Розвиток західноєвропейського фінансового менеджменту

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Вінницький  торговельно-економічний інститут

Київського  національного торговельно-економічного університету

 

Кафедра маркетингу та товарознавства

 

 

 

 

РЕФЕРАТ 
    на тему: 
«Розвиток західноєвропейського фінансового менеджменту»

 

 

 

Роботу виконала  
студентка V курсу 
групи МР-51м (д)

Ільчук Тетяна

 

 

 

 

 

 

 

 

Вінниця 2012

 

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………….. 3

1. Тенденції і проблеми розвитку фінансової системи Великої Британії…………………………………………………………………..5

2. Тенденції і проблеми розвитку фінансової системи Німеччини…….8

3. Фінанси місцевих органів влади та фінансове вирівнювання у Франції…………………………………………………………………11

Висновки…………………………………………………………………..14

Список використаної літератури………………………………………...16

 

Вступ

Починаючи з XIV століття майже всі  держави Європи знаходилися у залежності від того чи іншого фінансового угруповання. Іспанія Габсбургів тривалий час була під владою південногерманських купців, Франція протягом століть була здобиччю італійських негоціантів, Англію XIV століття експлуатували луккські і флорентійські банкіри- позичальники.

Англія першою почала націоналізацію фінансів. У 1747 і 1748 роках державні позики були відкриті не через посередників, а безпосередньо для публічної підписки. Однак значна частина цінних паперів все ж таки опинилася в руках крупних фінансових кіл, які продовжили грати на курсах.

У Франції XVI-XVII століть фактично не було державних фінансів. Відсутність централізованої системи не давала змоги щось планувати і передбачати. Функцію збирання податків виконували міста, провінції, відкупники та дольники, які брали на відкуп певний податок або його частку. Практично більша частина податків проходила через каси королівської скарбниці. Король, якому потрібно було здійснити розходи, відносив їх на ту чи іншу касу. Касами керували збиральники податків, які купували свою посаду, авансуючи податкове відомство короля за рахунок тих сум, що повинні були принести до каси збори податків.

Дуже часто гроші, на які купувалася посада відкупника, отримувалися не з власних джерел, а позичалися в аристократів королівства. Значні відкупи вимагали гарантів, якими становилися інші відкупники. Вони вносили заставу, з якої їм сплачувався процент. Пізніше з відкупів до державної скарбниці сплачувався процент від річного доходу.

Найбільшого розквіту досягла система  відкупів у 1726-1776 рр. Вона підготувала  кадрову, матеріальну, а також практичну  базу розвитку фінансів та фінансового менеджменту.

Отже, розвиток фінансового менеджменту  пройшов тривалий шлях. Вже на початку XIX століття в фінансовій науці почали відокремлюватися певні напрями, які у той же час взаємопов'язані між собою:

—            ринки грошей і капіталів - сфера, що має пряме відношення до багатьох тем макроекономіки;

—            інвестиції, об'єктом яких є рішення індивідуумів і фінансових інституцій щодо формування інвестиційного портфеля;

—            фінансовий менеджмент або корпоративні фінанси, що охоплюють питання прийняття рішень всередині фірм. Взаємопов'язаність наведених напрямів означає, що вірне рішення у будь-якій галузі не може бути прийняте без необхідних знань в інших галузях фінансової науки. Так, фінансовий менеджер повинен добре розумітися на ринках грошей і капіталів і знати, як індивідууми та інституційні інвестори приймають рішення відносно зобов'язань фірми.

 

1. Тенденції і проблеми розвитку фінансової системи Великої Британії

Фінансово-бюджетна політика Великої Британії заснована на двох важливих економічних правилах:

—        «золоте правило» — уряд робить позики тільки для того, щоб інвестувати їх у певні сектори економіки, а не витратити;

— «правило стабільного інвестування» —  відношення суми внутрішнього державного боргу до ВВП протягом економічного циклу має утримуватися на стабільному  та розумному рівні (нині воно дорівнює трохи більше 30 %).

3 моменту  приходу лейбористів до влади спочатку уряд, а потім Банк Англії неодноразово збільшували базову дисконтну ставку, яка нині становить 7,25 % — порівняно високий показник, що сприяє втраті прибутків через надзвичайно високий обмінний курс фунта стерлінгів, однак довгостроковий відсоток міжбанків-ського запозичення скоротився з 7,5 % до 6 % — рекордно низький рівень за останні 35 років.

