Теоретичні та організаційні основи місцевих фінансів

План

Розділ 1. Теоретичні та організаційні основи місцевих фінансів

1. Економічний зміст місцевих фінансів, їх місце у фінансовій системі держави.
2. Історія становлення та розвитку системи місцевого самоврядування в Україні.
3. Особливості місцевих бюджетів України

Розділ 2. Аналіз формування і використання місцевих бюджетів

1. Структура власних доходів місцевих бюджетів
2. Структура видатків місцевих бюджетів
3. Принципи формування місцевих бюджетів
4. Принципи використання місцевих бюджетів України

Розділ 3. Проблеми формування та використання місцевих фінансів та перспективи їх розвитку

1. Проблеми формування та використання
2. Основні напрями підвищення ефективності функціонування місцевих бюджетів України в сучасних умовах
3. Перспективи розвитку місцевих бюджетів України

 

Розділ 1. Теоретичні та організаційні основи місцевих фінансів.

1. Економічний зміст місцевих фінансів, їх місце у фінансовій системі держави

     Місцеве самоврядування – багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різнобічно. Аналіз конституції України (1996р.) дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об’єкт конституційно правового регулювання виступає в якості: по-перше, відповідної засади конституційного ладу України; по-друге, специфічної форми народовладдя; по-третє, право жителів відповідної територіальної одиниці на самостійне вирішення питань місцевого значення.

         Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у  сільську  громаду  жителів  кількох сіл,  селища,  міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових  осіб  місцевого самоврядування  вирішувати  питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

      Місцеве    самоврядування   здійснюється   територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

      Основні принципи місцевого  самоврядування

     Місцеве самоврядування в Україні  здійснюється на принципах:

    - народовладдя;

    - законності;

    - гласності;

    - колегіальності;

    - поєднання місцевих і державних  інтересів;

    - виборності;

    - правової, організаційної       та      матеріально-фінансової  самостійності  в  межах   повноважень,  визначених  цим   та  іншими законами;

    - підзвітності та   відповідальності   перед    територіальними громадами  їх органів та посадових осіб;

    - державної підтримки та гарантії  місцевого самоврядування;

    - судового захисту прав місцевого  самоврядування.

  Місцеві фінанси – це економічні відносини, пов’язані із формуванням централізованих і децентралізованих фондів коштів та використанням їх на забезпечення соціальних потреб і соціально-економічного розвитку територій. Суть місцевих фінансів проявляється в економічнихвідносинах, а їх структура представляє собою сукупність бюджетівмісцевого самоврядування, спеціальних бюджетних фондів цільовог призначення; позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування;фондів грошових коштів комунальних банків, якщо їх статутний капітал утворюється за рахунок коштів місцевого самоврядування; фондівкомунальних підприємств, установ і організацій; кредит.

     Центральною ланкою місцевих фінансових ресурсів є місцеві бюджети, які, у свою чергу, підрозділяються на два рівні. Перший рівень складають бюджети  територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення, районів у  містах. Другий рівень – Бюджет АРК, обласні бюджети, бюджети міст Києва і Севастополя, районні бюджети. Характерною особливістю системи місцевих бюджетів, що склалася в Україні, є те, що вони формуються і використовуються, згідно з Бюджетним кодексом України, за принципом самостійності. Проте незавершеність процесу становлення системи місцевого самоврядування, єдність дохідних джерел усіх рівнів місцевих бюджетів, а також державного, зумовлює необхідність проведення повноцінної реформи, що гарантує фінансову самостійність і відповідальність територіальних громад.

     Основні цілі державної регіональної фінансової політики України певною мірою визначаються Конституцією. Так, згідно зі ст. 95, бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Згідно зі ст. 142 Конституції України, держава фінансово підтримує місцеве самоврядування.

     Процес  становлення місцевих фінансів України, що розпочався в 90-х роках, зумовлює значні інституціональні зміни в  усій фінансовій системі держави. З цим пов'язана необхідність становлення інституціональних підходів та методів дослідження місцевих фінансів.

     Формування  місцевих фінансових інститутів в Україні  є складним і неоднозначним процесом. Одні інститути формуються швидше, інші повільніше, що відображає реальний стан економіки країни та її законодавства. Незважаючи на це, місцеві фінансові інститути формуються в тісному взаємозв'язку один з одним і, таким чином, утворюють певну системуне виконують. Підвищення ролі місцевих податків і збільшення частки доходів за їхній рахунок є головним напрямком зміцнення місцевих бюджетів, розширення їхньої фінансової автономії.

        Важливою передумовою побудови  демократичної держави є фінансова  незалежність органів місцевого  самоврядування. Фінансовий бік незалежності місцевих органів влади є визначальним адже від фінансових можливостей залежать в кінцевому підсумку їх реальні владні функції. 

1.2.   Історія становлення та розвитку системи місцевого самоврядування в Україні

    Місцеве самоврядування – довготривале явище  в соціальному та політичному  житті людства і його витоки сягають  громадського та племінного самоврядування в додержавний період.

    Місцеве самоврядування – публічна форма  самостійного вирішення  питань місцевого життя жителями відповідних адміністративно-територіальних одиниць та їх органами в межах Конституції та законів держави.

