Управление финансами

І. Вступ

Перехід до сучасної ринкової економіки ви-

кликав зміни усієї фінансової системи і у першу

чергу фінансів підприємств. Фінансові умови

господарювання перетерпіли перетворення, які

виразились у змінах форм власності, умовах

державного регулювання, системи оподатку-

вання. В результаті реформ з’явився недержав-

ний сектор економіки, сучасна банківська сис-

тема, ринки товарів, послуг, капіталу. Метою

підприємницької діяльності є одержання при-

бутку. Це дає змогу для розширеного відтво-

рення, зростання доходів підприємства та його

власників. Цю мету можна досягти лише за оп-

тимальної організації фінансів.

II. Постановка задачі:

- визначити поняття «фінанси»;

- дослідити процес створення фінансового

капіталу;

- вказати особливості ефективного управ-

ління фінансами.

III. Результати

Відомо, що управління в підприємстві є ос-

новою загального управління суспільством.

В науковій літературі управління фінансовими

ресурсами розглядається як одна із функцій

фінансового менеджменту. Управління фінан-

совими ресурсами забезпечує діяльність підприємства оптимальним обсягом фінансових

ресурсів, раціональне їх використання, макси-

мізацію прибутку й забезпечення підвищення

ринкової вартості підприємства.

Стан розв’язання соціально-економічних

проблем господарства варто розглянути через

призму удосконалення напрямів, форм, методів

і механізмів економічної діяльності, важливим

складником є дослідження сутності фінансів.

Фінанси є рушійною силою господарства.

Питання розвитку фінансів завжди перебу-

вали в колі наукових інтересів представників

різноманітніших шкіл і течій економічної нау-

ки. Зокрема, вони розглядалися у працях Гвіч-

чардіні, Карафа, Макіавеллі, Ж. Бодена, Ф. Ке-

не, П. Самуельсона, Ж. Б. Сея, А. Сміта,

Дж. Стігліца, Т. Гоббса, Ф. Енгельса,

Дж. М. Кейнса, А. Лаффера, К. Маркса, Д. Рі-

кардо, А. Тюрбо, Ф. Юсті та інших дослідників.

Серед досліджень вітчизняних та російських

вчених у цьому напрямі слід виокремити праці

А. Абалкіна, І. Балабанова, О. Беляєва, Д. Бе-

керської, В. Богині, П. Буніна, О. Василика,

Л. Воронової, А. Гальчинського, В. Гейця,

О. Горбунової, П. Єщенко, Б. Кваснюка, Т. Ко-

вальчука, О. Ковалюка, Н. Колчиної, І. Лукіно-

ва, П. Мельника, С. Мочерного, Є. Ненашева,

С. Ніколенко, В. Панасюка, Ю. Пахомова,

А. Поддєрьогіна, А. Покритана, В. Родіонової,

Р. Сайфуліна, А. Соколонька, Н. Хімічевої,

В. Черняка, А. Шеремета, А. Чухна, В. Федоро-

ва, Г. Явлінського та ін.

Фінансова наука почала розвиватися з XV

століття. Відомі різні економічні школи: мер-

кантилістів, фізіократів, класиків політичної

економії.

Термін «фінанси» походить від латинського

«finantia», що означає обов’язкову сплату гро-

шей. Він почав застосовуватися наприкінці

VIII ст. в Італії. У цей час з’являється перша

фінансова література. Представниками школи

меркантилістів були Гвіччардіні, Караф, Макіа-

веллі. Караф керував фінансами неаполітансь-

кого королівства. Він вважав, що основою

бюджету мають бути доходи від доменів, дер-

жава повинна брати на себе будівництво гро-

мадських споруд, охорону території, утримання

двору.

Представником французької школи меркан-

тилістів був Жан Боден. Він називав фінанси

«нервами держави» і визначав сім джерел до-

ходів казни: військова здобич, збори із союзни-

ків, подарунки інших держав, доходи від торгі-

влі, ввізне мито, данина.

Німецькі меркантилісти узагальнили висно-

вки камералістів із фінансових проблем (Л. фон

Секендорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельс). Так,

Ф. Юсті називають батьком фінансової науки.

У 1766 р. була надрукована його праця «Систе-

ма фінансового господарства», де він визнавав,

що податки в багатьох країнах стали постійним

доходом, а управління доменами призводить до

збитків.

