Страхові компанії

Одним із принципів страхового менеджменту є застосування обмежень для зниження рівня ризику. Такі обмеження протидіють участі власника страхового поліса в ризиковій діяльності, яка зробить виплату страхового відшкодування більш ймовірною. Обмежувальні умови можуть, наприклад, вимагати від застрахованого певної поведінки, яка зменшить ймовірність виплати страхового відшкодування.

Обмеження страхової  суми — прийом страхового менеджменту, що полягає у встановленні такої максимальної суми страхового відшкодування, яка не спонукала б застрахованого до провокування страхового випадку. Чим більша страхова сума, тим більшу вигоду може отримати застрахований чи його близькі від настання страхового випадку. Тому страхові компанії прагнуть встановлювати таку суму відшкодування, яка б у застрахованої особи не викликала бажання тим чи іншим способом підвищити ймовірність настання страхового випадку, щоб загальна вигода застрахованого була вищою в разі ненастання страхового випадку, ніж його настання.

З такою самою метою  використовують і такий інструмент страхового менеджменту, як вирахування. Вирахуванням (франшизою) називають фіксовану суму, що віднімається від суми збитків при виплаті страхового відшкодування застрахованій особі, тобто частину збитків, яка не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Можливі вирахування з суми страхового відшкодування примушують застраховану особу поводитись відповідно, тобто не провокувати настання страхового випадку, оскільки воно буде пов'язане не лише з виплатою страхового відшкодування, а й з втратою певної суми коштів самою застрахованою особою.

До аналогічної поведінки  застрахованого та до зменшення моральних  збитків страхової компанії може приводити і механізм спільного  страхування, коли застрахована особа ділить частину збитків при настанні страхового випадку зі страховою компанією.

Страхові компанії в  своїй діяльності часто підпадають під ризик шахрайства, пов'язаний із бажанням власника страхового поліса отримати страхове відшкодування у необумовлених договором страхування випадках. Це може бути прагнення отримати відшкодування у страхових випадках, що відбулися за сприяння застрахованої особи, при ненастанні страхового випадку, при настанні страхового випадку з порушенням умов страхового договору тощо. Для запобігання шахрайству страхові компанії мають у штаті кваліфікованих фахівців, які в разі потреби проводять розслідування страхових випадків та виявляють порушення умов страхового договору. Окремі компанії передбачають право анулювати страховий договір при поведінці застрахованої особи, яка збільшує ймовірність настання страхового випадку.

У деяких випадках, коли розмір можливих втрат досягає значної  величини, страхові компанії для зниження ризику здійснюють спільне страхування, одночасно виписуючи страхові поліси одному й тому самому страхувальнику.

На відміну від банківських  депозитів для гарантування страхових  полісів використовуються інші механізми. Одним із таких механізмів є використання гарантійних фондів.

Види страхових компаній і порядок їх створення

У багатьох країнах світу  страхова справа розглядається як окрема галузь економічної діяльності. До неї входять різноманітні за формами  власності, видами страхування організації-страховики, посередницькі та інформаційно-консультаційні структури. Головне місце у страховій галузі належить страховикам.

Страховик - це організація, котра згідно з отриманою ліцензією  бере на себе за певну плату зобов'язання у разі настання страхового випадку  відшкодувати страхувальникові чи особам, яких він назвав, завданий збиток або виплатити страхову суму.

Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему, її головне завдання - надання страхових  послуг.

За формою власності  страховики можуть бути державними і приватними.

За характером роботи страховим поділяються на три  групи: 1) такі, що страхують життя; 2) здійснюють інші види страхування; 3) надають  виключно перестрахувальні послуги.

Державні (публічні) страховики створюються, як правило, від Імені  Уряду, який ними й керує.

Серед приватних страховиків  у світовій практиці є індивідуальні  особи, акціонерні та інші страхові товариства. Співвідношення між державними і  приватними формами страховиків  залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.

У колишньому СРСР та інших на той  час соціалістичних країнах Європи існувала монополія на страхову діяльність. Усі страхові операції здійснювались  через державні організації. У Радянському  Союзі це був Держстрах СРСР, який мав розгалужену систему республіканських і місцевих управлінь та відділень.

