Сутність та функції фінансового ринку

     При чистій монополії на ринку усього один продавець. Державна монополія може за допомогою політики цін переслідувати усіляки цілі. У випадку регулюємої монополії держава дозволяє компанії встановлювати расцінки, забезпечуючи получення «справедливої норми прибутку».

     Однією  з основних особливостей фінансових ринків є необхідність взаємної довіри учасників ринку, стабільність політичної та економічної ситуації у країні.

     Постiйний розвиток мiжнародних ринкiв та iнтеграцiйнi процеси на них сприяють розвитку світової економiки, оскiльки дають можливiсть кращого розподiлу фiнансових pecypciв у світовому масштабi. Водночас вони роблять бiльш взаємозалежними економiки рiзних країн i зменшують можливостi урядiв країн у регулюваннi процесiв на нацiональних фiнансових ринках.

     6. Остання класифiкaцiя, на якій я зупинюсь, не має чiтко визначеної ознаки. Проте оскiльки oкpeмi сегменти вiтчизняного фiнансового ринку мають специфiчну структуру та механiзми функцiонування, є сенс видiлити такi складовi фiнансового ринку, як ринок цiнних паперів (фондовий ринок), валютний та кредитний ринки.

     Вiтчизняний валютний ринок вiдокремлений i жорстко-регульований, його функцiонування пов'язане iз великою кiлькiстю законодавчих та нормативних aктів, що стосуються валютного регулювання та валютного контролю, правил обiгу iноземної валюти на території України, основ функцiонування мiжбанкiвського валютного ринку тощо. Фондовий та кредитний ринки також функцiонують за своїми законами. В цiлому фiнансовий ринок України досить вiдокремлений вiд iнших фiнансових ринкiв, i сьогоднi досить „мляво” проходить його iнтеграцiя в систему мiжнародних фiнансових ринкiв.

     Слiд  зазначити, що на розвинених фiнансових ринках валютний ринок (ринок, на якому  здiйснюється торгiвля iноземною валютою) не видiляється окремо як складова фiнансового ринку. Кредитний ринок виступає як специфiчна складова ринку інструментів позики.

     Фiнансовий ринок може бути як повнicтю сегментований, так i повнiстю iнтегрований, якщо ринок  повнiстю сегментований, інвестор з  однiєї країни не може вкласти кошти в цiннi папери в iншiй країні. При цьому цiннi папери одного ступеня ризику на рiзних ринках мають рiзну ставку доходу, що обумовлюється як сегментованiстю ринкiв, так i рiзницею в курсах валют та вiдмiнностями в системах оподаткування. В повнiстю інтегрованому ринку інвестор може iнвeстувати кошти будь-де. При цьому цiннi папери одного ступеня ризику забезпечують iнвестopy однаковий рівень доходу. Cьoгoднi фiнанcовi ринки рiзного рiвня, а також ринки рiзних фiнансових інструментів рiзною мiрою інтегровані. Емiтенти мають обмеженi можливості щодо залучення дешевшого капiталу поза мiсцевим ринком, а iнвестори - щодо вкладення коштiв на ринках iнших країн та намiжнародному ринку.

     Інодi поняття фондового ринку пов'язують лише з ринком середньо- та довгострокових або капiтальних цiнних паперiв.

      4.2. Інтеграція фінансових  ринків. 

     Процес  iнтеграції фiнансових ринкiв, який зараз триває в свiті, пов'язаний iз багатьма процесами, що вiдбуваються на нацiональних та мiжнародних ринках. Найважливiшу роль серед них вiдiграють:

     - розвиток новітніх технологiй, що робить високоефективними iнформацiйну iнфраструктуру фiнансового ринку та систему розрахунків мiж учасниками ринку;

     - концентрацiя дiяльностi учасникiв ринку в свiтових фiнансових центрах;

     - iнституцiалiзацiя фiнансових ринкiв, тобто постiйне збiльщення частки iнституцiйних учасникiв ринку (iнвестицiйних, страхових компанiй, пенсiйних фондiв тощо);

     - лiберaлiзaцiя фiнансових ринкiв, тобто створення законодавства, що сприяє проникненню учасникiв ринку на фiнансовi ринки рiзних piвнів i стимулює їx активнiсть.

      ВИСНОВКИ 

     Фiнансовий ринок є складовою сферою фiнансової системи тільки в умовах ринкової економiки, коли переважна частина фiнансових pecypciв мобiлiзується суб'єктами пiдприємницької дiяльностi на засадах їх купiвлi-продажу. По cyтi, це iнфраструктура фiнансової системи, яка забезпечує функцiонування насамперед базової сфери - фiнансiв суб'єктiв господарювання. В умовах адмiнiстративної економiки фiнансового ринку практично не iснувало, оскiльки формування pecypciв та їх перерозподiл здiйснювалися на директивних засадах через бюджет та банкiвську систему. Haвіть кредитнi ресурси видiлялися згiдно з планом, а не на засадах торгiвлi ними. За умов централiзованого формування, розподiлу i перерозподiлу фiнансових pecypciв у адмiнiстративному порядку потреби у вiдповiднiй iнфраструктурi - фiнансовому ринку - просто не було.

