Ринок фінансових інвестицій

Рис. 1. Інституційна структура  фінансового та інвестиційного ринків

2. Інститути спільного інвестування. Найбільш відомі й адаптовані до законодавства ЄС інвестиційні інститути, що діють відповідно до Закону України «Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди)». На відміну від портфеля індивідуального інвестора, ІСІ являють собою портфель інвестиційних активів, до яких входять не тільки фінансові активи, але й нерухомість. Об’єктом регулювання є не стільки інститути спільного інвестування (до корпоративних інвестиційних фондів застосовуються вимоги як до емітентів акцій відкритого акціонерного товариства), скільки компанії з управління їхніми активами. Хоча вони і мають справу не тільки з цінними паперами, але все одно вважаються професійними учасниками ринку цінних паперів. Державне регулювання компаній з управління активами інституцій-них інвесторів в Україні здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

3. Венчурні фонди. Відповідно  до законодавства України «венчурний  фонд – недиверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних осіб та фізичних осіб» 3. Тобто венчурний фонд є інститутом спільного інвестування, активами якого управляє компанія з управління активами, а державне регулювання компаній з управління активами інституційних інвесторів в Україні здійснює ДКЦПФР.

4. Фонди прямого інвестування. В Україні немає законодавчого визначення фондів прямого інвестування, хоча на практиці вони існують. В міжнародній практиці термін «фонди прямого інвестування» застосовується по відношенню до широкої групи фондів, які надають капітал на договірній основі приватним бізнес-одиницям. При цьому до фондів прямого інвестування зазвичай відносять: фонди венчурного капіталу, хедж-фонди, фонди росту, фонди викупу контрольного пакету за допомогою фінансового левериджу (LBO), мезонінні фонди, інфраструктурні фонди.

Фонди венчурного капіталу відрізняються від венчурних  фондів типу українських ІСІ. Основні умови функціонування фондів венчурного капіталу:

- рішення про інвестування приймають самі інвестори через Наглядову раду;

- фонд має управляючу  компанію (Managing Company), яка відповідає за пошук об’єктів інвестування, супроводження інвестицій та збільшення капіталізації фонду;

- інвестування здійснюється  у корпоративні права (акції  та частки господарських товариств), права інтелектуальної власності  та майнові права (ноу-хау, тощо);

- існування фонду обмежене, активи фонду під час його існування не можуть бути продані, а продаються тільки після закінчення терміну існування (як правило 7-10 років).

Державне регулювання  інвестиційного ринку можна звести до регулювання ринку інвестиційних  послуг, тобто діяльності інвестиційних  інститутів. Однак такий підхід, з огляду на результати аналізу причин та наслідків глобальної фінансово-економічної кризи, є обмеженим. Об'єктом системного регулювання має бути інвестиційний ринок в цілому як сукупність правових та економічних відносин.

Зв'язок інвестиційного та фінансового  ринків, що розглядаються не як сукупності певних інститутів, а за ознакою  об’єктів купівлі-продажу, відображені на рис. 2.

Рис.2. Зв’язок фінансового  та інвестиційного ринків

Різні сегменти інвестиційного ринку мають свої особливості, в тому числі пов’язані зі специфікою державного регулювання.

3. Фінансовий ринок та його розвиток в Україні

Дослідження фінансових інвестицій як елементу ринкових відносин вимагає більш точного визначення і категорії "фінансовий ринок".

П.Ю. Бороздін ототожнює фінансовий ринок з ринком капіталів,         Б.І. Альохін та В.М. Родіонова визначають його як поєднання ринку банківських позичок і ринку цінних паперів, М.Ю. Батунін розглядає фінансовий ринок як сферу акумулювання і використання тимчасово вільних коштів через механізм їхнього перерозподілу між власниками і користувачами шляхом прямого контакту чи через посередників.

Деякі українські автори пропонують поділити фінансовий ринок на ринок  капіталів, що охоплює середньо- та довгострокові банківські кредити, та ринок цінних паперів (акції й облігації) і грошовий ринок, тобто ринок короткострокових кредитів (обліковий, міжбанківський і валютний). У закордонній практиці інвестиційний ринок часто ототожнюють з фондовим ринком, оскільки основною формою інвестицій є інвестиції в цінні папери. Проте такий підхід не дає змоги віднести до жодного з перерахованих видів ринків похідні фінансові інструменти, що набули значного поширення в практиці розвинутих країн.

