Розвиток недержавних пенсійних фондів в Україні

Таким чином, хоча недержавні пенсійні фонди з'явилися на ринку України порівняно недавно, з врахуванням світового досвіду були побудована досить чітка структура їх функціонування.

 В Україні і у світі виділяють різні види недаржавних пенсійних фондів в залежносіт від особливостей їх утворення та характеру діяльності. В Україні існують такі види недержавних пенсійних фондів [12]:

           - Відкритий пенсійний фонд ( засновником  може бути будь-які одна чи  кілька юридичних осіб. Учасниками  можуть бути громадяни України,  іноземці та особи без громадянства  незалежно від місця та характеру їх роботи

- корпоративний пенсійний  фонд ( засновники юридична особа-роботодавець  або кілька юридичних осіб-роботодавців, до яких можуть приєднуватися  роботодавці-платники. Учасниками можуть  бути виключно фізичні особи,  що перебувають (перебували) в трудових відносинах з працедавцями-засновниками і працедавцями-платниками цього фонду

- професійний пенсійний  фонд ( Засновники: об'єднання юридичних  осіб-працедавців, об'єднання фізичних  осіб, включаючи професійні союзи  (об'єднання професійних союзів), або фізичні особи, зв'язані по роду їх професійної діяльності. Учасники: можуть бути виключно фізичні особи, зв'язані по роду їх професійної діяльності (занять), визначеної в статуті фонду)

• Розглянемо більш детально особливості функціонування корпоративних пенсійних фондів. Підприємства, які планують створити корпоративний фонд або стати роботодавцями-платниками, мають працювати беззбитково протягом не менше 1 року до створення фонду (або до приєднання фонду). Вимога щодо фінансової спроможності пов’язана із зобов’язанням роботодавців сплачувати внески до корпоративного НПФ за всіх своїх працівників.

Учасниками такого НПФ  можуть бути тільки наймані працівники підприємств, тому у разі виходу відповідного роботодавця зі складу засновників  чи розірвання договору про участь у корпоративному НПФ, або при звільненні працівника, такий учасник фонду повинен вийти з корпоративного фонду і перевести свої накопичення до іншого НПФ.

Роботодавці-засновники та платники зобов’язані платити  внески за всіх своїх працівників. Вони можуть тимчасово припиняти сплату внесків на строк до одного року. Розмір внесків роботодавців до корпоративного НПФ встановлюються у відсотках відносно суми зарплати працівників і можуть бути визначені як:

• Однаковий відсоток на користь всіх працівників;
• Відсотки, диференційовані за прогресивною шкалою, залежно від віку, стажу роботи працівників на певному підприємстві, віку та стажу одночасно.

Підприємства-роботодавці  мають можливість засновувати власні корпоративні фонди для своїх  працівників і осіб, які працюють на пов’язаних з ними підприємствах, або можуть стати засновниками відкритих та професійних фондів, проте практика інших країн, де недержавні пенсійні фонди працюють вже десятки років показую, що для великих підприємств (чисельність працівників яких перевищує 5000 осіб) найвигідніше створювати власні корпоративні недержавні пенсійні фонди. Для підприємств, де працює менше 5000 осіб закордонна практика показує, що найчастіше малим там середнім підприємствам недоцільно створювати власні корпоративні фонди через відносну дорожнечу створення та утримання власного пенсійного фонду [28].

• Професійний недержавний пенсійний фонд характеризується тим, що сплата внесків для його засновників не є обов’язковою, але у разі прийняття ними рішення про сплату внесків, діють принципи, аналогічні корпоративному НПФ. Перевагою учасників професійного фонду є те, що вони можуть залишатися в професійному фонді при зміні місця роботи, якщо працюватимуть у тій же галузі, не змінюючи професії.
• Для відкритого недержавного пенсійного фонду характерним є те, що заснування відкритих НПФ заборонено юридичним особам, діяльність яких фінансується за рахунок державного чи місцевих бюджетів. Юридична особа може створити лише один корпоративний чи один професійний НПФ. Така юридична особа може бути засновником одного або більше відкритих пенсійних фондів.

У разі прийняття власником  підприємства чи уповноваженим ним  органом рішення сплачувати внески до НПФ за своїх працівників, роботодавець звертається до адміністратора фонду, вибирає пенсійну схему з наявних у фонді та укладає договір з НПФ – пенсійний контракт. Пенсійну схему у НПФ можна замінити на іншу, але не частіше одного разу на 6 місяців.