Фізіократи вважали, що основним джерелом

багатства держави є земля. Так, Ф. Кене вбачав

основним доходом надходження від оподатку-

вання земельних ресурсів.

Розвиток фінансової науки неможливо

уявити без праць класиків політичної економії.

Адам Сміт і Давид Рікардо відкрили нову епоху

в фінансовій науці. Адам Сміт визначає три ос-

новних джерела доходів: землю, працю і капі-

тал. Діяльність Адама Сміта для економіки по-

рівнюється з винаходом колеса, Д. Рікардо роз-

крив теорію трудової вартості: мінова вартість

товарів обумовлюється кількістю суспільної

праці [4].

Етапним стало в 70-х рр. XIX ст. виникнен-

ня водночас в трьох країнах – Англії

(У. С. Джевонс), Швейцарії (Л. Вальрас_______) і Авс-

трії (К. Менгер) нового напрямку – теорії гра-

ничної корисності (та продуктивності) або ма-

ржиналізму. Її основними складовими є вчення

про економічне саморегулювання, психологіч-

ний підхід до визначення вартості (цінності)

товару.

Фінанси – це система економічних відносин,

які склалися між економічними суб’єктами з

приводу створення, формування та викорис-

тання фондів грошових коштів на основі роз-

поділу та перерозподілу валового внутрішнього

продукту.

ржава, підприємницькі структури й населен-

ня. Вони мають грошовий характер. Тому гро-

ші, які акумулюються у централізованих і де-

централізованих фондах, називають фінансами.

В економічній літературі сформувалися такі

основні точки зору при дослідженні фінансів.

Так, деякі автори розкривають категорію «фі-

нанси» як «сукупність економічних відносин,

що виникають у процесі формування та вико-

ристання грошових фондів» [ 3].

Наступна точка зору полягає в тому, що фі-

нанси – це «грошові ресурси, фінансові ресур-

си, що розглядаються у їх створенні й русі,

розподілі й перерозподілі, так й економічні від-

носини, зумовлені взаємними розрахунками

між суб’єктами господарювання, рухом грошо-

вих ресурсів, грошовим обігом, використанням

грошей» [2]. У зв’язку з тим їх можна досліди-

ти як грошові ресурси, фінансові ресурси, фон-

ди звертання. Слід зазначити, що не всі грошові

ресурси є фінансовими ресурсами [3].

Поняття «грошові ресурси» значно ширше,

але фінансові ресурси виступають завжди у

грошовій формі. Грошові ресурси стають фі-

нансовими ресурсами тоді, коли вони концент-

руються у відповідні фонди [3].

Окрім того, деякі автори визначають катего-

рію фінанси як «сукупність грошових відносин,

пов’язаних з формуванням, мобілізацією й роз-

міщенням фінансових ресурсів та обміном,

розподілом і перерозподілом вартості створе-

ного валового внутрішнього продукту, а за пе-

вних умов і національного багатства» [3, 4].

Таке визначення є найбільш поширеним в еко-

номічній літературі. Акцент у цьому визначенні

робиться на фінансових ресурсах, яким присвя-

тили свої дослідження вчені різних шкіл та на-

прямків. На наш погляд, узагальнюючи визна-

чення фінансових ресурсів, можна представити

їх коштами, направленими на основні й обігові

фонди підприємств.

У структурі функціонування системи управ-

ління фінансами господарюючих суб’єктів фі-

нансові ресурси є одним зі складових елементів

керованої системи, куди входять джерела фі-

нансових ресурсів й фінансові відносини.

Фінансові ресурси формуються ще до поча-

тку діяльності підприємств у процесі утворення

статутного фонду (капіталу). За останні роки

найбільше поширення набуває поняття «капіта-

лу», ніж фондів. І дійсно, для підприємств важ-

ливим становиться поняття капіталу, тому що в

балансі підприємств не згадуються фонди. Це

поняття замінено капіталом.

Наявність достатніх фінансових ресурсів є

умовою успішного функціонування держави,

підприємств і корпорацій, населення. В еконо-

мічній літературі висвітлювалися питання ме- ханізму та особливостей формування фінансо-

вих ресурсів.

Цю проблему досліджували українські вчені

І. А. Бланк, В. М. Василик, М. Я. Коробов,

О. Д. Опарін, А. М. Поддєрьогін, О. О. Тереще-

нко; російські – І. Т. Балабанов, С. С. Селез-

ньов, С. В. Моісеєв, А. М. Ковальова; білорусь-