Страховий ринок України

ВСТУП

 

Актуальність  теми. На сучасному етапі поглиблення ринкової трансформації та структурної перебудови національної економіки дедалі більшого значення набувають такі елементи господарювання, які б сприяли створенню оптимальних умов для підприємницької діяльності. До них належить страхування, яке в багатьох країнах світу розглядається як могутній стабілізаційний фактор та суттєве джерело забезпечення довгострокових інвестицій в економіку держави.

В Україні в умовах переходу до ринкової економіки перед  багатьма підприємствами постала проблема фінансової стабілізації, забезпечення безперервної виробничої діяльності. Вдале подолання ризикових ситуацій, що забезпечує в перспективі максимальну фінансову стійкість, можливе за умов ефективного функціонування страхового ринку.

В умовах ринку страхування  стає не тільки методом захисту страхувальників  від руйнівних стихійних лих, але і засобом забезпечення від  несприятливих змін ринкової кон'юнктури, що можуть негативно впливати на господарсько-фінансову  діяльність суб'єктів та добробут населення.

Страховий ринок України  останнім часом стрімко розвивається, проте в його формуванні та розвитку існує низка проблем і труднощів, а отже існує і потреба в  системному, комплексному дослідженні, спрямованому на їх виявлення, та розробці рекомендацій щодо їх вирішення.

Сьогодні економічна наука має певні напрацювання у дослідженні проблем становлення  та розвитку страхового ринку.

В Україні основні  проблеми теорії та практики страхування  в умовах ринкової економіки досліджували В.Д. Базилевич, О.І. Барановський, В.А. Борисова, Є.В. Бридун, Н.М. Внукова, О.О. Гаманкова, О.Д. Заруба, М.С. Клапків, Н.І. Костіна, С.С. Осадець, Т.А. Ротова, Л.С. Руденко, К.В. Шелехов та інші. Серед російських вчених значний внесок у дослідження страхової справи та розвитку страхового ринку внесли А.В. Александров, В.В. Аленичев, К.Г. Воблий, В.Н. Дядєков, Л.А. Орланюк – Малицька, Б.А. Райзберг, В.К. Райхер, Д.В. Суворов, К.Є. Турбіна, Н.В. Хохлов, Р.Т. Юлдашев, І. Юргенс та інші.

Віддаючи належне дослідженням економістів у цій сфері, слід зауважити, що сьогодні ще недостатньо вирішені питання щодо розкриття сутності страхування та страхового ринку як економічних категорій, функціонального призначення страхування, класифікації страхових ринків, формування нормативно-правового та організаційно-методологічного забезпечення страхового бізнесу, комплексної оцінки стану, проблем та перспектив розвитку страхового ринку в Україні. Саме тому, необхідність уточнення теоретико-методологічних засад, проведення комплексного дослідження процесу формування страхового ринку в Україні, розробки науково обґрунтованої, виваженої та чіткої концепції його розвитку обумовило вибір теми дослідження та структуру роботи.

Мета і задачі дослідження. Основною метою роботи є характеристика страхового ринку України, його тенденцій та перспектив розвитку.

Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність постановки та розв’язання комплексу завдань:

- з’ясування сутності  страхового ринку як економічної  категорії та пов’язаних з  ним основних економічних понять та категорій;

- з’ясування характерних  рис та особливостей страхового  ринку;

- аналіз стану та  тенденцій розвитку вітчизняного  страхового ринку, оцінка його  особливостей;

- концептуальне визначення  шляхів розвитку страхового ринку України;

- розробка рекомендацій  щодо напрямів подальшого розвитку  та вдосконалення страхового  ринку;

Об’єкт дослідження - процеси становлення та розвитку страхового ринку.

Предмет дослідження – система взаємовідносин страхового ринку, пов’язаних з процесом його формування та розвитку.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети було використано такі методи: системного економічного та статистичного аналізу – для обробки, узагальнення і аналізу фактологічного матеріалу.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

 

1. Роль і значення страхового ринку

 

Ринковій економіці  притаманні певні атрибути, без яких вона не може існувати. Одним з таких  об’єктивних атрибутів є страховий ринок.