Пенсійні внески до НПФ  сплачуються у порядку та розмірах, встановлених пенсійним контрактом. Пенсійні фонди дають можливість гнучко враховувати фінансові можливості вкладників, оскільки можна змінювати розміри та періодичність сплати внесків відповідно до умов обраних пенсійних схем, а також за певних умов тимчасово або повністю припиняти їхню сплату.

Мінімальний розмір пенсійних  внесків може встановити рада НПФ  – на рівні не вище 10% мінімальної  зарплати у розрахунку на місяць (з 01.10.2007 року – 46 грн.). Максимальний розмір внесків не обмежується, але як правило  не перевищує межі податкових пільг. Тобто, підприємство, яке сплачує пенсійні внески на недержавне пенсійне забезпечення найманого працівника, може відносити на валові витрати суми таких внесків у розмірі до 15% зарплати працівника за рік, але не більше граничної суми податкової соціальної пільги, тобто суми прожиткового мінімуму для працездатних осіб, помноженої на 1,4 (у 2007 році – 740 грн. на місяць). Пенсійні внески не включаються до фонду оплати праці, тобто на них не здійснюються обов’язкові соціальні нарахування. Працівники також можуть добровільно сплачувати внески за власний рахунок до НПФ будь-якого виду [23].

Відкритий недержавний  пенсійний фонд є прийнятним для  всіх. Головне, що відрізняє відкритий  фонд від інших, це можливості:

• більшої гнучкості щодо розміру пенсійних внесків;
• участі в недержавному пенсійному забезпеченні тільки частини колективу роботодавця на відміну від корпоративного фонду, де роботодавець зобов’язаний робити перерахування коштів на користь усіх без винятку своїх працівників;
• участі будь-яких фізичних осіб як вкладників на свою користь або на користь своїх найближчих родичів;
• залишитися учасником фонду після припинення трудових відносин з роботодавцем [19].

Визначають кілька варіантів  недержавного пенсійного забезпечення працівників малих та середніх підприємств:

1. Невеликі підприємства можуть об’єднуватися і створювати корпоративні фонди за участю декількох роботодавців, укладаючи договір на обслуговування з професійним адміністратором;
2. Малі та середні підприємства можуть приєднатися до вже створених великими підприємствами корпоративних фондів як «роботодавці-платники».
3. Малі та середні підприємства мають можливість робити внески у відкриті недержавні пенсійні фонди;
4. Можливість для роботодавців сплачувати внески до професійного пенсійного фонду [28].

Оскільки до появи  вУкраїні НПФ вже багато років функціонують на ринках західних країн, слід також звернути увагу на класифікацію НПФ у міжнародній практиці [4]. У світі недержавні пенсійні фонди поділяють на автономні та неавтономні:

• Автономні НПФ визначаються як незалежні юридичні особи, відмінні від страхових компаній та інших фінансових установ, або відокремлена сукупність активів без статусу юридичної особи, які використовуються для пенсійного забезпечення і здійснення відповідних виплат. Автономні НПФ існують у всіх країнах Організації Економічного Співробітництва і Розвитку, за винятком Словаччини і Туреччини, де законодавство не передбачає існування таких утворень. Усі автономні пенсійні фонди мають орган управління чи адміністратора, який є особою, відповідальною за здійснення операцій фонду. Орган управління може бути внутрішнім чи зовнішнім залежно від юридичної форми організації фонду. Він може здійснювати оперативні завдання самостійно або делегувати їх здійснення іншим особам, у тому числі таким надавачам послуг, як консультанти, актуарії, управляючі активами.
• Неавтономні пенсійні фонди складаються з резервів чи інших активів, які юридично не відокремлені від вкладника чи адміністратора, та інших активів, власниками яких є вкладники.

У світовій практиці існує два типи автономних пенсійних фондів:

• інституційний тип, у якому фонд є незалежною юридичною особою з правоздатністю і дієздатністю;

• контрактний тип, у якому пенсійний фонд складається з юридично відокремленої сукупності активів без право- і дієздатності. Інституційні фонди мають внутрішні органи управління. Контрактні фонди управляються зовнішніми особами, якими можуть бути стандартна фінансова установа або спеціалізована компанія з управління пенсійним фондом, активи якої є юридично відокремленими від активів, що становлять пенсійний фонд.

