Шляхи вдосконалення діючої системи довгострокового кредитування інвестиційних процесів

ЗМІСТ 

Вступ.....................................................................................................................3 

Розділ 1. Довгострокове кредитування як форма участі банку   в інвестиційному процесі....................................................................5

Розділ 2. Аналіз та оцінка кредиспроможності підприємства ВАТ « Азот» та його кредитного забезпечення

Розділ 3. Шляхи вдосконалення діючої системи довгострокового

кредитування  інвестиційних процесів...............................................23

Висновки................................................................................................................29

Додатки……………………………………………………………………………

Список  використаної літератури..........................................................................31 
 

 

ВСТУП 

      Банки — це один із найважливіших інститутів ринкової економіки. Вони являють собою  центри організації міжгосподарських розрахунків у грошовій формі, центри зберігання тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб та центри кредитування їх у разі виникнення у них тимчасової потреби в додаткових ресурсах. Банківська діяльність покликана значно підвищувати ефективність суспільного виробництва. Саме тому процес економічних перетворень в Україні розпочався з реформування банківської системи, яка динамічно розвивається й нині. У сучасних умовах значно зросла самостійність банків, розширився спектр їхніх операцій та послуг, підвищилася їхня роль у розвитку економіки.

      Одна  із найбільш гострих проблем економічного розвитку України — необхідність пожвавлення базових галузей  промисловості. Позитивна динаміка макроекономічних показників, що намітилася за останні роки, на жаль, лежить за межами якісних структурних змін і, головним чином, зумовлена розвитком експортноорієнтованих галузей економіки і нарощуванням їх зовнішньоекономічного обороту. Багато в чому така ситуація склалася внаслідок загального піднесення світової економіки з другої половини 1999 до кінця 2005 р., у результаті чого значно збільшились обсяги українського експорту таких галузей, як кольорова і чорна металургія, хімічна промисловість. Досить сильний вплив світової кон'юнктури на параметри економічного зростання в Україні зумовлює необхідність перегляду пріоритетів реформування української економіки. Якщо не приступити до роботи з базовими галузями промисловості, то черговий "зовнішній шок" може призвести до повного розвалу економіки. За цих умов на перший план виходить проблема залучення банківської системи в систему стимулювання економічного зростання.

      Метою курсової роботи стало вивчення наступних  питань – довгострокового кредитування як форми участі банку в інвестиційному процесі, сучасного стану участі комерційних банків у забезпеченні довгострокового кредитування інвестиційних процесів та економічного зростання в Україні, шляхів вдосконалення діючої системи довгострокового кредитування інвестиційних процесів.

      Для досягнення поставленої мети використовувалися  нормативно-правові акти, а також  наукова література.

      Для досягнення поставленої мети необхідно  виконати наступні завдання:

• розглянути довгострокове кредитування як форму участі банку в інвестиційному процесі;
• сучасний стан участі комерційних банків у забезпеченні довгострокового кредитування інвестиційних процесів та економічного зростання в Україні;
• визначити шляхи вдосконалення діючої системи довгострокового кредитування інвестиційних процесів.

 
 

 

Розділ 1 Довгострокове кредитування як форма участі банку інвестиційному процесі.

                Види та принципи банківського кредитування 

      За  допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування комерційний  банк може брати участь в інвестиційному процесі. Довгострокові кредити  банку є однією з найпоширеніших форм цієї участі. На відміну від  засновницьких операцій, використання банківського кредиту стимулює споживачів інвестицій ефективніше використовувати  кошти, щоб забезпечити погашення  кредиту та відсотків за його користування [10, с.132].

      Призначенням  довгострокового кредитування є  впровадження прямих інвестиційних  заходів, реалізації витрат на придбання  елементів основного капіталу.

      До  об'єктів довгострокового кредитування відносяться:

• будівництво нових підприємств;
• реконструкція, технічне переозброєння і розширення підприємств;
• організація випуску нової продукції;
• придбання науково-технічної продукції, інтелектуальних цінностей та інших об'єктів власності;
• здійснення екологічних заходів.

      На  сьогоднішньому етапі одну з найважливіших  ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

      Кредит  — одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого — такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов'язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин — тимчасове вивільнення грошових коштів та поява тимчасової потреби в них.

      Об'єктивні  відхилення фактичної потреби господарюючих  суб'єктів у фінансуванні їх господарської  діяльності від наявності (надлишку або нестачі) вільних ресурсів залежать від багатьох факторів, серед яких: капіталомісткість виробничої діяльності; сезонність виробництва; співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обігу продукції, коливання цін на неї; оберненість дебіторської заборгованості та ін. У зв'язку з цим з'являється можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів одних господарюючих суб'єктів за рахунок тимчасового надлишку коштів інших. Очевидно, що для реалізації цієї можливості необхідні відповідні економіко-правові умови.

