Саморегулівні організації в Україні

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. В. ГЕТЬМАНА

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«Саморегулівні організації в Україні»

Київ – КНЕУ – 2012

ПЛАН

Вступ

1. Сутність саморегулівних організацій

2. Види та функції саморегулівних організацій

3.Проблеми і перспективи розвитку саморегулівних організацій в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

На даний період часу існує достатньо проблем на фінансовому ринку, вчасності і у сфері саморегулювання. Зростання і вдосконалення фінансового ринку зумовлюють потребу в постійному оновленні механізмів регулювання й нагляду, шляхом розвитку принципів саморегулювання та підвищення ефективності взаємодії саморегулівних організацій і державних органів регулювання.

Професійні учасники багатьох фінансових ринків об'єднуються в саморегулівні організації. Однією з основних відмінностей у концептуальному підході щодо принципів регулювання ринків цінних паперів різних країн є визначення ролі та компетенції саморегулівних організацій ринку цінних паперів (далі - СРО). Загалом СРО створюють з метою розвитку інфраструктури ринку цінних паперів, захисту інтересів інвесторів, стандартизації процедур обігу цінних паперів, контролю за діяльністю їх учасників.

Саморегулівна організація - добровільне об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів, що функціонує на принципах некомерційної організації.

Статус саморегулівної організації можуть одержати:

а) громадські організації фізичних осіб — професійних учасників ринку цінних паперів;

б) об'єднання юридичних осіб — професійних учасників ринку цінних паперів.

1. СУТНІСТЬ САМОРЕГУЛІВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Саморегулівні організації  створюються професійними учасниками ринку цінних паперів на добровільних засадах з метою регулювання певних аспектів ринку. У кожній країні їх існує декілька. Єдиного визначення саморегулівної організації не існує, тому що у кожному секторі, який регулюється існують свої нормативно-правові акти, в яких надається власне трактування саморегулівної організації з точки зору певної діяльності. Це свідчить про те, що немає спільної, єдиної політики  державного регулювання  на  ринку  фінансових послуг.

Саморегулівними організаціями (selfregulatory organizations) у світовій практиці визнають підприємницькі асоціації, добровільні об’єднання, які встановлюють для своїх членів формальні правила у веденні бізнесу. Якщо звернутися до довідника будь-якої країни, обов’язково знайдемо одну чи кілька асоціацій інвестиційних інститутів, які діють у національному масштабі й визнані державою як основні представники професійного співтовариства у світі цінних паперів.

За такого визнання держава, так би мовити, віддає частину своїх функцій з нагляду й регулювання ринку, щоб професійні оператори ринку цінних паперів самі встановлювали для себе правила гри та здійснювали контроль за їх виконанням, маючи на увазі, що цей контроль (за обсягом та якістю) значно результативніший за наглядову діяльність, обмежену державою.

Саморегулівні організації (СРО) — це не лише вироблення загальних правил гри або захист інтересів. Це й досі нерідко відокремлений ринок, доступ на який обмежений вимогами щодо професіоналізму й етики, обсягу торгівлі й капіталу тощо. Тобто створення саморегулівної організації — це зазвичай торгова угода (не випадково, наприклад, за законодавством США фондова біржа також вважається саморегулівною організацією, до того ж вона виконує функції спільного встановлення професіоналами правил гри та контролю за їх виконанням).

Отже, основними ознаками саморегулівних організацій є:

-добровільне об’єднання;

-членство — професійні учасники ринку цінних паперів;

-функції — саморегулювання, встановлення формальних правил ведення бізнесу;

-відносини з державою — держава передає їм частину своїх функцій.

Метою діяльності саморегулівних організацій професійних учасників фондового ринку є забезпечення провадження діяльності професійними учасниками фондового ринку, які є членами саморегулівної організації, на підставі вимог чинного законодавства. Також на СРО покладенно завдання захисту учасників ринку цінних паперів. Це є можливим через широку компетенцію саморегулівних організацій.

2. ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ САМОРЕГУЛІВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Вирізняють такі види саморегулівних організацій:

Міжнародні організації (наприклад, Federation International des Bourses de Valeurs — Міжнародна організація фондових бірж).

Національні організації. Як правило, в кожній країні є саморегулівні організації, які претендують на презентацію інтересів усього професійного світу, пов’язаного з ринком цінних паперів тієї чи іншої країни. Наприклад, у США це National Association of Securities Dealers (NASD) — Національна асоціація дилерів з цінних паперів (хоча діють також інші організації), у Японії — Japan Securities Dealers Association (Японська асоціація інвестиційних дилерів) тощо.

За наявності відносно замкнутих регіональних ринків цінних паперів можна, відповідно, засновувати регіональні саморегулівні організації.

Класифікацію саморегулівних організацій залежно від учасників ринку цінних паперів, що їх створили:

1.      Організації регуляторів ринку

2.      Організації фондових бірж

3.      Організації, які об'єднують персонал, який працює в інститутах цінних паперів

4.      Організаціх дилерів-брокерів (компаній з цінних паперів)

5.      Спеціалізовані організації

6.      Організації інвестиційних консультантів

7.      Організації трансфер-агентів, реєстраторів і депозитаріїв

До основних функцій саморегулюючих організацій на ринку цінних паперів належать такі:

-нормотворча, що реалізується шляхом прийняття внутрішніх нормативних актів, які регулюють порядок здійснення професійної діяльності та проведення операцій з цінними паперами;

-контрольна – полягає в організації нагляду за дотриманням учасниками ринку цінних паперів внутрішніх вимог саморегулюючих організацій і національного законодавства;

-примусова, що передбачає розробку санкцій, заходів впливу та дисциплінарних заходів щодо членів саморегулюючих організацій;

-арбітражна, яка реалізується через діяльність створених при саморегулюючих організаціях третейських судів.