Необхідно особливо відзначити, що різні автори дають своє тлумачення поняття страхового ринку. Ю. М. Журавльов розглядає страховий ринок як «систему економічних відносин, яка складає сферу діяльності страховиків і перестрахувальників в даній країні, групі держав і в міжнародному масштабі по наданню відповідних страхових послуг страхувальникам". Разом з тим він виділяє і термін "обмежений страховий ринок". Якщо страхування або перестрахування не можуть бути розміщені на страховому ринку якої-небудь іншої країни повністю, то такий ринок є обмеженим.

І. Краснова, В. В. Шахов, стверджують, що страховий ринок –це певний економічний простір, де формується попит на специфічну послугу, народжується пропозиція цієї послуги та створюються умови для реалізації послуги.

О. А. Гвозденко вважає, що страховий ринок – сукупність економічних відносин з купівлі  – продажу страхової послуги, що виражається в захисті майнових інтересів фізичних та юридичних  осіб при настанні страхових випадків за рахунок грошових внесків страхувальників.

О.Д. Вовчак, Т.А. Ротова, Л.С. Руденко, В.Д. Базилевич пропонують таке трактування страхового ринку  – це особлива форма грошових відносин, де об’єктом купівлі продажу є  специфічна послуга – страховий  захист і на якому формуються попит та пропозиція на цю послугу.

Аналіз цих тлумачень  дозволяє нам визначити загальні риси притаманні страховому ринку [25, c. 66]. Насамперед, це стосується того, що страховий ринок є сегментом фінансового ринку, який діє в соціально-економічному середовищі країни. Суб’єктами страхового ринку виступають страховики, об’єднання страховиків, посередники, діяльність яких спрямована на продаж страхувальникам особливого різновиду послуг – страхового захисту майнових, матеріальних, особистих інтересів під час настання страхових подій.

Як бачимо, в широкому розумінні страховий ринок являє  собою всю сукупність економічних  відносин з приводу купівлі-продажу  страхових послуг, тобто ринок  забезпечує органічний зв’язок між  страховиками і страхувальниками і  тут здійснюється обов’язкове визнання страхової послуги.

При цьому необхідною умовою існування страхового ринку  є наявність суспільної потреби  на страховиків, які можуть задовольнити ці потреби. Об’єктивною основою  страхового ринку є виникнення в  процесі відтворення необхідності надання грошової допомоги потерпілим у випадку настання непередбачених подій. При цьому основним економічним законом функціонування страхового ринку є закон попиту і пропозиції.

Згідно з кількістю  діючих на страховому ринку страхових  компаній на ньому складаються специфічні умови, які впливають на відносини страховиків і страхувальників, рівень і методи державного регулювання, способи надання страхових послуг, організаційні особливості страхових компаній тощо.

Страховий ринок має  свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення. Його внутрішня будова, з одного боку, представлена суб’єктами страхового ринку, з іншого – страховими продуктами, що реалізуються. Зовнішнє оточення представлено ланками фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів, зв’язок з якими визначається за напрямками руху грошових потоків.

Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб’єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами:

1-й  сектор – уповноважений орган державного нагляду за страховою діяльністю;

2-й  сектор – структурні елементи страхового ринку – страховики, страхувальники та об’єднання страховиків;

3-й  сектор – елементи інфраструктури – страхові та нестрахові посередники.

 

Рис. 1.1. Структурні елементи страхового ринку України [22, c. 101]

 

Нині найбільш розповсюдженою формою організації страхових компаній є акціонерні товариства.

Акціонерні товариства — форма об’єднання капіталу шляхом випуску акцій на суму консолідованого  капіталу. Існує два типи акціонерних  товариств:

• закрите акціонерне товариство (акції цього акціонерного товариства не продаються на ринку цінних паперів, а розповсюджуються серед його засновників);
• відкрите акціонерне товариство (акції вільно продаються на ринку цінних паперів).

З початку в Україні  страхові компанії створювалися як закриті акціонерні товариства, більшість з яких діє і нині. Проте підвищення вимог до статутного фонду підштовхує до перетворення закритих акціонерних товариств у відкриті з метою більшого залучення коштів.

