Роль фінансів у суспільстві

-розроблення  і виконання графіків заборгованості  по заробітній платі і соціальних  виплатах громадянам;

-створення  умов для розширення зайнятості  населення;

-реалізацію  пенсійної реформи і створення  умов для розвитку трирівневої  пенсійної системи;

-здійснення  стратегії заміни системи пільг  на адресну грошову допомогу  та інші грошові виплати найбільш  вразливим верствам населення;

-розроблення  і здійснення довгострокової  програми подолання бідності  в країні. 

Фінансова політика, зазвичай, визначає перспективи розвитку всіх секторів економіки на різну перспективу.

2. Фінансово-кредитний  механізм: його структура  і управління

Фінансова політика держави здійснюється через  фінансово-кредитний механізм, який є сукупністю фінансових методів, інструментів і важелів впливу на соціальний і економічний розвиток суспільства. 

Фінансово-кредитний  механізм, як і механізм ціноутворення  через збалансування попиту і  пропозиції, належить, згідно з сучасними  економічними теоріями, до економічних  методів регулювання ринкової економіки. Вплив на економіку через фінансовий механізм носить назву «вмонтованого стабілізатора», бо він рідко дає миттєвий результат, а його дія розрахована на певну перспективу. За визначенням П.Семюельсона, він покликаний усувати викривлення в економіці, але не може повністю усунути порушення. Щоб скоріше досягти бажаного ефекту, цей механізм доповнюють ще й іншими методами, в тому числі й адміністративними. 

У фінансово-кредитному механізмі можна виділити дві  підсистеми: фінансового забезпечення і фінансового регулювання. 

Фінансове забезпечення суб’єктів господарювання може відбуватися в різних формах: самофінансування, кредитування, акціонування та бюджетного асигнування. Співвідношення між цими формами фінансового  забезпечення на різних етапах розвитку економіки буває різним. При переході до ринкової економіки від бюджет­них асигнувань перевага надається оптимізації співвідношень між кредитуванням та самофінансуванням. 

Підсистема  фінансового державного регулювання  з боку держави має в сучасних умовах такий набір інстру­ментів: податки, внески, відрахування до бюджету та фондів цільового призначення. 

Застосовуючи  до цих інструментів та до форм фінансового  забезпечення ті чи інші важелі впливу: зміну норм (нормативів), умов і порядку  формування доходів та фондів, принципів і умов фінансування та кредитування, можна здійснювати ту чи іншу фінансово-кредитну політику держави. 

Ця політика буде або стимулюючою або санкціонуючою  для підприємств і змушуватиме  їх вибирати ту чи іншу стратегію і  тактику поведінки на перспективу. 

Сукупність  важелів утворює систему управління фінансово-кредитним механізмом. Управління здійснюється в кожній країні своїми органами. В Україні цією роботою  займається орган законодавчої влади - Верховна Рада в частині правового  регламентування, а в частині планування і організації фінансової діяльності - орган виконавчої влади - Міністерство фінансів, Національний банк України та галузеві міністерства. 
 
 

Ефективність  фінансово-кредитного механізму. Розробляючи і приводячи в життя фінансово-кредитні ме­ханізми для різних галузей економіки України, слід мати чітке уявлення про те, на якому етапі економічного роз­витку і в якій фазі економічного циклу перебуває виробництво в галузі і попит на товари. Важливе значення для проведення успішної економічної політики має також врахування специфіки кожної країни, а тому автоматичне перенесення інструментів і важелів, застосовуваних в інших країнах, на вітчизняні терени не завжди дає пози­тивні наслідки. Механізм управління може виявитися ефективним чи неефективним залежно від того, скільки вкладено коштів і який кінцевий результат одержано в результаті його застосування. 

Для того щоб механізм управління був ефективним, він має бути принаймні несуперечливим, а інструменти і важелі мають  діяти в одному напрямку з метою уникнення непродуктивних витрат коштів з державного та кор­поративних бюджетів. 
 

Тема 8 

1. Визначення фінансового  ринку і його  елементи

Фінансовий  ринок - це система грошових відносин, що виникають у процесі купівлі - продажу фінансових ресурсів. 

