Участь страхових компаній в операціях ринку фінансових послуг

Зміст

 

 

 

Вступ………………………………………………………………………3

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

1. Історія виникнення та розвитку страхової діяльності в

Україні…………………………………………………………………………….4

1.2 Особливості формування доходів, видатків і фінансових результатів страхової компанії……………………………………………………………….8

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ…………………………………15

Висновки…………………………………………………………………24

Список використаної літератури……………………………………….25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В умовах розвитку ринкової економіки посилюється значення страхування у суспільному відтворенні. Реформування економічної системи  України зумовило необхідність створення  ринкової інфраструктури, що обслуговує механізм господарювання. Важливе місце в ній посідають саме страхові компанії, які проводять різноманітні види страхування на території України та здійснюють інвестиційну і фінансову діяльність. У ринкових умовах господарювання страховики через реалізацію механізму страхування мобілізують значний страховий капітал, який є важливим ресурсом, що може бути представлений на фінансовому ринку країни.

На даний момент страхові компанії досить слабо представлені на фінансовому ринку України  порівняно з їхніми колегами у  високорозвинених країнах світу.

Дослідженням діяльності страхових компаній взагалі, а на фінансовому ринку зокрема, займалися  досить багато вчених та спеціалістів у сфері страхування. Але все  ж таки багато питань, які охоплює  ця проблематика, залишаються відкритими. Тому недослідженість даного питання робить тему курсової роботи надзвичайно актуальною та практично значимою.

Об’єктом дослідження  є діяльність страхових компаній в Україні.

Предметом дослідження  являється діяльність страхових  компаній України саме на фінансовому  ринку країни.

Мета дослідження полягає  у вивченні теоретичних аспектів діяльності страхових компаній як учасників  фінансового ринку, аналізі основних показників їх діяльності на цьому  ринку, а також у формулюванні основних напрямків розвитку страховиків  на ньому.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

1.1   Історія виникнення та розвитку страхової діяльності в Україні

 

Поняття «страховий ринок» у пострадянській економіці склалося на початку 90-х років. Саме на цей період припало створення поряд з Держстрахом перших альтернативних страхових організацій.

Зародження й розвиток страхового ринку України – процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах. Проте нашій країні притаманні й деякі специфічні риси.

Із законодавчим упровадженням  у колишньому Радянському Союзі  деяких елементів ринкової економіки (особливо з появою 1988 року Закону «Про кооперацію») почали створюватися перші  страхові кооперативи. Існування кооперативів протягом 1988-1989 років мало велике значення, оскільки дало змогу набути першого досвіду роботи в ринкових умовах, посприяло підвищенню кваліфікації кадрів. Уже на перших порах зародження на теренах колишнього СРСР страхового ринку альтернативні страховики пильну увагу звернули на зміст страхових продуктів (послуг), що пропонуються в розвинених країнах Заходу. Завдяки цьому і в Україні почав зростати асортимент страхових послуг, виник інститут перестрахування. Коли 1990 року рамки законодавства в напрямку розвитку ринкових відносин було розширено, почали створюватися перші комерційні страхові компанії. Можна відокремити чотири основні групи чинників, які сприяли розвитку на ринку повноцінних суб’єктів страхування:

а) створення порівняно  великих страхових організацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, у тому числі й в Україні, що перетворилися згодом на самостійних юридичних осіб. Так, скажімо, виникла теперішня компанія АСКА;

б) створення комерційних  страхових організацій на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано;

Кваліфіковані працівники Держстраху через низьку мотивацію  праці та застарілі методи ведення  страхової справи почали переходити до інших компаній, створювати страховиків-супутників, які запроваджували ті види страхування, яким не надавалося належної уваги в Держстраху. Згодом Держстрах перетворився на Національну акціонерну страхову компанію «Оранта». Що ж до Індержстраху, то він ще до розпаду СРСР перетворився на холдинг з великими правами своїх філій, зокрема й в Україні.

в) створення страхових  компаній комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами для свого обслуговування;

г) створення так званих кептивних страховиків при галузях, підгалузях, сферах виробництва Тобто страхових компаній, які на перших порах брали на себе внутрішньогалузеві ризики .

Окрім цих головних чинників масове виникнення страхових компаній протягом 1990-1993 років стимулювали такі чинники: ініціатива науковців, фахівців, які запозичували досвід роботи страхового ринку в розвинених країнах; засновницька робота профспілок, громадських організацій; участь зарубіжних інвесторів.

Отже, період 1990-1993 років  характеризувався бурхливим зростанням кількості страхових компаній за невпорядкованого законодавства.

Після виходу у травні 1993 року Декрету Кабінету Міністрів  України (КМУ) «Про страхування» та створення  восени 1993 року Комітету у справах  нагляду за страховою діяльністю почався новий етап розвитку страхового ринку України. Було впроваджено єдиний державний реєстр страхових компаній і видано ліцензії. Страхову діяльність визначено як виключний вид діяльності. При цьому здійснювати страхову діяльність стало можливим лише за тими видами, які зазначено в ліцензії. Було передбачено обов’язкову звітність страховиків за результатами року. Установлено певну залежність між обсягами максимального зобов’язання та розмірами страхових резервів.

Діяльність страхового ринку протягом 1994-1995 років за умов, визначених Декретом, можна схарактеризувати так: посилення спеціалізації роботи страховиків; збільшення сфери страхування, поява і розвиток нових його видів (страхування вантажів, особисте страхування від нещасних випадків та ін.); завдяки законодавчому регулюванню страхової діяльності відчутно підвищилася фінансова дисципліна страховиків, розпочався нагляд за страховою діяльністю.

