Розвиток недержавних пенсійних фондів в Україні

Ефективність діяльності НПФ та адміністраторів контролює  Державна комісія з регулювання  ринків фінансових послуг України, діяльність компанії з управління активами та банка-зберігача – Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, а банка-зберігача ще й Національний банк України [19] (рис. 1.3).

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.3. Державний нагляд за недержавними пенсійними фондами [3]

Як орган державного нагляду та контролю у цій сфері, Держфінпослуг оприлюднює перелік  юридичних осіб, які провадять  діяльність у сфері недержавного пенсійного забезпечення, здійснює обмін  інформацією, яка є необхідною для  державного нагляду та контролю у  сфері недержавного пенсійного забезпечення з відповідними державними органами, зокрема, з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

До основних напрямків  регулювання у сфері недержавного пенсійного забезпечення відноситься  реєстрація недержавних пенсійних фондів (з видачею їм відповідного свідоцтва), ліцензування юридичних осіб, що будуть надавати послуги з адміністрування пенсійних фондів, аналіз ефективності діяльності всіх суб‘єктів системи недержавного пенсійного забезпечення [30].

У разі виявлення порушень державні органи вживають заходи впливу, передбачені чинним законодавством.

Контроль діяльності фонду з боку засновників здійснює рада фонду (єдиний орган управління НПФ), яка формується з представників засновників. Рада фонду може у будь-який час замінити компанії, що здійснюють обслуговування фонду, якщо їх діяльність буде визнана неефективною.

Крім того, рада фонду  затверджує інвестиційну декларацію –  документ, що визначає напрями інвестування пенсійних активів (додаток Б). Інвестиційна декларація пенсійного фонду підлягає обов'язковій реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України протягом 60 календарних днів після формування ради фонду [1; стаття 10].

Крім цього, проводяться планові аудиторські перевірки діяльності пенсійних фондів, адміністраторів, компаній з управління активами, зберігачів, страхових організацій та банків, що надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення, проводяться не рідше ніж один раз на рік за рахунок юридичних осіб, що перевіряються. Аудиторська перевірка проводиться аудитором, який має право на провадження аудиторської діяльності і займається виключно наданням аудиторських послуг згідно із законодавством. Аудиторська перевірка проводиться на підставі договору, який укладається між аудитором та юридичною особою, що перевіряється [1; стаття 5].

Один і той же аудитор  не може провадити перевірку двох і більше юридичних осіб, що надають послуги одному й тому ж пенсійному фонду. Аудитор не може проводити перевірку суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення та вищезазначених юридичних осіб, якщо він або його засновник (засновники) володіють часткою (паєм, акціями) у статутному капіталі цих суб'єктів (юридичних осіб) або їх засновника (засновників).

При поданні річної звітності Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України і Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку адміністратор і компанія з управління активами обов'язково додають до зазначеної звітності копію аудиторського висновку встановленого зразка.

Отже, державний нагляд за діяльністю недержавних пенсійних  фондів здійснюється досить активно, проте, через те, що пенсійна реформа в  Україні була здійснена нещодавно (2004 рік) і через малий досвід функціонування НПФ на ринку ще існують певні недоліки недостатнього їх регулювання.

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НЕДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ

 

2.1 Ставлення до системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні

 

У відповідності до реформи, третім рівнем пенсійної системи є добровільне недержавне пенсійне забезпечення, основу якого складає діяльність недержавних пенсійних фондів. В межах третього рівня працівники мають можливість перераховувати внески до обраного ними недержавного пенсійного фонду. Важливим є те, що система недержавних пенсійних фондів дозволяє залучати також і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їх працівників, що сприятиме підвищенню рівня життя громадян на пенсії [13].

В даний момент, за результатами дослідження, проведеного USAID, лише 21% опитаних працівників позитивно відповіли на запитання про самостійне накопичення коштів на пенсію. При цьому суттєво виявилася різниця між Києвом та іншими регіонами України: в Києві за даними опитування приблизно 40-50% так чи інакше накопичують кошти на пенсію, а в регіонах цей показник складає 10-12%. Така ситуація характеризує потенціал недержавної пенсійної системи України не дуже високим.

