Сутність, завдання та напрями оціночної діяльності

Зміст

 

ВСТУП

 

Потреба в професійній  незалежній оцінці майна і майнових прав в Україні обумовлена появою на національному рівні різних за суспільно-економічним статусом власників. Рівноправність різних форм власності задекларована глибинними економічними реформами, обумовленими переходом до ринкової концепції розвитку економіки. На ринкових засадах побудоване все сучасне вітчизняне економічне законодавство. І сьогодні ринок міцно завойовує панівні позиції, впливаючи на характер суспільних відносин у сфері виробництва, обміну та споживання вироблених благ.

Принципово нова практика суспільно-виробничих відносин стала  формувати стійкі позиції суб’єктів  цих відносин, що властиво цивілізованому суспільству з вільним демократичним вибором. У цьому зв’язку ринкова орієнтація вітчизняної економіки висунула на передній план численну армію активних і правозабезпечених суб’єктів господарювання - різних власників.

У той же час ринкові принципи, що запроваджуються в національній економіці, дозволили значно розширити та урізноманітнити відносини з приводу операцій із власністю та можливостями, що випливають із самого права власності.

На цей час предметом  інтересів власника є не тільки споживчі та інвестиційні товари і продукція, але й такі специфічні об’єкти, як майнові та немайнові права, частки у власності, нематеріальні активи, борги, кредитні ресурси, інформація, менеджмент та ін. Розширилися і можливості операцій з даними об’єктами. Крім простої купівлі-продажу, власника цікавлять приватизація державного (комунального) майна, оренда, застава, формування пакетів та обіг цінних паперів, страхування, розділ і злиття виробництв, реструктуризація підприємств, внесення майна в статутний фонд товариств і визначення часток власників, інвестування в нетрадиційних грошових формах, обмін активами, ефективність дії нових ринкових механізмів та ін.

Таким чином, передумовою  оцінки в загальному випадку є:

• поява різних власників, що володіють повним або частковим правом власності;
• формування ринку різни об’єктів;
• розширення операцій з майном і майновими правами;
• поява спеціальних знань з оцінки;
• поява нормативного регулювання оцінки.

Саме дана ситуація вимагає  спеціальних знань і появи  професійно підготовлених фахівців, здатних незалежно та об’єктивно, спираючись на відповідні знання і методологію, забезпечувати ринкові відносини власників, держави, фінансових інститутів та інших суб’єктів ринку з приводу володіння, користування і розпорядження всім тим, що має учасник ринку. Усе це і створило передумови появи на вітчизняному ринку консалтингових послуг з професійної оцінки майна та майнових прав і незалежних експертів-оцінювачів.

Ось чому курсова робота на тему: «Сутність, завдання та напрями оціночної діяльності» є актуальною.

Метою курсової роботи є  дослідження завдань та напрямів оціночної діяльності в Україна  на сучасному етапі.

Об’єктом вивчення в  даній курсовій роботі є розвиток оціночної діяльності в Україні.

Предметом дослідження  є організація оцінки як професійної діяльності.

Для досягнення мети курсової роботи були виконані наступні завдання:

• проаналізовано сферу застосування оцінки, мету та напрями оціночної діяльності;
• досліджені суб’єкти та об’єкти оцінки, їх класифікація;
• проаналізовані принципи функціонування оціночної діяльності;
• досліджені напрямки адаптації вітчизняної оціночної практики до міжнародних оціночних вимог;
• зроблені висновки.

 

РОЗДІЛ 1. ОЦІНОЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ

1. 1. Власність та оціночна діяльність

Одними з базових понять, на яких будується оціночна діяльність, є відносини права власності.

Право власності - це врегульовані законом  суспільні відносини з приводу  володіння, розпорядження та користування майном. Як суспільні відносини володіння  об’єктом може бути повним, частковим і обмеженим.

Повне право власності має у  своєму складі три елементи - володіння, розпорядження і користування майном. Відносини власності закріплюються  за суб’єктом цивільних відносин, яким можуть бути фізична і юридична особа, а також, згідно з Цивільним кодексом, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. Позбавленими права власності можуть бути тільки фізично недієздатні особи та особи, примусово обмежені в правах за рішення суду. Право власності обов’язково має бути відповідним чином документально підкріплене і бути легальним, тобто стосуватися суб’єктів права власності, що діють в межах чинного правового поля, тобто правомочних фізичних і юридичних осіб.

Часткова участь у власності передбачає об’єднання майна різних власників із закріпленням за кожним з них частини, яка дорівнює розміру внеску в загальну вартість спільної власності.

Обмежене право власності може виражатися однією зі складових права  власності, наприклад, тільки правом користування. Прикладом такого можуть бути орендні відносини, де орендар має право тільки користуватися орендованим майном, а володіння та розпорядження залишається за орендодавцем. Саме по собі право користування також може бути частковим, наприклад, право проходу і знімання інформації працівниками спеціальної служби з датчиків радіологічного контролю, розташованих на земельній ділянці, що належить іншому власникові. Подібні обмеження називаються сервітутним правом, або сервітутом.

Майно - це об’єкт права власності, який характеризується корисністю. Майно завжди пов’язане з речовим правом на нього, яке має власник. Безвідносно права на нього, майно не може мати юридичного змісту, становити інтерес і обертатися в сфері цивільних відносин.

Відповідно, у відносинах власності завжди можна виділити суб’єкт та об’єкт права власності.

Суб’єкт права власності - це суб’єкт цивільного права, який має можливість користуватися цим правом або оперувати ним.

