Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Мая 2013 в 23:28, курсовая работа
З часом створення великих, технічно добре оснащених підприємств зі значною питомою вагою основного капіталу і тривалими строками будівництва потребувало значних капіталовкладень, які набагато перевищували кошти індивідуальних підприємців-капіталістів. При цьому навіть банківський кредит не міг розв’язати виникаючі суперечності. По-перше, банківський кредит може бути наданий індивідуальному капіталісту в розмірах, які не перевищують вартість його власного майна, оскільки повернення позички має бути гарантовано. По-друге, банківський кредит, як правило, надається на певний обмежений термін. Ось чому виникла необхідність в особливій формі централізації капіталів, яка спроможна подолати ці межі банківського кредиту. Такою формою і є акціонерні товариства.
Вступ
1.Еволюція акціонерних товариств……………………………………..3
2.Акіонерні товариства, їх сутність та види…………………………. .6
2.1. Характерні риси акціонерних товариств……………………...6
2.2. Типи акціонерних товариств……………………………………7
2.3. Статут акціонерного товариства………………………………15
2.4. Права та обов'язки акціонерів товариства…………………...15
3. Розвиток акціонерних товариств України……………………….....19
Висновки…………………………………………………………………..31
Список використаної літератури………………………………………
- виконувати рішення загальних зборів, інших органів товариства;
- виконувати
свої зобов'язання перед товари
- оплачувати акції у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені статутом акціонерного товариства;
- не розголошувати
комерційну таємницю та
Статутом товариства може бути передбачена можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов'язки, у тому числі обов'язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання.
3. Розвиток акціонерних товариств України.
Акціонерні товариства, та загалом акціонерна справа в економіці нашої держави відіграють важливу роль, адже саме цей вид господарських відносин створює найбільшу частку ВВП країни. Тому удосконалення правового регулювання їхньої діяльності є важливим завданням розбудови ринкових відносин і значною мірою визначатиме успішність інтеграції України до системи світових господарських зв'язків, залучення іноземних інвестицій.
До реформи законодавства про акціонерні товариства (2009-2011 роки) акціонерні товариства поділялись, відповідно до Закону «Про господарські товариства», на відкриті і закриті, при чому кількість акціонерів закритих товариств законодавчо не обмежувалась. Основний критерій для поділу товариств на відкриті і закриті був той самий — здатність акцій вільно обертатись. Акції закритого товариства не могли розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мали переважне право на придбання акцій, що продавалися іншими акціонерами товариства (стаття 81.3 Господарського кодексу України в редакції до 30 квітня 2009 р.). Відсутність у законодавстві обмежень щодо кількості акціонерів в закритих товариствах давала підстави для їх характеристики як «рецидиву кріпацтва у 21 столітті», який забезпечує можливість керівникам закритих товариств із великою кількістю акціонерів-робітників, позбавлених права продати свої акції, «беззастережно експлуатувати ці підприємства, легко придушуючи спроби «повстання» неорганізованих «рабів» без найменшого ризику втратити контроль внаслідок недружнього поглинання».
Станом на початок 2010 р. в Україні зареєстровано 20.4 закритих (приватних) акціонерних товариств, що складає дві третини від загальної кількості зареєстрованих в країні акціонерних товариств.
17 вересня 2008 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про акціонерні товариства». Це одна з найбільш важливих і очікуваних економічних реформ. Закон детально визначає порядок створення, діяльності, ліквідації, перетворення, злиття, приєднання, поділу акціонерних товариств; їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів, засновників, самого товариства; механізм реалізації цих прав та обов'язків.
29 квітня 2009 року, коли набрав чинності Закон «Про акціонерні товариства», почався відлік дворічного перехідного періоду, відведеного для акціонерних товариств в Україні для впровадження ними суттєвих змін в системі корпоративного управління, а також у їх відносинах з акціонерами, кредиторами і інвесторами.
Отже, через 2 роки після цієї дати втратять чинність статті 1— 49 Закону «Про господарські товариства». Тож новостворені акціонерні товариства мають функціонувати відповідно до нового закону, а статути та інші документи наявних товариств підлягатимуть узгодженню з новими нормами протягом двох років. Частину ВАТ трансформують у приватні АТ або ТОВ, а інші будуть змушені перетворитись на публічні й вийти на біржу. Кількість підприємств, акції яких котируються на біржі, значно зросте. Позитивна риса цієї норми в тому, що вона підштовхне Україну до створення реального фондового ринку.