З ухваленням Закону України  «Про страхування» (березень 1996 р.) та перереєстрацією  страховиків у 1997 році в Україні почався третій етап розвитку страхового ринку.

Закон установив систему  контролю за рівнем платоспроможності  страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, що регулюють  нагляд за страховою діяльністю, упорядкував  види обов’язкового страхування.

Ухвалення та реалізація положень Закону через низку Постанов і Розпоряджень КМУ, а також низка  нормативних актів Укрстрахнагляду  посприяли створенню протягом 1996-1997 років законодавчого поля для  розвитку страхування. Це, у свою чергу, дало змогу більш системно й комплексно підійти до розробки стратегії подальшого розвитку цієї галузі, яку було втілено в довгострокових цільових програмах.

За роки існування  страхового ринку Урядом було ухвалено послідовно дві Програми розвитку страхового ринку України.

Перша Програма, ухвалена КМУ 1998 року, визначала головні завдання та пріоритети галузі на 1998-2000 роки.

У травні 1999 року ВРУ ухвалила в першому читанні Проект ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про страхування», де було передбачено законодавчу реалізацію змін, намічених Програмою.

Зазначені законопроекти  передбачили й заходи з підвищення платоспроможності страховиків. Так, із цією метою, як передбачалося Програмою, було створено й зареєстровані об’єднання страховиків у вигляді Моторного, Морського, Авіаційного бюро, а також відповідний гарантійний фонд з експортно-імпортних ризиків. На виконання Програми було прийнято відповідну Постанову Уряду щодо діяльності аварійних комісарів і розгорнуто їх підготовку в Україні. Також значно зросла участь України в міжнародних організаціях, посилилися контакти з міжнародним страховим ринком.

Отже, упровадження цієї Програми сприяло розвитку страхового ринку як системи, усі ланки якої становлять єдине ціле.

2 лютого 2001 року КМУ  затвердив Програму розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки (далі – Програма).

Нова Програма, як і  попередня, передбачала, що буде прийнято цілу низку законодавчих і нормативних  актів. Загалом зазначені заходи створили передумови для сталого  розвитку страхової справи в Україні.

Останнім часом також  значно поширилися зв’язки українських  страхових компаній із зарубіжними  партнерами, особливо із країнами СНД. Завдяки цьому збагатився вітчизняний  досвід у страховій справі, зокрема  в організації підприємницької  діяльності страховиків.

Отже, поняття «страховий ринок» з’явилося в пострадянській економіці на початку 90-х років. Розвиток страхових компаній в Україні розпочався з появи страхових кооперативів. В 1990-х роках почали з’являтися перші комерційні страхові компанії. Також слід відмітити, що страховий ринок України розвивався у декілька етапів та на основі двох Програм розвитку страхового ринку .

 

 

 

 

1.2 Особливості формування доходів, видатків і фінансових результатів страхової компанії

 

Фінансова діяльність страхових  компаній пов’язана з такими категоріями як: доходи, видатки та фінансовий результат.

Взагалі під «витратами»  розуміють гроші, кошти, використані  на що-небудь. А «доходи» означають  гроші, матеріальні цінності, одержані внаслідок якої-небудь діяльності.

Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов’язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами.

Платою за страхування  є страхова премія, яку страхувальник  зобов’язаний внести страховикові згідно з договором страхування. Тільки після її сплати договір страхування набирає чинності, якщо інше не передбачено угодою сторін. Страхова премія визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхової суми), і страхового тарифу (ставка страхової премії).

Страхова сума, згідно із Законом України «Про страхування», – це грошова сума, у межах  якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Це та сума, на яку укладається  договір страхування.

Страховий тариф –  це ставка страхової премії з одиниці  страхової суми або з вартості об’єкта страхування (тобто з  повної страхової суми) за визначений період страхування.

Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що страхових премій, обчислених на основі цих тарифів, має бути достатньо, аби він міг виконати свої зобов’язання перед страхувальниками з конкретних видів страхування (тобто провести виплати), покрити витрати на утримання страхової компанії і дістати прибуток. Тому повний страховий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини: нетто-тариф і навантаження. Структуру страхового тарифу унаочнює додаток Е. Дана структура з погляду співвідношення між нетто-тарифом і навантаженням, включаючи ведення справи і прибуток, не однакова для різних видів страхування.

При розрахунках тарифів  спочатку обчислюється нетто-тариф. Саме він забезпечує формування страхового фонду для майбутніх виплат. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. Якщо він занижений, то страхових премій не вистачить для покриття ймовірних збитків страхувальників. Після визначення нетто-тарифу обчислюється навантаження. Його значення полягає у забезпеченні фінансового покриття витрат на ведення страхової справи, включаючи оплату послуг страхових посередників, та на отримання прибутку.

Крім страхових премій (свого найважливішого первинного доходу), страховик може отримувати також  інші види доходів. Так, якщо страхова компанія має договори перестрахування  і виступає як прямий страховик (цедент), вона може одержувати від перестраховика доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризиків у перестрахування. Економічна вигода цих доходів полягає у природі перестрахування. Всі справи з клієнтом, включаючи укладання договору і компенсація збитків, веде прямий страховик. Передаючи ризики у перестрахування і відраховуючи за це перестраховикові певну частину отриманої страхової премії, прямий страховик відіграє роль посередника, який несе всі витрати, пов’язані з укладанням договору страхування, і надає можливість перестраховикові одержати додатковий дохід у вигляді певної частини страхової премії. Саме за це перестраховик сплачує комісійну винагороду.