Розрахунки  уряду та Міністерства фінансів відносно ВВП були виправдані: у 1999—2000 pp. приріст економіки становив від 2 до 2,5 %. Уряду Т. Блера вдалося домогтися значних успіхів у скороченні потреби держсектору в позиковому капіталі, скорочуючи бюджетний дефіцит до мінімуму.

Наріжним  каменем соціальноекономічної політики уряду Т. Блера залишається реформа системи державного сприяння збільшенню зайнятості. Лейбористську стратегію — максимальне скорочення числа осіб, які живуть на державну допомогу і активне заохочення зростання їх зайнятості шляхом надання податкових пільг. Бюджетом 1998—1999 pp. було передбачене виділення на ці потреби 5,2 млрд ф. ст., одержуваних від вве-дення податку з непередбаченого прибутку. Однією з важливих складових збільшення інфляції є зростання рівня оплати праці, який випереджає базову інфляцію (2,5—3 %). Досягнута лейбористами дуже висока для Великої Британії зайнятість призвела до браку кваліфікованих кадрів, що загострився, і збільшення числа незаповнених робочих місць, що неминуче веде до подорожчання праці.

Для додання  більшої ефективності крокам у даній  галузі були змінені методи обчислення і збору прибуткового податку та національного страхування, великими повноваженнями наділяється Міністерство податкових зборів.

У рамках реформування системи оподатковування і пільг  для малозабезпечених шарів населення введена нова нижня межа податку на прибуток— 10 %, а також кредит для оподаткування прибутку найбільш низькооплачуваних категорій працівників. Даний захід покликаний скоротити суму допомоги, які видаються державою для малозабезпечених родин. Аналогічна реформа передбачає введення податкових пільг та скорочення загальної суми допомоги для осіб з частковою втратою працездатності.

Тільки за один рік завдяки закордонним  інвестиціям у країні вдалося  створити понад 45 тис. нових робочих місць. Нині в іноземних компаніях працює 17 % працездатного населення Великої Британії, у них зосереджено 33 % виробничого капіталу, 26 % виготовленої промислової продукції, чистий прибуток на одного працюючого становить понад 142 %.

Ряд заходів  спрямований на розвиток британської науки, а також науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, у чому Велика Британія істотно відстає від США і деяких європейських конкурентів. Створено новий фонд венчурного капіталу розміром 50 млн ф. ст., відкритого для всіх британських університетів.

Ряд природоохоронних заходів також перебуває в  полі уваги нинішньої фінансової політики. Найважливіші з них спрямовані на дотримання узятого на екологічному саміті в Кіото зобов'язання країн Європейського Союзу (ЄС) скоротити вуглецеві викиди на 8 %. 3 17 % до 5 % був скорочений податок на додаткову вартість на енергозберігаючі матеріали. Вводиться диференційованість дорожнього податку, чим буде заохочуватися використання більш екологічних автомобілів. Незначно підвищуються ціни на паливо. У ряді заходів, спрямованих на турботу про здоров'я людини, можна виділити підвищення цін на алкоголь та тютюнову продукцію.

Відзначається ощадливість уряду, успіх в оздоровленні державних фінансів, а також вірність передвиборним обіцянкам. Представники бізнесу вітають напрямок бюджетної політики в галузі боротьби з безробіттям, полегшення податкового тягаря на британські компанії. Однак, обмежений передвиборними обіцянками, кабінет Т. Блера поки змушений виключати з набору доступних прийомів фіскальні методи регулювання економіки. Монетарний курс визначає не уряд, а Банк Англії, а Міністерство фінансів позбавлене реальних важелів впливу на макроекономічну обстановку.

Отже, Уряд Великобританії прагне поліпшити відкритість та ефективність ринку, як внутрішнього, так і міжнародного, і вважає, що ефективна конкуренція є кращим стимулом для розробки нових технологій та підвищення ефективності. Новий Закон про конкуренцію (2000 р.) спрямований на забезпечення кращого захисту як споживачів, так і виробників, на більш успішну боротьбу з монополією і підтримку здорової конкуренції. Він скопійований із Закону про конкуренцію Європейського Союзу, що регулює дії, які завдають втрат конкуренції, і запобігає зловживанню домінуючою позицією на ринку.

