Вступ

    У наш час процес транснаціоналізації  відбувається в різних напрямах і  формах. Це зумовлено низкою факторів, вплив яких був особливо відчутним  в останні десятиліття XX ст. Коротко їх можна визначити так;

    • у глобальній економіці відбувається зміна структури та джерел економічного зростання: високі технології, інновації, послуги та інформація стають визначальними його чинниками;

    • відповідно до цього змінюються пріоритети інвестування: зі сфер природних ресурсів та промисловості — до сфер технології, послуг, інформації й телекомунікацій;

    • у глобальній економіці, особливо за інтенсивного технологічного та інформаційного прогресу, спостерігається наростаюча диверсифікація та комбінування форм і способів транснаціоналізації різних видів діяльності й бізнесу;

    • паралельно з традиційними прямими й портфельними інвестиціями зростає різноманітність активів (цінностей) і способів діяльності, які є економічними передумовами та джерелами транснаціоналізації;

    • глобальна конкуренція ставить усе більш жорсткі вимоги до вибору найефективніших, найменш затратних форм транснаціоналізації.

    Актуальність  роботи. У сучасних умовах глобальна стратегія транснаціоналізації здійснюється шляхом раціонального вибору (комбінації) інвестиційних і неінвестиційних форм транснаціоналізації. Така комбінація зумовила бурхливий розвиток транснаціональних, або глобальних, альянсів у світовій економіці.

    Метою даної роботи є дослідження теоретичних засад формування та діяльності транснаціональних альянсів, дослідження динаміки їх розвитку та визначення проблем, пов’язаних із їхньою діяльністю. 
 
 

    1.Поняття  та теоретичні  засади виникнення та формування транснаціональних альянсів

    Відповідно  до вимог економічної раціональності та конкурентних переваг, а також  з огляду на нові фактори, що спричинили новий виток глобалізації світового економічного простору, основними напрямами сучасної транснаціоналізації є такі:

    1) інвестиційні — засновані на використанні матеріальних і фінансових активів у вигляді прямих та портфельних інвестицій;

    2) неінвестиційні — засновані на трансграничній спільній діяльності, делегуванні функцій і партнерстві в розподілі та комбінації діяльності, трансграничному спільному використанні нематеріальних активів, отриманні спільних трансграничних результатів та їх розподілі між членами альянсу;

    3) комбіновані — поєднання інвестиційних та неінвестиційних форм транснаціоналізації.

    Відповідно  до цього основними джерелами  розвитку ТНК є інвестиційні джерела  — трансграничні (іноземні) інвестиції, передусім прямі; неінвестиційні джерела — формуються на основі використання нематеріальних активів, партнерства та спільної діяльності; комбіновані джерела — прямі та портфельні інвестиції, нематеріальні активи і спільна діяльність.

    Отже, нині глобальна стратегія транснаціоналізації  здійснюється шляхом раціонального вибору (комбінації) інвестиційних та неінвестиційних форм транснаціоналізації. Така комбінація зумовила бурхливий розвиток транснаціональних, або глобальних, альянсів у світовій економіці.

    Транснаціональні  альянси — це відносно нове утворення в глобальній економіці. Серед перших транснаціональних альянсів — альянс «Форд Мотор Компані» (США) та «Мазда Моторс» (Японія), який було сформовано наприкінці 80-х років минулого століття. Пізніше він зіграв вирішальну роль у створенні та розвитку автомобільної компанії «Кіа Моторс» (Корея). Відтак транснаціональні альянси розвивалися практично в усіх основних сферах глобальної конкуренції — телекомунікаціях, інформатиці, авіаперевезеннях, сфері послуг тощо.

    Інтенсивного  розвитку вони набули з початку 90-х років XX ст. Спершу альянси були спрямовані на досягнення відносно простих цілей — таких як координація збуту в регіональному чи глобальному масштабі або поширення інновацій і нових патентованих технологій у споріднених галузях ТНК. Економічна мотивація полягала в зниженні витрат на здійснення глобального маркетингу чи поширення технологій, а також збільшенні продаж за рахунок стабільних партнерських чи коопераційних зв'язків.