Монополія на страхування  притаманна не тільки країнам соці-алістичної орієнтації. Монополізованою була певний час страхова справа в царській Росії, Франції, деяких інших країнах. І  нині можна назвати країни з ринковою економікою, де зберігається монополія на страхову справу. До них належать, скажімо, Ірландська Республіка (страхування здоров'я), Індонезія (усі види страхування). Системи страхування також можуть бути різними.

Специфічними є й  індивідуальні страховики. До індивідуальних страховиків, зокрема, відносять фізичних осіб, об'єднаних у синдикати, що діють на страхових ринках.

Лондонський Ллойд виник ще в XVII столітті. Тепер Корпорація Ллойд  налічує понад 30 тис. членів, об'єднаних  у кілька сот синдикатів. Вона не несе відповідальності за страховими зобов'язаннями своїх членів. Діяльність корпорації Ллойд регулюється спеціальним законом.

Ллойд - це ринок страхових послуг світового значення. Тут переважає  страхування морських, авіаційних, автомобільних, на-фтогазодобувних ризиків. Корпорація створює неодмінні умови для успішної страхової діяльності своїх членів. Ллойд приваблює страхувальників з усього світу добре відпрацьованими й стабільними умовами страхування, високою кваліфікацією андеррайтерів.

Синдикати формуються, як правило, за видами страхування. Очолює синдикат андеррайтер, який бере на страхування ризики від  імені своїх членів. Серед членів кожного із синдикатів багато відомих  бізнесменів, діячів науки та культури. Участь цих осіб не лише зміцнює корпорацію Ллойд фінансово, а й піднімає авторитет її в суспільстві.

Страховий бізнес за зразком корпорації Ллойд лише умовно можна вважати  індивідуальним. По суті, це великі групи  фізичних осіб, належних до певних синдикатів, які, у свою чергу, діють на страховому ринку переважно за принципом співстрахування. Створення страховиків такого типу значного поширення не набуло. Ллойд також переживає пору великих змін. Нині Ллойд іде на зближення з асоційованими компаніями. Уже тепер тут поряд із членами, які несуть повну відповідальність за наслідки страхування, є багато осіб, у тому числі й юридичних, котрі вступають до синдикатів Ллойда на засадах обмеженої відповідальності.

Тепер Ллойд ретельно вибудовує  новий імідж - рідше згадує про  трьохсотрічні традиції і більше наголошує на зусиллях, яких корпорація докладає, щоб відповідати сучасним вимогам.

У переліку дозволених в Україні  форм страхових організацій немає  товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Відомо, що такі підприємницькі структури  дуже поширені в малому і середньому бізнесі. Власники в разі будь-якої небезпеки несуть відповідальність за борги фірми лише в межах зроблених внесків до статутного фонду. Умови створення зазначених товариств захищають від проникнення в їхню справу небажаних учасників. Поряд з позитивними існують і численні негативні особливості ТОВ, зокрема малі можливості збільшення статутного капіталу, труднощі контролю за діяльністю товариств, що особливо важливо у сфері страхових послуг. Інколи прихильники впровадження ТОВ у страхову справу посилаються на зарубіжний цілковито, мовляв, позитивний досвід. Але це хибна думка. Наприклад, у Великій Британії поняття товариства різко відрізняється від нашого. Англійські товариства можуть і не мати статусу юридичної особи. До страховиків тут відносять лише ті підприємницькі структури, що створені на підставі Акту про страхові компанії. Та й обмежена відповідальність тлумачиться ширше. До компаній з обмеженою відповідальністю відносять і акціонерні товариства.

В Україні поняття "товариство" та "компанія" нерідко ототожнюють, не розрізнюючи на практиці страхових товариств і страхових компаній. Проте насправді не кожного страховика можна вважати товариством. Не всі страховики набирають вигляду страхової компанії. Товариства, як правило, не створюються тоді, коли власником є виключно держава. Водночас у бага-тьох країнах до компаній не включають поширені там товариства взаємного страхування (ТВС). Так, у США ТВС становлять всього 6 % від загальної кількості страховиків, які здійснюють особисте страхування, але на них припадає понад 40 % продажу полісів особистого страхування. В Японії більш як половина страхових операцій з особистого страхування припадає на ТВС. Понад дві третини сільськогосподарських ризиків у Великій Британії, Нідерландах, Франції застраховано в ТВС.

Головна відмінність  між ТВС і компанією полягає в тому, що компанія завжди має на меті отримання комерційного результату - прибутку. Це забезпечується через застосування тарифів, до складу яких здебільшого входить і частина прибутку. Для товариств взаємного страхування отримати прибуток не є першочерговим завданням. Вони створюються, щоб уможливити взаємодопомогу своїх членів. Тут учасник товариства одночасно є страховиком і страхувальником. Саме страхувальникам належать УСІ активи товариства. Якщо сума страхових премій перевищує виплати і витрати наведення справи та відрахування до фондів, то різниця може бути повернена членам товариства.

В Україні ТВС також  можуть із часом набути помітного  розвитку. Найсприятливіші умови  для їх поширення слід очікувати  в сільському господарстві (захист фермерських господарств), у малому промисловому і торговельному бізнесі, страхуванні життя. Необхідну для цього правову базу частково вже створено. Проте на час завершення підготовки цього видання жодного ТВС ще не було.

Поширенням міжнародної  ринкової термінології у нашій країні пояснюється те, що страховика часто називають компанією, а не страховою організацією.

Страхова компанія - це юридична оформлена одиниця під-приємницької діяльності, яка бере на себе зобов'язання страховика і має на це відповідну ліцензію.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової  системи становлять компанії у вигляді  акціонерних товариств.

Акціонерне страхове товариство (корпорація) - це тип компанії, яка створюється і діє зі статутним  капіталом, поділеним на певну кількість часток - акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів.

У самій основі акціонерного товариства закладені переваги цього  виду компанії. Акціонерна форма нагромадження  статутного капіталу дає змогу залучати до страхової індустрії багатьох юридичних і фізичних осіб, зацікавлених вигідно розмістити свої інвестиції. Страхова індустрія за умови обґрунтованого державного регулювання має всі можливості для отримання прибутку на одиницю акціонерного капіталу на рівні, не нижчому від середнього за всіма галузями бізнесу. У разі несприятливих наслідків діяльності конкретного страховика втрата відносно невеликих внесків до компанії не потягне за собою банкрутства самих акціонерів.

Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховій індустрії переважають акціонерні товариства закритого типу. Це пояснюється кількома мотивами.

По-перше, створення відкритих  акціонерних товариств тривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика і відсутністю розвиненого ринку цінних паперів.

По-друге, як уже зазначалося, українське законодавство не передбачає можливості створення страхової  компанії у вигляді ТОВ.

По-третє, статус закритого  товариства дає змогу контролювати поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що може відповідати інтересам засновників.

По-четверте, процедура  створення закритого акціонерного товариства істотно спрощена, що дає  змогу економити час і кошти.

Перспективнішими для  страхової індустрії є відкриті акціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових  послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох

власників, які здебільшого  не схильні до активної участі в  керівництві компанією. Залучати кошти таких осіб удається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку. Нині вживаються заходи щодо збільшення статутного фонду, стимулювання й прискорення організаційного оформлення продажу і купівлі акцій та інших цінних паперів. Тому є всі підстави очікувати, що акціонерні товариства відкритого типу незабаром посядуть і утримуватимуть провідне місце на страховому ринку.

За територією обслуговування компанії можна поділити на місцеві, регіональні, національні та транснаціональні. На жаль, нині практично відсутня статистика укладених договорів кожною компанією в межах області. Ліцензії майже всім компаніям видані з правом здійснення діяльності на території всієї країни. Тому важко виокремити страховиків, які діють лише в межах певного регіону.

Досвід країн Європейського  союзу показує, що на вищому етапі  свого розвитку страхування об'єктивно  потребує виходу за межі країни. Це вигідно  страховикові - ризики територіальне  розосереджуються, зростає обсяг  продажу полісів, а отже, можливість одержати прибуток. Певні переваги очікують і на страхувальників: вони отримують страхові послуги нерідко вищої якості і за порівняно нижчу плату та в необхідному регіоні.