      З одного боку, сама природа кредитної  угоди зумовлює необхідність майнової відповідальності її учасників за виконання прийнятих на себе зобов'язань. З іншого, обов'язкова умова виникнення кредитних відносин — це збігання інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики, термін кредитування, рівень процентної ставки, наявність альтернативних варіантів фінансування та розміщення коштів¹.

      Таким чином, як економічна категорія кредит — це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу поворотного руху вартості. Суб'єктами кредитної угоди можуть виступати будь-які юридичне самостійні господарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній формі. Об'єкт кредитної угоди — позикова вартість, відокремлення якої пов'язано з характером руху від кредитора до позичальника та від позичальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вартості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника — покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості.

      Кредит  як самостійна економічна категорія  виконує важливі функції в  економіці. Визначення і трактування  окремих функцій кредиту залежить від методологічних підходів до аналізу  кредитних відносин. Так, на макроекономічному рівні виділяються перерозподільча функція та функція заміщення готівкових коштів кредитними засобами.

      Очевидно, що ринковий механізм перерозподілу  кредитних ресурсів має цілу низку  переваг перед іншими способами  розміщення грошових коштів. По-перше, обсяг кредитних ресурсів за своїм потенціалом значно перевищує, наприклад, обсяг ресурсів, які розподіляються через бюджетну сферу. По-друге, поверненість кредиту дозволяє надавати ресурси в позику багатократно, що також розширює можливості функції перерозподілу. Нарешті, не можна не виділити перевагу оперативності ринкового розподілу кредитних ресурсів порівняно з тією ж бюджетною сферою.

      Багато  спеціалістів визнають важливу роль функції заміщення. На сьогодні функціонування кредитних засобів обігу вже не носить характеру тимчасового заміщення реальних грошей: перманентні процеси кредитування в результаті приводять до істотної економії суспільних витрат грошового обігу в цілому [12, с.87].

      При більш детальному розгляді кредитних  відносин можна обґрунтувати виділення  більшої кількості функцій, зокрема:

      — акумуляцію тимчасово вільних ресурсів;

      — розподілення залучених коштів між  позичальниками;

      — емісійну;

      — контрольну та ін.

      Не  менш важливе значення має виділення  меж кредиту як економічного явища, в яких він об'єктивно зберігає свою сутнісну специфіку. У протилежному разі надлишкове кредитування, як і  недостатність кредитних вкладень (тобто порушення економічно обґрунтованих  меж) спричиняє негативний вплив  на суспільно-економічні відносини  в цілому. Виділяють зовнішні та внутрішні межі кредиту. Зовнішні межі відображають межі відносин стосовно акумуляції та розміщення кредитних ресурсів у цілому [7, с.143-144].

      Відповідно  до строків користування виділяють  короткострокові, середньострокові та довгострокові кредити.

      Короткострокові кредити надаються банками на термін до 1 року в разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у підприємств  у зв'язку з витратами виробництва  та обігу, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити надаються терміном до 3 років на оплату підприємствами обладнання, поточні витрати, фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватись для формування основних фондів, здійснення витрат на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію тощо.

      Основними умовами надання банками кредитів суб'єктам господарювання є забезпеченість, поверненість, строковість, платність та цільова спрямованість [8, с. 153].

      Національний  банк України встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій.

      Так, кожне рішення щодо надання кредитів, незалежно від розміру та терміну запрошуваного кредиту, повинне прийматися колегіальне — Правлінням банку, Кредитним комітетом, кредитною комісією тощо. Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних нормативів банківської діяльності. 
 

1.2. Організація кредитної  діяльності банку 

      Незаперечним  є твердження, що правильна організація  процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).

      У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності комерційні банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні механізми її реалізації.

      Кредитна  політика банку визначає завдання й  пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку та повинна чітко визначати цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила їх реалізації [27].

      Кредитна  політика розробляється з урахуванням  стратегії і тактики банку в галузі управління активними операціями та визначає основні напрямки кредитної діяльності:

      — стандарти і критерії діяльності банківських працівників, що відповідають за видачу кредитів;

      — основні дії менеджерів, що приймають  стратегічні рішення щодо кредитування;

      — принципи оцінки та контролю за якістю управління кредитною діяльністю у банку.