    Із  середини 90-х років транснаціональні альянси стають довготривалими і мають комплексний характер, формуються для реалізації стратегічних цілей — створення й поширення нових технологій і продуктів, кооперації виробництва, спільного надання послуг тощо.

    Звісно, не йдеться про принципові відмінності  в мотивах «закріплення» мотивацій саме за національною ознакою. Уточнимо, що під «технологічним мотивом» розуміють прагнення використати можливість форсованого освоєння завдяки господарським контактам у рамках ТСА нових технологій і, відповідно, закріпити за собою ніші ринків високотехнологічної продукції. Конкурентний «мотив» спонукає ТНК до узгодження напрямів збутової діяльності, у тому числі до взаємного допущення на ринки збуту, що контролюються окремими корпораціями. Він особливо актуальний у разі загрози ринковим позиціям монополій у періоди криз. Транснаціональні альянси створюють можливості для трансграничного використання та взаємовпливу конкурентних переваг, а також формування нових конкурентних переваг. Основні конкурентні переваги, на використання й створення яких спрямовані альянси, охоплюють:

    • конкурентні переваги компанії (як правило, глобального лідера в галузі) на трансграничній основі, їх трансферт або використання іншими компаніями — членами альянсу в інших країнах;

    • конкурентні переваги країни для використання в інших країнах;

    • конкурентні переваги кластера споріднених галузей на трансграничній основі;

    • трансграничну інтерналізацію конкурентних переваг у рамках транснаціонального альянсу.

    Завдяки використанню конкурентних переваг  результати діяльності альянсів є вагомішими, ніж за «простої» транснаціоналізації. Як правило, у рамках альянсу досягається вища економія на масштабі, можливість маневрування виробничими ресурсами й окремими складовими виробничих потенціалів, прискорене впровадження досягнень НТП, підвищення ефективності всієї маркетингової діяльності.

    Крім  конкурентних переваг, альянси базуються  на взаємній узгодженості довгострокових стратегічних планів партнерів та основної мети їх діяльності. Такою метою  є, наприклад, приріст вартості (ефективності), збільшення інновацій і знань, гнучкості та масштабу діяльності, збереження й посилення конкурентних переваг. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2.Форми транснаціональних альянсів

    Транснаціональні  альянси мають певні форми  вияву. Вони визначаються функціональним призначенням створюваного альянсу, його масштабами, джерелами транснаціоналізації тощо. Розглянемо деякі із цих форм.

    За  ступенем регіоналізацїї транснаціональні альянси можна класифікувати  як:

    а) національні — створені компаніями однієї країни;

    б) транснаціональні — створені компаніями двох або більше країн, діють на трансграничній основі;

    в) глобальні — створені компаніями декількох країн, діють у глобальному масштабі.

    Ступінь транснаціоналізації чи регіоналізації (глобалізації) альянсу суттєво впливає  на регулятивне середовище його діяльності, оскільки це передбачає необхідність урахування умов державного та міждержавного регулювання на трьох рівнях: національному, регіональному (регіональної інтеграції) та глобальному.

    З економічної точки зору створення  альянсів випливає з відокремлення функцій (права) власності на активи (матеріальні й особливо нематеріальні) та їх ефективного використання на трансграничній основі, а також відповідної комбінації різних функцій розпорядження, використання та управління спільною діяльністю.

    Основним  економічним мотивом створення  транснаціональних альянсів є відносне скорочення прямих інвестицій і досягнення економічного ефекту за рахунок трансграничного використання нематеріальних активів, пайової участі, партнерства або розподілу та комбінації функцій.

    Отже, для ТНК та інших компаній, які  ведуть міжнародний бізнес, стратегічне  управління передбачає вибір (раціональну  комбінацію) інвестиційних та не інвестиційних  форм розвитку й транснаціоналізації.