Розглянувши готовність працівників брати участь у недержавному пенсійному забезпеченні було визначено, що тільки 19% працівників готові брати в ньому участь і вкладати кошти в недержавні пенсійні фонди (рис. 2.5):

Рис. 2.5. Готовність працівників брати участь у недержавному пенсійному забезпеченні

 

Основною причиною того, що дуже високий відсоток складають відповіді респондентів, що не можуть визначитися стосовно свого ставлення до участі в недержавному пенсійному забезпеченні (51,19%) полягає у відсутності необхідної інформації про умови та особливості функціонування цього рівня пенсійної системи.

При аналізі факторів, що приваблюють працівників брати участь у недержавному пенсійному забезпеченні було виявлено, що майже половина респондентів бачить у недержавному пенсійному забезпеченні можливість отримати в майбутньому стабільний матеріальний стан. Саме цей фактор слід вважати визначальним, так як всім іншим факторам респонденти приділили значно менше уваги. Другим фактором за значимістю виступає фактор, пов’язаний із надійністю збереження коштів, відкладених на пенсію через систему недержавних пенсійних фондів. Самостійне накопичення на пенсію не можна вважати в повному сенсі накопиченням на старість, адже ці кошти можуть бути витрачені раніше, а думка щодо потенційної можливості втратити кошти, вкладені в недержавні пенсійні фонди, породжена пострадіанським минулим а також невпевненістю населення в стабільності політичної системи та виступає суттєвим фактором (рис. 2.6):

 

Рис. 2.6. Фактори, що приваблюють працівників брати участь у недержавному пенсійному забезпеченні

 

Факторами, що стримують  працівників брати участь у нержавному пенсійному забезпеченні є (рис. 2.7):

Рис. 2.7. Фактори, що стримують працівників брати участь у НПЗ

Отже, можна зробити  висновок, що рівень поінформованості про впровадження пенсійної реформи в Україні є досить високим серед працівників, проте у більшості є лише загальне уявлення про пенсійну реформу. Також існує значна різниця в рівні поінформованості про пенсійну реформу та розумінні її суті між Києвом та іншими регіонами України – В Києві вона є суттєво вищою. Існує значна різниця в ставленні до пенсійної реформи працівників та керівників: переважна більшість керівників підприємств підтримує реформу, в той час як майже половина працівників не може визначитися відносно підтримки чи не підтримки пенсійної реформи. Майже половина опитаних керівників підприємств готові брати участь у системі недержавного пенсійного забезпечення і основним фактором, який їх приваблює – це можливість матеріального стимулювання працівників через наявність «пенсійного пакету». Головним фактором, який їх від цього утримує – це нестача інформації про функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення.

Прчинами такого ставлення  населення до діяльносіт недержавних  пенсійних фондів є насамперед недовіра до них, низька поінформованість, відсутність доступної інформації про діяльність таких фондів та низький розвиток інфраструктури недержавних пенсійних фондів у регіонах.

 

РОЗДІЛ 3. Перспективи розвитку НПФ в Україні

 

3.1 Шляхи вдосконалення системи НПЗ в Україні та перспективи його розвитку

 

Нинішній рік став серйозним випробуванням для фондового ринку. Економічна криза та її наслідки захопили сьогодні не тільки підприємства, фінансові установи, а майже кожного українця. Падіння вітчизняного фондового ринку продовжується і несе суттєві загрози для інвесторів.

Недосконалість законодавчої бази, нерозвиненість організованого ринку цінних паперів, низький рівень фінансової обізнаності населення  посилили вплив кризових явищ на діяльність недержавних пенсійних фондів.

Захист пенсійних накопичень та їх примноження за рахунок інвестиційного прибутку з метою здійснення майбутніх пенсійних виплат учасникам знаходиться в руках фінансових установ, які здійснюють управління активами НПФ. Отже, саме від того, як працюють ці установи, як

будують відносини з  фондом і як контролюються, значною мірою залежить спроможність фонду здійснювати пенсійні виплати.

Держфінпослуг, Ради НПФ, КУА і недержавно-пенсійна громадськість (USAІD та Світовий банк) докладають чималих зусиль для розвитку накопичувальної пенсійної системи і, особливо, НПФ в Україні, а досягнення мізерні. Є дві групи проблем, які гальмують хід пенсійної реформи, формування накопичувальної пенсійної системи та недержавного пенсійного забезпечення. Перша – в корпоративному середовищі, куди входять НПФ, КУА тощо, друга - в державному.

Щодо корпоративних  проблем, то, хоча ринок послуг НПФ  ще зовсім невеликий, і водночас простір  для дій неймовірно широкий для  всіх та й інтереси нібито у всіх спільні, але єдності серед його учасників недостатньо.

