Страховий ринок України

- слабкий розвиток  фондового ринку, що не дає  змоги використовувати цінні  папери як категорію активів для захищеного розміщення страхових резервів;

- відсутність  вторинного ринку страхових послуг, механізмів ефективної взаємодії  банківського та страхового сектору  економіки, низький рівень розвитку  допоміжної інфраструктури страхового  ринку;

- неналежний рівень інформації про стан і можливості страхового ринку, довіри населення до страхування.

Серйозну загрозу  нормальному функціонуванню страхового ринку України також становить  тенденція до монополізації страхового ринку в інтересах окремих  міністерств, фінансово-промислових груп або місцевих адміністрацій.

Зважаючи на соціальну важливість розвитку довгострокових (накопичувальних) видів страхування  до моменту зниження рівня інфляції (менш як 10 відсотків), необхідно розглянути питання використання вільноконвертованої валюти під час здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування, зокрема питання здійснення страхових платежів у вільноконвертованій валюті, формування математичних резервів у вільноконвертованій валюті та з метою диверсифікації ризиків розміщення резервів в активи інших категорій, не передбачених Законом України «Про страхування»[17, с. 104].

Враховуючи  недостатню капіталізацію страховиків, їх низькі можливості для відшкодування  за значними ризиками та зважаючи на тенденції  світового ринку страхування до концентрації, необхідно підвищувати фінансову міцність і стабільність страховиків України шляхом:

- сплати внесків  до статутного капіталу страховика  виключно грошима, в тому числі  в іноземній валюті;

- вдосконалення  механізму формування страхових резервів, системи розміщення страхових резервів;

- розширення  ринку перестраховування, активізації  роботи з нерезидентами, щодо  взаємного перестраховування;

- законодавчого  врегулювання питань захисту  заощаджень громадян за довгостроковим  страхуванням життя, здоров'я та пенсійним страхуванням [7, c. 20].

Довіра до страхування  як інституту соціально-економічного захисту є однією з необхідних передумов розвитку страхового бізнесу. З метою відновлення довіри до страхової галузі необхідно:

- поступово замінити обов'язкове державне страхування безпосереднім відшкодуванням з державного бюджету за рахунок коштів, передбачених на утримання відповідних державних органів;

- впровадити  нові ефективні та привабливі  для населення форми фінансових  послуг, зокрема таких, як надання кредитів під заставу страхових полісів тощо;

- інформувати  населення через засоби масової  інформації про стан страхового  ринку і рівень державного  контролю за його діяльністю;

Перспективи розвитку страхової галузі вимагають докорінних змін у системі підготовки та забезпечення кадрами учасників страхового ринку. Збільшення обсягу страхових платежів до 3,5 - 4 відсотків валового внутрішнього продукту в 2010 році вимагатиме додаткового збільшення чисельності працюючих на ринку страхування до 50 тис. спеціалістів, залучення до роботи висококваліфікованих спеціалістів (менеджерів, актуаріїв, брокерів, страхових експертів, фінансових аналітиків, бухгалтерів, юристів та інших), добре обізнаних з теорією та передовою технологією страхування [15, с.24 ]. У зв'язку з цим необхідно:

- визначити  кваліфікаційні вимоги до працівників  страховиків та страхових посередників;

- проводити  науково-дослідну роботу з підвищення  кваліфікації персоналу страховиків  і страхових посередників.

Зростання попиту на страхові послуги, активна державна підтримка страхування, розвиток інфраструктури ринку страхування сприятиме підвищенню інвестиційного потенціалу страхового ринку за рахунок збільшення розміру страхових резервів.

Рентабельність  страхових операцій, або показник рівня доходності, по страхових організаціях України, визначається відношенням річної суми прибутку до річної суми платежів (доходів).

Досвід  роботи страхових організацій показує, що показник рівня рентабельності страхових  операцій не повинен бути високим, оскільки в цьому випадку завищується ціна на страхові послуги і зменшується на неї попит з боку страхувальників. При низьких же показниках обмежуються можливості самоокупності витрат на страхування у страховиків. Становище регулюється двома шляхами: приведенням тарифів у відповідність до фактичного рівня збитковості страхової суми або зміною обсягів відповідальності по окремих видах страхування.

