Шляхи вдосконалення діючої системи довгострокового кредитування інвестиційних процесів

     Винагорода  банку за андерайтинг, крім процентних виплат на облігації, має бути в межах 20% загальної вартості облігацій, виходячи з їхньої номінальної вартості, тобто облігації викуповуються банком за ціною, обов'язково нижчою за номінальну вартість облігацій.

     Запровадження андерайтингу є диверсифікацією  інвестиційних операцій комерційних  банків, сприяє розвитку ринку цінних паперів в Україні та просуває цінні папери українських підприємств на світовий ринок. 
 

3.2. Розвиток фінансового  проектування 

     Нині  великого поширення набрав метод  фінансування інвестиційних проектів, який дістав назву фінансового проектування. Під фінансовим проектуванням у міжнародній практиці розуміють таке фінансування інвестиційних проектів, коли основним забезпеченням кредитів, які надають банки, є сам проект, тобто ті доходи, які отримає в майбутньому підприємство, що будується або реконструюється.

     Значна  частина витрат на інвестиційні проекти  має фінансуватись за власні кошти замовників. Така практика відповідає загальноприйнятому у світі підходу до фінансування нових проектів, коли більшість витрат і ризиків покладається на самих замовників проекту, оскільки акціонери мають можливість згодом отримати великі прибутки, тоді як кредитори можуть сподіватися тільки на своєчасне повернення кредитів та процентів. Існує кілька засад проектного фінансування.

     1. Фінансування, яке грунтується на привабливості самого проекту без урахування платоспроможності його учасників, їхніх гарантій і гарантій третіх осіб щодо погашення кредиту.

     2. Фінансування, за якого джерелом  погашення заборгованості стають  грошові потоки, котрі генеруються  в процесі реалізації проекту.

     3. Фінансування, забезпечене економічною  й технічною життєздатністю самих учасників проекту.

     Отже, проектне фінансування здебільшого  характеризується особливим способом забезпечення, в основі якого лежить підтвердження реальності отримання сторонами, що беруть участь у його реалізації (підрядні органи, постачальники сировини, споживачі кінцевої продукції), запланованих потоків коштів.

     Банківська  практика знає такі форми проектного фінансування:

     1. Без будь-якого  регресу на позичальника. Банк-кредитор бере на себе весь ризик, пов'язаний із реалізацією проекту, й оцінює лише потоки коштів, які генеруються проектом і спрямовуються на погашення кредитів.

     2. Без регресу на  позичальника в  період, що настає  за введенням проекту в експлуатацію. Підрядчики гарантують освоєння капіталовкладень, уведення об'єкта кредитування в експлуатацію, дотримання кошторисної вартості і за певних умов беруть на себе відшкодування збитків, пов'язаних із затримкою введення об'єкта в експлуатацію.

     3. З повним регресом  на позичальника. Кредитор у такому разі не бере на себе жодних ризиків, пов'язаних з проектом, обмежуючи свою участь наданням коштів під гарантії організаторів проекту або третіх осіб.

     Найбільш  поширеною формою проектного фінансування є фінансування з повним регресом на позичальника, оскільки воно забезпечує швидке отримання необхідних інвестору коштів, а також дешевший кредит [27].

     У зарубіжній практиці ця форма використовується для надання коштів фінансування проектів, які пов'язані із державним  замовленням, бездохідних проектів, коли кредити погашатимуться за рахунок інших доходів позичальника; для надання експортного кредиту; для кредитування дрібних проектів, які чутливі навіть до невеликого непередбаченого збільшення кошторисних витрат.

     Значно  рідше трапляється на практиці проектне фінансування без регресу на позичальника. За такої операції кредитор не має  жодних гарантій і бере на себе майже усі ризики, пов'язані з реалізацією проекту. Фінансування за такою схемою є дуже дорогим для позичальника, бо за великий ризик кредитор бажає отримати й велику компенсацію.

     За  таким типом фінансуються лише високорентабельні  проекти, як правило, такі, що передбачають випуск конкурентоспроможної на світовому  ринку продукції.

     Досить  поширеним є проектне фінансування з обмеженим регресом на позичальника. Тут усі ризики, пов'язані з  реалізацією проекту, розподіляються між сторонами так, що кожний бере на себе ті ризики, які залежать від  нього. У результаті розумного розподілу  ризиків зменшується ціна фінансування. 
 

ВИСНОВКИ 

      Банківські  інвестиції являють собою непрямі вкладення банківських коштів в економіку й відбивають рух фізичного капіталу у формі інвестиційного портфеля банку. До цього інвестиційного портфеля входять зобов'язання, що перебувають в обігу на ринках цінних паперів у вигляді акцій, облігацій та інших високоприбуткових цінних паперів.

      Питання активізації кредитної діяльності комерційних банків в інвестиційній  сфері у перехідній економіці  України вивчено й висвітлено ще недостатньо. У зв'язку з цим метою роботи є аналіз причин, що стримують розвиток ринку банківського інвестиційного кредитування, у тому числі інвестиційного кредитування, здійснюваного в рамках системи рефінансування Національним банком України діяльності комерційних банків.

      Є цілий комплекс проблем, що стримують  діяльність комерційних банків у  сфері кредитування виробничого  сектору економіки. До найбільш важливих із них належить дефіцит ресурсів у масштабах усієї банківської  системи. Дослідження причин ситуації, що склалася, свідчить про закономірність цього явища, зумовленого насамперед грошово-кредитною політикою, що проводиться Національним банком України. Курс, спрямований на обмеження грошової пропозиції з метою зниження темпів інфляції, призвів до низького рівня наповнення каналів грошового обігу грошовою масою і до таких деформацій, як зростання неплатежів між суб'єктами господарювання, "тінізація" реальних доходів, доларизація заощаджень і т. ін. Усе це разом із погіршенням фінансового стану багатьох підприємств, зменшенням величини одержуваного прибутку, іммобілізацією більшості ресурсів підприємств у дебіторській заборгованості та товарно-матеріальних цінностях позбавляє основи формування комерційними банками ресурсів інвестиційного характеру.