До основних повноважень саморегулюючих організацій належать розробка і внесення змін до нормативних документів, запровадження й забезпечення дотримання правил поведінки, врегулювання спорів, переважно через арбітраж, тощо.

3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ САМОРЕГУЛІВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ

За  станом  на  31.12.2009  у  реєстрі  саморегулівних  організацій фінансових  установ  містилася  інформація  про  дві  такі  СРО: Українську  асоціацію  адміністраторів  пенсійних  фондів,  яка  була включена  до  реєстру  у  червні  2007  року  та  Всеукраїнську  асоціацію кредитних спілок – жовтень 2006 року.

Специфіка вітчизняного ринку фінансових послуг полягає в тому, що  держава  в  законодавчому  чи  нормативному  порядку  може призначати саморегулівні організації, як це робиться в деяких країнах, що не є членами ЄС. 

На сьогоднішній день не має ідеальної моделі та механізму функціонування фінансового ринку. Ми можемо лише скористатись моделями, які є наближеними до ідеалу. Україна взяла за основу американську модель СРО, яка передбачає множинність саморегулівних організацій на ринку.

Отже,  саморегулювання  є  тим  засобом,  який  зсередини сприяє розвитку  ринку  фінансових  послуг. Активно  діюча  система саморегулювання створює додаткові механізми для розвитку суб’єктів ринку шляхом  введення  єдиних  правил  і  стандартів  діяльності,  а  також комплексного  вирішення  проблемних  питань  із  урахуванням  точки  зору учасників ринку. 

В Україні держава встановила правові основи розвитку процесів саморегулювання, однак на практиці, як бачимо, повноцінних адміністративних повноважень не отримала жодна із створених саморегулівних організацій. На сьогоднішній день СРО повноцінно не виконують покладених на них функцій. За останній період кількість СРО в Україні збільшилась, тому потрібно переглянути їх кількість та покращити ефективність їх діяльності. Для ефективнішої діяльності СРО на ринку цінних паперів повинна бути одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності. Така саморегулівна організація  повинна об’єднувати  більше 50 відсотків професійних учасників фондового ринку за одним із видів професійної діяльності. На сьогодні саморегулівними організаціями є переважно біржі.

В системі саморегулювання є велика кількість можливих ризиків, тому постійно потрібно розробляти заходи щодо їх зменшення. Окрім цього в системі СРО існує багато інших проблем, які потребують негайного вирішення.

Щоб покращити дану ситуацію на ринку, зі свого боку організації повинні функціонувати відповідально, втілювати передовий досвід та здійснювати моніторинг своїх ринків, виходячи не тільки із власних економічних, репутаційних інтересів. Включення саморегулювання до загального державного регуляторного режиму функціонування установ фінансового сектору дає змогу ефективної реалізації державних цілей відповідно до інтересів як суспільства, так і суб’єктів регулювання

Для розв'язання проблем саморегулювання на ринку потрібно досить багато часу. По-перше, слід підвищити роль саморегулювання на фінансовому ринку. Це має відбуватися шляхом поступового передання повноважень із регулювання, закріплених на даний час за державним органом виконавчої влади, саморегулівним організаціям, які репрезентують увесь ринок фінансових послуг. Для цього необхідно внести відповідні зміни до Цивільного кодексу України, зокрема такі, що будуть спрямовані на уточнення статусу саморегулівних організацій професійних учасників та ініціативних об'єднань споживачів фінансових послуг.

По-друге, має бути створена державна система, котра стимулюватиме саморегулівні організації встановлювати чіткі вимоги щодо професійної діяльності учасників ринку та контролювати їх дотримання. Водночас треба розвивати й надавати державну підтримку громадським організаціям, що об'єднують споживачів фінансових послуг. Зі свого боку, саморегулівні організації повинні функціонувати відповідально, втілювати передовий досвід та здійснювати моніторинг своїх ринків, виходячи не тільки із власних економічних, репутаційних чи регуляторних інтересів.

Якщо саморегулівні організації не проводитимуть ефективного моніторингу своїх ринків, вони втратять бізнес, особливо в умовах нинішнього конкурентного середовища, коли в інвесторів є широкий вибір інструментів і ринків, які забезпечують мінімальний ризик і високу дохідність.

На мою думку саморегулівні організації на ринку мають двояке значення. З одного боку вони є зайвими. Я не погоджуюсь з рішенням держави про  закріпленя положення про те, щоб отримати ліцензію на здійснення професійної діяльності потрібно отримати членство в СРО. Адже це уповільнює вихід на ринок. До того ж саморегулівні організації також виступають додатковим регулятором діяльності професійних учасників.

Однак слід зазначити, що функціонування саморегулівних організацій має низку позитивних моментів.

По-перше, за певних умов можливе зростання ефективності правовідносин щодо господарської діяльності, адже регулятивні заходи мають асоціюватись не стільки з державним примусом, а скільки із стандартами діяльності, що підтримуються більшістю учасників, задля здорової конкуренції.

По-друге, впровадження саморегулівних організацій у конкурентному середовищі, має сприяти підвищенню ефективності управління економічними та соціальними процесами, що сьогодні є чи не найактуальнішою проблемою держави.

По-третє, саморегулівні організації відіграють важливу роль у розробці кодексу професійної поведінки, типових договорів, певних правил і стандартів діяльності на ринку фінансових послуг. Переваги використання саморегулівних організацій полягають у тому, що вони добре обізнані зі специфікою розвитку відповідного сегмента фінансового ринку та характером його фінансових послуг. Тому спроможні належним чином запроваджувати ефективні регуляторні програми.