Але, поруч з тим, експертні оцінки цього закону виявили кілька зауважень.
Попри офіційно проголошені напрямки руху реформи, Закон має набагато більше спільних рис із Модельним законом «Про акціонерні товариства», ніж із законодавством ЄС про компанії. Модельний закон був розроблений у 1995 р. на основі самодостатньої (self-enforcing) моделі регулювання трьома американськими вченими — професором на той час Колумбійського університету Б. Блеком, професором Гарвадрського університету Р. Краакманом, а також Анною Тарасовою, консультантом з питань права Центру інституційних реформ і неформального сектору при університеті Мериленда. Без принципових змін Модельний закон було покладено в основу російського федерального закону «Про акціонерні товариства». Український закон «Про акціонерні товариства» структурно і змістовно повторює російський закон. Утім, багато положень російського закону, спрямовані на створення ринку корпоративного контролю, захист прав портфельних і великих міноритарних акціонерів, обмеження можливостей контролюючих акціонерів і менеджменту з експлуатації товариства у власних інтересах (insider self-dealing) до українського закону не потрапили.
Оригінальних положень, направлених на вирішення суто українських проблем, в Законі небагато. Наприклад, вимога про примусовий лістинг акцій публічних акціонерних товариств — захід, який має на меті штучне збільшення пропозиції квазі-ліквідних інструментів на фондових ринках. Інше суто українське нововведення — вимога про обов'язкове укладання правочинів із акціями публічних товариств на біржах. Здається, що український «слід» в Законі можна встановити там, де використовується командно-адміністративний метод приписів і заборон — метод, який не має нічого спільного з ідеологією самодостатнього регулювання, покладеною в основу Модельного закону «Про акціонерні товариства» його розробниками.
Всупереч вимогам Закону «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» Закон не пройшов обов'язкову експертизу Міністерства юстиції України на предмет відповідності acquis communautaire. Поза увагою авторів Закону залишились численні протиріччя між Законом і Цивільним кодексом. Перелік деяких виявлених після набуття чинності Законом протиріч був узагальнений Юридичним комітетом Американської торговельної палати в Україні, який розробив законопроект, направлений на їх усунення.
У 2007 р. Президент України в своєму дорученні Кабінету Міністрів визначив[4] 4 пріоритетні регуляторні цілі, які повинен був досягти закон про акціонерні товариства. Усі ці заходи направлені на захист права власності міноритарних акціонерів:
запровадження
процедури кумулятивного
визначення випадків обов'язкового викупу акціонерним товариством на вимогу акціонера належних йому акцій товариства за ринковою вартістю;
запровадження обов'язкового повідомлення товариства особою про її намір придбати значний пакет акцій відповідного акціонерного товариства;
обов'язок товариства забезпечувати збереження повної та достовірної інформації про себе та свою діяльність та рівний доступ до неї.
Здається, що Закон не вирішує жодної задачі. Метод кумулятивного голосування не працює, вимогу про обов'язкове залучення незалежного оцінювача для визначення ринкової вартості вилучено, а питання про залучення (або незалучення) оцінювача вирішує наглядова рада, істотна відповідальність за неповідомлення про намір придбати значний пакет акцій і за нерозголошення інформації не передбачена, тоді як закриті акціонерні товариства за рішенням суду були взагалі звільнені від обов'язку розкривати інформацію на фондовому ринку. За нерозкриття корпоративної інформації в загальному порядку відповідальність взагалі не встановлена.
В залежності від здатності акцій товариства вільно обертатися (тобто змінювати власника без згоди інших акціонерів або товариства) акціонерні товариства поділяються на публічні та приватні. Здатність акцій вільно обертатися не є єдиною особливістю цих типів товариств. Статус товариства як публічного або приватного відбивається на можливості залучення товариством капіталу на фондових ринках, ступені захисту прав міноритарних акціонерів товариства, стабільності відносин власності і контролю у товаристві, гнучкості інструментів корпоративного управління товариством. Акціонери не мають абсолютної свободи при виборі типу товариства, оскільки приватна форма товариств може бути використана лише для тих товариств, число акціонерів в яких не перевищує певну величину.
