіки є бюджетна політика. На державний

бюджет і фінансову політику в цілому покла-

даються завдання забезпечення зайнятості ро-

бочої сили і виробничого устаткування.

Основним інструментом державного втру-

чання в циклічний розвиток і подолання криз,__

за Дж. Кейнсом, є державні витрати. Їхнє фор-

мування, структуру й ріст він вважав дуже важ-

ливим фактором досягнення «ефективного по-

питу». Так само, як і державні витрати, Кейнс

вписує в рух макропоказників і податки, при

цьому він вважає, що зміни в податковій полі-

тиці істотно впливають на основні компоненти

попиту: особисте й інвестиційне споживання.

Новим є і введення Кейнсом у теорію держав-

них фінансів положення про необхідність росту

державних витрат, що фінансуються за допомо-

гою позик. Послідовники Кейнса називали це

положення «принципом дефіцитного фінансу-

вання». Таким чином, збільшуються поточні

витрати, які можна фінансувати в борг. Фінан-

сування ж поточних витрат приведе до збіль-

шення «схильності до споживання».

Дж. Кейнс розробив нову теорію фінансів,

спрямовану на регулювання економіки в умо-

вах державно-монополістичного капіталізму.

Фінансова політика була здійснена на практиці

послідовниками Кейнса (у США – Р. Харродом,

А. Укеном, У. Хеллером; у Великобританії –

Дж. Вайсманом, у Франції – Ф. Перру, в Япо-

нії – К. Емі, Х. Іто й ін.). У 40-і рр. вона мала

успіх і визначені позитивні результати. І до

70-х рр. в основі фінансової теорії й практики

більшості ведучих західних країн лежали вихі-

дні положення теорії Дж. Кейнса.

Подальший розвиток економіки, перехід до

інтенсивного типу економічного росту в умовах

НТП і інтернаціоналізація господарського жит-

тя показали неспроможність моделі функціону-

вання державних фінансів Дж. Кейнса. Послі-

довники Кейнса удосконалили його теорію.

Під впливом зміни умов розширеного від-

творення формується концепція «неокласично-

го синтезу» – теорія рівноваги в умовах непов-

ної зайнятості, у яку включений грошовий фак-

тор. Ця нова версія кейнсіанської теорії одер-

жала розвиток у працях Дж. Хікса і П. Са-

муельсона. Ідеї фіскалізму Кейнса з’єдналися з

концепцією неокласиків, що передбачала регу-

лювання економіки за допомогою грошово-

кредитної політики (зміна дисконтної ставки,

проведення операцій на відкритому ринку

і т.п.). П. Самуельсон вводить в обіг термін «су-

спільний товар», під яким розуміють товари і

послуги, що доставляються членам суспільства

державою.

В ідею «суспільного товару» ставиться пи-

тання про розподіл ресурсів поміж державою і

приватним сектором. На державу покладається

фінансування економічних і соціальних інфра-

структур, що в остаточному підсумку максимі-

зують прибуток. На думку П. Самуельсона, за-

дача фінансової політики полягає в тому, щоб

забезпечувати регулюючі міри для сфер «суспі-

льного товару».

З кінця 70-х рр. в основу фінансової політи-

ки Великобританії, США, ФРН і ряду інших

країн була покладена неоконсервативна страте-

гія, зв’язана з неокласичним напрямком еконо-

мічної думки. Вона отримала вираження в тео-

рії пропозиції. Головним її положенням є об-

меження економічної ролі держави, його втру-

чання в господарське життя і, особливо, у

соціальну область. У числі заходів цієї концеп-

ції – приватизація частини державної власності,

посилення ринкового механізму конкуренції,

перенесення центра ваги в економіці на про-

блему підвищення пропозиції, стимулювання

виробництва, його ефективності. Головне місце

приділяється підприємцю, в інтересах якого

повинні вироблятися стимули, що підвищують

його активність і продуктивність.

У фінансовому відношенні неоконсерватив-

ний напрямок виходить з необхідного скоро-

чення і перерозподілу національного доходу

через фінансову систему, зниження розмірів

соціальних витрат, стимулювання росту заоща-

джень як джерела виробничого інвестування.

Найважливіша роль приділяється податкам –

ставиться задача їхнього скорочення і змен-

шення ступеня прогресивності. Висувається

необхідність боротьби з бюджетним дефіцитом

і породжуваною ним інфляцією.

Неоконсерватори відновлюють принцип

«здорових» фінансів, тобто обов’язкової щорі-

чної рівноваги між бюджетними доходами і

витратами, оскільки дефіцитність державного

бюджету – серйозна перешкода для стійкого

розвитку економіки, причина росту державних

боргів і інфляції.

У цілому, фінансова політика неоконсерва-

торів, за їхніми задумами, має на меті створен-

ня довгострокових стимуляторів економічного

росту, досягнення довгострокової ефективності

суспільного розвитку.

Найбільш повно суть фінансів проявляється

у їх функціях. Більшість економістів визнають,

що фінанси виконують дві основні функції:

розподільчу та контрольну. Ці функції тісно

взаємодіють поміж собою. За допомогою роз-

подільчої функції відбувається формування по-

чаткового капіталу, який створюється за раху-

нок внесків засновників, розподілу валового

внутрішнього продукту у вартісному виразі,

визначення основних вартісних пропорцій у

процесі розподілу доходів і фінансових ресур-

сів, забезпечується оптимальне сполучення ін-

тересів окремих товаровиробників, підпри-

ємств, організацій та держави в цілому.

Наявність розподільчої функції виокремлює

фінанси зі сфери дії грошей і перетворює їх на

самостійну економічну категорію, інструмент

розподілу та перерозподілу доходів і накопи-

чень, формування відповідних фондів і резер- вів. Іншими словами, існує розподільча функція

фінансів об’єктивно і в умовах ринкової еконо-

міки. Через неї фінанси здійснюють первинний

розподіл і перерозподіл ВВП, який створюється

у сфері матеріального виробництва шляхом

формування централізованих і децентралізова-

них фондів грошових коштів, які використову-

ються на потреби держави і підприємств.

Основою контрольної функції є вартісний

облік витрат на виробництво та реалізацію

продукції, виконання робіт, надання послуг,

формування доходів і грошових фондів підпри-