Сутність та функції фінансового ринку

     Як  показує світовий досвід, зниження ставок податків сприяє пожвавленню  підприємницької активності на фінансовому  ринку і в підсумку не зменшує, а, навпаки, збільшує податкові надходження  до бюджету. Кроком у напрямі стимулювання розвитку фінансового ринку повинно стати звільнення від оподаткування (часткове або повне) доходів від інвестицій, зокрема, у цінні папери виробничих підприємств. Крім того, режим пільгового оподаткування і сприяння притоку іноземних інвестицій доцільно встановити і для самих підприємств, що стали точками зростання. 

     При стимулюванні розвитку інфраструктури ринку нерухомості центральні органи влади та органи місцевого самоврядування повинні керуватись наступними положеннями: податки на операції з нерухомістю поповнюють дохідну частину місцевих бюджетів; деякі фінансові установи страхують як саме нерухоме майно, так і операції з ним (тобто розвиток ринку нерухомості корелюється з розвитком страхового ринку); державні органи контролю матимуть можливість відслідковувати великі суми «тіньового» капіталу в регіонах, що активно «відмивається» на нині діючому (так званому) ринку нерухомості; під заставу нерухомого майна банки надають кредити (так звана іпотека, що широко розповсюджена в країнах з ринковою економікою); вкладення коштів у нерухоме майно є одним із фінансових інструментів, який має свою дохідність і може приваблювати (враховуючи недовіру до інших ринкових інститутів) як юридичних, так і фізичних осіб.

     Податок на нерухомість в умовах ринкової економіки забезпечує вирішення кількох завдань: забезпечення місцевих органів влади достатніми доходами для виконання ними своїх функцій; регулювання цін на ринку нерухомості; попередження спекулятивного зростання цін на нерухоме майно; регулювання відносин у сфері землекористування, будівництва та інвестиційної діяльності; виконання соціальної функції при оподаткуванні нерухомості як основного компонента багатства. Об’єкти нерухомості в системі оподаткування України повинні розрізнятися як нерухомість в якості житла, виробнича нерухомість, прибуткова нерухомість, спекулятивна нерухомість.

     Розглянемо  ще декілька аспектів впливу регуляторної функції держави, що впливає на фінансовий ринок і діяльність суб’єктів  економіки. При інфляційних тенденціях в економіці облікова ставка (рефінансування) збільшується. У такому випадку кредит, який отримують комерційні банки, стає дорогим. Це викликає збільшення вартості кредиту, який комерційні банки надають суб’єктам економічних відносин. У результаті відбувається зниження залучених інвестиційних ресурсів. Дані обставини гальмують збільшення об’ємів виробництва, зменшуючи, таким чином, інфляційні тенденції в економіці. У випадку економічного застою ставка рефінансування знижується. Кредит стає більш дешевим, що викликає збільшення попиту на нього. При цьому збільшується обсяг інвестиційних засобів, що забезпечує розширення виробництва. При інфляції НБУ збільшує норми резервування. У такому випадку зв’язуються грошові кошти комерційних банків. Обсяг грошової маси стає меншим, її інфляційний тиск знижується. Коли в економіці спостерігається зниження обсягів виробництва, НБУ зменшує норми резервування. Грошові засоби вивільняються, що призводить до росту інфляції, розвитку виробництва і збільшення зайнятості.

     Державне  регулювання фiнансового ринку полягає в здiйсненнi державою комплексних заходiв щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобiганнi зловживанням i порушенням у цiй сферi. Державне регулювання здiйснюетъся з метою:

     - створення умов для ефективної  мобiлiзацii та розмiщення на ринку вiлъних фiнансових pecypciв;

     - захисту прав інвесторів та iнших учасникiв фiнансового ринку;

     - контролю за прозорiстю та вiдкритiстю ринку;

     - дотримання учасниками ринку вимог aктів законодавства;

     - запобiгання монополiзацii та сприяння розвитку добросовiсної конкуренції на фiнансовому ринку.

     Хоча  в процесi регулювання фiнансового ринку державою реалiзуютъся рiзнi пiдходи до регулювання дiяльностi професiйних та iнших учасникiв ринку - інвесторів i емітентів, державне регулювання має забезпечувати однаковi права й однаковий доступ до ринку вcix його суб'ектiв, максималъну прозорiсть ринку, конкурентне середовище, не допускати монополiзацii ринку. За допомогою законiв та нормативних aктів держава впливає на поведiнку учасникiв ринку i певною мiрою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямi.

     Усі учасники ринку беруть участь у cтвopeннi iнформацiйного забезпечення ринку. Суттєва роль у цьому процесi належить державним органам влади, якi формують вiдповiдну законодавчу базу та створюють належнi умови для її дiйового використання.