У страхуванні  визначення собівартості страхових  послуг - одне з досить складних і  найменше висвітлених в економічній літературі питань.

Зумовлюється  це перш за все ризиковим (імовірнісним) характером руху і формування страхового грошового фонду. Наприклад, якщо підприємства сервісу заздалегідь знають розмір необхідних витрат, то страхові компанії, беручи на себе відповідальність згідно з договором, досить орієнтовно знають, скільки в кінцевому результаті обійдеться йому страхова послуга, тобто або в суму витрат на ведення справи, або набагато більшу суму з урахуванням обсягів виплат страхового відшкодування. При цьому собівартість страхових операцій являє собою сукупність всіх витрат страховика (включаючи відрахування в резервні фонди), які необхідні для забезпечення фінансової стійкості страхових операцій і гарантії виконання зобов’язань перед страхувальниками.

Практика роботи страхових організацій показує, що в страховій діяльності зниження собівартості можливе шляхом, по-перше, зміцнення фінансової стійкості  страхових операцій і, по-друге, відповідною  економією управлінських витрат. Вважається, що найбільш перспективним в реалізації першого напряму є оптимізація страхового портфеля і використання можливостей регулювання ринку за допомогою правильно складеного страхового договору і умов його виконання. При цьому фінансова стійкість залежить перш за все від розміру і складу страхового портфеля та пов’язаною з цим можливістю територіальної розкладки збитків і визначення рівнів страхових тарифів. Це обумовлює і більш високі тарифи у малих страхових компаніях і змушує їх шукати відповідні ринкові ніші на страховому ринку. Тобто займатися тими видами страхування, де менша конкуренція і виключені значні ризики.

Іншим напрямом роботи по зміцненню фінансової стійкості  різних страхових компаній є оптимізація  і конкретика ділового і правового  змісту договору страхування. Наприклад, страховик може обумовити страхувальнику певні вимоги, спрямовані на зменшення ризику.

Досвід зарубіжних країн показує, що диференціація  ризиків забезпечує більш стабільну  ринкову позицію страховика за рахунок  комбінування ризиків і стимулювання страхувальників до укладання комплексних договорів за рахунок деякого зниження тарифів. Відповідно при цьому тариф може бути нижчим, ніж при укладанні декількох договорів по одному ризику кожний. При укладанні цього договору економляться і витрати на ведення справи, тобто це взаємовигідна справа. Разом з тим зарубіжний досвід підтверджує, що реальну можливість зменшення ціни на страхові послуги дає участь страховика в комерційній діяльності, яка базується на характері кругообігу коштів в процесі страхової діяльності, оскільки від моменту надходження платежів страховиків на рахунок страховика до їх виплати як страхового відшкодування проходить певний час, який визначається строком дії договору [7, c. 21].

Крім того, страховик  формує резервні фонди, кошти яких довгий час можуть не використовуватися. Це дає можливість страховику брати участь не тільки в комерційних операціях, а й у прямому інвестуванні, враховуючи при цьому мобільність наявних у нього коштів і кон’юнктури ринку.

Як відомо, під  фінансовою стійкістю страхових операцій розуміється постійна збалансованість або перевищення доходів над витратами страховика в цілому по страховому фонду. При цьому в основі забезпечення фінансової стійкості лежать перш за все оптимальні розміри тарифних ставок, а також достатня концентрація коштів страхового фонду, що дає можливість територіальної і часової розкладки збитку. Концентрація коштів страхового фонду досягається при неухильному зростанні числа страхувальників і застрахованих об’єктів.

