Суть і форми здійснення грошових розрахунків

1. Суть і форми  здійснення грошових розрахунків

Грошові розрахунки є невід’ємною  частиною господарської діяльності

кожного підприємства чи підприємця. Відрізняються тільки обсяги операцій, що

проводяться у готівковому  та безготівковому порядках. У будь-якому  разі і для тих,

і для інших завжди актуальним залишається питання організації  та здійснення

грошових розрахунків.

Використання грошових розрахунків  у діяльності суб’єктів підприємницької

діяльності регулюється  великою кількістю нормативних  документів. Основними

законодавчими актами є такі: Цивільний кодекс України, Господарський  кодекс

України, Закони України  «Про Національний банк України», «Про банки і

банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ  грошей в України»,

Інструкції та Положення  НБУ. Недотримання вимог цих законодавчих документів

може спричинити значні штрафні  санкції. З огляду на це дотримання основних

правил використання готівкових і безготівкових розрахунків  у господарській

діяльності підприємств  є дуже важливим.

Грошовий оборот підприємств (готівковий і безготівковий) виникає  у

разіздійснення розрахунків:

• за товарними операціями (реалізація товарно-матеріальних цінностей,

виконання робіт, надання  послуг);

• за нетоварними операціями (платежі до бюджету, одержання і

повернення кредитів, сплата банківських процентів, сплата штрафів

тощо).

Більша частина грошового  обороту промислових підприємств  здійснюється у

безготівковій формі та охоплює  всі сфери господарських відносин підприємств і

організацій, банківських  іфінансових установ, населення. Суть безготівковоїформи

розрахунків полягає в  тому, що платежі за товари та послуги, а також інші

перерахування проводяться  не готівкою, а шляхом перерахування  коштів з рахунка

платника на рахунок постачальника  або отримувача коштів відповідною установою

банку. Головне призначення  цієї форми розрахунків – заміна готівки в платіжному

обороті.

2. Суть і форми безготівкових розрахунків

Підприємства, які мають  поточні рахунки в банках, здійснюють розрахунки за грошовими зобов’язаннями, що виникають у процесі господарських  відносин, переважно у безготівковій формі.

На відміну від готівкових розрахунків, коли платник зобов’язаний передати належну суму готівки безпосередньо  одержувачу, безготівкові розрахунки здійснюються без використання готівки.

Перевагами безготівкової форми розрахунків є:

• зменшення витрат обігу;

• зменшення витрат часу;

• контроль за ходом виконання  договірних зобов’язань.

Безготівкові розрахунки здійснюють у різних формах: акредитивній, інкасовій, розрахунки чеками, вексельній та ін. Для здійснення безготівкових  розрахунків використовують такі види

платіжних документів:

• платіжні доручення;

• платіжні вимоги-доручення;

• розрахункові чеки;

• акредитиви;

• платіжні вимоги;

• векселі.

Платіжне доручення – це розрахунковий документ, що містить письмове

доручення підприємства-покупця  банку, який його обслуговує, про перерахування

певної суми коштів із власного поточного рахунка на рахунок  постачальника або

іншого одержувача (бюджету, державного цільовогофонду тощо).

Безготівкові  розрахунки – це платежі, якіздійснюються шляхом переказу

коштів із банківського рахунка  платника на рахунок одержувача, тобто

шляхом здійснення відповідних  записів на рахунках відповідних

учасників.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і

нетоварними операціями. Платник (покупець) має право зазначити  в платіжному

дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше 10 календарних  днів після

складання платіжного доручення.

Ця форма розрахунків  найбільш поширена в Україні. Платіжне доручення

має універсальний характер, оскільки забезпечуєшвидкий і простий документообіг,

пришвидшує рух грошових коштів.

Платіжна вимога – це платіжний документ, який використовується для

здійснення примусового  списання (стягнення) коштів з рахунків платників

стягувачами, яким закон надає право таких дій. Ці операції виконують лише на

підставі виконавчих документів, рішень податкових органів у межах  залишку

коштів на рахунку.

Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10

календарних днів з дати їх складання, а банк платника –  протягом 30.

Платіжна вимога-доручення – це комбінований документ, який складається

з двох частин. Одна частина  – це вимога постачальника (одержувача коштів)

безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому продукції

згідно з договором (заповнює постачальник і надсилає покупцеві). Інша частина – 

це доручення платника своєму банкові про перерахування  з його рахунка коштів на

рахунок одержувача (у разізгоди (акцепту) заповнює платник).

Банк платника приймає  вимогу-доручення від платника протягом 20

календарних днів з дати оформлення її отримувачем (постачальником).

При використанні цієї форми  підвищується відповідальність суб’єктів

господарювання за організацію  розрахунків, оскільки оформлення розрахункових

документів здійснює отримувач платежу – постачальник. Проте немає твердої

гарантії платежу.

Причини неоплати платником вимоги-доручення з’ясовуються

безпосередньоміжплатникомта отримувачемкоштів без втручання банку.

Розрахунковий чек – це письмове розпорядження чекодавця банкові, який

його обслуговує, сплатити чекодержателювказану в чеку суму коштів.