Об’єкт права власності - це об’єкт, стосовно якого з боку власника мають місце інтереси, права та вигоди, пов’язані з власністю на нього. Об’єкт права власності завжди має корисність, тобто виражає певний інтерес власника до нього. Цією якістю він набуває вартість і завжди може обертатися на ринку, обмінюватися на інший інтерес або на його грошовий еквівалент. Інакше кажучи, вартість має тільки те що має корисність. З погляду оцінки об’єктом можуть бути як майно, так і майнові права.

У загальному випадку  оцінка - це певний вид діяльності, у  процесі якого суб’єкт оцінки (оцінювач) визначає в грошовому еквіваленті вартість об’єкта оцінки у сформованих суспільно-економічних умовах і станом на певний момент часу, припускаючи що за визначеною ним вартістю надалі може бути укладена угода між суб’єктами цивільного права.

Згідно із Законом  «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами [1].

Професійна оціночна діяльність визначається як діяльність оцінювачів та суб’єктів оціночної  діяльності, визнаних такими відповідно до положень закону, яка полягає  в організаційному, методичному  та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна [1].

1.2. Нормативне регулювання та сфера застосування оцінки

 

Нормативно-методичне  регулювання оцінки майна відображається у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна - законах, положеннях (національних стандартах), затверджених Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог національних стандартів і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України, іншими державними установами.

Розроблення нормативно-правових актів з оцінки майна здійснюється відповідно до принципів міжнародних  стандартів оцінки. До їх розроблення  Фонд державного майна України також  залучає органи державної влади, саморегулівні організації оцінювачів, найбільш авторитетних оцінювачів, наукові та інші установи. На цей час основними нормативними документами, що регулюють оцінку, є:

• Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійно-оціночну діяльність в Україні» [1];
• Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» [2];
• Національний стандарт №2 «Оцінка нерухомого майна» [3];
• Національний стандарт №3 «Оцінка цілісних майнових комплексів» [4];
• Національний стандарт №4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» [5];
• «Методика оцінки майна» [6];
• Міжнародні стандарти оцінки МСО-2007 (восьме видання) [7].

 

Сфера застосування оцінки визначається тими відносинами, які  пов’язують інтереси власника з приводу  володіння, розпорядження та користування належного йому майна. Нормативними документами передбачені як випадки, що вимагають обов’язкової оцінки, так і випадки, де незалежну оцінку проводити доцільно. Методика поділяє оцінку на незалежну та стандартизовану.

Незалежна оцінка - це визначення певного виду вартості майна суб’єктом оціночної діяльності - суб’єктом господарювання за договором із замовником.

Стандартизована оцінка - це оцінка, що здійснюється самостійно державними органами приватизації (органами, уповноваженими управляти державним  майном) з використанням стандартної методології та стандартного набору вихідних даних.

Практика операцій із власністю дозволила визначити  такі напрямки застосування результатів  оцінки (функції оцінки):

• приватизація та інше законне відчуження державного (комунального) майна, а також повернення його на основі рішення суду;
• купівля-продаж, оренда, лізинг майна;
• створення підприємств (господарчих товариств), їх злиття та розділ;
• реорганізація, банкрутство, ліквідація підприємств;
• виділення або визначення частини в спільному майні;
• визначення вартості внесків учасників і засновників господарчого товариства;
• надання майна під заставу;
• страхування майна;
• переоцінка вартості основних фонді для цілей бухгалтерського обліку;
• оподаткування майна та визначення державного збору;
• визначення збитку та розміру відшкодування в разі пошкодження майна;
• реалізація безхазяйного майна, інші випадки відчуження за рішенням суду або у зв’язку з необхідністю захисту суспільних інтересів;
• операції із зобов’язаннями, цінними паперами і їх пакетами;
• інвестування в бізнес та операції з фізичними й фінансовими інтересами в ньому;
• формування форвардних угод.

При цьому приватизація, проведена з ініціативи державної  політики і в досить широкому масштабі, сформувала первинний ринок майна, на якому за кошти майно відчужувалося від державної власності, і вторинний ринок, на якому приватизоване майно обертається вже між недержавними власниками. Обов’язковою оцінка є там, де операції з майном стосуються державного майна та майна, яке перебуває в комунальній власності.

Таким чином, коло користувачів (споживачів) незалежної оцінки, тих, хто  зацікавлений у її результатах і  є основним замовником, охоплює:

- державу та її органи  на місцях – органи місцевого  самоврядування, Фонд державного  майна України, управління майном обласної і міської Ради народних депутатів, державні фінансові установи, податкові служби, ограни правопорядку та судові органи, служби статистики, держстраху, землевпорядкування, агентства з управління державними корпоративними правами, які є відповідальними за дії із санації, реструктуризації, банкрутства та ін.;

- недержавні організації  та суб’єкти господарювання –  комерційні банки, страхові компанії, наукові та проектні організації,  планові органи та економічні  служби недержавних підприємств,  релігійні й інші громадські організації;

- представники бізнесу – власники, акціонери, менеджери, інвестори, кредитори.

1.3. Мета та  напрями оціночної діяльності

 

Найчастіше з необхідністю оцінки стикаються в таких випадках:

• при заставних операціях;
• при визначенні розміру орендної плати;
• при розділі майна і визначенні умов шлюбного контракту;
• внесення внесків до статутних фондів суб'єктів господарської діяльності;
• купівля або продаж бізнесу або його частини;
• емісія (додаткова) цінних паперів;
• реструктуризація бізнесу;
• страхування;
• оподаткування;
• визначення величини збитку (упущеної вигоди) ;
• ліквідація бізнесу;
• переоцінка основних фондів;
• при відчуженні об'єкту;
• оцінка інвестиційних проектів для прийняття ефективних рішень при здійснення проекту;
• оцінка з метою підвищення ефективності роботи компанії (для виявлення надлишкових активів і недооцінених активів, здатних принести додатковий прибуток);
• в інших випадках.