     У країнах з розвиненою ринковою економiкою функцiонують високоефективнi фiнансовi ринки, які забезпечують мехaнiзм перерозподiлу фiнансових pecypciв серед учасникiв ринку i сприяють ефективному розмiщенню заощаджень серед галузей економiки. В Україні та країнах, що ступили на шлях ринкових перетворень в економіці, фiнансовi ринки перебувають на рiзних стaдiях формування та розвитку. Розвитку фiнансових ринкiв у таких кpaїнax сприяють масова приватизaцiя, подолання кризових явищ та позитивнi зрушення в економiцi. Паралельно з цим, як правило, вiдбувається формування вiдповідної законодавчої бази та механiзму, що гарантує ії виконання.

     Перерозподіл  фінансових ресурсів за допомогою фінансового  ринку має певні часові обмеження  і здійснюється на умовах платності  та конкурентності. Фінансовий ринок  значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність фінансової системи. Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію і розподіл фінансових ресурсів, що сконцентровані в державних грошових фондах, у розпорядженні підприємницьких структур і у населення. По суті, фінансовий ринок у розподільчих і перерозподільчих процесах фінансових ресурсів виконує ті функції, які не може виконати жодна складова фінансової системи.

     За  допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку — об'єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.

     Досконалий  фінансовий ринок — це ринок, який може точно й своєчасно відображати попит і пропозицію фінансових ресурсів і з найменшими затратами звести за допомогою посередників одне з одним постачальників і споживачів грошей або капіталу.

     Фінансовий  ринок це також певний фінансовий барометр економіки. Він ефективно працює при низьких темпах інфляції в державі, успішному розвиткові економіки, стабільній законодавчій базі, сприятливому політичному кліматі та певному балансі інтересів у суспільстві. Ці умови не завжди можливі навіть у економічно відносно розвинутих державах, тому фінансові ринки дуже часто потрясають кризи, що спричиняє ще радикальніший та економічно не завжди виправданий перерозподіл фінансових ресурсів як всередині країни, так і в міждержавних масштабах.

     Мають свої особливості й вади процеси  формування та функціонування фінансового ринку в країнах із перехідною економікою. Характерним для них є те, що у цих країнах невисокий рівень виробництва, невелика частка ВВП у розрахунку на душу населення, слабкий приватний сектор, недостатньо розвинута економічна інфраструктура, приховане безробіття, високий дефіцит державного бюджету, значні темпи інфляції, нестабільна валюта, величезні обсяги "тіньової" економіки, політична нестабільність. Усе це неминуче призводить до того, що при переході до ринку економіка країни неспроможна залучити коштів іноземних інвесторів, перетворити велику частку внутрішніх заощаджень в інвестиції і спрямувати капіталовкладення у перспективні галузі. Результатом цього є те, що фінансовий ринок в перехідний період слабкий та неефективний. Крім того, у багатьох країнах із перехідною економікою фінансові ринки, і насамперед така їхня складова, як ринки цінних паперів, були побудовані на масовій приватизації і швидкому зростанні приватного сектора, створенні великої кількості нових компаній, які одержували фінансування за допомогою надання державних гарантій.

     Що  стосується України, то, крім сказаного  вище, слід додати, що вона має не досить ефективну систему захисту заощаджень громадян (також недовіру громадян до фінансових інститутів), обмежений доступ власників капіталів до інформації про певні підприємства, які реалізують цінні папери, недостатній рівень професійних знань учасників фінансового ринку, майже відсутні фінансові посередники. Все це, а також слабке державне регулювання фінансового ринку, зробили привабливими лише обслуговування держави та короткострокових інвестицій спекулятивного змісту. Саме це й визначило невеликий вплив фінансового ринку на ефективний розподіл грошей і капіталу в умовах ринкової трансформації.

     Побудова  реального й ефективного фінансового  ринку потребує закладення в його основу певних принципів. Всі ці принципи були неможливі при функціонуванні планової (адміністративної) економіки. До них належать: вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників фінансового ринку; прозорість ринку й реальний захист інвесторів; ліквідність фінансових інструментів ринку; конкурентність та ефективність; відповідність міжнародним стандартам.

