Роль посередників фінансового ринку на сучасному етапі

Функції фінансових посередників

    Згідно з вимогами чинного законодавства фінансові посередники можуть виконувати функції :

- з консолідації (акумуляції) збережень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і подальше диверсифіковане вкладення накопиченого капіталу в різні проекти. Індивідуальні збереження з інвестиційними намірами є особливим видом збережень, і для багатьох непрофесійних учасників ринку звернення до інституційних фінансових консультантів - переважна форма участі у масштабних проектах (так, наприклад, реалізуються приватні інвестиції за кордоном) ;

- із забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження пропозицій і попиту на фінансові ресурси. За рахунок масштабів діяльності й портфельного управління активами посередники гармонізують відносини між постачальниками і споживачами капіталу, ліквідують дисбаланс між пропозицією і попитом на вільні кошти, забезпечуючи при цьому ефективний розподіл і перерозподіл ресурсів на первинному і вторинному ринках. Професійна організація андеррайтингу як задоволення потреб клієнтів щодо гарантованого розміщення їхніх активів є винятковою прерогативою інституційної форми посередництва;

- з перерозподілу і зниження фінансових ризиків. Професійні посередники при купівлі чи продажу фінансових активів саме торгують ризиками, перерозподіляючи їх між консервативними й агресивними учасниками ринку - між більш несхильними і менш несхильними до ризику економічними суб'єктами;

- із забезпечення підвищеної ліквідності фінансових вкладень шляхом професійного портфельного управління активами. Не потребує доказів, що можливості індивідуального інвестування вужчі, ніж колективного інституційного, при цьому ліквідність і ризики вкладень також різняться. У довгостроковому плані посередники універсально забезпечують накопичення капіталів і їх перерозподіл на ринку капіталів. Ринок капіталів — частка ринку позичкових капіталів, де формується попит і пропозиція на середньостроковий і довгостроковий позичковий капітал. Елементами ринку капіталу є: фондова біржа, страхові компанії, аудиторські організації, брокерські контори (компанії), комерційні банки, державний страховий нагляд, державна інспекція по контролю за цінними паперами, фонд державного майна, інвестиційні фонди, фонд загальнодержавних науково-технічних програм, стабілізаційні фонди, іноваційні фонди. Ринок позичкових капіталів — з загальної точки зору — це специфічна сфера товарних відносин, де об'єктом операції є наданий в позичку грошовий капітал і формується попит і пропозиція на нього; з функціональної — система ринкових відносин, яка забезпечує акумулювання і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення кредитом суспільного відтворення; з організаційної — сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які здійснюється рух позичкового капіталу. Основою розвитку ринку позичкових капітілів є закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, які призводять до того, що на одних ділянках утворюються тимчасово вільні капітали, на інших виникає потреба в позичкових коштах. За допомогою ринку позичкових капіталів тимчасово вільні грошові капітали (а також заощадження членів суспільства перетворюються) в позичковий капітал, котрий втягується в новий кругообіг, забезпечує процес відтворення і прибуток його власникам. На ринку позичкових капіталів здійснюються короткострокові операції, які обслуговують, головним чином, рух обігового капіталу, та середньо- і довгострокові кредитні операції, що обслуговують рух основного капіталу. Ризиковий (венчурний) капітал — капітал, що вкладається у ризикові капіталовкладення, перш за все зв'язані з інноваційною діяльністю. Особливо важливого значення ризиковий капітал набув у 70-80 рр. у зв'язку із структурною перебудовою економіки, викликаною необхідністю пристосування до швидкоплинних умов науково-технічної революції. Кошти для ризикового (венчурного) фінансування акумулюються спеціальними фінансовими та банківськими інститутами. В Україні є кілька інноваційних банків, котрі ще мають сформувати за рахунок державних та власних коштів спеціальні інноваційні фонди. Кошти із цих фондів на конкурсній основі на засадах повернення видаються, перш за все, невеликим, тільки що заснованим фірмам для реалізації проектів, що грунтуються на використанні наукових відкриттів та винаходів і обіцяють досить швидко отримати прибуток, норма котрого значно перевищує середню. Але в дійсності часто-густо ці надії не справджуються і замість прибутку можуть бути одержані збитки. Проте в цілому вкладення капіталу в ризикові об'єкти приносить прибуток і сприяє прискоренню науково-технічного прогресу, тому воно підтримується державою, виробничими фірмами, різними благодійними фондами, але найчастіше банками. Ризикове фінансування може проводитись кількома способами. Найбільш поширеними є: придбання акцій фірми, що здійснює інвестиції з підвищеним ризиком; організація спільного виробництва (участь в заснуванні фірми); надання кредиту. Фінансові посередники складають багаточисленну групу головних участників фінан­сового ринку, яка забезпечує посередничеський зв’язок між покупцями та продавцями фінансових інстру­ментів (фінансових послуг) Певна частка фінансо­вих посередників сама може виступати на фінансовому ринку у ролі продавця, або покупця.