Найбільш загальна структура  фінансових ринків, де виникають і обертаються інвестиційні (фінансові) ресурси, подана на рис. 3.5. Розвиток економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів, і саме фінансові ринки забезпечують переливання капіталу з одного сектору економіки в інший, з одного ринку на інший відповідно до змін споживчих властивостей товарів, їхнього асортименту, ціни, якості на різних ринках і в різних місцях економічного простору. В сучасній ринковій економіці фінансовий ринок є найважливішим елементом, що має складну структуру, оперує безліччю товарів і виконує значний набір функцій з управління економічними процесами та їх обслуговування. Найважливішим елементом системи є ринок цінних паперів. В.М. Родіонова, В.А. Лялін і П.В. Воробйов ототожнюють його з фінансовим ринком. У. Шарп та інші вчені вводять термін "фондовий ринок", який визначають як механізм, що сприяє обміну фінансовими активами й існує, "щоб звести разом покупців і продавців цінних паперів".

На нашу думку, ринок цінних паперів як частина фондового ринку інтегрує операції щодо випуску та обороту боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать облігації, державні казначейські зобов'язання і векселі. До інструментів власності (нерухомості) — усі види акцій та їхні похідні: опціони, ф'ючерси, варіанти та інші аналогічні цінні папери. Ринок похідних інструментів поєднує групу ринкових відносин, одночасно взаємодіючи в межах фінансового ринку з іншими ринками — валюти, грошових кредитних ресурсів, позикових капіталів. Тому ринок інструментів позики — це винятково сфера відносин позикового капіталу, тоді як ринок інструментів власності — зона відносин власного капіталу.

Поняття "фінансовий ринок" є дуже широким, оскільки охоплює  не тільки фінансові зв'язки, а й значну кількість форм кредитних відносин. Беручи до уваги форми обороту грошових ресурсів на фінансовому ринку, в його складі можна виділити ринок банківських кредитів і ринок цінних паперів.

Ринок цінних паперів становить сукупність відносин цивільно-правового характеру, що опосередковують рух капіталів у формі цінних паперів. Він доповнює у структурі фінансового ринку ринок банківських кредитів і тісно взаємодіє з ним.

Історія сучасного фондового  ринку України почалась від дня  прийняття в 1991 р. Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

Досвід функціонування розвинутих ринкових економік свідчить про те, що ринок цінних паперів взагалі є одним з найбільш регульованих і регламентованих державою на відміну, наприклад, від товарних або валютних ринків. Це пов'язано з рядом особливостей цього ринку: рух капіталів, який забезпечується оборотом різних видів цінних паперів, не існує відірвано від законодавчої бази та системи правовідносин власності, що склалися в державі. В Україні вибрана змішана, проміжна модель ринку цінних паперів, на якому одночасно та з рівними правами присутні й комерційні банки, які мають усі права на операції з цінними паперами, і небанківські інститути. По суті, у вітчизняній практиці склалася європейська модель універсального комерційного банку на відміну від американської моделі, де банк має значні обмеження на операції з цінними паперами.

Становлення ефективного  фондового ринку в Україні  неможливе без загального процесу  соціально-економічних і політичних реформ у державі, без розвитку законодавчої бази функціонування ринку.

Закон "Про державне регулювання  ринку цінних паперів в Україні"*9 називає учасниками ринку цінних паперів емітентів, інвесторів та осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Професійною діяльністю на ринку цінних паперів згідно із Законом  є підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційного, інформаційного, технічного, консультативного й іншого обслуговування випуску та обороту цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності.

Емітенти цінних паперів  — це юридичні, а у випадках, передбачених законодавством, фізичні особи, які  від свого імені випускають папери і зобов'язуються виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Емітентом  цінних паперів також може бути держава (її органи та органи місцевого самоврядування, які можуть випускати цінні папери для задоволення потреб у фінансуванні видатків відповідних бюджетів та окремих проектів).