     З поняттям iнформацiйного забезпечення ринку тісно пов'язане поняття "прозорості" ринку - чим повнiшою i достовiрнiшою iнформацiєю володiють учасники ринку, тим "прозорiшим" є цей ринок. Сьогоднi одним iз "найпрозорiших" ринкiв вважають фiнансовий ринок США, на якому учасникам ринку доступна така iнформацiя про фiнансовi активи та їх емітентів, яку в iнших країнах не зобов'язують оприлюднювати.

      4. Класифікація фінансових  ринків. 

     4.1. Характеристика класифікацій. 

     Наявнiсть багатьох типiв фiнансових ринкiв пов'язана з існуванням рiзних пiдходiв до їх класифiкацiї. Розгляну основні пiдходи, вiдповiдно, основні класифiкацiї фiнансових ринкiв.

     1. За умовами передачi фiнансових pecypciв в користування фiнансовий ринок подiляють на ринок позичкового i ринок акцiонерного капiталу. На ринку позичкового капiталу ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та пiд процент за допомогою боргових цiнних паперів або кредитних інструментів. На ринку акцiонерного капiталу кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на частину прибутку у виглядi дивiденду, право спiввласностi на активи пiдприємства i повнiстю подiляє пiдприємницькi ризики з iншими акцiонерами пiдприємства.

     2. За терміном обiгу фiнансових  активiв, що можуть бути в  обiгу на ринку, фiнансовий ринок  подiляють на грошовий ринок  та ринок капiталiв.

     На  грошовому ринку здiйснюється короткострокове iнвестування коштiв. На цьому ринку перебувають в обiгу фiнансовi активи, термін обiгу яких не перевищує одного року: короткострокові казначейськi зобов'язання, ощаднi та депозитнi сертифiкати, векселi, різні види короткострокових облiгацiй тощо. На ринку грошей корпорацiї залучають кошти для пiдтримки оборотного капiталу в разi виникнення тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах. Фiнанcовi iнститути, зокрема комерцiйнi банки, залучають кошти на такому ринку для надання позичок iншим суб'єктам ринку та для пiдтримки лiквiдностi на належному piвнi. Короткострокові цiннi папери на ринку грошей бiльш лiквiднi та характеризуються меншим коливанням цiн, нiж на ринку капiталiв, тому здiйснення iнвестицiй на грошовому ринку менш ризикове, нiж на ринку капiталiв.

     Ринок капiталiв призначений для довгострокового iнвестування коштiв в основний капiтал. На ринку капiталiв надаються середньо- та довгостроковi кредити, перебувають в обiгу середні та довгостроковi борговi цiннi папери, а також iнструменти власностi - акції, для яких тepмін обiгу не встановлюється. Емiтуючи акції та облiгації, залучаючи банкiвськi кредити, корпорації формують на ринку капiталiв фiнансовi ресурси, необхiднi для модернiзації i розширення виробництва, впровадження нових технологiй, освоєння виробництва нових видiв продукції. Фiзичнi особи та будiвельнi органiзацiї залучають кошти для придбання та будiвництва нepyxoмoсті. Фiнанcовi iнститути формують власнi фiнансовi ресурси, якi перебувають у їх використаннi протягом усього перiоду функцiонування i забезпечують економiчне зростання та економiчну стабiльнiсть фiнансовому iнституту.

     В цiлому на ринку довгострокових запозичень держава, пiдприємницькi структури i населення отримують за визначену плату в довгострокове або безстрокове користування фiнансовi ресурси iнших учасникiв ринку. Ринок капiталiв розвивається бiльшою мiрою в країнах з досить визначеними та сприятливими економiчними перспективами. Становлення ринку капiталiв передбачає невисокi темпи iнфляції, а також стабiльнiсть полiтичної та економiчної ситуації в кpaiнi.

     3. 3алежно вiд того, чи новi фiнансовi активи пропонуються для продажу, чи емітовані ранiше, фiнансовий ринок подiляють на первинний та вторинний. Первинний ринок, є ринком перших та повторних емiсiй, на якому здiйснюється початкове розмiщення фiнансових активiв серед інвесторів та початкове вкладення капiталу в piзнi галузi економiки. Обов'язковими учасниками первинного ринку є емiтенти цiнних паперiв i iнвестори.

     На  вторинному ринку мають обiг емітентовані ранiше фiнансовi активи. Операцiї на вторинному ринку не збiльшують загальної кiлькостi фiнансових активiв i загального обсягу iнвестицiй в економіку. Важливi риси вторинного ринку - лiквiднiсть, можливiсть поглинати значнi обсяги фiнансових активiв у короткий час при незначних витратах на проведення операцiй. Основну частину операцiй на вторинному ринку становлять операцiї, пов' язанi з перерозподiлом сфер впливу на ринку, та спекулятивнi операцiї. Як правило, вторинний ринок визначає цiни на первинному ринку.