Візьмемо, наприклад, ставлення до запровадження єдиного порядку визначення чистої вартості одиниці пенсійних внесків. Наявність такого порядку посилить довіру до системи НПФ, бо дасть змогу вкладникам порівнювати діяльність різних фондів, бути в курсі того, що відбувається з їхніми пенсійними грошима, і на цій основі приймати обгрунтовані рішення. Та і світовий досвід засвідчує: немає іншого шляху для завоювання довіри вкладників, ніж відкритість інформації та зрозуміла система оцінки результатів роботи фондів.

Положення про порядок визначення чистої вартості активів НПФ, яке не відповідає ні вимогам, ні потребам ринку ще з моменту його затвердження в 2004 році. Зміну його змісту поставлено в залежність від доопрацювання аналогічного Положення з визначення вартості чистих активів ІСІ (інститутів спільного інвестування), поправки до якого вже майже чотири роки не може прийняти Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.

Крім того, слід приділити  увагу й збільшенню пропозиції якісних  інструментів інвестування для пенсійних фондів. Оскільки їхні активи мають довгостроковий характер, а акції більш стійкі до інфляції, ніж боргові інструменти, варто дозволити підвищити частку акцій в портфелі НПФ принаймні до 50 відсотків. Збільшення активів НПФ та запровадження обов'язкової накопичувальної системи потребують підвищення якості акцій, які Фонд держмайна виставляє на біржу. ПФ можуть інвестувати лише в акції елітних емітентів, тоді як Фонд майна пропонує сьогодні для продажу через біржу низькоякісні цінні папери.

Треба також дозволити пенсійним фондам купувати цінні папери ІСІ. В усьому світі є така практика, бо тим самим зменшуються ризики управління коштами. До того ж ці фонди диверсифіковані і з них завжди НПФ може вийти.

Тепер про проблеми державного рівня. Вперше про НПФ і створення в Україні трирівневої пенсійної системи йдеться в указі Президента від 1998 року. Та через десятиріччя складається враження, що досі у високих державних інституціях панує думка: пристойну пенсію можна отримувати в рамках існуючої державної Солідарної системи. Варто лише її реформувати, збільшити ресурси Пенсійного фонду, справедливо призначити державні пенсії. Але в країнах Європи ще на початку 90-х років минулого століття зрозуміли, що державна пенсія може забезпечити лише прожитковий мінімум. А все інше має бути за рахунок другого і третього рівнів, розвиток яких є такими ж пріоритетними, як і наповнення Солідарної пенсійної системи.

Протягом останніх років, замість комплексного розвитку всієї  пенсійної системи йде однобоке нарощування ресурсів Пенсійного фонду (і це чомусь називають пенсійною реформою). Та грошей у фонді не вистачає. І це при тому, що в Україні, зокрема, один із найвищих у світі обов'язковий збір до ПФ - 35,2 відсотка. А середня пенсія за віком трохи більша третини середньої зарплати тоді, як у Європі, де реально діє трирівнева пенсійна система, - мінімум 70 відсотків. Якщо ж врахувати гроші, які видають у "конвертах", то, за даними Мінекономіки, це співвідношення становитиме 14 відсотків.

Встановивши доходи Пенсійного фонду на рівні майже 80 відсотків доходів Державного бюджету та направляючи на фінансування дефіциту поточні податкові надходження, держава спотворює пропорції й так слабкої економіки. Від макрофінансових диспропорцій страждає все суспільство. До речі, всі економічні кризи в Україні розпочиналися з негараздів у державних фінансах. Отже пенсійна політика має орієнтуватися на помірне зростання державної пенсії при випереджаючих темпах збільшення пенсій із накопичувальної пенсійної системи і, особливо - з її приватної складової.

Місце НПФ в  структурі пенсійного забезпечення, на мій погляд, можна розглядати в двох аспектах:

1)  формування  фінансових ресурсів та рух  грошових потоків у цій системі;

2)  аналіз  активності клієнтів сфери НПЗ.

Механізм руху грошових потоків в пенсійній  системі через НПФ відіграє ключову  роль у формуванні інвестиційних  ресурсів для внутрішнього економічного розвитку країни. Запроваджувана нова пенсійна система повинна перерозподілити рух грошових потоків таким чином, щоб сформувати основні виплати та внески через другий та третій рівні.