           Список  використаних джерел: 

1. Ворипець  С.Я.- Мiжнароднi валютно-фiнансовi вiдносини. К., 1999.
2. Мишiп Ф.- Економіка грошей, банкiвсъкої справи i фiнансових ринкiв.К., 1998.
3. Опарін В.М. – Фінанси.Навчальний посібник. К., 2001.
4. Рубцов В. – Зарубежные фондовые рынки: инструменты, структура,
1. механизм функционирования. М., 1996.
5. Шелудько В.М. – Фінансовий ринок. Навчальний посібник.К., 2003.
6. Ходаківська В.П., Данілов О.Д. – Ринок фінансових послуг. Навчальний
2. посібник. К., 2001.
7. Фастовець А.А. – Економіка підприємства, К., 2000.
8. Економічний аналіз, навчальний посібник за редакцією Ф.Ф. Бутинця, 2003р.
9. Савицька Г.В. – Економічний аналіз діяльності підприємства, К. 2004р.
10. Методичні рекомендації з аналізу фінансового стану підприємства, Укоопспілка К., 2005р.
11. Бланк І.А. Фінансовий менеджмент: Учеб. курс. – К.: Ніка-центр, 1999.-528с.
12. Геблер Й. Макроекономіка: Навч. посіб./Пер.з нім.за ред.. Р.М.Березюка, А.Ф.Мельник. – К.: НМК ВО 1993. – 400с.
13. Глухов В.В., Бахрамов Ю.М. Финансовый менеджмент: Учеб.пособие. – СПб.: Спец. лит., 1995. – 408с.
14. Глущенко В.В., Глущенко И.И. Финансы. Финансовая политика, маркетинг, менеджмент. Финансовый риск – менеджмент. Ценные бумаги. Страхование. – Железнодорожный Моск.обл.: ТОО НПЦ «Крылья», 1998. – 416с.
15. Деньги, кредит, банки: Ученик/ Под ред.. О.И.Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 448с.
16. Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник. – К.:Т-во «Знання», КОО, 1998.-320с.
17. Ковалев В.В. Управление фінансами: Учеб.пособие. – М.: ФБК-ПРЕСС, 1998. – 160с.
18. Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства: Підручник. – К.:Либідь, 1995. – 160с.
19. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методы оценки. – М.: ИКЦ «ДИС», 1997. – 224с.
20. Костіна Н.І., Алексєєв А.А., Василик О.Д. Фінансове прогнозування: методи та моделі: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1997. – 182с.
21. Корда П.М., Корда В.О. Бізнес – план підприємства: Навч. посіб. – К.: ІСДО, 1995. – 68с.
22. Павлова Л.Н. Финансы предприятий: Учеб. Для вузов. – М.: Финансы: ЮНИТИ, 1998. – 640с.
23. Управление финансовой деятельностью предприятия: Справочник/ В.Ф.Близнец, Т.И.Вуколова, М.И.Ткачук и др.; Под общ. ред. М.И.Ткачук. – Минск: ООО «Мисанта», 1995. – 284с.
24. Финансовый менеджмент: Учеб.для вузов./Г.Б.Поляк, И.А.Акодис, Т.А.Краева и др.; Под ред. Г.Б.Поляка. – М.: Финансы: ЮНИТИ, 1997. – 248с.
25. Финансы / Под ред. В.М. Родионовой. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 432с.
26. Финансы предприятий: Учебник / Под ред. Проф. А.Н.Поддерегина. – К.: КНЭУ, 1998. – 256с.
27. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. проф. А.М.Поддєрьогіна. – К.: КНЕУ, 1998. – 368с.
28. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий. – М.: ИНФРА – М, 1997. – 344с.
29. Экономика: Учебник / Под ред. доц. А.С.Булатова. – 2-е изд., перераб. И доп. – М.: Изд – во «БЕК», 1997. – 816с.
30. Ющенко В. Банківська система України // Бізнес. – 1997. - №8(215). – С.4
31. Періодична преса: «Фінанси України», «Економіка України», «Урядовий кур’єр», «Фінансова консультація», «Налоги и бухгалтерський учет» та ін.

      ДОДАТКИ 

     Додаток 1. 

     «Внутрішня будова національної фінансової системи». 

      Додаток 2. 

     «Структура  фінансового ринку» 

      Додаток 3. 

     «Класифікація суб’єктів фінансового ринку». 

      Додаток 4. 

     «Представники фінансових інститутів» 

2. Характеристика  та види опціонів .