Фінансові ресурси виступають у вигляді  грошей і капіталів, які є товаром. А відтак фінансовий ринок складається  з:

ринку грошей (короткострокових боргових зобов’язань );

ринку капіталів (інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зобов’язань). 

Обов’язковим  атрибутом ринку є попит і  пропозиція на фінансові ресурси  різного виду. 

Метою фінансового ринку є акумулювання та перерозподіл коштів для ефективного  і швидкого їх розміщення у відповідних  галузях економіки, на відповідних територіях, між суб’єктами різних країн. 

Товар «гроші» на ринку має ціну - процент  за користування короткотерміновим  кредитом. 

Ціною ресурсів на фондовому ринку (ринку  капіталів) є:

-дивіденди;

-курсові  різниці;

-проценти  за довгостроковими позиками. 

Ціни  встановлюються на ринку на основі попиту і пропозиції. 

За організацією торгівлі фінансовий ринок може бути представлений як:

кредитний ринок (на основі кредитних угод);

ринок цінних паперів (випуск і торгівля цінними  паперами). 
 
 

2. Суб’єкти фінансового  ринку 

Суб’єктами  економічних відносин на фінансовому  ринку  виступають:

-підприємства;

-держава;

-фізичні  особи;

-посередники:  комерційні банки, інвестиційні  компанії, фонди, довірчі товариства, фондова біржа. 

Підприємства  для їх нормальної роботи залучають  кошти, яких не вистачає, на фінансовому ринку і продають тимчасово вільні кошти. 

Держава використовує фінансовий ринок для  формування доходної частини бюджету, для покриття дефіциту бюджету. Виступає вона і в ролі продавця фінансових ресурсів (продаж валюти, надання державних кредитів). 

Фізичні особи частіше продають тимчасово  вільні кошти, ніж позичають (хоч  споживчий кредит існує). 

Із посередників найважливіше місце на фінансовому  ринку належить комерційним банкам, які здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій та громадян. 

Інвестиційні  компанії, фонди, трасти мобілізують  кошти шляхом випуску власних  цінних паперів - інвестиційних сертифікатів. 

Інвестиційні  фонди і трасти здійснюють тільки мобілізацію коштів. Розміщення їх проводять спеціальні компанії - інвестиційні керуючі. 

Зберігання  забезпечують депозитарії. Трасти створюються  на певний термін і роблять тільки один випуск сертифікатів, а після  їх погашення закриваються. 

Інвестиційні  фонди діють тривалий період, є  двох типів: відкриті і закриті. Специфіка  закритих у тому, що здійснюють разовий  випуск сертифікатів і не погашають  їх на вимогу власника. 

Інвестиційні  компанії самостійно розміщують мобілізовані кошти, сертифікати їх можуть виставлятися на продаж на фондових біржах. 

Фондова біржа виступає центром торгівлі цінними паперами. її функції:

-посередницька;

-індикативна;

-регулятивна. 

Як посередник біржа створює умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам, посередникам. 

Торгові угоди на біржі укладають брокери  від імені клієнтів - емітентів, інвесторів, посередників. Доход брокера формується з комісійних від укладених угод.

Ділери - учасники фінансового ринку, що купують  цінні папери з метою перепродати у брокерів. їх доход складається як різниця в цінах продажу і купівлі цінних паперів. 

Індикативна функція фондової біржі пов’язана  із котируванням цінних паперів, тобто  з оцінкою вартості їх, що випливає із співвідношення попиту і пропозиції. 

Регулятивна функція біржі проявляється через саму організацію процесу торгівлі цінними паперами:

-контроль  за фінансовим станом емітентів;

-правила  укладання і виконання угод;

-механізм  контролю за діяльністю суб’єктів  біржової торгівлі. 

Фондові біржі у світі мають колосальну пропускну спроможність, від них, значною мірою, залежить фінансова стабільність країн. 

Біржовий  ринок обслуговує здебільшого вторинний  ринок (купівля-продаж непогашених  заборгованостей). 

Позабіржовий  ринок здійснює первинне розміщення цінних паперів. 

Угоди на ринку поділяються за строковістю  виконання на:

 спотові  (виконання протягом кількох днів);

ф’ючерсні (виконуються в майбутньому за цінами, зафіксованими в даний  момент).