Інвестори — це фізичні  та юридичні особи, у тому числі інституціональні інвестори, інвестиційні фонди, довірчі  товариства, пенсійні фонди, страхові компанії тощо, які мають вільні кошти і бажають вкласти їх у цінні папери з метою одержання  від вкладених коштів доходу (відсотків) чи приросту ринкової вартості цінних паперів.

Професійну діяльність на фондовому ринку здійснюють фінансові  посередники, учасники національної депозитарної системи, а також установи, які  забезпечують діяльність організаційно  оформлених ринків, тобто біржі і  торговельно-інформаційні системи.

Емітенти й інвестори, як правило, рідко самостійно виходять на фондовий ринок. Частіше вони вдаються до допомоги професійних посередників. Законодавство як основного посередника на фондовому ринку розглядає інвестиційний інститут — юридичну особу, яка утворюється в будь-якій організаційно-правовій формі, що дозволяється Законом України "Про підприємництво в Україні", і здійснює діяльність з цінними паперами як виняткову. Інвестиційний інститут може здійснювати посередницьку діяльність на ринку цінних паперів як інвестиційний фонд, інвестиційна компанія, фінансовий брокер, інвестиційний консультант. Крім того, на ринку цінних паперів як професійні посередники можуть виступати і комерційні банки. Будь-який інвестиційний інститут може діяти на ринку цінних паперів як професійний посередник тільки на підставі ліцензії, виданої йому в порядку державної реєстрації.

Інвестиційний фонд — це юридична особа, заснована у формі  закритого акціонерного товариства, що здійснює діяльність виключно у  галузі спільного інвестування. Інвестиційні фонди можуть бути відкритого і закритого  типів. Відкритий випускає інвестиційні сертифікати із зобов'язанням перед  учасниками щодо їх викупу, а закритий — без взяття зобов'язань про  їх викуп.

Спільне інвестування —  це діяльність, яка здійснюється в  інтересах і за рахунок засновників  та учасників інвестиційного фонду  шляхом випуску інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з цінними паперами.

Спільне інвестування здійснюють інвестиційні компанії, для яких, одначе, цей вид діяльності не є виключним. Від імені інвестиційної компанії спільне інвестування здійснює її філіал, який називається взаємним фондом інвестиційної компанії. Взаємний фонд має окремий баланс та окремий поточний рахунок. Інвестиційні компанії створюються у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю.

Інвестиційна компанія —  це юридична особа, що діє на ринку  цінних паперів не за рахунок клієнта, а за власний рахунок. Інвестиційна компанія є спеціалізованим підприємством, яке забезпечує організацію і гарантування випуску цінних паперів, вкладання коштів у цінні папери, купівлі-продажу цінних паперів і працює як дилер.

Основний предмет діяльності інвестиційної компанії — визначення умов і підготовка нових випусків цінних паперів, купівля їх в емітентів з тим, щоб потім перепродати цінні папери інвесторам, гарантувати розміщення; створити синдикати з передплати або групи з продажу нових випусків. Проте так само, як і в зарубіжній практиці, діяльність інвестиційної компанії цим не обмежується. Інвестори зацікавлені в підтримці активного вторинного ринку тільки-но випущених цінних паперів. Тому інвестиційна компанія може залишити в себе частину випуску для активної торгівлі цінними паперами на вторинному ринку і стати "макетмейкером" (працювати як фінансовий брокер через торговельну біржу).

Для здійснення спільного  інвестування інвестиційні фонди, а  також інвестиційні компанії, що заснували  взаємні фонди, випускають інвестиційні сертифікати, які пропонуються для  розміщення серед учасників. Кошти, отримані від учасників , відкриті фонди інвестують у цінні папери інших емітентів. Закриті фонди мають право на здійснення інвестування в цінні папери та придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації. Інвестиційні сертифікати відкритих фондів можуть бути придбані за кошти учасників та приватизаційні папери.

Посередницька діяльність з  приватизаційними паперами проводилась  шляхом обміну приватизаційних паперів  на паї, акції підприємств, що приватизувались. Вона здійснюється фінансовими посередниками від свого імені, за дорученням, за рахунок і на ім'я власників приватизаційних паперів.