    Інститут  місцевого самоврядування в сучасному  розумінні склався у світовій практиці на рубежі XVIII – XIX ст., коли абсолютні монархії були трансформовані у демократичні, правові держави. Боротьба з утвердження місцевого самоврядування, вільного від феодально-чиновницького свавілля, була одним із головних мотивів суспільних рухів цього історичного періоду. Ідеї місцевого самоврядування протиставлялись феодальній державі, становому патріархально-общинному (сільському) і корпоративно-цеховому (міському) самоврядуванню як продукту феодалізму. Проте деякі елементи станового самоврядування в демократичних, правових державах збереглися (громада, статут міст тощо), але наповнилися новим правовим змістом.

    В Україні самоврядні традиції існують  з часів Київської Русі і є  частиною державотворчих процесів.

    На  думку деяких дослідників, за часів  Київської Русі набуває розвитку «громадівське самоврядування». В його основі – виробнича та територіальна ознака. Віче – елемент звичаєвого права, на базі якого розвивалося в той час територіальне громадівське самоврядування. Для вічової організації управління характерний певний розподіл  повноважень між вічами та обраними на них посадовими особами. Зокрема на вічах вирішувалися найважливіші фінансові питання, вони відали питаннями війни та миру, здійснювали вищу судову владу.

    Економічною основою територіального самоврядування була корпоративна власність, у тому числі на землю. Громада, як пишуть дослідники, самостійно встановлювала правила господарювання, місцеві податки, платежі та інші повинності.

    Суб’єктом міського самоврядування виступала  міська громада, яка об’єднувала  жителів кількох сусідніх сіл , мала землю в корпоративній власності, представляла інтереси своїх членів у відносинах  з іншими громадами , феодалами, державною владою.

    Після входження українських земель до складу  Великого Князівства Литовського  виникає досить складна система відносин між центральною владою та міськими громадами. Місцеве самоврядування отримало подальший розвиток у формі війтівства.

    Водночас  у великокнязівських містах виникає  певний владний дуалізм: поряд з  органами місцевого самоврядування починає функціонувати старостинська адміністрація – міський орган державної влади. Міське самоврядування у формі війтівства знайшло відображення у Литовських статутах (1526, 1566, 1588рр. ). У містах, що перебували у церковній або приватній власності, діяла замкова адміністрація, яку очолював призначений власником намісник, урядник, тіун.

    У середині чотирнадцятого століття в  Україні починає поширюватись магдебурзьке право, яке мало значний вплив  на міське самоврядування (1356 – Львів, 1494 – Київ, 1585 – Переяслав, 1640 -  Вінниця). Магдебурзьке право  містам надавали Галицький князь, великий князь Литовський або Король Польський. Воно оформлялося  так званим магдебурзькими грамотами, які відігравали таку ж роль, як і хартії  західноєвропейських міст.

    Завдяки набуттю містами магдебурзького права  відмінялися звичаєві норми, міста виводились з-під юрисдикції місцевої адміністрації (феодалів, воєвод, намісників), запроваджувалися власні органи місцевого самоврядування – магістрат, який складався  з двох колегій – ради(адміністративний орган) та лави (судовий орган).

    До  речі, в містах з повним магдебурзьким  правом війт обирався жителями міста  з чотирьох  кандидатур з наступним  затвердженням Королем Польським. У містах з неповним магдебурзьким  правом війт призначався Королем  Польським або на його обрання суттєво впливали старости.

    За  часів національно-визвольної війни  та існування української козацької  держави місцеве самоврядування набуває своєрідних форм,що визначається її полково- сотенним устроєм. Міське населення  в основному вимагало закріпити давні міські привілеї, зокрема самоврядування з виборним війтом і бурмистрами, звільнення від державних податків і військових податків і військових обов’язків, зберегти монополію на ремесла, міські промисли та торгівлю, розширити свої землеволодіння.

    Подібні вимоги знайшли своє відображення у  «Березневих статтях» Богдана Хмельницького  та Конституції Пилипа Орлика.

    Після підписання у 1654р. Договору між Україною та Московською державою починається  процес поступової ліквідації українських  форм місцевого самоврядування. Так, після смерті гетьмана І.Скоропадського 3 липня 1722р. в Україні запроваджується так звана комендантська система, що передбачала адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування з боку російських комендантів. У 1764р. ліквідується гетьманство, а в 1783р. магістратські та ратушні суди  змінюються судами  «по учреждениях» та скасовується полково – сотенний устрій. Після видання Катериною ІІ 21 квітня1785р. «жалованой грамоти на права и вигоди городам Российской Империи» були створені нові станові органи міського самоврядування – міські думи і процес уніфікації форм місцевого самоврядування в Україні за російським зразком було завершено.

    ХІХ – початок  ХХ ст. характеризується становленням в Україні загально імперських форм місцевого самоврядування.

    Так, у 1838р. запроваджується станове самоврядування для державних та вільних селян  у формі сільського товариства, що в 1861 р. була поширена на всіх селян. Сільське товариство збігалося з сільською  громадою і мало свою корпоративну власність, в тому числі і на землю. Найважливіші питання в сільському товаристві вирішував сільський схід. Поточні справи вирішував сільський голова та призначений сільський писар.

    Регіональне самоврядування на загальноімперських засадах запроваджується в Україні після проведення Олександром  ІІ земської реформи в 1864 р. На рівні губернії формувалися представницькі органи місцевого самоврядування – губернські міські збори.  Вони обиралися за куріальною системою ( у виборах брали участь три курії: повітові поміщики і промисловці, міські купці і власники нерухомості в містах, селяни). Земські збори обирали земську управу, яка вирішувала поточні справи, а контроль за діяльністю земств здійснював губернатор. Подібним чином було організоване міське самоврядування і в повітах.