 

2. Тенденції і проблеми розвитку фінансової системи Німеччини

За величиною  витрат на робочу силу ФРН займає 1-е  місце серед провідних 15 держав світу. Створивши надто громіздку соціальну систему, країна заплатила за це високу ціну: економічна привабливість її території для виробничих факторів стала швидко падати. Настав відплив фінансового капіталу. Німеччину стали залишати фахівці в галузі передових технологій, ме-неджери, які керують банківськими системами. Як наслідок уповільнилось економічне зростання, загострилася проблема безробіття. В останнє десятиріччя XX ст. економіка не стільки набирала очки, скільки їх втрачала. Країна поступово підійшла до позиції, коли проведення економічної політики в колишньому, незмінному варіанті стало означати безвихідь. З’явилася гостра потреба в сучаснішому фінансовому і насамперед — у податковому механізмі.

У 2000 р. новий  уряд Німеччини на чолі з федеральним міністром фінансів Хансом Айхелем розробило свій варіант реформи. Бундестаг більшістю голосів правлячої соціал-демократичної партії Німеччини і партії Зелених схвалив її 18 травня. Міністерство фінансів випустило у зв’язку з цим спеціальну брошуру, у якій чітко, доступно і наочно була викладена суть нової концепції податкової системи для XXI ст. Якщо підходити до ситуації з погляду історичної перспективи, то намічувані кроки показують дійсно різку зміна курсу. Реформа, яка пройде в три етапи, передбачає поступове зниження прибуткового податку до 2005 р. 3 2001 р. вага податкового тягаря зменшена для гро-мадян і підприємств на 45 млрд марок, для акціонерних това-риств — на 17,5 млрд марок, а для товариств та індивідуальних підприємств — на 15 млрд марок.

Найбільш  рішучі заперечення реформа уряду  зустріла у представників опозиційної партії. Опозиція не тільки висловила критичні зауваження, а й внесла альтернативний варіант податкової реформи. Насамперед наголос робився на те, щоб провести податкову реформу в коротший термін (по суті — не за 5 років, а за 3 роки). Другий важливий аспект полягав у прагненні затвердити рішучіше зниження максимальної ставки прибуткового податку (до рівня не 45, a 35 %). В галузі ж корпораційного податку дії опозиції були, однак, менш рішучими: було запропоновано обмежити зниження ставки рівнем у 30 % (в урядовому варіанті - 25 %). Ще один пункт розбіжності був пов'язаний з тим, що, на думку опозиції, уряд приділив недостатньо уваги представникам середнього підприємництва.

Також була проведена політика уряду в галузі «еко-податку». Цей податок почав використовуватися з весни 1999 p. у формі надбавки до ціни паливних матеріалів (зокрема, бензину).

Мета податку— скоротити споживання паливних речовин заради збереження навколишнього середовища. У теоретичному плані це означало перенесення витрат по ліквідації негативних зовнішніх ефектів з державного бюджету на тих суб’єктів, які створюють ці негативні ефекти. На думку критиків, зростання цін на бензин створить хвилю інфляції. У результаті може зникнути й ефект усієї податкової реформи. Проти «еко-податку» виступили і представники фермерства, наприклад, у Баварії, де висока значимість аграрного сектору. На їхню думку, зростання цін на сільськогосподарську продукцію призведе до падіння її конкурентоспроможності в порівнянні з французькими продуктами.

Практика  показала, що вихід при виникненні таких колізій — у встановленні розумної черговості виконання завдань  і в прояві оперативної маневреності.

Шляхом активної роботи з представниками різних земель, проведення складних попередніх переговорів уряду вдалося домогтися прийняття 14 липня 2000 р. більшістю голосів парламенту позитивного рішення про реформу. Був прийнятий компромісний варіант реформи. Уряд і опозиція в найважливіших аспектах дійшли загального рішення: Німеччина не може більше відставати в міжнародній податковій конкуренції. Сторони пішли назустріч одна одній і погодилися, що максимальна ставка прибуткового податку в 2005 р. повинна становити не 45 % (як пропонував уряд) і не 35 % (як вимагала опозиція), a 42 %. У деталях, однак, розходження між сторонами залишилися дуже помітними.

Успіх уряду  відзначив політичний тріумф канцлера Г. Шредера, прийнятий парламентом закон забезпечив важливий крок у напрямку створення більш ефективної податкової системи всієї Європи.