    Фактори, які впливають на вибір між інвестиційними та неінвестиційними формами транснаціоналізації і створення альянсів, хоч і є багатоплановими, однак визначаються економіко-правовим середовищем, у якому створюються транснаціональні альянси. З огляду на це їх можна об'єднати у дві групи: юридичні та економічні фактори.

    Юридичні  фактори. Вибір інвестиційних та неінвестиційних форм має базуватися на юридичній можливості розподілу  функцій або спільної діяльності чи перетворення виняткових активів (власних  активів компанії) на активи спільної діяльності. Це проблема юридичного врегулювання розподілу спільних функцій і спільного використання активів, а також використання результатів спільної діяльності чи партнерства. До останніх відносять передусім режим оподаткування та репатріації доходів, умови застосування угод про уникнення подвійного оподаткування, режим спільного використання активів, лізингу, ліцензування та ін.

    Найвпливовішими в групі економічних факторів є фактори витрат та економії, глобальна  конкуренція, наявність досвіду  діяльності в зарубіжних країнах, ризик та його редукція, ефективність менеджменту та контролю, знання місцевих умов здійснення діяльності.

    Фактори витрат та економії, їх урахування базується  на аналізі можливостей економії витрат або відносного скорочення інвестиційних витрат шляхом спільного використання активів. При цьому визначаються можливості відносного скорочення фіксованих витрат унаслідок економії від збільшення масштабу та змінних витрат завдяки спільному використанню ресурсів і сучасних технологій. Співвідношення цих витрат дає змогу визначити оптимальний масштаб діяльності альянсу або мінімальний обсяг діяльності, який зумовлює приріст ефективності за рахунок створення альянсу. Необхідно також визначити додаткові операційні витрати, передусім управлінські, пов'язані з функціонуванням глобальних альянсів.

    Наявність досвіду діяльності в зарубіжних країнах. За інтенсивної глобальної конкуренції виняткового значення набуває наявність глобального  досвіду маркетингу, логістики, інвестування, міжнародного менеджменту транснаціональних організаційних структур. Такий досвід і взаємний обмін ним скорочує витрати на розвиток міжнародного бізнесу для компаній і є передумовою здійснення масштабних стратегічних проектів.

    Глобальна конкуренція. Рівень конкуренції на певному сегменті глобального чи регіонального ринку в певній галузі — істотний мотив створення транснаціональних альянсів. Глобальні конкуренти, стаючи партнерами по глобальному альянсу, спрямовують конкуренцію у регульоване русло, що приносить відчутні економічні результати. Альянси дають змогу зміцнити глобальні конкурентні позиції передусім завдяки таким можливостям, як швидке розширення зарубіжних операцій (економія часу та ресурсів порівняно з прямими інвестиціями) і глобальне партнерство та пайова участь (економія витрат і доступ до ринків). Таким чином, учасники альянсу отримують додаткові конкурентні переваги і, отже, зміцнюють свої позиції в глобальній економіці. Ці додаткові можливості — насамперед збільшення глобальної ринкової частки, диверсифікація діяльності, відносне скорочення витрат.

    Ефективність  менеджменту та контролю. Необхідність цього визначається передусім глобальним характером спільної діяльності та координації  функцій членів альянсу. Важливість здійснення ефективного контролю зростає  зі збільшенням масштабів і диверсифікації діяльності транснаціональних альянсів. Складність або унікальність продукту й технологій потребує чіткого управління, контролю якості та послуг у межах діяльності транснаціонального альянсу. Цього досягають запровадженням стандартизованих процедур контролю і сучасних технологій менеджменту в рамках альянсів.

    Інший важливий аспект — здійснення контролю за витратами спільної діяльності, прибутками та їх розподілом. Він передбачає узгоджену цінову й тарифну політику, урахування диференціації податкових і митних умов діяльності різних учасників альянсу.

    Фактор  присутності на регіональному ринку  та знання місцевих умов здійснення діяльності є важливим для інших компаній — учасниць альянсу. Це дає відчутні економічні переваги:

    а) значно зменшує трансакційні витрати, або витрати на входження на ринок нової країни, через кооперацію з учасником альянсу, що вже присутній на ринку;