Спробуємо розглянути, яким чином вплине закон на учасників системи корпоративних відносин. У документі зроблено спробу захистити права акціонерів і знайти баланс між інтересами великих та дрібних акціонерів, керівництва підприємств; удосконалити структуру управління, процес взаємодії власників акцій між собою і з товариством; запобігти можливим зловживанням з боку несумлінних власників акцій, створити перешкоди для рейдерських атак. Законом запроваджують такі важливі норми:
- визначення типів акціонерних товариств відповідно до міжнародної практики . Замість відкритих і закритих товариства стануть публічними або приватними. Відтак треба буде змінити назви деяких компаній, що нині існують. При цьому до складу приватного товариства не може входити більше ніж сто акціонерів. Відповідно до закону публічне товариство має пройти процедуру лістингу та залишатися у біржевому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі;
- перехід
до бездокументарного (
- зобов'язання
повідомляти про намір купівлі
акцій, якщо в результаті
- визначення значних угод (вартість предмета договору більша ніж 10 % вартості активів товариства) й угод із зацікавленістю, процедури їх укладення. Зокрема, введено вимогу, згідно з якою значні договори укладає не виконавчий орган, а наглядова рада або загальні збори; визначено критерії зацікавленості в угоді, коли члени правління або акціонери втрачають право голосу з певних питань, що позбавить їх можливості зловживати своїми правами;
- введення
заборони на створення АТ
- детальний
механізм реалізації
- встановлення чітких вимог до акцій як до цінних паперів і як документа, що підтверджує й гарантує права власника, а також, вимоги до порядку визначення вартості, доступу до інформації, що обумовлює їх ринкову ціну;
- розширення кола повноважень виконавчих органів АТ і наглядової ради, підвищення їх відповідальності перед акціонерами. Порядок обрання членів органів управління й контролю суттєво відрізняється й дозволяє реалізувати своє право на управління навіть акціонерам із невеликими пакетами акцій;
- право вирішення багатьох питань передано Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку, зокрема обов'язок ГКЦБФР вимагати ліквідації АТ у судовому порядку; у разі порушення процедури реєстрації, випуску акцій - визначати порядок і умови зміни статутного фонду товариства;
- визначення вимог до зберігання документів товариства: статуту й змін до нього; установчого договору, положень про збори акціонерів та наглядову раду; принципів корпоративного керування; матеріалів, що їх надають акціонерам у процесі підготовки до загальних зборів тощо і які підтверджують майнові права товариства й регулюють його діяльність;
- передбачено механізми захисту від можливих навмисних дій деяких акціонерів зі зловживання наданими правами: перешкоджання проведенню загальних зборів, «блокування» прийняття рішень тощо; захист засновників від несумлінного менеджменту; додаткові порівняно з чинним законодавством гарантії акціонерам на отримання інформації про діяльність товариства; вперше введено процедуру управління товариства з одним акціонером.
Як видно, закон закріплює ряд важливих положень щодо акціонерних товариств і передбачає системний захист прав акціонерів. У ньому можна виділити чотири основні блоки. Перший містить норми щодо управління акціонерними товариствами, другий - захисту інтересів міноритарних акціонерів, третій - захисту акціонерів від недобросовісного менеджменту, четвертий - захисту від рейдерів. Така правова захищеність акціонерів відповідає й інтересам великих інвесторів, оскільки вони:
- зможуть захищати свої права та охоронені законом інтереси цивілізованими методами й менше залежатимуть від влади, адміністративного впливу тощо;
- отримають доступ до дешевих і довгострокових фінансових ресурсів, зокрема накопичень пенсійних фондів, поряд із розширенням доступу підприємств до традиційних видів позик (банківські кредити, емісія облігацій);
- маючи контрольний пакет акцій, мажоритарні акціонери матимуть змогу залучити серйозних інвесторів, які прийдуть, якщо їх права захищатиме закон, а не договір, який можна визнати недійсним у судовому порядку;
- отримають захист від недружніх поглинань, оскільки зростання капіталізації підприємств зробить такі придбання дорогими та економічно невигідними.
Захист міноритарних акціонерів насамперед проявився в ретельному усуненні лазівок та недоліків закону про господарські товариства, які давали змогу нехтувати їх правами. Як уже було зазначено, новий закон захищає акціонерів від розмивання їхньої частки у статутному фонді, оскільки чітко визначає порядок реалізації ними переважного права на придбання акцій додаткової емісії, пропорційно частці в капіталі товариства. На відміну від Закону «Про господарські товариства», який лише декларує це право, Закон «Про акціонерні товариства» розкриває його зміст. Проводити додаткову емісію можна буде за рішенням загальних зборів. Про можливість такої дії підприємство має повідомити акціонерів за місяць до розміщення акцій. Якщо цього не буде зроблено, Держкомісія з цінних паперів та фондового ринку може визнати емісію недобросовісною.