     Вторинний ринок для деяких типiв фiнансових активiв є досить обмеженим, для iнших - практично вiдсутнiм. Для таких фiнансових активiв, як акцiї, ф'ючерси та опцiони, характерним є не тiльки розвинений вторинний ринок, а й наявнiсть спецiалiзованих бiрж для торгiвлi цими активами. Вторинного ринку кредитiв в Україні практично немає. У країнах з розвиненою ринковою економiкою вторинний ринок кредитiв розвивається за рахунок впровадження фiнансовими посередниками iновацiй на ринку інструментів позики, а саме внаслiдок використання процедури сек'юритизацiї активiв.

     4. 3алежно вiд мiсця, де вiдбувається торгiвля фiнансовими активами, розрiзняють бiржовий та позабiржовий ринки. Бiржовий ринок, пов'язують iз поняттям бiржi як особливим чином організованoгo ринку, що сприяє збiльшенню мобiльностi капiталу та виявленню реальних ринкових цiн активiв. Бiржовий ринок є переважно вторинним ринком, оскiльки на ньому в бiльшостi випадків вiдбувається торгiвля емiтованими ранiше фiнансовими активами. На позабiржовому ринку дiють так званi торгово-iнформацiйнi системи. Учасники таких систем - фiнансовi посередники - мають змогу ознайомитись iз попитом-пропозицiєю на фiнансовi активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозицiї як их їх зацiкавлять.

     На  рiзних сегментах фiнансового ринку  бiржовий та позабiржовий ринки вiдiграють piзну роль. Так, на валютному ринку торгiвля валютними ресурсами переважно зосереджується на позабiржовому мiжбанкiвському ринку. На ринку цiнних паперiв як бiржовий, так i позабiржовий ринки мають велике значення. Органiзаторами торгівлi на бiржовому ринку цiнних паперiв виступають фондовi та спецiалiзованi бiржi з торгiвлi ф'ючерсними та опцiонними контрактами. На позабiржовому ринку торгiвля цiнними паперами здiйснюється через торговельно-iнформацiйнi системи, якi створюються торговцями цiнними паперами вiдповiдно до законодавства конкретної країни. Торгiвля акцiями вiдбувається переважно на бiржовому ринку, а облiгацiями - на позабiржовому.

     5. Якщо взяти за характерну ознаку  для класифiкацiї поняття глобальностi, можна здiйснити подiл фiнансових ринкiв на мiжнародний та нацiональнi. Останні, у свою чергу, можуть бути подiленi на ринки резидентiв та нерезидентiв.

     Ринок резидентiв є ринком фiнансових активiв, емiтованих резидентами на нацiональному ринку. Ринок нерезидентів - це ринок, на якому нерезиденти емiтують фiнансовi активи вiдповiдно до законодавства певної країни. Ринок нерезидентiв в Японiї називають "самурайським", в Iспанiї - "матадорським". Цiннi папери, емітовані на ньому, називають iноземними цiнними паперами. Ринки нерезидентiв досить розвиненi лише в окремих країнах, де державне регулювання сприяє розвитку таких ринкiв.

     На  мiжнародному фiнансовому ринку активи, емітовані поза юрисдикцiею будь-якої однiєї країни, пропонуються інвесторам багатьох країн. Учасниками мiжнародного ринку виступають уряди, центральнi банки, фiнансовi iнститути, великi промисловi корпорацiї, а також мiжнароднi фiнансовi iнститути та органiзацiї. Основними фiнансовими iнструментами, що мають обiг на мiжнародному ринку, є єврокредити, єврооблiгації, євроакції та похiднi фiнансовi iнструменти ф'ючерси, форварди, опцiони, свопи.

     З точки зору цінообразування на фінансові  інструменти можуть бути виделені ринки: чистої конкуренції, монополістичної  конкуренції (корпоративні ціні папери), олігополістичний (невелика кількість великих недержавних ємітентів), чиста монополія (державні ціні папери, державний кредит).

     Ринок чистої конкуренції характеризується великою кількістю продавців (емітентів) та великою кількістю покупців (інвесторів). Ціна фінансового інструмента (наприклад, цінних паперів) регулюється ринком, окремий продавець або покупець не спроможний на неї впливати. Це міжнародний ринок акцій великих корпорацій.

     Ринок монополістичної  конкуренції складається із багатьох продавців та покупців, здійснюючий угоди не по одній риночній ціні, а у широкому діапазоні цін. Наявність діапазону цін тлумачиться здібностю продавців запропонувати покупцям різні варіанти фінансових інструментів, відрізняючих один від одного характеристиками або супроводжуючими послугами. Це внутрішній ринок корпоративних ціних паперів другорядніх емітентів.

     Олігополістичний  ринок складається з невеликої кількості продавців, дуже чутливі до політики цінообразування и маркетинговим стратегіям один одного.