Групи фінансових брокерів

Фінансові посередники, які здійснюють виключно брокерську діяльність, є професійними участниками фінансового ринку, діяльність котрих має бути обов’язково ліцензованою. Основною функцією таких посередників є надання допомоги як продавцям так і покупцям фінан­сових інструментів (фінансових послуг) у здісненні угод на фінансовому ринку. Фінансовий посередник, здійснюючий брокерську діяльність, бере участь в здійсненні угод в якості повіреного (на основі договора-доручення від клієнта) або в якості ко­місионера (на основі договора комісії).При здісненні угод по договору-дорученню фінансовий посередник (брокер) виступає виключно від імені клієнта та за його счет (т.е. стороною угоди є сам клієнт, котрий несе повну фінансо­ву відповідальність за її здійснення). При здійсненні угод по договору комісії фінансовий посередник (брокер) виступає від свого імені, але за рахунок клієнта (т.е. стороною в угоді виступає в даному випадку брокер, котрий несе відповідальність за її здійснення, покривая усі фінансові витрати за рахунок клієнта).Цю групу фінансових посередників являє багаточисельний інститут фінансових брокерів, здійснюючих свою діяльність як на організованому , так і на неорганізованому фінансовому ринку. В якості фінансових брокерів в згоді з законодавством мають змогу виступати як юридичні особи(брокерські контори та фірми), так і фізичні особи. В складі загального інституту фінансових брокерів визначають:

• інвестиційних брокерів;

• валютних брокерів;

• страхових брокерів (агентів).

Кожна з цих груп фінансових брокерів здійснює свою діяльність виключно на співвідносному виді фінансових ринків. Основу доходів фінансових брокерів встановлює комісійні виплати від суми здійсненних ними угод. Фінансові посередники, які здійснюють дилерську діяльність, також є професійними представниками фінансового ринку. Головною функцією таких посередників є купівля – продаж фінансових інструментів від свого імені та за свій рахунок з метою отримання прибилі від різниці у цінах. За рахунок здійснення спекулятивних дилерських операцій забезпечується страхування цінового ризику на фінансовому ринку. В співвідношені з діючими нормами дилер забов`язаний публічно наголошувать ціни покупки ( або продажу) виключних фінансових інструментів з забов`язанням здійснення угод по наголошеним цінам ( об`єм угод також оговорюється в пропозиції). Дилерську діяльність на фінансовому ринку може здійснювати виключно юридичні особи,які пройшли ліцензування – в процесі такого ліцензування надаються певні вимоги к мінімальному розміру капіталу, атестації виняткових спеціалістів та інше. Фінансові посередники, здійснюючі дилерські операції, мають змогу при наявності свіввідношенної ліцензії здійснювати й брокерську діяльність ,а також виступати у якості емитентів, інституціональних інвесторів та таке інше.

Висновки

Сучасні фінансові посередники розглядаються як спеціалізовані професійні оператори ринку, інвестиційно-кредитні установи, що перерозподіляють ресурси між постачальниками і споживачами фінансового капіталу, між інвесторами, кредиторами та реципієнтами коштів на основі дії принципу зв'язку в динаміці руху активів. На сьогодні фінансовими посередниками виступають спеціалізовані інвестиційні компанії, банки, трастові компанії, кредитні спілки, страхові компанії, пенсійні фонди та ін. Економічними функціями, притаманними фінансовим посередникам країн з розвиненою економікою є: 1. Мобілізація капіталу інвесторів 2. Диверсифікація капіталу та забезпечення інструментів для ефективного управління ризиками 3. Надання учасникам ринку інформації про ціни фінансових інструментів, що сприятиме більш ефективному розподілу ресурсів 4. Сприяння кращому корпоративному управлінню 5. Забезпечення ефективної системи розрахунків та клірингу 6. Зменшення проблеми несиметричності інформації між учасниками ринку. Зараз ринок фінансових послуг України не виконує більшість із цих функцій. Окрім цього нерозвиненість українського фондового ринку створює ряд перешкод для проведення економічної політики і є фактором стримування подальшого економічного розвитку. Виходячи з досвіду країн, де ринок фінансових послуг успішно розвивається, уже в короткотерміновому періоді можна здійснити ряд заходів, що можуть дати поштовх до швидкого зростання фондового ринку. Такими є заходи, що спрямовані на підвищення ліквідності ринку і зростання пропозиції і попиту на ринку. Зокрема, проведення точкової приватизації через первинне розміщення великих пакетів акцій на організованому ринку, спрямування іпотечних сертифікатів на організований ринок, початок лібералізації руху капіталу. Одночасно потрібно готувати рішення для прийняття у середньостроковій перспективі, що зменшать більш системні перешкоди і забезпечать захист прав акціонерів, принципи і стандарти розкриття інформації емітентами. Довгостроковими заходами вдосконалення ситуації на ринку фінансових послуг є створення системи регулювання і нагляду, що відповідає Базельським принципам, інтеграція внутрішнього фондового ринку до європейського ринку, наявність повно функціонуючої реформованої пенсійної системи. В умовах розвитку фінансової кризи на сучасному етапі ринок фінансових послуг як ніякий інший відчуває занепад, що викликаний всіма наслідками кризи: зростанням курсу валюти, падінням обсягів промислового виробництва, купівельної спроможності, відсутністю вільних інвестиційних ресурсів. Для подолання наслідків фінансової кризи та її припинення в Україні потрібно кардинально змінити поточну фінансову політику, знайти джерела додаткових валютних ресурсів, сформулювати антикризові напрямки використання бюджетних коштів, лібералізувати валютне регулювання і скоротити дефіцит платіжного балансу держави, підвищити ліквідність внутрішнього кредитного ринку. Для цього потрібні спільні зусилля усіх вищих органів влади.

Список використаної літератури:

1. Закон України «Про фінансові послуги й державне регулювання ринків фінансових послуг» от 12.07.2001р. // Відомості Верховної Ради України,  2002р., N 1, ст. 1

2. Білостецька В.О. Посередницька діяльність в Україні // Фінанси України. –

2006. – №3. – С. 35–45.

3. Маслова С.А. Фінансовий ринок: Навчальний посібник для высш.учеб. закладів /С.О. Маслова, О.А. Опалів.- 2-і изд., испр. - К.: Каравела, 2003.- 339с.

4. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. - К.: Знання - През, 2002.-535 с.

13