Розвиток українського страхового ринку об’єктивно супроводжуватиметься хворобами росту, які на різних етапах були характерні для провідних страхових ринків зарубіжних країн. Це в першу чергу недостатній фінансовий потенціал українських страховиків, низька технологічність здійснення страхових операцій, відсутність нормального конкурентного середовища як фактора постійного підвищення якості страхових послуг. Виходячи з досвіду роботи в галузі страхування Європейськоі Організації Економічного Співробітництва і Розвитку в практиці вітчизняного страхування можна використати ряд найбільш важливих правил формування і регулювання страхових ринків і, зокрема:

- для забезпечення  захисту споживача, захисту економіки  в цілому, повинні бути встановлені  відповідні в розумних межах  регулюючі положення;

- страховики  повинні допускатися на ринок,  згідно з суворими ліцензійними  критеріями;

- страхування  є виключним видом діяльності  страхового товариства;

- держава не  повинна перешкоджати виходу  на національний ринок іноземних  страховиків;

- держава повинна установити чіткі межі правового поля для заключення страхових контрактів;

- держава повинна  мати спеціальні законоположення  щодо податкових пільг, звільнень,  відрахувань в страховій області,  зокрема, в пенсійному страхуванні,  близькому до страхування життя;

- кожна держава  повинна мати незалежний спеціалізований  орган в справі нагляду за  страховою діяльністю;

- страхові компанії, здійснюючи страхову діяльність, повинні мати достатній запас  платоспроможності і працювати  на адекватних тарифах;

- страхові посередники, які працюють на ринку, повинні бути зареєстровані за відповідними вимогами (за рівнем кваліфікації, рівнем капіталу і т.п.);

- обов’язкове  страхування повинно здійснюватися  в галузях, і в першу чергу  в соціальній сфері, де страхові  ризики мають масовий характер, а страхові фонди формуються достатньо великою кількістю страхувальників;

- на ринку  страхування і перестрахування  повинно бути чесне конкурентне  середовище;

- держава повинна  всебічно розширяти міжнародне  співробітництво в області обміну інформацією про діяльність страхових компаній [17, c. 108].

Цілком природньо, що становлення українського страхового ринку буде проходити з певними  виключеннями з вищенаведених правил. Проте рівень прояву характерних  рис цих правил на страховому ринку  може бути мірилом інтегрованості українського ринку у світовий.

Позитивним  прикладом цього може бути досвід роботи Національної акціонерної страхової  компанії «Оранта», яка розширює географію  своєї діяльності і зміцнює зв’язки  з великими страховими фірмами-партнерами з Великобританії, Франції, Німеччини, Швейцарії, Польщі, Росії, Молдови та інших держав. У процесі становлення до ринкових відносин НАСК «Оранта» враховує досвід європейських країн по страхуванню і визначила для себе чіткі стратегічні цілі, такі як:

- розвиток та  розширення всіх видів страхування  завдяки впровадженню європейських  та світових технологій;

- реалізація  страхових продуктів у прямій  залежності від потреб ринку;

- максимальний  обсяг охоплення ринку, повне  обслуговування потреб клієнтів, лідерство у питаннях зниження собівартості страхових премій;

- побудова розгалуженої  мережі індивідуального обслуговування, пошук та розробка нових видів  страхування.

Стратегічна мета НАСК «Оранта» на перспективу полягає  в тому, щоб бути партнером на світовому страховому бізнесі. Практично  страховий ринок в Україні сформований і структурований як за наявністю страхових компаній і товариств за відповідним статутом і організаційними формами, так і за видами діяльності, що чітко визначили ринкові ніші і ринкові сегменти за цією ознакою, тобто по суті створилися окремі страхові ринки по конкретних видах діяльності.

Таким чином, основні  напрями розвитку і ефективного  функціонування національного страхового ринку нерозривно пов’язані зі створенням конкурентного середовища і вдосконаленням його організаційної структури.

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Аналіз сучасного стану, тенденцій і проблем розвитку вітчизняного страхового ринку свідчить про певні здобутки та численні недоліки, притаманні функціонуванню як окремих  страхових компаній, так і всієї  системи страхування.

Розвиток страхового ринку стримує дія наступних факторів: відсутність державної політики розвитку як економіки в цілому, так і програми розвитку ринків фінансових послуг, неузгодженість господарського і страхового законодавства, недосконалість податкового законодавства, нестабільність фінансового середовища господарюючих суб’єктів і населення, слабкість стимулів у розвитку страхування.

Актуальність питання  розвитку страхового ринка України  обумовлює необхідність розробки державної  політики ефективного розвитку страхування  у поєднанні з загальнонаціональними економічними пріоритетами, яка б передбачала умови для: