Система державного внутрішнього фінансового контролю в Україні та шляхи її реформування

 

Міністерство освіти і  науки України

ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені  Вадима Гетьмана”

 

 

 

Кафедра фінансів

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни “ФІНАНСИ”

 

Тема: Система державного внутрішнього фінансового контролю

в Україні та шляхи її реформування.

 

 

РЕЄСТРАЦІЯ РОБОТИ номер__________,       дата___________     ДОПУСК ДО ЗАХИСТУ: c  ТАК, c  НІ c  за умови належного доопрацювання

 

 

 

ВИКОНАЛА: студентка Жупан Олена Вікторівна (прізвище, ім’я, по батькові) курс ___3___, спеціальність ______6508____ група__12___ форма навчання ___________денна________   особистий підпис студента_____________   НАУКОВИЙ  КЕРІВНИК: ___Мовчанюк Тетяна Олександрівна___

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ-КНЕУ – 2010

 

Зміст.

Вступ………………………………………………………………………….3

1. Зміст і призначення системи державного внутрішнього

     фінансового  контролю……………………………………………………5

2. Організація державного внутрішнього фінансового контролю

в Україні……………………………………………………………………13

3. Шляхи вдосконалення системи державного фінансового

контролю в Україні………………………………………………………...24

Висновки……………………………………………………………………… 35

Список використаної літератури…………………………………………….38

 

Вступ.

У сьогочасних політичних дискусіях на порядок денний, серед інших, винесено питання організації дієвої системи управління державними фінансовими ресурсами та контролю за її виконанням. Я вважаю, що її побудова необхідна задля успішного вирішення завдань, які пов’язані з соціально-економічним розвитком країни. При цьому за умов функціонування такої системи держава буде спроможна ефективно та результативно здійснювати функцію фінансового контролю шляхом виявлення попередження і припинення фінансових порушень, забезпечення ефективного і раціонального використання належних їй фінансових ресурсів.

Перетворення в усіх сферах суспільного життя вимагають  принципових змін у діючій системі  державного фінансового контролю, тобто  включення до її складу новоутворених  складових і виключення тих, котрі  гальмують її розвиток. Зацікавлені  у цій сфері науковці у своїх  напрацюваннях дають відповіді  на хвилюючі громадськість питання, представляють власні задуми з приводу  побудови системи державного внутрішнього фінансового контролю у реформованому  вигляді. Як на мене, проведенню практичних перетворень повинно передувати наукове обґрунтування необхідності таких змін, розроблення концепції  реформування державного фінансового  контролю в Україні.

Фахівці досліджуваної мною проблеми говорять про незадовільний  стан фінансової дисципліни в державі  як про об’єктивно існуючу дійсність. Отже, запровадження перспективних форм, різновидів державного фінансового контролю у практику роботи контрольно-ревізійних органів можна вважати нагально необхідним. Окрім цього, треба зважити на те, що традиційні ревізія та перевірка за законним цільовим використанням  бюджетних ресурсів втратили актуальність.

Про широкий спектр дослідження  вищезазначеної проблеми можемо судити з того, що багато науковців активно  вивчають питання її теоретичного, правового, організаційного та методологічного  змісту. Зокрема, ці дослідження стосуються понять фінансового контролю, державного аудиту, бюджетного контролю, аудиту ефективності бюджетних видатків, аудиту фінансових потоків держави. До речі, останні з них вважаються нововведеними, тому формулювання їх суті потребувало застосування теоретичних знань і фахового досвіду.

Фінансовий контроль –  це важлива функція держави, що забезпечує нормальне функціонування фінансової системи. З одного боку, він є засобом  поєднання функцій фінансового  планування і прогнозування, фінансового  обліку та статистики, з іншого –  передумовою здійснення функцій  фінансового аналізу та регулювання. Це визначає інтегруючу роль фінансового  контролю, недооцінка якої значно погіршує ефективність управління фінансовими  ресурсами.¹

Отже, в своїй курсовій роботі я поставила за мету дослідити  зміст та призначення системи  державного внутрішнього фінансового  контролю, особливості його організації  в Україні, а також намагатимусь визначити шляхи вдосконалення  системи державного фінансового  контролю та можливість і необхідність його реформування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Зміст і призначення системи державного внутрішнього фінансового контролю.

Важливим інструментом державного  управління, що дає змогу досягти виконання зазначених завдань та зменшити кількість проблемних питань, пов'язаних з діяльністю органів державного і комунального сектору, є державний внутрішній фінансовий контроль.

Ефективний державний внутрішній фінансовий контроль (ДВФК) сприяє державному управлінню в разі зміни середовища, потреб та пріоритетів суспільства і держави. У зв'язку з цим з метою вдосконалення системи державного управління, впровадження нових технологічних досягнень з урахуванням програмних змін необхідно постійно проводити оцінку державного внутрішнього фінансового контролю для приведення його у відповідність з потребами сьогодення.

Концепція ДВФК передбачає вирішення питань організації та функціонування державного внутрішнього фінансового контролю в системі органів державного і комунального сектору шляхом:

1.) визначення понятійної  бази державного внутрішнього фінансового контролю;

2.) проведення аналізу  системи державного внутрішнього фінансового контролю;

3.)визначення основних завдань з реформування системи державного внутрішнього фінансового контролю;

4.) визначення стратегічних  напрямів та основних етапів  розвитку державного внутрішнього  фінансового контролю.

Незважаючи на те, що системи  державного внутрішнього фінансового контролю в різних країнах Європи мають  певні відмінності, вони функціонують за єдиними (стандартними) організаційними підходами та понятійною базою. Визначена в Концепції ДВФК понятійна база державного внутрішнього фінансового контролю ґрунтується на вимогах ЄС до управління державними фінансами, що містяться в acquis communitaire (розділ 28), а також базових документах Міжнародної організації вищих органів контролю державних фінансів (INTOSAI). Застосування такої понятійної бази відповідає процесу адаптації законодавства України до законодавства ЄС²

Державний внутрішній фінансовий контроль повинен забезпечити належне (законне, економічне, ефективне, результативне та прозоре) управління державними фінансами і розглядається як сукупність трьох складових:

- внутрішнього контролю,

- внутрішнього аудиту

 - та їх гармонізації.

Базовим принципом державного внутрішнього фінансового контролю є чітке розмежування внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту. Внутрішній аудит повинен визначати, яким чином здійснюється внутрішній контроль, включаючи способи попереднього контролю.

Основою внутрішнього контролю (за термінологією ЄС - фінансове  управління і контроль) є відповідальність керівника за управління та  розвиток органу в цілому. До основних функцій  керівника належить:

• планування та організація діяльності,
• створення адекватної структури внутрішнього контролю,
• нагляд за реалізацією внутрішнього контролю,
• управління  ризиками  для  досягнення впевненості в межах розумного в тому, що мета і цілі органу будуть досягнуті, а рішення, включаючи фінансові, виконуватимуться з урахуванням принципів законності, економічності, ефективності, результативності та прозорості.
• керівник відповідає за всі дії і процеси в органі, в тому числі за внутрішній контроль, який не обмежується лише фінансовими аспектами діяльності органу.

Крім того, обов'язком  керівника є звітування про свої дії та результати діяльності очолюваного  ним органу, у тому числі про  функціонування внутрішнього контролю.

Внутрішній контроль - інструмент управління, що дає змогу керівництву  органів державного і комунального сектору перевірити стан виконання  завдань органу. Метою цього процесу  є забезпечення достатньої впевненості  керівництва зазначених органів  у:

• досягненні належного рівня економії, ефективності і результативності відповідно до завдань органів;
• достовірності фінансової, статистичної і управлінської звітності;
• у виконанні встановлених законодавством та керівництвом норм і правил;
• належному захисті активів від втрат.

Отже, внутрішній контроль - це управлінський контроль, який допомагає керівництву в управлінні і виконанні завдань на постійній основі, тому внутрішній контроль не повинен розглядатися як окрема система органів державного і комунального сектору. Внутрішній контроль також повинен давати змогу викладати управлінське судження та виявляти ініціативу з метою підвищення ефективності і результативності діяльності, а також зниження витрат.⁴

За створення та функціонування адекватної структури внутрішнього контролю відповідає керівництво органів державного і комунального сектору.

Структура внутрішнього контролю складається з таких елементів:

• середовище контролю. Керівництво, яке несе відповідальність за стан внутрішнього контролю, та працівники повинні створити таке середовище в органах державного і комунального сектору, яке забезпечує позитивне та сприятливе ставлення до внутрішнього контролю;
• оцінка ризиків. Для здійснення внутрішнього контролю повинна проводитися ідентифікація (визначення) і оцінка ризиків, з якими стикаються органи державного і комунального сектору і які мають як зовнішній, так і внутрішній характер. Керівництво органів державного і комунального секторів визначає тип реагування на певні ризики та заходи з управління ними;
• контролююча діяльність. Для здійснення належного управлінського процесу слід визначати правила, процедури, технічні прийоми та механізм виконання вказівок і доручень керівництва, а також забезпечити їх практичне застосування;
• інформація та інформаційний обмін. Інформація повинна реєструватися і надаватися керівництву та іншим користувачам органів державного і комунального сектору в такій формі і в такий час, щоб вона  могла служити основою для належного виконання функцій внутрішнього контролю, внутрішнього аудиту та інших шляхом створення адекватної сучасним  умовам  інформаційно-комунікаційної інфраструктури в системі органів державного і комунального сектору;
• моніторинг. Повинна враховуватися потреба у постійному моніторингу діяльності для оцінки її результатів та вжиття відповідних заходів.

Навіть досконала організація  внутрішнього контролю не може забезпечити  абсолютну впевненість (надати стовідсоткову  гарантію) у досягненні мети органами державного і комунального сектору. Завжди існує імовірність виникнення та впливу факторів, які не підлягають контролю керівництва органів державного і комунального сектору (наприклад, помилкові судження чи неправомірні дії, вчинені з метою уникнення контролю). Внутрішній контроль забезпечує лише достатню гарантію (впевненість в межах розумного), оптимальне співвідношення витрат із здійснення внутрішнього контролю з вигодою, що він приносить, запобігає дублюванню або змішуванню функцій і не перешкоджає управлінню.

Контроль здійснюється у процесі діяльності органів державного і комунального сектору і поділяється на:

• попередній контроль, що передує прийняттю управлінського рішення чи здійсненню фінансово-господарської операції;
• поточний контроль, що здійснюється в процесі виконання управлінського рішення чи проведення фінансово-господарської операції;
• подальший контроль, що здійснюється після виконання управлінського рішення чи фінансово-господарської операції.

Внутрішній аудит - діяльність з надання незалежних та об'єктивних гарантій (забезпечення впевненості  в межах розумного у досягненні органами державного і комунального сектору мети та функціонуванні системи  управління у спосіб, який максимально знижує ризик шахрайства, марнотратства, допущення помилок чи нерентабельності) і консультацій. Метою внутрішнього аудиту є надання незалежних та об'єктивних рекомендацій і консультацій, спрямованих на удосконалення діяльності органів державного і комунального сектору, підвищення ефективності процесів управління, сприяння досягненню мети такими органами. Внутрішній аудит може проводитися централізовано - органами державної контрольно-ревізійної служби та децентралізовано - уповноваженим самостійним підрозділом, підпорядкованим безпосередньо керівництву органу державного чи комунального сектору, але функціонально незалежним від нього, в самому органі або в межах його системи управління.

Інспектування - подальший  контроль за використанням і збереженням фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та фінансової звітності органів державного і комунального сектору з метою виявлення недоліків і порушень. Інспектування здійснюється у формі ревізій і перевірок та повинно забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових та матеріально відповідальних осіб.