Найбільше розповсюдження набули закриті страхові акціонерні товариства — страхові компанії (59,2%), страхові акціонерні товариства — страхові компанії (17,7%) і відкриті акціонерні товариства — страхові компанії (9,9%). В цілому страховий ринок представлений досить широким аспектом страхових товариств і компаній за статусом і організаційними формами, що є позитивним моментом у формуванні інфраструктури і можливої їх участі в основних видах діяльності на національному страховому ринку.

Найбільша кількість  компаній займається такими видами страхування, як страхування майна, від нещасних випадків, вантажів та багажу, наземного транспорту, від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, відповідальності перед третіми особами, фінансових ризиків. Найбільша кількість страхових організацій створена в м. Києві, Одеській області, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Автономній Республіці Крим. В чотирьох областях є по одній компанії, по дві — в п’яти, по три — в двох, по чотири — в трьох, по п’ять — в трьох і по вісім — в двох областях і лише в одній Херсонській області немає самостійних страхових компаній [22, c. 102].

Крім цього, до суб’єктів  створеної організаційної структури  страхового ринку можна віднести також різні об’єднання страховиків, освітні центри по підготовці і перепідготовці кадрів, наявну спеціальну пресу і рекламу страхового ринку, а також Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України — Укрстрахнагляд, який здійснює організацію ліцензування, розроблює методологію і організацію нагляду, займається питаннями розвитку законодавства і зовнішніх зв’язків, координації роботи і правового забезпечення страхової діяльності, виконує функції наукового центру. Разом з тим і нині актуальними залишаються питання законодавчого, методологічного та інформаційного забезпечення діяльності страховиків в ринкових умовах.

Необхідно звернути увагу  на те, що поки що мало перестрахувальних  компаній, а підготовкою кадрів для  страхування практично займаються два вузи (Київський державний  економічний університет і Тернопільська  академія народного господарства); є один "Центр підготовки і перепідготовки кадрів та інформаційно-аналітичного забезпечення страхової діяльності" Ліги страхових організацій країни.

Найменш розвиненим є  організаційний блок з преси і  реклами страхових послуг і особливо реклами на радіо і телебаченні. В цілому можна констатувати, що вже практично створені організаційні і правові основи для формування ринкових відносин у страхуванні, які при виході окремих галузей і підприємств народного господарства з фінансової і економічної кризи дозволять швидше вирішити і проблему стійкого функціонування національного страхового ринку і ринків окремих страхових продуктів на різних рівнях.

При цьому в умовах ринкової економіки добровільне  страхування стає пріоритетним і  в зв’язку з цим на часі стоїть важлива проблема відродження довіри населення до страхування як однієї з дієвих форм соціального захисту громадян і посилення уваги до населення, як основного партнера страховиків.

 

2. Практика функціонування страхового ринку України

 

Перші комерційні страхові компанії почали створюватися у 1990 р., коли значно розширилося законодавства щодо розвитку ринкових відносин. Інтенсивному зростанню кількості страхових компаній у 1991-1996 рр. сприяло: створення дочірніх компаній російськими страховиками в Україні, формування відділеннями Укрдержстраху паралельних комерційних страхових компаній, утворення страхових компаній при галузевих міністерствах та відомствах, створення страхових компаній при великих фінансово-промислових структурах та громадських організаціях, а також з ініціативи зарубіжних інвесторів. Однак велика кількість новостворених страхових організацій, ще не означала створення повноцінного страхового ринку [16, с. 116].

Значна частина цих  страхових компаній одержувала доходи від діяльності «фінансових пірамід», або інфляційних коливань. У 1997 р. на ринку спостерігаємо різке падіння кількості страхових компаній (майже у 2,9 раза), і поступове зростання їх кількості з 1998 по 2008 рр. Станом на початок 2008 р. кількість діючих страхових компаній становила 411 і зросла на 8,7 % порівняно з попереднім роком (див. рис. 2.1).

Рис.  2.1 - Кількість  страхових компаній з 1990 – 2010 рр. [27]

 

          Серед усіх страхових компаній страхування життя («life») здійснювало 65 компаній або 15 %, решта страхових компаній здійснювали види страхування інші, ніж страхування життя («non-life»).