Опціон — це угода, яка передбачає право, але не зобов’язання власни-ка опціону на купівлю (продаж) активів за фіксованою ціною протягом дея-кого періоду в майбутньому або на визначену наперед дату.  
Опціонні контракти — це похідні цінні папери. Предметом купівлі-продажу таких контрактів можуть бути різноманітні активи: валюта, акції, індекси, цінні папери, кредити, ф’ючерсні контракти і т.ін. У перекладі “опціон” (оption) означає вибір. Саме можливість вибору і є основною ха-рактеристикою опціонів.  
Опціонна угода укладається між двома учасниками. У контракті зазна-чається кількість та вид активів, що є предметом купівлі або продажу, дата виконання угоди чи період між двома датами, протягом якого може бути виконана угода, фіксується ціна реалізації активів. Одна сторона купує опціон за винагороду, яка називається опціонною премією, і одержує пра-во вибору. Друга сторона продає або виписує опціон, тобто надає право ви-бору, за що отримує премію. Для продавця опціон є зобов’язанням викона-ти умови контракту, якщо покупець вирішить його реалізувати. Продавець опціону бере на себе ризик зміни ціни активу за компенсацію у вигляді опціонної премії. Покупець опціону не повністю звільняється від ризику, але обмежує його рівень розміром премії. Покупець опціону може вийти з угоди трьома шляхами:  
· здійснити своє право і пред’явити опціон до виконання;  
· продати опціон третій стороні;  
· знехтувати правом, наданим опціоном.  
Опціон може бути виконаний лише за тією ціною, яка зафіксована при укладанні угоди. Ця ціна називається ціною виконання опціону. За-лежно від термінів дії вирізняють два типи опціонів: американський та європейський. Опціон американського типу може бути виконаний у будь-який день протягом зазначеного періоду часу. Для опціону європейського типу фіксується конкретна дата його виконання. Назви опціонів не пов’язані з географічним місцем укладання угоди. У міжнародній прак-тиці більшого поширення набули опціони американського типу, як гнучкіші й зручніші для власників. Залежно від типу операції (купівля чи продаж), право здійснення якої надано в угоді, розрізняють опціон про-дажу — PUT (пут) і опціон купівлі — CALL (колл). Опціон PUT надає власникові опціону право продати обумовлену в контракті кількість ак-тивів у визначені терміни за ціною виконання або відмовитися від прода-жу. Опціон PUT захищає власника від зниження цін на активи. Опціон CALL надає власникові право купити обумовлену кількість активів у ви-значені терміни за ціною виконання або відмовитись від купівлі. Опціон CALL захищає власника від підвищення цін на активи. Покупець опціону відкриває довгу позицію (як за PUT, так і за CALL), продавець опціону займає коротку позицію за даною угодою, незалежно від виду опціону. Операції з опціонами можуть проводитись з метою страхування від ризи-ку зміни цін на активи, за якими учасник має відкриту балансову позицію. Такий опціон називається покритим, а позиція — застрахованою. Якщо опціон використовується з метою одержання прибутку від різниці в цінах активів за відсутності балансової позиції, то такий опціон називається не-покритим.  
Опціони обмежують ризик їх власників розміром опціонної премії, але не обмежують потенційних прибутків. Опціон PUT реалізовуватиметься власником, якщо касова ціна активів стане нижчою за ціну виконання опціону. Різниця між ціною виконання М і касовою ціною У за мінусом опціонної премії Ор, виплаченої в момент придбання опціону, становитиме прибуток власника опціону. Оскільки ціни на актив можуть зростати необ-межено, то й прибуток власника потенційно необмежений. У противному разі, якщо касова ціна буде вищою за ціну виконання, власник не скори-стається правом, наданим опціоном PUT. Розмір його витрат дорівнюватиме розміру опціонної премії, яка не повертається (мал. 2.3). Отже, ризик власника опціону обмежений розміром опціонної премії, яку він втрачає, не скориставшись опціоном.  
 
 
 
Мал. 2.3. Результати страхування для власника опціону PUT  
 
Власник опціону CALL реалізує своє право, якщо касова ціна активу У перевищить ціну виконання М (мал. 2.4). Опціон CALL дає право купити актив за нижчими цінами, ніж на спотовому ринку, і одержати прибуток. І в цьому разі опціонна премія — це максимальний розмір втрат, якщо власник не скористається своїм правом.  
Для продавця опціону максимальний прибуток вимірюється розміром опціонної премії в разі, якщо власник не використає опціон. Якщо різниця між ціною виконання та касовою ціною перевищить розмір опціонної премії, продавець зазнає збитків.  
 
 
Мал. 2.4. Результати страхування для власника опціону CALL  
 
Строго кажучи, опціони є інструментами страхування, а не хеджування ризику, але часто такі фінансові інструменти як форварди, ф’ючерси, свопи і опціони розглядаються саме як інструментарій хеджування.  
Опціони є зручними і гнучкими фінансовими інструментами страху-вання від ризиків, але їх вартість досить висока. Опціонна премія в серед-ньому становить 3 – 5 % від суми угоди