За чековоюформоюрозрахунків платіжздійснюється за допомогоючека. Чек

виписує чекодавець у межах  ліміту чекової книжки на суму отриманих  товарів

(робіт, послуг) і передає  його безпосередньо отримувачу коштів (постачальнику).

Термін дії чекової  книжки для юридичних осіб становить  рік, фізичних осіб для

одноразового розрахунку – 3 місяці з дати її видачі. Обмін  чека на готівку та

отримання здачіз суми чека юридичними особами не дозволяється. Чек із чекової

книжки пред’являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних

днів.

Акредитив – цеформа розрахунків, за якої банк-емітент за дорученнямсвого

клієнта (заявника акредитиву) зобов’язаний виконати платіж «третій» особі

(бенефіціару) або надати повноваження іншому банку здійснити цей платіж за

поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Кошти платника за акредитивної форми можуть депонуватись у банку

платника (банк-емітент) або  в банку постачальника (виконуючий банк), залежно від

наявності або відсутності  відносинміжбанками.

Банк-емітентможе відкривати такі види акредитивів:

а) покритий – це акредитив, який передбачає попереднє депонування

коштів платника на окремому аналітичному рахунку («Розрахунки  за

акредитивами») у банках платника (банк-емітент) або постачальника (банк-

виконавець);

б) непокритий – це акредитив, оплату за яким у разі тимчасової нестачі

коштів на рахунку платника гарантує банк-емітент шляхом надання

банківського кредиту;

в) відкличний – акредитив, який може бути змінений або анульований

банком-емітентом будь-коли без попереднього повідомлення бенефіціара

(наприклад, у разі недотримання  умов, передбачених договором, дотермінової

відмови банку-емітента від  гарантування платежів за акредитив);

г) безвідкличний – акредитив  може бути анульований або умови  якого

можуть бути змінені тільки за згоди бенефіціара (постачальника), на користь

якого він був відкритий, і банку-емітента.

Вексель – це цінний папір, письмове боргове зобов’язання чітко

встановленої форми, яке  засвідчує обов’язок боржника (векселедавця) сплатити

певну грошову суму в певний термін своєму кредитору, власнику векселя

(векселедержателю).

За Законом України  «Про обіг векселів в Україні» передбачено  такі види

векселів:

а) простий (соло-вексель) –  це вексель, який містить зобов’язання

векселедавця сплатити у  визначений термін визначену суму грошей власнику

векселя (векселедержателю);

б) переказний (тратта) –  це вексель, який містить письмовий  наказ однієї

особи (юридичної або фізичної) іншій сплатити у зазначений термін визначену

суму грошей «третій» особі;

в) доміцильований – вексель, в якому зазначене місце оплати не

збігається з місцем проживання векселедержателя;

г) місцевий – вексель, який підлягає оплаті в місцезнаходженні

векселедержателя;

д) опротестований – вексель, до якого векселедержатель нотаріально

засвідчив відмову боржника від оплати (акцепту) цього векселя.

Перевагами вексельноїформи розрахунків є:

для покупця – зменшення  потреби в обігових коштах; залучення  до оплати за

товар «третьої» особи, що має кошти; можливість використання для оплати товарів

векселів, отриманих від  власних боржників;

для продавця – підвищення гарантій оплати за рахунок поручителя (аваліста),

оскільки відповідальність усіх векселедавців перед векселедержателями суворо

регламентується законодавством; можливість продажу векселів до терміну  їхнього

погашення боржниками і отримання  необхідних обігових коштів.

Недолікомвексельноїформирозрахунків є те, що, крімдоговору поставки,

необхідне оформлення іншого документа – векселя. Для цього  покупець має в

окремих випадках отримати згоду надійного поручителя (аваліста), який

задовольнив би вимоги продавця.

3. Види банківських рахунків  та порядок їх відкриття

 Взаємовідносини суб'єктів  підприємницької діяльності з  банками щодо відкриття рахунків  регулюються Законом України  "Про внесення до деяких  законів України змін щодо  відкриття банківських рахунків" та Інструкцією №3 "Про відкриття  банками рахунків у національній  та іноземній валюті".

Суб'єкти підприємницької  діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих  банків.

Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у  національній валюті та рахунки в  іноземній валюті.

Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка та Національний банк протягом трьох робочих днів із дня  відкриття рахунка. Форма і зміст  такого повідомлення встановлюються центральним  податковим органом України. Операції за рахунками здійснюються тільки після  отримання повідомлення від податкового  органу про взяття цих рахунків на облік.

За наявності двох поточних рахунків у національній валюті власник  рахунків протягом трьох робочих  днів із дня відкриття або закриття кожного наступного рахунка визначає один із них як основний (для обліку заборгованості, яка стягується в  безспірному порядку) і повідомляє його номер податковому органу за місцем реєстрації та банкам, в яких відкрито додаткові рахунки в  національній та рахунки в іноземних  валютах. У свою чергу, банки, що в  них відкрито додаткові рахунки  в національній та рахунки в іноземних  валютах, також протягом трьох робочих  днів повідомляють про це банк, в  якому відкрито основний рахунок.