      На  нашу думку, механізм масштабного кредитування національного виробництва можна умовно уявити як дворівневу систему. Перший рівень системи масштабного кредитування включає Національний банк, комерційні банки, а також підприємства — виробники продукції. Цей рівень опосередковує виробництво засобів виробництва, тобто в результаті реалізації механізму рефінансування Національним банком діяльності комерційних банків здійснюється кредитування конкретних виробничих підприємств національної економіки. Початковий етап цих дій — визначення переліку підприємств, що належать до підприємств так званого первинного кредитування, тобто підприємств, які забезпечують виробництво засобів виробництва.

      Система рефінансування повинна мати "замкнутий" характер, тобто забезпечувати зворотний  потік фінансових ресурсів від банку-агента до підприємства-виробника через  гарантованого споживача. Цей ланцюжок "виробник — споживач — банк-агент  — виробник" утворить другий рівень системи кредитування і опосередкує  процес купівлі засобів виробництва (товарів, послуг).

      В умовах розвитку ринкових відносин, необхідності створення нових і модернізації діючих виробничих потужностей особливої  актуальності набувають проблеми і  перспективи розширення участі комерційних  банків у відтворювальних процесах. Одним із важливих аспектів активізації інвестиційної діяльності є використання банківського кредиту як джерела інвестування.

      Інвестиційне  кредитування комерційних банків, спрямоване на будівництво, розширення, реконструкцію виробництва, безперечно, є умовою економічного розвитку. Розробка практичних питань інвестиційного кредитування і формування відповідних ресурсів комерційних банків є необхідним етапом підготовки і входження економіки України у фазу економічного зростання. 
 
 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Закон України  від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш «Про банки  і банківську діяльність» // Відомості  Верховної Ради України. — 2001. —  № 5-6. — Ст. 30.
2. Закон України „Про Національний Банк України” від 20 травня 1999 року за  № 679-XIV
3. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. - №38. - ст.508.
4. Закон  України “Про інвестиційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №47. - ст.646.
5. Асоціація українських банків / Інтернет ресурси: http: aub.com.ua
6. Банківське право України / За ред А. О. Селіванова. - К.: Ін Юре, 2000.
7. Банківські операції / За ред. А. М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002.
8. Банківські операції: Підручник / За ред. Р. Р. Коцовської. - Л.: ЛБК НБУ, 2001.
9. Буряк П. Активізація діяльності банків у розвитку інвестиційних процесів в економіці України // Персонал. - Спецвипуск. - 1998. - С. 182-186.
10. Васюренко О.В. Банківські операції. - К.: Знання, 2004.
11. Вожжов А.Л. Про моделювання процесів трансформації ресурсів комерційного банку // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту їм. Лесі Українки. — Сер. "Екон. науки". — 2001. — №4. — С. 148.
12. Вожжов Анатолій, Попова Наталія. Інвестиційне кредитування комерційних банків: зміст і вимоги до формування ресурсної бази // Банківська справа. - №1. – 2003. – С.73-79.
13. Дзюблюк О. Вплив рівня монетизації економіки України на кредитну діяльність комерційних банків в умовах перехідного періоду // Вісник НБУ. — 2000. — № 5. — С. 4—9.
14. Дзюблюк О.В. Сутність банківскої системи і її роль в економіці ринкового типу // Фінанси України. — 2002. — №8. — С. 79—85.
15. Костюченко В. Формування резервів для покриття кредитних ризиків. // Вісник НБУ. - 1999. - № 2. - С. 43-45.
16. Лагутін ВД. Монетарна і фіскальна політика у стратегії економічного зростання // Фінанси України. — 2002. — №8. — С. 11 —18.
17. Луцив В. Денежно-кредитная политика государства и инвестиционная деятельность коммерческих банков // Экономика Украины. — 2002. — № 7. — С. 20—25.
18. Луців БЛ. Банківська діяльність у сфері інвестицій. — Т.: Екон. думка: Картбланиш, 2001.
19. Науменкова С. Роль банківських установ у інвестуванні розвитку економіки // Банківська справа. — 1997. — №5. — С. 46—55.
20. Національний Банк України. Інтернет ресурси: http://www.aub.com.ua/
21. Остапишин Т. П. Основи банківської справи: Курс лекцій.— К.: МАУП, 1999.
22. Пересада А.А. Основи инвестиционной деятельности. — К.: Либра, 1996.
23. Пересада АЛ.., Майорова Т.В. Інвестиційне кредитування. — К.: КНЕУ, 2002.
24. Попова Наталія. Участь комерційних банків у забезпеченні економічного зростання // Банківська справа. - №3. – 2003. – С. 39-47.
25. Роуз Питер С. Банковский менеджмент: Предоставление банковских услуг: Пер. с англ. — М.: ДелоЛтд., 1997.
26. Степаненко В., Мейнард Дж. Банківський капітал. На кого він працює // Віче. - 1999. - № 1. - С. 71-88.
27. Шелудько Н.М. Роль банківської системи у стимулюванні економічного зростання // Фінанси України. — 2005. — № 3. — С. 120—128.
28. Ющенко В. Здобутки і витрати минулого року // Вісник НБУ. - 1999. - № 2. - С. 3-6.