За правовим титулом, на якому пенсійні активи належать чи не належать учасникам пенсійного фонду, інституційні фонди поділяють на створені у [4]:

• корпоративній формі  — якщо пенсійні активи належать учасникам на певному титулі. Орган управління є внутрішнім, як правило, це рада директорів. Такими є НПФ в Угорщині, Бельгії, Італії, Швейцарії, Мексиці, Австрії та Чеській Республіці;

• засновницькій формі  — якщо учасники не мають правового  титулу щодо активів пенсійного фонду, за винятком, можливо, випадків банкрутства вкладника. З іншого боку, учасники отримують прибуток від інвестування таких активів і можуть володіти правами стосовно прибутку, який отримує пенсійний фонд. Орган управління є також внутрішнім. Окремі пенсійні фонди таких видів існують у Бельгії, Італії, Швейцарії, а також Данії, Фінляндії, Нідерландах і Швеції;

• трастовій формі  — якщо права на пенсійні активи передаються на праві довірчої власності  довіреним, які управляють фондом. Довірені повинні управляти трастовими активами лише в інтересах учасників фонду, які отримують прибутки від інвестування активів. Основним принципом при організації фондів таких видів є те, що активи, передані довіреному на праві довірчої власності одними довірителями, мають бути відокремлені від активів, переданих іншими довірителями, і від активів самого довіреного. Усі країни англо-саксонської правової сім'ї (Австралія, Канада, Ірландія, Нова Зеландія, Великобританія, США) передбачають трасти як єдино можливу правову форму існування пенсійних фондів.

Пенсійні фонди контрактного типу можуть створюватися у двох правових формах:

• індивідуальній, відповідно до якої учасники володіють певним правовим титулом щодо пенсійних активів. Закриті й відкриті пенсійні фонди Польщі, Португалії, Іспанії та відкриті пенсійні фонди Італії засновуються у такій формі. У Польщі та Португалії пенсійними фондами управляють компанії з управління пенсійними фондами, виключним видом діяльності яких саме і є управління пенсійними фондами. В Італії та Іспанії в ролі управляючої компанії може виступати вже існуюча фінансова компанія, наприклад банк або страхова компанія;

• колективній формі, відповідно до якої учасники є одержувачами прибутку від інвестування пенсійних активів. Окремі пенсійні фонди такого виду існують у Кореї та Японії.

Відповідно до зазначеної вище класифікації, недержавні пенсійні фонди України є автономними, інституційними, оскільки є юридичними особами, та створеними у корпоративній формі, оскільки пенсійні активи належать учасникам на праві власності 
1.2 Організація діяльності НПФ

Розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення має велике значення як для громадян України, так  і для економіки. Недержавні пенсійні фонди – окрема соціально-економічна категорія, яку доцільно розглядати у таких основних площинах: як соціально-захисний важіль (для підвищення матеріального забезпечення працівників після виходу їх на пенсію); як механізм реалізації соціально-трудових відносин між працівником та роботодавцем (що пов’язано із мотивацією до створення НПФ або участі в ньому); як систему інституціональних інвесторів, що мають в розпорядженні інвестиційний ресурс (тобто економічний аспект).

Побудова ефективно функціонуючих недержавних пенсійних фондів в Україні означає створення нового механізму пенсійного забезпечення. Значущість таких фондів визначається їх спроможністю бути суттєвим джерелом підтримки соціальних стандартів та одночасно акумулятором внутрішніх інвестиційних ресурсів для прискореного розвитку національної економіки.

Тому, необхідність активного втручання держави в процеси діяльності недержавних пенсійних фондів об’єктивно обумовлена особливо там, де це необхідно для повної реалізації суспільно-економічних цілей. Створення НПФ при участі держави має велике значення для розвитку недержавного пенсійного забезпечення та покладає на його засновників велику відповідальність не тільки за діяльність створюваного НПФ, а й за те, як створення цього НПФ відобразиться на всьому фінансовому та фондовому ринках.

Діяльність недержавних пенсійних фондів та обслуговуючих компаній знаходиться під постійним перехресним наглядом та суворим контролем з боку державних органів. 1 січня 2004 року в Україні набули чинності Закони України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року і «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 року [1;2].

Відповідно до Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”, який набув чинності 1 січня 2004 року, державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення, а саме за діяльністю недержавних пенсійних фондів, страхових організацій та банківських установ здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України [30]. Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України було розроблено 30 підзаконних нормативно-правових актів [8].